Доброчинна діяльність братств

З 80-х років XVI століття до початку XVIII триває третій етап розвитку благодійності в Україні. У той час починають засновуватися та активно діяти братства (у Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах), які відкривали школи й шпиталі для бідних та утримували їх власними коштами.

Братства – це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню... світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти і культури. Вони відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті суспільства, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків Польщі та католицької церкви в Україні і Білорусії. У 80-х роках XVI століття було створено найвпливовіше перше Львівське Успенське Ставропігійне братство, члени якого розгорнули широку діяльність: придбали друкарню, відкривали школи. Від 1585 року його покровителем став князь К. Острозький, а згодом – князі Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповідав Львівському братству 4 тис. золотих. Це явище свідчить про виникнення так званих перших неприбуткових організацій як нової форми допомоги та додаткового джерела ресурсів для нужденних, подібними до яких за своєю природою та функціями були братства.

Меценатство – благодійність приватних осіб

Окрім того, тоді ж набуває широкого розвитку форма благодійності приватних осіб – меценатство. У XVI столітті найвідоміші своєю меценатською діяльністю – рід Острозьких (Костянтин Іванович Острозький і його молодший син Костянтин (Василь). Костянтин Острозький був багатою людиною і робив щедрі пожертви на храми (спорудив дві церкви у Вільно, в Острозі заснував монастир Святої Трійці, підтримував пожертвами Києво-Печерський монастир).

Костянтин (Василь) Острозький створював школи по Україні та заснував 1576 року Острозьку академію, подарувавши їй багату бібліотеку, збудував першу друкарню, для утримання якої передав свої маєтки. Найкращих випускників академії власним коштом відряджав на подальше навчання в Європу.

Українським меценатом і благодійником був випускник Острозької академії Петро Конашевич-Сагайдачний, один із засновників Київської колегії (пізніше перетворилася на Києво-Могилянську академію). Він опікувався Київським та Львівським братствами, сприяв відновленню шкіл, монастирів, церков та робив значні пожертви в ці заклади.

Поряд із переліченими іменами варто зазначити імена Петра Могили, Івана Мазепи, родини Розумовських, які сприяли розвиткові освіти та культури.

Четвертий етап – XVIII-XIX ст. – характеризується всебічним розвитком меценатства та спонсорства у сферах культури й освіти не лише "за покликом душі", а й для популяризації своєї персони в суспільстві.

На цьому етапі вагомий вклад у розбудову культури зробили Дмитро Трощинський (у Кибенцях заснував приватний театр, у місті Кагарлику побудував палац, заснував бібліотеку, посадив великий парк, підтримував молодь у здобутті освіти, став одним з ініціаторів видання "Енеїди" І. Котляревського); Єлизавета Милорадович (очолювала та утримувала у своїй садибі Добродійне Товариство в Полтаві).

Відомий діяч періоду – Григорій Галаган. Він відкрив у Прилуцькому повіті Сокиринське ощадно-позичкове товариство; 1876 року склав детальний план початкового навчання, який був цілком прийнятий земством і завдяки якому Прилуцький повіт за кількістю учнів займав у 1870-1980-х роках перше місце в Полтавській губернії; пожертвував садибу в с. Дігтярях для побудови ремісничого училища на 100 чоловік з відділами: столярно-токарним, ковальським, слюсарним і модельно-ливарним. Пам'яті померлого сина Павла відкрив колегію Павла Галагана у Києві (1871). Це училище існує і сьогодні.

II Аукціон надій (Львівський інститут УБС НБУ, 2007 рік) – зібрано 75 тис. гривень. Куплено інкубатор екстракласу для пологового будинку № 1 м. Львова – найкращий в області. Врятовано 209 дітей, котрі народилися передчасно.

П'ятий етап (XIX – початок XX ст.) вважається "золотою добою" українського благодійництва з огляду на значну кількість меценатів.

Це було спричинено активізацією суспільно-культурної діяльності в Україні через соціально-економічні перетворення: скасування кріпацтва, розвиток ринкових відносин та підприємництва, що є свідченням зародження в Україні підвалин громадянського суспільства. У той період були створені перші благодійні організації. В. Дідушицький, А. Потоцький, Л. Сапега в 1870-1880-х роках у Львові заснували доброчинну організацію імені К. Шайнохи задля допомоги науковцям та літераторам. У той час при товаристві святої Терези створювались доброчинні заклади: жіночий виправний дім (заснований 1850 року), швацьку майстерню, школу-інтернат для дівчат (1858), шпиталь для бідних дітей Святої Софії (1860-1878). Меценати та благодійники активно допомагали школам, лікарням, піклувалися про жебраків, покинутих дітей, безпритульних, глухонімих, людей похилого віку, хворих. Здійснювалися численні пожертви закладам освіти через духовні заповіти, стипендіальні фонди, благодійні організації та земства.

Найвідомішими благодійниками XIX – початку XX століття були: І. Скоропадський (здійснював численні пожертви у сферу освіти, відкрив багато шкіл і гімназій, заснував жіноче початкове училище, пансіон для підготовки народних учителів. Учнями цього закладу могли стати тільки сільські діти, кращі випускники сільських училищ); родина Ханенків (підтримували мистецтво, допомогли в заснуванні 1884 року Київського художньо-промислового і наукового музею); В. В. Тарновський (молодший) (сприяв розвиткові і фінансуванню культурних ініціатив, зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної та архівної старовини і створив унікальну збірку Шевченкіани, облаштував могилу Шевченка в Каневі); родина Симиренків (спорудили лікарню на 150 ліжок, шестикласну школу, театр, у 1830 році годували десять тисяч селян, передавали одну десяту своїх доходів на розбудову української культури, фінансували журнали "Україна", "Рада", матеріально підтримували М. Драгоманова, М. Коцюбинського та інших митців). М. Терещенко, Є. Чикаленко, О. Тульчинський, С. Могильцев та інші, а також діячі, що жили на землях, які підлягали австрійському королю: В. Федорович, А. Ше птиць кий, І. Товарницький, П. Потоцький, сім'я Рильських, Д. Сігалов, В. Косовський – зробили великий внесок у розвиток та підтримку культури у 30-80-х роках XX століття.