< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Популяційні хвилі. Гомеостаз популяцій

Популяційні хвилі – це періодичні або неперіодичні зміни чисельності популяції під впливом різних чинників. Це поняття ввів С. С. Четвериков. Популяційні хвилі – одна з причин дрейфу генів, що викликає наступні явища: зростання генетичної однорідності (гомозиготності) популяції; зміну концентрації рідкісних алелей; збереження алелей, що знижують життєздатність особин; зміну генофонду в різних популяціях. Усі ці явища ведуть до еволюційних перетворень генетичної структури популяції, а надалі і до зміни виду.

Популяційні хвилі можуть бути сезрнними і несезонними:

  • сезонні популяційні хвилі – зумовлені особливостями життєвих циклів або сезонною зміною кліматичних чинників;
  • несезонні популяційні хвилі– спричинені змінами різних екологічних чинників.

Популяція сама по собі може підтримувати свою чисельність необмежений час. На рівні популяцій існують процеси саморегуляції, що приводять у відповідність густоту популяції до ємності середовища існування та проявляються у вигляді хвиль життя. Основними механізмами регуляції чисельності популяцій є:

  • 1) регуляція взаємозв'язками з популяціями інших видів (наприклад, чисельність рисі залежить від чисельності зайців);
  • 2) регуляція розселенням (міграції білок);
  • 3) регуляція суспільною поведінкою (у суспільних комах у розмноженні беруть участь окремі самки-матки та самці, кількість яких регулюється в процесі розмноження);
  • 4) регуляція територіальною поведінкою (мічення території у ведмедів, зубрів, тигрів)
  • 5) регуляція перенаселенням і стресовою поведінкою (явище канібалізму в чайок).

Унаслідок тривалого пристосування до умов існування у популяцій виробилися механізми, які дають змогу уникнути необмеженого росту чисельності і сприяють підтриманню густоти популяції на відносно сталому рівні.

Гомеостаз популяції – це підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні. На гомеостаз популяції впливають абіотичні чинники, а також міжвидові та внутрішньовидові взаємозв'язки.

Екологічна характеристика виду

Видсукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю ознак, вільно схрещуються і дають плодюче потомство, пристосовані до певних умов життя і займають у природі певну територію – ареал. Видом є територіально і репродуктивно ізольована сукупність здатних до схрещування й обміну генами популяцій, що має єдину спадкову основу і характеризується рядом якісно специфічних ознак. Популяції – це основа підвидів, які й утворюють вид. Тому структуру виду можна відобразити ланцюжком: популяція → підвид → вид.

Основними критеріями виду є морфологічний, генетичний, фізіологічний, біохімічний, географічний, екологічний та інші. Сутність екологічного критерію полягає у тому, що особини виду мають подібні пристосування до певної сукупності чинників середовища існування. Тобто кожен вид має свою екологічну нішу – сукупність чинників середовища, у якому існує вид. І в процесі взаємодії особин з екологічними чинниками формуються екологічні особливості виду.

Екологічна характеристика виду – це особливості взаємодії популяцій виду з комплексом екологічних чинників, характерних для його середовища існування.

Кожен вид поширений на певній території, яка називається видовим ареалом. Ареал є специфічним для кожного виду. За формою розрізняють суцільний ареал, в межах якого вид трапляється у властивих йому екологічних нішах, і розірваний (дез'юнктивний), який утворився із суцільного внаслідок змін умов існування всередині ареалу, що призвели до вимирання там представників виду. Ареали відрізняються за розмірами, формою і характером меж. Одні з них охоплюють усі материки або океани (ареали космополітів), інші обмежені лише певними, іноді дуже незначними територіями (ареали ендеміків).

Кожен вид займає в біогеоценозі певне місце, яке називається екологічною нішею. В екосистемі існує стільки екологічних ніш, скільки і видів. Екологічна ніша є місцем і структурно-функціональною роллю популяції певного виду в екосистемі. Це поняття характеризує ступінь біологічної спеціалізації популяцій виду. Екологічна ніша різних видів має різні межі, що визначаються всією сукупністю характеристик екологічних чинників, які діють в екосистемі. Чим ближчі характеристики екологічних ніш різних видів, тим конкурентніші між ними стосунки.

Кожен вид заселяє певну частину простору, яка називається місцеіснуванням виду. Місцеіснування видуце частина простору в екосистемі, яка населена популяціями даного виду і забезпечує їх необхідними ресурсами й умовами життя. Є важливим компонентом екологічної ніші виду.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >