Спадково зумовлені форми розумової відсталості

Форми розумової відсталості, зумовлені хромосомними захворюваннями

Д.Л. Даун в 1866 р. описав синдром, який згодом отримав назву за прізвищем ученого, і висловив припущення про його спадковість. Частота ураження синдромом Дауна становить 1:700 новонароджених, а у хворих на олігофренію сягає 9—10 %.

Етіологія. Нерозходження 21-ї пари хромосом, що корелює з віком жінки.

Виділяють такі варіанти синдрому Дауна: 1) трисомія за 21-ю парою хромосом (95 %); 2) транслокаційний (3 %); 3) мозаїчний (2 %). За клінічними проявами варіант трисомії не відрізняється від транслокаційного. Для синдрому Дауна патогномоніч- ними ознаками є природжене недоумство в поєднанні з типовими соматичними аномаліями. У більшості хворих інтелект знижений до імбецильності (75 %), рідше — до ідіотії (20 %) і, як виняток, — до ступеня дебільності (5 %). У цих хворих переважає конкретне мислення. Вони не можуть освоїти абстрактні поняття, лічбу. У них різко знижена активна увага, смислове запам'ятовування, тоді як механічне зберігається краще. Розмовляти такі діти починають значно пізніше, їхній словниковий запас дуже обмежений. Поряд із цим спостерігають відносну жвавість хворих, збереження емоційної сфери. Більшість хворих лагідні, добросердні. “У них явно виражені наслідувальні здібності,— зауважував Джон Л. Даун. — їх можна розвивати, надаючи цим здібностям практичного спрямування”. Це сприяє формуванню навичок із самообслуговування й елементарних трудових прийомів.

Діти із синдромом Дауна народжуються з малою масою тіла, тихенько плачуть. Характерною є гіпотонія м'язів. У таких малюків широкі тім'ячка, що закриваються пізніше, ніж у здорових ровесників. Череп брахіцефалічний з укороченням передньо- заднього розміру. Сплющене обличчя і скошена потилиця. Не досить розвинуті кістки середньої частини обличчя. Ніс короткий, із широким приплюснутим переніссям. Розріз очей вузький, з додатковою складкою у внутрішньому куті верхньої повіки (епікант), мов у представників монголоїдної раси. Профіль плаский. Вушні раковини маленькі, деформовані. Губи стовщені, потріскані. Рот роззявлений, язик висунутий, великий (гіпертрофія сосочків). На ньому помітні складки. Часто у таких дітей неправильно ростуть зуби. Аномалії кінцівок також є типовими для хворих із синдромом Дауна. Долоні у них широкі і вкорочені. V палець короткий, викривлений (на ньому часто є одна згинальна складка замість двох). Характерні дерматогліфічні ознаки кисті: поперечна згинальна складка, сітчастість папілярного візерунка шкіри долоні. Збільшені проміжки між І і II пальцями стопи.

У хворих із синдромом Дауна дуже часто виявляють природжені аномалії у вигляді вад серця, атрезії дванадцятипалої, розширення прямої кишки, пупкової грижі. Вторинні статеві ознаки недорозвинені, в чоловіків — порушена функція сперматогенезу, що зумовлює імпотенцію та безплідність.

У разі мозаїчного варіанта синдрому Дауна клінічні ознаки виявляються меншою мірою, ніж при трисомії за 21-ю парою хромосом і транслокаційним варіантом.

Лікування хворих із синдромом Дауна потрібно починати якомога раніше. Призначають препарати, що стимулюють функцію головного мозку (у великих дозах вітамінні засоби, мінеральні солі, ноотропи), за показаннями — седативні, протису- домні, гормональні препарати. Дитину потрібно наполегливо навчати читати, рахувати, спілкуватися, займатися самообслуговуванням і набувати трудових навичок.

До захворювань, зумовлених кількісною зміною статевих хромосом, належать синдроми Клайнфельтера, Шерешевського—Тернера, трисомії X- та УУ-хромосом.

У 1942 р. Г. Клайнфельтер зі співавт. описав синдром чоловічого гіпогонадизму, що надалі отримав назву “синдром Клайнфельтера” (47, XXY). У 1956 р. Р. Бригу і

М. Бар у каріотипі цих хворих помітили зайву Х-хромосому, а в ядрах клітин букаль- ного епітелію — статевий хроматин. Це відповідало каріотипу 47, XXY. З часом було виявлено випадки з двома зайвими Х-хромосомами і каріотипом 48, XXXY, а також із трьома зайвими Х-хромосомами і каріотипом 49, XXXXY. Це відповідно два і три тільця статевого хроматину. Описано мозаїчні варіанти цього синдрому з каріотипом 46, XY/47, XXY.

Частота синдрому Клайнфельтера становить 1 випадок на 600 новонароджених хлопчиків, а у хворих на олігофренію вона в 5,5 разу вища, тобто 9,4 на 1 000.

Етіологія і патогенез. Збільшення кількості статевих хромосом зумовлено їх не- розходженням під час першого чи другого етапу овогенезу або ж першого етапу мейозу в сперматогенезі. Найчастіше спостерігають нерозходження двох материнських Х-хромосом.

Клінічні прояви. Під час народження хворі хлопчики не відрізняються від здорових. З часом у дітей з каріотипом 47, XXY виявляють зниження інтелекту до ступеня дебільності, а за наявності в каріотипі двох—трьох і більше Х-хромосом — нерідко до ступеня імбецильності. Мозаїчні варіанти цього синдрому з каріотипом 46, XY/47, XXY виявляють рідше. Соматичні ознаки переважно стають помітними в пубертатний або постпубертатний період. Пропорції тіла у таких хворих євнухоподібні (не росте волосся на обличчі; ріденький волосяний покрив у пахвових западинах і на лобку; гінекомастія, яєчка зменшені, в'ялі). Статевий член переважно має звичайні розміри. Нерідко спостерігають зниження статевого потягу, азооспермію, що призводить до безпліддя.

Діагностика. Наявність статевого хроматину в ядрах клітин букального епітелію свідчить про синдром Клайнфельтера.

Лікування. Якщо є ознаки недостатньої андрогенізації, хворим призначають чоловічі статеві гормони.

Синдром Шерешевського—Тернера (45, X) описали в 1925 р. Н.А. Шерешев- ський і в 1938 р. — Тернер. Його частота становить 0,3 на 1000 новонароджених дівчаток і 0,6 на 1000 хворих на олігофренію.

Етіологія і патогенез. У 1959 р. П. Полані та К.Е. Форд виявили у таких хворих каріотип 45, X і відсутність статевого хроматину. Згодом було описано мозаїчні варіанти цього синдрому — 45, Х/46, XX і 45, Х/46, ХХ/47, XXX. Причиною аномалій каріотипу в цьому разі є нерозходження статевих хромосом.

Клінічні прояви. Під час народження у дітей помічають лімфатичний набряк підшкірної жирової клітковини задньої поверхні шиї і на тильній поверхні стоп. Такі новонароджені мають малу довжину і малу масу тіла. Шия у них коротка, зі складкою на задній поверхні, грудна клітка широка, соски розставлені широко. У хворих виявляють природжені вади серця, стеноз легеневої артерії, аномалії нирок, зрощення і вкорочення хребців (spina bifida). Для синдрому Шерешевського—Тернера характерна затримка росту. У дорослих осіб зріст не перевищує 150 см. У хворих “антимонголої- дний” розріз очей: зовнішній кут ока розташований низько порівняно з внутрішнім. На верхній повіці — епікант. Вуха розташовані низько, деформовані, шия широка, волосся росте низько. Хворі мають вигляд людей літнього віку. Грудна клітка та плечі широкі, таз вузький. У прспубертатний і пубертатний періоди звертають увагу на недорозвинені зовнішні статеві органи, грудні залози. Спостерігають вторинну аменорею, зниження статевого потягу, безпліддя. У більшості хворих знижений інтелект до ступеня дебільності, рідше — імбецильності. Вони пасивні, безініціативні й астенізовані.

Діагностика. Визначають вміст статевого хроматину. Якщо його немає, йдеться про каріотип 45, X.

Лікування. Призначають жіночі статеві гормони, що стимулюють ріст і сприяють фемінізації.

Синдром трисомії X (47, XXX) описав у 1949 р. П.Я. Якоб. Його частота становить 1 на 1000 новонароджених дівчаток. Серед хворих із затримкою психічного розвитку на його частку припадає 0,6 %.

Етіологія і патогенез. Причиною цього синдрому є нерозходження статевих хромосом на першому чи другому етапі овогенезу або на першому етапі мейозу в сперматогенезі. Крім каріотипу 47, XXX можливі каріотипи з наявністю двох і трьох додаткових Х-хромосом, що зумовлюють тетрасомію (48, ХХХХ) і пентасомію (49, ХХХХХ).

Клінічні прояви. У 75 % жінок з каріотипом 47, XXX спостерігають розумову відсталість (дебільність). У разі тетрасомії та пентасомії за Х-хромосомами розумова відсталість може досягати ступеня імбецильності.

Діагностика. Визначають статевий хроматин у букальному зскрібку зі слизової оболонки рота. Наявність двох його тілець відповідає каріотипу 47, XXX, трьох — 48, ХХХХ і чотирьох — 49, ХХХХХ.

Синдром УУ-хромосом (47, ХУУ) описали в 1962 р. Ж. Хаушка і співавт. Його частота становить 1—1,5 на 1000 новонароджених хлопчиків і від 5 до 150 на 1000 чоловіків з різними психічними порушеннями, затримкою психічного розвитку й антисоціальними проявами.

Етіологія і патогенез. Неправильний поділ У-хромосом.

Клінічні прояви. До п'яти років діти із синдромом 47, ХУУ за соматичними характеристиками не відрізняються від своїх ровесників. У дошкільний період спостерігають посилений ріст тіла, збільшення маси. Майже у 80 % випадків виявляють затримку психічного розвитку, що сягає різного ступеня дебільності. Цьому сприяють незначне гальмування абстрактного мислення, пізнавальних здібностей, порушення формування мовлення. Діти нетовариські (контакт з однолітками утруднений), неуважні та непосидючі, погано навчаються. Емоційно-вольові розлади виявляються спонтанними коливаннями настрою, схильністю до вибуховості, імпульсивністю.

З незначного приводу дитина стає агресивною, тікає зі школи і дому. У підлітковому віці стає помітною схильність до алкоголізації.

Найхарактернішою ознакою синдрому 47, ХУУ є високий зріст (в середньому — 186 см). Статура може бути як євнухоїдна, так і атлетична. Інколи підвищений вміст андрогенів (за наявності інтелектуальної недостатності й емоційно-вольової нестійкості) може сприяти скоєнню правопорушень і агресивних сексуальних дій.

Діагностика. У букальних мазках за допомогою люмінесцентної мікроскопії досліджують У-хроматин. Його вміст свідчить про каріотип 47, ХУУ.

Лікування і прогноз. Лікування симптоматичне. Важливого значення надають ко- рекційно-виховним заходам.