Основні принципи поліцивілізаційного підходу

Поліцивілізаційний підхід приводить до таких висновків.

• • Сили інерції у світі реальні, вони породжують протидію сил культурного ствердження і цивілізаційної свідомості.
• • Світ у певному сенсі поділяється на дві окремі сторони, проте цей поділ має свою специфіку. Це протилежність Західної цивілізації, як поки що домінантної – і всіх решти, які мають між собою мало спільного. Тобто світ поділений на західну і не-західну сукупності.
• • Національні держави є і залишаться найважливішими гравцями на міжнародній арені, але їхні інтереси, союзи і конфлікти визначаються здебільшого культурними й цивілізаційними чинниками.
• • У світі панує анархія, спричинена національними конфліктами, а найбільшу загрозу становлять конфлікти між державами та групами держав, які належать до різних цивілізацій.

Взаємовідносини України і Росії у світлі поліцивілізаційного підходу

Великі держави, які мають один спільний протяжний і незахищений кордон, часто втягуються в протистояння через питання безпеки. Росія і Україна можуть подолати цю динаміку і співіснувати в гармонії, але це буде дуже незвичайним розвитком ситуації... Поліцивілізаційний підхід, навпаки, робить акцент на дуже тісних культурних і історичних зв'язках між Росією і Україною, а також на спільному проживанні росіян і українців в обох країнах. Цей давно відомий ключовий історичний факт Миршеймер цілком ігнорує в повній відповідності з теорією "реальної політики", що виходить з концепції держав як цілісних об'єктів, що самовизначаються; цивілізаційний підхід при цьому фокусується на "лінії розлому", яка проходить по Україні, ділячи її на православну східну і уніатську західну частини. Тоді як статистичний підхід на перший план висуває можливість російсько- української війни, цивілізаційний підхід знижує її до мінімуму і підкреслює можливість розпаду України. А враховуючи культурний чинник, можна припустити, що при цьому розділенні буде більше насильства, ніж при розпаді Чехословаччини, але воно буде куди менш кривавим, ніж розвал Югославії. Ці різні прогнози, у свою чергу, призводять до різних політичних рішень. Статистичний прогноз Миршейме- ра про можливість війни між Україною і Росією дозволив йому зробити висновок про те, що Україні краще мати ядерну зброю. Цивілізаційний підхід припускає співпрацю між Україною і Росією і спонукає Україну відмовитися від ядерної зброї. Крім того, цілком переконливими видаються рекомендації надавати Україні значну економічну допомогу і робити інші заходи для збереження її єдності і незалежності, а також виділяти кошти на планування непередбачених витрат при можливому розпаді.

Семюел Гантінґтон.

Зіткнення цивілізацій.

У світлі теорії зіткнення цивілізацій С. Гантінґтон розглядає проблему взаємовідносин України і Росії, зіставляючи два сценарії.

Перший сценарій – поліцивілізаційний підхід, який акцентує увагу на тісних культурних та історичних контактах і спільному проживанні росіян і українців. На основі цього підходу С. Гантінґтон виключив можливість війни між цими країнами, але зате прогнозував імовірний розкол України на "православну східну" і "уніатську західну" частини. На його думку, розкол має, начебто, пройти територією України по лінії "цивілізаційного розлому" між Західною і Православною цивілізаціями. С. Гантінґтон визначає лінію цього розколу, порівнюючи історичні факти з мапами голосувань на парламентських та президентських виборах в Україні.

Другий сценарій заснований на так званій теорії реальної політики.

В її основі лежить концепція, згідно з якою держави, а не культурно- національні утворення, є цілісними суб'єктами самовизначення. Саме ця теорія задовго до подій 2014 року стала підставою для прогнозу про велику ймовірність російсько-української війни і, відповідно, недоцільності відмови України від ядерної зброї.

Проте, як показали реальні події, С. Гантінґтон не помилився в оцінках провідних цивілізаційних чинників української новітньої історії. Вирішальною силою нашого самовизнанення у 2914-2015 роках виявилася не держава (бо саме проти держави Януковича була спрямована успішна народна революція, яка продемонструвала неочікувану єдність нації), а національна ідентичність. У чому помилився С. Гантінґтон – це в оцінці української ідентичності. Вона виявилася значно більш відмінною від російської і значно потужніше орієнтованою на Західну цивілізацію, ніж це припускали теоретики.

Суть теорії "універсальної цивілізації" і її антиподи

На противагу концепції Гантінґтона, популярною також є теорія "універсальної цивілізації", згідно з якою в сучасну епоху відбувається культурне об'єднання людства і зростання прийняття людьми всього світу спільних цінностей, вірувань, порядків, традицій та інститутів. Зокрема, до такої універсалізації провадить поширення західних моделей споживання і розповсюдження масової культури.

Сьогодні домінування Заходу безперечне, але багато дослідників відзначають поступові, незворотні фундаментальні зміни в балансі між різними цивілізаціями, що ведуть до зниження потуги Заходу порівняно з іншими цивілізаціями. Найбільш значуще зростання впливу припадає на азійські цивілізації, зокрема Китай постає як суспільство, що готується кинути виклик Заходові в боротьбі за глобальне панування. Ці зрушення провадять до відродження і зростання впевненості незахідних цивілізацій.

Новий тоталітарний виклик, "третій тоталітаризм"

У цьому контексті постають і нові загрози та ризики міжцивілізаційних конфліктів. Події 11 вересня 2002 року в США засвідчили, що перед західним світом постав новий тоталітарний виклик, "третій тоталітаризм" – сучасний ісламізм. Як і дві тоталітарні системи XX століття, фашизм і комунізм, "третій тоталітаризм" характеризується тим, що в його ідеології йдеться про позірно велику, ба навіть божественну ідею, здійснення якої в очах послідовників, хай і в найбрутальніший варварський спосіб, видається виявом найвищої справедливості. При цьому принципово немає жодного морального бар'єру, коли йдеться про використання терористичних засобів, адже найстрашніший злочин проголошується благом, тому чим більша руйнація, тим сильніший ефект, тим краще.

Тому для майбутнього міжнародного порядку у XXI столітті вирішальне значення матиме те, як глибоко новий тоталітаризм вкоріниться в ісламському світі.