< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ФОРМУВАННЯ ПОВЕДІНКИ І ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

Поведінка людини та її еволюційні аспекти

Поведінка тварин є сукупністю виявів зовнішньої, переважно рухової активності, спрямованої на встановлення життєво необхідних зв'язків організму з навколишнім середовищем. Складається їхня поведінка з домінуючих (природжених) і доповнюючих (набутих) форм пристосувань. У зовнішньому плані поведінка тварин виявляється в сукупності послідовних дій, основою яких є актуальні біологічні потреби. Зміна поведінки тварин зумовлюється зміною чинників зовнішнього або внутрішнього середовища. Наука про поведінку тварин називається етологією.

Поведінка людини є набагато складнішою активністю, що має ряд відмінностей, обумовлених біосоціальною природою виду Homo sapiens. У процесі антропогенезу на її становлення, крім біологічних (природний добір, спадкова мінливість), впливали такі соціальні чинники, як супільний спосіб життя, праця, мова й абстрактне мислення. Тому, на відміну від тварин, поведінка людини є завжди суспільно обумовленою і має свідомий, цілеспрямований характер. Оскільки в людини є абстрактне мислення, то розрізняють зовнішню (дії, вчинки, звички) та внутрішню (формування уявлень, абстрактних образів для мислення) поведінку. Основою поведінкових форм людини є не лише біологічні, а й соціальні потреби. Тому поведінка людини включає дії, які спрямовані на безпосереднє задоволення своїх життєво важливих потреб, і дії, що організовують взаємини з іншими людьми відповідно до прийнятих у суспільстві норм моралі і права. У поведінці людини можна виділити, крім природжених і набутих форм пристосувань, ще й такий важливий пристосувальний механізм, як розумову діяльність. Поведінку людини вивчають психологія, соціологія, педагогіка, психогенетико та ін. Отже, поведінка людини – це сукупність виявів зовнішньої та внутрішньої активності, спрямованої на задоволення біологічних і соціальних потреб та встановлення життєво необхідних зв'язків організму людини в соціальному середовищі.

Роль рефлексів у формуванні поведінки людини

Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється зо участю нервової системи. Вперше поняття "рефлекс" введено в науку французьким вченим Рене Декартом. У створенні рефлекторної теорії брали участь Я. Прохазка, І. М. Сеченов, І. П. Павлов та ін.

Рефлекси лежать в основі нервової регуляції організму. За виникненням І. П. Павлов поділив усі рефлекси на безумовні та умовні.

Безумовні рефлекси – це природжені стабільні реакції но дію подразників, які забезпечують пристосування до стабільних умов життя. Основними особливостями безумовних рефлексів є те, що вони:

  • • виникають у відповідь на дію безумовних подразників;
  • • є вродженими і спадковими, тобто формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою; більшість із них проявляється відразу після появи на світ (дихальні, смоктальний рефлекси); деякі безумовні рефлекси (статеві) формуються під час розвитку в міру дозрівання нервової, ендокринної систем;
  • • мають видовий характер, тобто є специфічними для представників виду;
  • • здійснюються через філогенетично закріплені, анатомічно виражені рефлекторні дуги;
  • • нервові центри розташовані у стовбурі головного мозку і спинному мозку,
  • • можуть об'єднуватись і давати складні ланцюги безумовних рефлексів – інстинкти.

До основних безумовних рефлексів належать рухові (колінний, зіничний), дихальні (вдиху і видиху), судинні, орієнтувальні, захисні (чхання і кашель), статеві, харчові (виділення слини на їжу) та ін.

Біологічна роль безумовних рефлексів полягає в тому, що вони:

■ забезпечують зберігання цілісності організму, підтримання сталості внутрішнього середовища та процесів розмноження;

■ зумовлюють існування організму одразу ж після народження;

■ є основою для формування багатьох умовних рефлексів.

Інстинктискладна система безумовних рефлексів, пов'язаних із збереженням виду. Це природжена форма поведінки, для здійснення якої не потрібне попереднє навчання. Зумовлюються комплексом зовнішніх і внутрішніх чинників. Можуть дещо змінюватися під впливом умовних рефлексів. Найчастіше у людини проявляються у вигляді неусвідомлених дій.

Інстинкти поділяються на вітальні (питний, харчовий, оборонний та ін.), рольові (статевий, батьківський, територіальний), саморозвитку (дослідницький, ігровий). Біологічне значення інстинктів полягає у тому, що вони беруть участь у формуванні поведінки (у людини значною мірою підпорядковані розумовій діяльності) і є еволюційною основою формування складніших форм поведінки.

Умовні рефлекси – це набуті індивідуальні реакції на дію подразників, що дають змогу людині пристосувати свою поведінку відповідно до змін середовища. Основними особливостями умовних рефлексів є те, що вони:

  • • виникають у відповідь на дію умовних подразників і своїх рецептивних полів не мають (слиновиділення можна викликати, впливаючи на рецептори ока);
  • • є набутими, тобто можуть виникати на базі безумовних, а при високій організації – і на базі умовних;
  • • є індивідуальними пристосувальними реакціями;
  • мінливі, тобто постійно змінюються і зникають залежно від конкретних умов;
  • • здійснюються через функціональні тимчасові зв'язки;
  • • утворюються і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС, тобто відділів, які в процесі еволюції нервової системи утворились останніми (у ссавців – це кора і підкірка);
  • • можуть об'єднуватися в складні ланцюги умовних рефлексів – динамічні стереотипи, які є фізіологічною основою навичок і звичок.

Існує велика різноманітність умовних рефлексів. За проявом рефлекторної відповіді розрізняють:

вегетативні – рефлекси, пов'язані з діяльністю внутрішніх органів (серцево- судинні, дихальні, харчові та ін.);

сома торухові – рефлекси, пов'язані з діяльністю скелетних м'язів (рухові).

Залежно від умовних подразників умовні рефлекси поділяють на:

штучні – виробляються на подразники, які не стосуються безумовного (на звук дзвінка, світло лампочки);

природні – виробляються на властивості безумовних подразників (на запах їжі).

За складністю умовні рефлекси можуть бути рефлексами І, II, III і вищих порядків.

Біологічна роль умовних рефлексів полягає в тому, що вони:

■ забезпечують більш тонке і краще пристосування організмів до конкретних умов існування, а для людини – навчання і різноманітність інтелектуальної діяльності;

■ забезпечують відповідь на безумовний подразник ще до початку його дії, тобто мають сигнальне значення;

■ є основою для формування умовних рефлексів вищого порядку, які переважають і ВНД людини.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >