< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Освіта в суспільстві знань

Сутність кризи сучасної освіти

Інформаційний світ, каталізатор формування "суспільства знань", створює свій ландшафт та інформаційну субкультуру. Її установка на технологічний прогрес і економічну ефективність зумовила вироблення готового до споживання знання, що передбачає зміну засобів його кодування, збереження і трансляції. На зміну принципам системності, детермінізму і об'єктивності приходить антиієрархічність, нелінійність, семантичний та аксіологічний плюралізм, виразом яких став гіпертекст, котрий комбінує, артикулює і виражає смисли у вигляді інформаційної мозаїки. Стверджується тенденція до явного надлишку знання завдяки численним "інтерпретаціям", "копіюванню", "розростанню", "коментуванню".

Шлях науково-технічного прогресу, вищим проявом якого стала ера електронно-мережевих комунікацій, безпосередньо поєднаний з етапом негативного розвитку "соціальності", що оприявлюється у відставанні знаннєвого чинника від розвитку інформаційних технологій. Причиною стає потреба в "самопрезентації", а не "комунікації". Унаслідок метою комунікативного процесу постає не особистість, а індивід, здатний актуалізувати окремі фрагменти своєї сутності відповідно до ситуації. Результатом цього процесу стає втрата потреби в одержанні смислового знання і одночасно посилення залежності від інформаційно-технологічних засобів, здатних "заміщати" реальність її образами (символами, знаками). Фактично засоби масової комунікації сьогодні функціонують як системи, котрі утворюють множинність інваріантів, альтернативних реальності, де зміст знання нейтралізується і руйнується, де реальність замінюється її симулятивними знаками, які утворюють "гіперреальність".

Світ "мережевих комунікацій" та "віртуальна реальність" постають альтернативою реальному світу, виступаючи в якості самого світу, в якому надмірний обсяг знань і безперервні потоки інформації, демократизуючи інтелектуальні форми дозвілля, перетворюють знання на інструментарій та матеріал для "масової культури". В такому контексті "суспільство знань" в певному смислі стає тотожним "масовій культурі", доступній всім індивідам, набуває амбівалентності, розкриття якої має принципове значення для виявлення резервів і перспектив оновлення змісту сучасної освіти.

Реальність "суспільства знань" зумовлює амбівалентність освіти як соціального інституту. З одного боку, вона пропонує людській особі доступ до культурних надбань людства та відкриває можливості творчого розвитку особистості, побудови відповідного до її запитів способу життя. З іншого боку, освітній процес розкладає і нищить самобутність особистості, "виготовляє" людей для певної соціальної системи, "інструменталізує" суб'єкта. Соціальна система тяжіє до збереження через систему освіти усталених диспозицій суспільних відносин, набір соціальних ролей та ієрархію цінностей.

Основна проблема полягає в збереженні суб'єктом здатності до критичного сприйняття інформації та імунітету до її "переконуючої інтенції".

Антоніна Машталер.

Потенціал освіти в трансформаціях суспільства знань.

У "суспільстві знань" постійно відбувається, з одного боку, небачене зростання ролі освіти в життєдіяльності народів, країн, індивідів, її перетворення на одну з галузей вельми прибуткового виробництва, а з другого – криза освіти та її структур, не в останню чергу зумовлена нерозумінням ролі освіти, її значення в гуманітарно орієнтованому соціальному прогресі.

За умов, коли конституювання "суспільства знань" стало загальновизнаним фактом, але методологічний апарат його осмислення ще не відповідає масштабам породжених ним проблем, насамперед необхідно визначити базові смисли концептуального підходу до інституту освіти, адекватного докорінним змінам, породженим іннформаційною епохою. В інтерпретаціях цієї проблеми в сучасній філософії освіти наявна контраверсія двох підходів до сутності кризи освіти і шляхів її подолання.

З одного боку, це технократичне прагнення змінити зміст і характер освіти, сфокусувавши її роль і методи на формуванні прагматичних умінь оперувати інформацією, володіти технологіями, мислити професійно – що нерідко подається як головні ознаки "суспільства знань", або "знаннєвого суспільства". Ці характеристики освіти постали не в наш час, це явище доби Модерну, тому зараз є сенс говорити про вичерпання цієї моделі, коли стають очевидними її негативи.

Уже людина модерної доби розглядає світ як засіб людської життєдіяльності та самоствердження, освіта цієї доби уже розпочинає перехід від непохитної системи знань і системи викладання до суб'єктивності, до особистості вчителя, індивідуального підхіду до учнів, творчого ставлення до матеріалу. Освіта стає пошуком нестандартних розв'язків, набуває характеру гри. Проте ці інтенції небезпечні активізмом, який, підміняючи об'єктивне знання індивідуальною думкою, спричинює зниження професіоналізму, падіння вимогливості до себе, знецінення загальнозначущих смислів, які, зрештою, витісняють цинізм і безвідповідальність. Знання прагматизуються до рівня забезпечення мислення "на найближчу конкретну потребу". Гасло "знання – це сила", зрештою, виливається в ідеологію експансіонізму, прагматизму і егоцентризму, що веде до кризи традиційної парадигми освіти.

Що до цієї картини додає "суспільство знань"? По-перше, небачене прискорення приросту нового знання, по-друге, безпрецедентні можливості доступу, поширення і тиражування знань, по-третє – їхню дедалі більшу плюралістичність, по-четверте – блискавичні темпи застарівання і вмирання знання. На останньому варто наголосити.

Багато що з того, що раніше називалося знанням, а також практика застосування старого досвіду до розв'язання сучасних завдань – сьогодні втратили сенс. Це докорінно змінює сутнісну орієнтацію освіти, її вже неможливо розглядати лише як процес засвоєння знань, традиційних цінностей та соціального досвіду. Йдеться про формування саме засобами освіти найбільш запотребуваних нині здатностей людини: здатності, за висловом А. Маслоу, узяти під контроль стрімке та неминуче застарівання тільки-но запровадженого у виробництво продукту, тільки-но освоєного способу виробництва, у цієї людини має вистачити розуму не боротися зі змінами, а передбачати їх і радіти їм.

Тобто (як це, зрештою, відбувалося при кожній зміні освітніх парадигм) нова концепція освіти має вирости не зі зміни технічних умов оволодіння знаннями, хоча й ультрареволюційних, а з потреби в новому історичному типові особистості, змінах у процесі становлення її характеру, а не просто когнітивної сфери. Це має бути людина-імпровізатор, здатна швидко приймати творчі рішення, яка спроможна відірватися від попередного досвіду, гнучка та адаптивна, здатна ефективно протистояти будь-якій несподіваній ситуації, достатньо впевнена в собі та інноваційна, щоб не сприймати теперішнього як варіації минулого. Таким чином, у центрі уваги дослідників, які намагаються окреслити контури освітньої парадигми суспільства знань, перебуває людина, особистісні виміри якої окреслені поняттям "креативність".

Основною причиною кризи освіти є перетворення її на інструментальний засіб, уплетений у мережу ринкових відносин, утрата сучасною освітою її гуманітарного змісту, її орієнтації на розвиток особистості.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >