Поняття і значення діахронної ідентичності
Проте ототожнення з певною спільністю завжди супроводжується виявом відмінності від інших спільностей, або ж їхньої неприйнятності. Тобто, за висловлюванням Семюела Гантінґтона, "ми знаємо, ким ми є, лише після того, як дізнаємося, ким ми не є, і часто лише тоді, коли знаємо, проти кого ми" ("Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку"). Отже, мати ідентичність, тобто "бути собою", означає не лише вихід до надособового, колективного, але також означає завжди бути зі своїм минулим, зі своїми цінностями, вчинками, ідеями в будь-яких життєвих ситуаціях. Цей вимір ідентичності, який вказує на наявність в індивіда незмінного ідентифікаційного стрижня впродовж життя, дістав назву діахронної ідентичності. Саме він і став дискусійним в умовах глобалізації.
Криза діахронної ідентичності: сутність та ознаки
Дослідники, які дискутують відносно втрати сучасною людиною діахронної ідентичності, співвідносять це питання з кризою персональної ідентичності.
Характерними рисами цієї кризи є:
- • по-перше, інструментальне і цілераціональне ставлення до дійсності,
- • по-друге, центральною смислотворчою цінністю людини стала матеріальна грошова вигода,
- • по-третє, байдужо-споглядальне ставлення до універсалій національної культури, що вкорінені у національне життєбачення, і скептично-іронічна позиція щодо світу та інших,
- • по-четверте, масштаби інтересів сучасної європейської, тобто й української, середньостатистичної людини звужені до меж приватного життя.
Поняття синхронної ідентичності
Так, згідно з Ч. Тейлором, світобачення, звичаї і норми для людини набули переважно інструментального значення, а обрій її буття замкнений на власну персону. За Е. Фроммом, своїм інструментальним мисленням людина підмінює питання "що я є?" питанням "що я маю?".
429 року Софокл поставив свою найвидатнішу, як уважає більшість критиків, трагедію "Цар Едіп"... ЇЇ центральною темою є проблема ідентичності.
"Я хочу знати, хто я": відкриття самого себе становить рушій п'єси і внутрішній сенс усієї дії. Але кожне "Я", відкрите Едіпом, є ще й соціальним Я, категорією і роллю, навіть коли воно виявляється хибним для Едіпа. Тільки після страшного відкриття, "хто він насправді", Едіп починає прозирати сенс своєї долі. Він не щасливий володар, не звичайний чоловік і батько, не спаситель рідного міста. Натомість він обертається на гидку прояву, вбивцю, низькорідного раба, чужинця, сина Долі. Тільки наприкінці життя він спроможний бачити те, чого не міг роздивитися, коли ще мав очі, чого сам він не "бачив", зате добре бачив сліпий провидець Тіресій. Він стане другим Тіресієм, ще одним ясновидцем, пережиті страждання і його незвичайна доля дадуть йому силу зцілювати й рятувати.
У Софокловій драмі Едіп проходить через низку категорій і ролей. Ці категорії та ролі становлять водночас і ті численні колективні ідентичності, добре відомі грекам V ст. до н. е. Стародавні греки, навіть якщо й не мали досвіду царювання або вбивств, то були непогано обізнані з символічним та міфічним значенням цих дій і вчинків. Сама незвичайність остаточної Едіпової долі робила близькими і зрозумілими ті хибні ролі, які він послідовно "прибирав".
Едіп, як і решта героїв, чиї вчинки були драматизовані афінськими трагіками, репрезентував нормальну людину, що потрапила в незвичайні обставини і вирізнялася своєю неповторною долею. Він зоставався нормальним, поки ролі, які він прибирав, перше ніж з'ясувати свій рід, відповідали тим численним колективним ідентичностям та "розміщенням". Як і решта героїв, Едіп мав низку таких ролей-ідентичностей: батько, чоловік, цар і навіть герой. Його індивідуальна ідентичність здебільшого й складалася з тих соціальних ролей та культурних категорій – або принаймні здавалося так, доки відкрилася правда. Тоді його світ став догори дригом, усі давніші ідентичності виявились несправжніми.
Міф про Едіпа яскраво висвітлює проблему ідентичності. Він показує, яким чином Я складається з розмаїтих ідентичностей та ролей – родинної, територіальної, класової, релігійної, етнічної та родової. Він показує також, як кожна з цих ідентичностей спирається на соціальний поділ, який можна змінити, а то й скасувати. Розкриття таємниці Едіпового народження переконує, що до нашого матеріального світу підступає інший, невидимий світ, ставить догори дригом його соціальні категорії і руйнує знайомі всім ідентичності.
Що ж то за категорії та ролі, з яких звичайно складається кожне нормальне Я?
Ентоні Д. Сміт.
Національна ідентичність.
Тип людини з орієнтацією на "що я маю" Е. Фромм назвав ринковим. Виходячи з орієнтації на "матеріально-грошову винагороду", ринковий індивід постійно прагне, шукає СВОЄ в кожній життєвій ситуації, хоча ця життєва метушня насправді є втечею від себе у нові знайомства, ситуації, нові речі, але, як влучно зазначив Фромм, придбані речі швидко набридають, зате "поміняти можна все: одяг, меблі, друзів, дружин, коханок, партнерів по бізнесу" тощо. І констатувати слідом за Гераклітом: "Панта рей" – усе тече. Таке постійне прагнення зміни, пошуки СВОГО Я дослідники називають мінливістю персональної ідентичності, при цьому роблять такий висновок: ідентичність не має постійного незмінного ядра. Тобто людина має не діахронну, а синхронну ідентичність. Для неї характерні постійні зміни мотивацій до самоідентифікації людини, залежно від життєвих ситуацій. Позаяк її сутність весь час видозмінюється, особа не становить єдності, бо завжди перебуває у стадії становлення. На цій основі роблять висновок, що ідентичність сучасної людини не має постійного незмінного ядра. Таку ідентичність називають синхронною. Саме такий тип ідентичності, на підхід Ю. Габермаса, П. Рікера, Ж. Дериди, Ж. Ліотара та інших представників сучасної раціоналістичної філософії, характерний для людини доби постмодерну. А це означає, що для сучасної людини на зміну стабільних і надійних традицій та звичок прийшла пора постійного сумніву на основі маси різноманітних знань, що робить її самість нестабільною, по суті, людина не має чіткої відповіді на питання "Хто Я?". Таким чином, корпоративна, тендерна, вікова, політична, релігійна, регіональна тощо ідентичності за умов утрати стрижня діахронної ідентичності створюють фрагментованого індивіда без стабільної життєвої позиції. До цього дослідники додають ще таку характерну рису особистісної ідентичності в сучасних умовах, як пластичність. З цього боку самоідентичність особи – це завжди проект, а не завершений результат, що вказує на її неминучо тимчасовий характер, на те, що ми у своєму житті втілюємося в ідентичності не статично, а орієнтуючись на майбутнє і на практичну дію.
