Криза довіри як основного капіталу сучасної цивілізації

Френсіс Фукуяма: "великий крах"

Чинники, що спричиняють поступове зниження домінування Західної цивілізації, розглядає американський футуролог Френсіс Фукуяма у праці "Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку".

Протягом останніх п'ятдесяти років у СІЛА та інших економічно розвинених країнах відбувався поступовий перехід до того, що ми називаємо "інформаційним суспільством", "постіндустріального ерою". Е. Тоффлер назвав це "третьою хвилею", вважаючи, що вона буде такою ж значущою, як дві попередні хвилі людської історії – перехід від мисливсько-збиральницького господарства до землеробства, а потім від землеробства до індустріальних культур.

Ця зміна пов'язана з низкою взаємозалежних ознак. В економіці послуги щораз більше витісняють виробництво як джерело добробуту. Щораз більше зростає роль інформації та інтелекту і все розумніші машини, а розумова праця дедалі більше заступає фізичну. Виробництво глобалізується. Суспільство, вибудуване довкола інформації, більше схильне продукувати дві речі: свободу і рівність.

Проте період від 1960-х до початку 1990-х років позначений серйозним погіршенням соціальних умов у більшій частині індустріального світу. Це злочинність, занепад родини, падіння народжуваності, падіння довіри до державних інституцій. Ці зміни знаменували "великий крах" соціальних цінностей. Перехід до інформаційної ери і криза цінностей тісно пов'язані між собою і, при всіх благах прогресивнішої інформаційно орієнтованої економіки, із соціальним і моральним життям коїться щось зле. Технологічні зміни, які економіст Дж. Шумпетер назвав "творчою руйнацією" на ринку, зумовили також подібну руйнацію у світі соціальних стосунків.

Криза довіри – духовний СНІД XX століття

Відмінність цивілізації від варварства – у високому розвитку, з одного боку, знання про світ і місце в ньому людини, з другого – довіри як основи єдності суспільства: довіри до "своїх" на противагу до "чужих" і солідарності навколо спільних цінностей, ідеалів, богів. Розвиток людської цивілізації є нічим іншим, як виявленням, реалізацією і розвитком або згасанням потенціалу довіри окремих людей та їхніх спільнот одне до одного. У цьому значенні довіра – передумова цивілізації, основа особистої і соціальної відповідальності та спадкоємності. Потенціал довіри сучасних цивілізацій історично склався на основі світових релігій, які живили соціальні, ділові, політичні, наукові, технічні, освітні звершення енергією довіри. Реалізовуючи цю довіру, люди розвивали свої цивілізації.

Проте сьогодні, за твердженням Ф. Фукуями, людство переживає всеосяжну кризу довіри, своєрідну епідемію соціально-духовного СНІДу нашої цивілізації. Цей вірус має безліч модифікацій, але його генетична формула – "егоїстичний успіх за всяку ціну", поза почуттям обов'язку, відповідальності, суспільної солідарності. Якщо практично всі світові релігії зводяться до формули "Бог – це любов", якщо саме з неї вибудовується все різноманіття виявів соціальної відповідальності, то "за всяку ціну" – це формула граничного егоїзму, абсолютного нехтування як вищими релігійними істинами, так і законами суспільного життя.

Бувають ситуації вимушеної й необхідної оборони, і тоді "все, дозволене на війні, і я можу собі дозволити" (Марія Стюарт). Але бувають часи "підлі", часи безвідповідальності й беззаконня, часи нечесних ігор. Не в тому проблема, що життя схоже на гру. А в тому, що саме ігри без правил, зорієнтовані на драматичний для суперників результат, починають визначати атмосферу всього нашого життя, ввергаючи його у хронічну невизначеність, хаотичність, передгрозовий контекст, тотальну форс-мажорність.