< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Імунітет та захисні можливості лейкоцитів

Лейкоцити відіграють важливу роль у захисних реакціях організму, зокрема в утворенні імунітету. За визначенням М. Бернета, який є одним із творців сучасної імунології, імунітет (лат. immunitas – звільнення від будь-чого) – здатність організму розпізнавати проникнення в організм чужорідного матеріалу і мобілізувати клітини та утворювані ними речовини на швидке і ефективне видалення цього матеріалу. Засновниками імунології, яка виникла в XIX ст., є: Е. Дженнер (розробив метод запобігання захворюванню на віспу), Луї Пастер (метод запобіжних щеплень), 1.1. Мечніков (відкрив захисну роль фагоцитозу і створив клітинну теорію імунітету), Пауль Ерліх (засновник гуморальної теорії імунітету) та ін.

В організмі розрізняють декілька систем, які забезпечують захист від хвороботворних агентів: а) специфічна імунна система (утворення антитіл, вибіркове "зв'язування" антигена, імунологічна пам'ять тощо); б) неспецифічна гуморальна система (бар'єрна функція шкіри, бактерицидність молочної кислоти і жирних кислот, виділень потових і сальних залоз, лізоцим слини і сліз тощо); в) неспецифічна клітинна система (явище фагоцитозу).

Специфічні системи формуються (набувається імунітет) лише після початкової взаємодії з чужорідним фактором-антигеном, а неспецифічні системи імунітету здатні знешкоджувати ці фактори навіть у тому разі, якщо організм з ними раніше ніколи не стикався. Антигени – це чужорідні для організму хімічні речовини, живі організми, які при потраплянні в організм викликають утворення специфічних антитіл. Антигени містяться в мембранах клітин. Антитіла – це білкові речовини, синтезовані організмом у відповідь на присутність чужорідної речовини. Усі антитіла людини – це імуноглобуліни, які містяться в плазмі крові, лімфі, слині, секретах травного тракту і забезпечують захист, зв'язуючи антигени.

Організм людини має внутрішню специфічну систему самозахисту – імунну систему. До центральних органів імунної системи відносять червоний кістковий мозок, тимус, а до периферичних – лімфатичні вузли, селезінку, мигдалики, апендикс. Основними формами імунної відповіді організму людини на чужорідний для нього матеріал є клітинний імунітет, гуморальний імунітет, імунологічна пам'ять, імунологічна толерантність та алергія.

Клітинний імунітет – імунітет, зумовлений зростанням кількості Т-лімфоцитів, здатних до вибіркового реагування з даним антигеном. При взаємодії з антигеном Т-лімфоцити (мають на мембрані рецептори, які розпізнають його) починають розмножуватися і утворюють клон таких же Т-клітин. Клітини цього клону знищують чужі клітини (Т-кілери), обумовлюють диференціацію плазмоцитів (Т-хелпери), синтезують лімфокіни та ін. Крім того, окремі групи лейкоцитів, а саме рухливі нейтрофіли і нерухливі моноцити, можуть фагоцитувати чужорідний матеріал. Отже, клітинний імунітет здійснюється:

■ за допомогою Т-лімфоцитів (знищують певні види мікроорганізмів);

■ за допомогою фагоцитів (знищують будь-які види мікроорганізмів).

Гуморальний імунітет – імунітет, зумовлений утворенням специфічних білків в організмі. У клітинних мембранах В-лімфоцитів містяться імуноглобуліни, які є специфічними рецепторами для антигенів. При контакті з цим антигеном утворюється клон плазмоцитів, які синтезують специфічні антитіла і виділяють їх у кров або тканинну рідину. Тут антитіла зв'язуються з антигенами на поверхні бактерій і прискорюють захоплення цих комплексів фагоцитами або приєднуються до токсинів та нейтралізують їх. Захист від вірусів забезпечують інтерферони. Так називають білки з подібними властивостями, які виділяються клітинами у відповідь на вторгнення в організм вірусів. Завдяки інтерферонам клітини набувають несприйнятливості до вірусів. Інтерферони були відкриті в 1957 році А. Айзеком і Дж. Ліндеманом. Отже, гуморальний імунітет здійснюється:

■ за допомогою антитіл (білки, які знешкоджують певний вид мікроорганізмів);

■ за допомогою інтерферонів (білки, які запобігають зараженню клітин вірусами).

Імунологічна пам'ять – утворення довгоживучих Т- і В-лімфоцитів, які при повторній зустрічі з антигеном здатні до швидкої і сильної відповіді.

Імунологічна толерантність – вибіркова відсутність відповіді на даний антиген при повторній зустрічі.

Алергія – стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів, який є передумовою виникнення патологічних імунних реакцій. Алергенами є речовини, які спричинюють алергічні реакції. Зовнішніми (екзоалергени) алергенами є деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові), запахи (квітів, парфумів), лікарські препарати та ін., внутрішніми (ендоалергени) власні тканини організму переважно з видозміненими природними властивостями (при опіках омертвілі тканини стають чужорідними для організму). Проявляється алергія висипами на шкірі (кропивниця), звуженням дихальних шляхів унаслідок розбухання їх слизових оболонок, набряками, нежиттю, запаленням слизової оболонки ока тощо.

Імунітет формується проти мікроорганізмів або токсинів (інфекційний), у відповідь на виникнення пухлин (протипухлинний) та при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин, органів (трансплантаційний). Трансплантація – це пересаджування тканин та органів у межах одного організму або від одного організму до іншого. Ділянка органу, яку пересаджують, називається трансплантантом. Організм або орган, з якого беруть тканину для пересаджування, є донором; організм, якому пересаджують трансплантант, – реципієнтом. Пересаджування тканин та органів у межах одного організму відбувається найбільш успішно, бо білки (антигени) трансплантанта не відрізняються від білків реципієнта і можливе справжнє приживання. А при пересаджуванні тканин та органів від одного організму до іншого відбувається реакція відторгнення, яка здійснюється імунною системою реципієнта. Успіхи імунології створили основу для проведення вдалих трансплантацій.

В імунології розрізняють природний і штучний імунітет. Природний поділяють на вроджений і набутий, а штучний – на активний і пасивний.

Види імунітету

Природний

вроджений

Передається дитині від матері у вигляді антитіл і тому проявляється одразу ж після народження

Природний

набутий

Виникає після перенесеного захворювання; є найбільш ефективним і зберігається, як правило, протягом усього життя

Штучний

пасивний

Створюється після введення в організм готових антитіл у вигляді сироваток і зберігається кілька місяців

Штучний

активний

Створюється при введенні в організм антигенів у вигляді вакцин; виникає через певний період і забезпечує несприйнятність протягом тривалого часу

Для формування штучного імунітету використовують вакцини та лікувальні сироватки. Вакцини – препарати, виготовлені з ослаблених або вбитих збудників інфекції, які використовуються для формування штучного активного імунітету. Застосовують вакцини для запобігання інфекційним хворобам та лікування їх (проти коклюшу, поліомієліту, дифтерії, туберкульозу та ін.). На дію вакцини виробляються антитіла, а імунітет, який формується, діє багато років. Лікувальні сироватки – препарати, які містять готові антитіла проти збудників хвороб і використовуються для формування штучного пасивного імунітету. Застосовують для запобігання інфекційним хворобам (наприклад, проти правця). При введенні сироваток антитіла не виробляються, а імунітет, який формується, діє недовго – лише кілька місяців.

Зустрічаються випадки природженої і набутої нездатності організму синтезувати антитіла – природжений і набутий імунодефіцити. Вони можуть бути зумовлені спадковими чинниками, важкими запальними і токсичними процесами, нестачею білків, тривалими кровотечами та ін. На утворення антитіл великий вплив мають харчування (при голодуванні або неповноцінному білковому харчуванні продукування антитіл зменшується); іонізуюча радіація, продукція гормонів, переохолодження і перегрівання, отруєння, гіповітаміноз (затримує синтез антитіл); стрес (обумовлює різке зниження загальної стійкості організму); вплив антибіотиків (вироблення антитіл в ряді випадків зменшується) та ін. Прикладами імунодефіцитних станів е СНІД, алергічні реакції та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >