< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Травми щелепно-лицевої ділянки

Виділяють відкриті і закриті ушкодження обличчя. Для відкритих ран характерне випинання кісткових фрагментів щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД) черепа в ранову поверхню. До закритих ушкоджень відносять забої, крововиливи, розриви м'язів, сухожилків і нервів, переломи кісток і вивих нижньої щелепи.

Етіологія. Пошкодження ЩЛД, як правило, є результатом механічного впливу тупого або плоского травмувального предмета або ударної хвилі. Найбільш часті види травм: побутова (62 %), транспортна (17 %), виробнича (12 % (промислова та сільськогосподарська)), вулична (5 %) і спортивна (4 %).

Патогенез. Анатомічною особливістю щелепно-лицевої ділянки є потужна судинна мережа поряд з наявністю великого масиву пухкої підшкірної клітковини. Це зумовлює значний набряк і крововиливи в ділянці обличчя при травмі і невідповідність між розміром рани і обсягом кровотечі. Поранення обличчя часто поєднуються з пошкодженням гілок лицевого нерва і привушної слинної залози, а поранення нижньої щелепи з ушкодженням великих судин і нервів гортані, глотки.

Клінічна симптоматика. Діагностика щелепно-лицевих травм не становить труднощів. Характерна наявність зіяння рани і кровотечі (рис. 5.7, 5.8), біль, порушення функції відкривання рота, приймання їжі, дихання. Можливі ускладнення: шок, асфіксія, кровотеча, закрита або відкрита травма головного мозку.

Щелепно-лицева травма з ушкодженням нижньої щелепи.

Рис. 5.7. Щелепно-лицева травма з ушкодженням нижньої щелепи.

Щелепно-лицева травма.

Рис. 5.8. Щелепно-лицева травма.

Невідкладна допомога. При наявності показань – купірування ознак гострої дихальної недостатності і гострої серцево-судинної недостатності. З метою попередження асфіксії пораненого вкладають обличчям вниз і повертають голову набік. Проводять санацію ротової порожнини. При загрозі обтураційної асфіксії в ротову порожнину встановлюють S-подібний повітровод. При забоях м'яких тканин накладають тиснучу пов'язку, місцево – холод. Зупинку кровотечі досягають за допомогою тиснучої пов'язки, тугої тампонади рани, накладення кровозупинного зажиму або пальцевого притиснення артерій в надзвичайній ситуації. На рану накладають асептичну пов'язку. Пацієнта госпіталізовують у спеціалізований заклад.

Спінальна травма

Спінальна травма – найчастіше виникає при надмірному згинанні і розгинанні хребта в найбільш рухливих місцях. Таку травму частіше спостерігають у пірнальників, при падінні з висоти, на спину, при авто- і мото- травмах, сильному прямому ударі ззаду.

Як було зазначено вище, пошкодження хребта відносять до травм, які становлять найбільшу загрозу для життя постраждалих. При травмі хребта тяжкість стану та прогноз багато в чому залежать від наявності або відсутності ушкоджень спинного мозку (здавлення, розрив) і його корінців. Це служить основою для клінічного поділу ушкоджень хребта на неускладнені та ускладнені. При неускладненому пошкодженні відбувається тільки ізольовані руйнування відростків або дужок хребців у вертикальній площині без пошкодження спинного мозку і його корінців. При ускладненому пошкодженні виникають руйнування в горизонтальній площині, тобто поза пошкодженням тіл хребців спостерігається пошкодження спинного мозку і його корінців. Пошкодження хребта іноді бувають у вигляді вивиху тіл хребців та п.ерелому хребців.

Вивихи тіл хребців найхарактерніші для шийного відділу хребта, а в нижчих відділах частіше стаються переломи. Даний вид травми часто зустрічається в автокатастрофах, особливо у пасажирів, що знаходяться в необладнаному підголівниками транспорті, що повільно рухається, при раптовому і сильному ударі в задню частину автомобіля, в результаті чого відбувається різке розгинання голови в шийному відділі (рис. 5.9), а також у пірнальників при пірнанні у воду в невідомих (неглибоких) місцях. При вивиху тіл хребців часто відбувається розрив зв'язок, що підвищує вірогідність пошкодження спинного мозку.

Клінічна симптоматика. Провідною скаргою є сильний біль у ділянці шиї. Виникнення больового синдрому чітко пов'язують із травмою. Постраждалий не може здійснити найменший рух головою. При пальпації шийного відділу хребта часто вдається визначити виступаючий остистий відросток. Якщо вивих супроводжується ушкодженням спинного мозку, то нижче місця травми розвивається периферичний параліч.

Схема механізму спінальної травми від перерозгинання в шийному відділі хребта.

Рис. 5.9. Схема механізму спінальної травми від перерозгинання в шийному відділі хребта.

Переломи хребців можуть супроводжуватися пошкодженням спинного мозку у вигляді стиснень або розривів. Травми даного виду майже завжди супроводжуються травматичним шоком.

Клінічна симптоматика. Сильний біль в місці травми. Постраждалий не може рухатися. Якщо перелом супроводжується пошкодженням спинного мозку, то нижче місця пошкодження розвивається периферичний параліч. Рівень пошкодження визначається неврологічним і рентгенологічним дослідженням.

Діагностика. БЕ(Ш)МД при виявленні такого постраждалого повинна керуватися такими діагностичними критеріями: дані анамнезу, біль у точці прикладання травмуючої сили і при пальпації по лінії остистих відростків, болючість при м'якому осьовому навантаженні на хребет, порушення рухів в руках і ногах або тільки в ногах, відчуття оніміння і поколювання, випадання тактильної і больової чутливості нижче рівня ушкодження спинного мозку. При супутній травмі органів грудної порожнини (пневмо-, гемоторакс) – наростає дихальна недостатність, а при травмі органів черевної порожнини – клінічна картина гострої крововтрати і травматичного шоку.

Невідкладна догоспітальна медична допомога

Основні принципи: лікування супутніх небезпечних для життя ушкоджень; відновлення вільної прохідності дихальних шляхів, при гострій дихальній недостатності – ШВЛ; знеболення; транспортна іммобілізація; підтримка зниженого периферичного судинного тонусу; рання терапія метилпреднізолоном.

Травма хребта без ушкодження спинного мозку:

  • – метамізол натрію (анальгін) 50 % розчин 2 мл внутрішньовенно або фентаніл 0,005 % розчин 2 мл внутрішньовенно;
  • – закис азоту з киснем 2:1 через маску наркозного апарата, шийний комірець (незалежно від рівня ушкодження хребта), дбайливе вкладання постраждалого на ноші з допомогою 3-5 чоловік, транспортування в травматологічне або нейрохірургічне відділення.

Травма хребта з ушкодженням спинного мозку:

  • – виключити супутню травму (напружений гемоторакс, пневмоторакс, травму органів черевної порожнини, внутрішню і зовнішню кровотечу);
  • – при наростаючій дихальній недостатності в результаті напруженого пневмотораксу – термінова пункція і катетеризація плевральної порожнини у другому міжребер'ї по середньоключичній лінії;
  • – при наростаючій гострій дихальній недостатності внаслідок гемотораксу – термінова пункція і катетеризація плевральної порожнини в шостому-сьомому міжребер'ї по задній аксилярній лінії;
  • – відновлення вільної прохідності верхніх дихальних шляхів (при необхідності). При травмі в шийному відділі хребта ендотрахеальну інтубацію проводити вкрай обережно, не закидаючи голову. У даному випадку необхідно виконання конікотомії;
  • – наявність гострої дихальної недостатності після відновлення прохідності дихальних шляхів, частота дихальних рухів більше 40-50 або менше 10 на хвилину – показання до ШВЛ;
  • – зупинка зовнішньої кровотечі. При внутрішній кровотечі, що продовжується і систолічному AT нижче 90 мм рт. ст., терміново проводять інфузії поліглюкіну, гідроксіетилкрохмалю, натрію ацетату разом з натрію хлоридом (дисоль), натрію гідрокарбоном, натрію хлоридом і калію хлоридом (трисоль), натрію ацетатом, натрію хлоридом і калію хлоридом (хлосоль) та ін. Швидкість і обсяг введення повинні бути такими, щоб підтримувати систолічний AT на рівні не нижче 90 мм рт. ст. При недостатньому ефекті показане застосування вазопресорів (норепінефрину, допаміну) в одному з плазмозамінних розчинів внутрішньовенно краплинно;
  • – метилпреднізолон внутрішньовенно 120–180 мг;
  • – метамізол натрію (анальгін ) 50 % розчин 2 мл внутрішньовенно або фентаніл 0,005 % розчин 2 мл внутрішньовенно;
  • – закис азоту з киснем (2:1) через маску наркозного апарата;
  • – діазепам 0,2 мг/кг у поєднанні з натрію оксибутиратом – 60–80 мг/кг внутрішньовенно (при транспортуванні більше 2 год);
  • – шийний комір (незалежно від рівня пошкодження хребта);
  • – дбайливе вкладання на тверді ноші (щит) з допомогою 3-5 чоловік;
  • – транспортування в багатопрофільний стаціонар – відділення невідкладних станів (нейрохірургічне або реанімаційне відділення) при відновленні AT не нижче 90 мм рт. ст. й адекватній вентиляції легенів.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >