< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Лімбічна система та YY роль у вищій нервовій діяльності

Лімбічна система (первісний мозок) – сукупність структур, які беруть активну участь у підтриманні гомеостазу, вияві інстинктів, модуляції поведінки, виходячи з внутрішніх потреб організму. Розміщена ця система навколо верхньої частини стовбура мозку та утворює край, що сполучає кіркові та середньо- мозкові ділянки із нижчими центрами, які регулюють функції організму. Основу лімбічної системи складають структури старої та проміжної кори великого мозку, якими є морський коник, закрутка морського коника, поясна закрутка, а також такі підкіркові утворення як соскове тіло, мигдалеподібне тіло та інші. Об'єднуючи у своєму складі структури нюхового мозку (нюхові цибулини) і маючи двосторонні зв'язки з різними відділами головного мозку (гіпоталамусом, середнім мозком, мостом), лімбічна система виконує не лише нюхові функції, а й відіграє важливе значення в регулюванні функцій внутрішніх органів, бере участь у підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму, координує вегетативні та соматичні рефлекси відповідно до емоційного стану. Вона забезпечує загальне пристосування організму до змін навколишнього середовища і визначає підсвідому, інстинктивну поведінку. Лімбічна система має зв'язки і з корою півкуль і бере активну участь у регуляції емоційних станів та мотивації поведінки, у процесах навчання і пам'яті.

Емоції та мотивації

Емоції – це психічні реакції, що виникають у відповідь на дію подразників і виконують функцію оцінки діяльності людини та її результатів. Емоції виникають як узагальнені чуттєві реакції у відповідь на сигнали, які зумовлюють певні зміни у фізіологічному стані організму. Кожний прояв емоцій супроводжується активацією нервової системи, появою в крові гормонів (наприклад, адреналіну) і змінами діяльності фізіологічних систем організму. Фізіологічна основа емоцій – процеси, які є наслідком взаємодії кори, нервових центрів проміжного мозку і підкіркових структур лімбічної системи. Характер емоцій визначається потребами організму в даний момент і можливостями Ух задоволення. На відміну від тварин, виникнення емоцій у людини більше пов'язане з дією соціальних чинників. Виникли емоції у процесі еволюції, як форма мобілізації сил організму при небезпеці. Зовнішніми проявами емоцій є емоційні реакції (посмішка, плач тощо), емоційні стани (страх, тривога, настрій), емоційні стосунки (любов, ненависть тощо). У людини розрізняють такі емоції:

позитивні (підвищують життєдіяльність організму);

негативні (пригнічують життєдіяльність організму);

нижчі емоції (пов'зані із задоволенням біологічних потреб організму і спрямовані на підтримання гомеостазу, самозахисту та інстинктів);

вищі емоції (виникають у людини і пов'язані із задоволенням особистих та соціальних потреб – інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.).

У психології виділяють десять фундаментальних емоцій людини (за Керрол Ізард): радість, інтерес-хвилювання, подив, горе-страждання, гнів, огида, зневаго, страх, сором, провина. А почуття поділяють на три групи: моральні (ставлення до людей), інтелектуальні (ставлення до пізнання, нового досвіду) та естетичні (ставлення, яке проявляється у художній оцінці і смаках).

Стосовно емоцій виявлено функціональну асиметрію: позитивні емоції пов'язані переважно з лівою, а негативні – з правою півкулею великого мозку.

Значення емоцій полягає в тому, що вони:

  • • впливають на процеси сприйняття, пам'яті, мислення, навчання і визначають поведінку людини;
  • • за їх допомогою здійснюється оцінка необхідності виконання тієї чи іншої дії;
  • • на їх базі виникає розуміння душевного стану інших людей, співчуття.

Мотивації (спонукання) – це фізіологічні процеси активації, які виникають в разі необхідності задовольнити ту чи іншу потребу організму. Фізіологічною основою є активація в пам'яті тих програм поведінки, які здатні задовольнити потребу організму. Мотивації можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими (потяги), нижчими (первинні, біологічні) і вищими (вторинні, соціальні). Складні форми мотивації людини, які проявляються на усвідомленому рівні, називають інтересами. Зазвичай мотивації є вродженими і формуються на основі спадкових механізмів.

Способи керування емоціями

Життя людини без емоцій неможливе. Кожна людина повинна вміти насичувати своє життя позитивними емоціями і запобігати розвиткові негативних, які можуть призводити до різноманітних психічних і соматичних захворювань. Основними способами керування емоціями є:

■ виховання волі для свідомого керування вчинками;

■ самоаналіз для вияснення причин негативних емоцій та їх наслідків;

■ зміна діяльності й оточення, що дозволяє швидше забути щось неприємне;

■ помірна фізична активність, особливо на природі;

■ спеціальний аутотренінг (самонавіювання) тощо.

Негативний вплив на загальний стан організму мають емоційні стреси. Основними чинниками, що їх спричинюють, є тривалі сильні негативні емоції, пов'язані з труднощами у навчанні, вихованням у сім'ї. Реакція на будь-який стресор проявляється тріадою Сельє, а саме: 1) підвищенням в крові гормонів надниркових залоз; 2) зникненням з крові лімфоцитів; 3) появою в шлунку та дванадцятипалій кишці виразок.

Небезпечними для людини є тривала дія стресових чинників (стресорів), коли немає можливості пристосуватися до вимог ситуації. За цих умов стреси, особливо емоційні, виснажують організм і призводять до психічних зривів і захворювань.

Гіпоталамус та його роль у формуванні мотивації

Гіпоталамус – відділ проміжного мозку, що є вищим центром регуляції вегетативних та ендокринних функцій організму. Гіпоталамус пов'язаний з багатьма відділами ЦНС (спинним мозком, корою великого мозку), а також з ретикулярною формацією та лімбічною системою. Експериментально доведено, що стимуляція гіпоталамуса викликає у тварин і людини емоційні реакції. Гіпоталамус має безпосередній вплив на формування і виявлення життєвих потреб, зокрема голоду, спраги, статевого потягу, що супроводжуються відповідними емоційними та поведінковими реакціями.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >