< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Транспортне забезпечення постачання

В умовах функціонування підприємства доцільно визначити основні показники різних видів транспорту для перевезення виробничих вантажів.

Залізничний транспорт в значній мірі залежить від відповідних правових та адміністративних вимог держави. Це стосується визначення функціонування ліній перевезень в певних напрямах, освоєння всього обсягу перевезення вантажів, обмеження в ціновій політиці та дотримання інших вимог. Вищевказане знижує його ефективність у застосуванні по системі "точно в термін", але не означає, що попит на перевезення залізничним транспортом приречений на значний спад. Беручи до уваги його експлуатаційні характеристики (регулярність і швидкість руху в прямому сполученні), залізничний транспорт залишається одним із найбільших перевізників вантажів як в Україні, так і за кордоном. Він – один із найбільш рентабельних видів транспорту для перевезення на значні відстані великої кількості продуктів насипом - вугілля, піску, корисних копалин, сільськогосподарської та лісової продукції.

До основних техніко-економічних особливостей залізничного транспорту належать наступні:

  • 1. Нерозривний зв'язок з підприємствами промисловості і сільського господарства, будівництвом, торговими базами, складами та ін. Сьогодні переважна кількість великих промислових об'єктів має залізничні під'їздні колії, що зв'язують їх із магістральними залізницями.
  • 2. Можливість будівництва залізничних сполучень практично на будь-якій сухопутній території країни і забезпечення стійких зв'язків між промисловими районами.
  • 3. Висока перевізна і пропускна здатність залізниць. Так двохколійна залізниця, що має автоматичне блокування, може забезпечити перевезення більш ніж 100 млн. тонн вантажів в кожному напрямі у рік, а одноколійна - 20 млн. тонн і більше в кожному напрямі в рік.
  • 4. Можливість здійснення масових перевезень вантажів в поєднанні із відносно низькою вартістю перевезень.
  • 5. Можливість безперебійного і рівномірного здійснення перевезень у всі пори року і періоди часу.
  • 6. Порівняно висока швидкість руху і терміни доставки вантажів.
  • 7. Відносно високі економічні показники і достатньо досконала технологія перевезень.

Водний транспорт має таку перевагу, як висока перевізна здатність при загальних низьких транспортних витратах. На нього не поширюються такі стримуючі фактори, як заборона роботи у вихідні дні, дорожні податки та ін. Основними техніко-економічними особливостями, що можуть в окремих випадках визначатися як переваги морського транспорту, є:

  • – можливість забезпечення масових міжконтинентальних перевезень вантажів зовнішньоторгового обороту країни;
  • – порівняно невеликі капіталовкладення - морські шляхи не потребують витрат на їх спорудження чи підтримку в робочому стані (крім каналів);
  • – практично необмежена пропускна здатність - обмежуючим фактором може стати лише переробна здатність морського порту і причалів, портових складів та вантажно-розвантажувальних засобів;
  • – порівняно невеликі витрати палива та енергії; вантажопідйомність;
  • – низька собівартість перевезень на великі відстані, застосування великих суден в значній мірі покращує співвідношення корисної вантажопідйомності і водотоннажності.

За певних застережень, ці особливості можуть бути перенесені і на річковий транспорт.

До матеріально-технічної бази морського і річкового транспорту відносять флот, морські і річні порти, пристані.

Транспортний флот – основний елемент матеріально-технічної бази морського і річкового транспорту, оскільки він здійснює основну функцію – переміщення вантажів.

Основними показниками судна є:

Водотоннажність визначається масою чи об'ємом води, що витискується плаваючим судном.

Вантажопідйомність судна - це його перевізна здатність, що виражена в тоннах.

Розрізняють повну і чисту вантажопідйомність судна. Повна вантажопідйомність - це сума маси службового вантажу (вода, паливо, провіант). Чиста вантажопідйомність дорівнює масі всього вантажу який транспортується.

Дедвейт (чи повна вантажопідйомність) – це кількість тонн вантажу, яку можна навантажити на судно понад його масу до осадки по вантажну марку.

Вантажомісткість - це здатність судна вміщати вантаж певного об'єму. Залежно від виду вантажів, які транспортують, визначають вантажопідйомність для вантажів тарно-упакованих, штучних, сипких.

Повітряний транспорт набуває конкурентоспроможності завдяки високій швидкості і можливості досягнення віддалених районів. Більш помітними стають його переваги у випадку необхідності перевезення товарів, що швидко псуються, або ж перевезення товарів високої вартості невеликих габаритів.

Трубопровідний транспорт - транспорт, створений для доставки рідких та газоподібних продуктів (нафти, природного газу та ін.) від місця їх виробництва або зберігання до місця споживання.

Основними перевагами трубопровідного транспорту є:

  • – можливість повсюдного прокладення труб і масового перекачування рідких і газоподібних продуктів;
  • – менші відстані перекачування, аніж при застосуванні інших видів транспортування;
  • – менша собівартість в порівнянні з іншими видами транспорту при сумірних обсягах транспортування;
  • – забезпечення цілісності продуктів завдяки герметизації процесу транспортування;
  • – можливість забезпечення повної автоматизації підготовчих та транспортних операцій;
  • – менші, в порівнянні з іншими видами транспорту, питомі капіталовкладення і витрати металу, що припадають на одиницю транспортованого вантажу;
  • – зменшення негативного впливу на довкілля;
  • – досить високий рівень продуктивності праці;
  • – безперервність процесу перекачування, який практично не залежить від стану навколишнього середовища, обмежена кількість обслуговуючого персоналу.

Вантажний автомобільний транспорт поділяють на дві основні категорії - загального і спеціального призначення.

До категорії загального призначення зараховують автомобіль типу "бортова платформа" (бортовий автомобіль, бортовий причіп).

До спеціального призначення - автомобілі, причепи, автомобілі з напівпричепами та причепами-розпусками, сідельні тягачі з напівпричепами, кузови, які спеціально пристосовані для перевезення одного чи декількох однорідних вантажів.

В табл. 9.1 наведено розрахункові формули для визначення термінів доставки вантажів різними видами транспорту.

Таблиця 9.1

Розрахунок термінів доставки вантажів різними видами транспорту

Вид транспорту

Розрахункові формули

1

2

Залізничний

де t1 - час на початково-кінцеві операції, (діб);

t2 - час на додаткові операції, (діб);

L - відстань перевезення, км (миль);

V1 - норма пробігу вагону чи судна за добу.

Морський

де V2 - комерційна швидкість,

, миль/добу,

V3 - експлуатаційна швидкість суден, миль/добу; а- коефіцієнт використання вантажопідйомності;

D - вантажопідйомність судна, т,

М - середньозважена добова норма вантажних робіт в порту відправлення і призначення, т/добу; її - час на додаткові операції, діб.

Річний

де t3 - час на накопичування, формування і відправлення, діб;

V4 - норма пробігу судна за добу;

t4 - час на додаткові операції, діб.

Автомобільний

де V5 - експлуатаційна швидкість автомобіля, км/год.

Внутрішньовиробничий транспорт підприємства забезпечує, у відповідності із вимогами виробничого процесу, переміщення між цехами, дільницями, складами та ін. вантажів виробничого характеру: сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, готової продукції, відходів та ін.

Організація перевезень на підприємстві залежить від обсягу перевезень, виробничої структури підприємства, типу виробництва, характеристик вантажів.

Поряд із залізничними коліями, автомобілями для внутрішньовиробничих перевезень використовують спеціалізовані види транспорту (монорельсові і канатні шляхи, стрічкові й інші конвеєри та ін.). Спеціалізовані види транспорту в більшості застосовуються у металургії, вугільній та хімічній промисловості, промисловості будівельних матеріалів. За певних умов впровадження на підприємствах спеціалізованих видів транспорту може виявитися більш ефективним, а ніж застосування автомобільного чи залізничного транспорту. Внутрішньовиробничий транспорт розділяють на міжцеховий і внутрішньоцеховий.

Міжцеховий транспорт забезпечує своєчасне перевезення матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції між цехами, виробництвами й складами. Внутрішньоцеховий транспорт забезпечує переміщення деталей, напівфабрикатів між дільницями, складами і іншими підрозділами в межах цеху.

Організація і планування транспортного процесу базується на вивченні вантажопотоків і визначенні розміру вантажообігу в масштабі всього підприємства та його окремих підрозділів. Основними показниками є вантажопотік і вантажообіг.

Вантажопотік - це кількість вантажів у тоннах, що перемішені між двома пунктами за одиницю часу.

Складаючи вантажопотоки, отримують вантажообіг, який разом із плануванням цеху і генеральним планом підприємства покладається в основу побудови схем вантажопотоків.

Вантажообіг - це загальний об'єм вантажів, шо надійшли на підприємство, відправлених з нього, або ж перевезених в межах підприємства за певний проміжок часу (добу, місяць, рік).

Організація внутрішньовиробничого транспорту мас базуватися на наступних принципах:

  • – оптимізації внутрішньовиробничих транспортних переміщень. Окремі транспортні переміщення, з точки зору виробничої необхідності і економічної доцільності, можуть виявитися зайвими. По можливості їх необхідно ліквідувати.
  • – раціоналізації схем транспортних переміщень. Цей принцип має виходити із визначення раціональних схем переміщення внутрішньовиробничого транспорту, які в конкретний момент відповідають обраному на підприємстві критерію оптимальності переміщень (мінімізація часу, витрат, ресурсів та ін.).
  • – найбільш повного використання транспортних засобів. За цим принципом коефіцієнт сумарного завантаження внутрішньовиробничого транспорту має наближатися до одиниці. Це досягається, насамперед, скороченням витрат часу на порожні переміщення і витрат часу в пунктах зупинки (завантажсння/розвантаження), збалансованістю маси вантажів із вантажопідйомністю транспортних засобів.

За умов широкого впровадження на підприємствах засобів механізації переміщення матеріальних потоків, витрати на його організацію є суттєвими.

Формування внутрішньовиробничої транспортної системи базується на визначенні питань, що пов'язані із транспортуванням, складуванням і допоміжними транспортними засобами. Необхідно визначити завдання транспортування, виходячи із аналізу завдань доставки і розвантаження залежно від частоти і кількості вантажів. За цих умов підприємство ухвалює рішення стосовно створення раціональної транспортної системи у відповідності до системи вимог, що розроблені для конкретного виробничого процесу.

Додатково встановлюють необхідну кількість транспортних засобів, зважаючи на кількість і протяжність шляхів транспортування, часу завантаження і розвантаження цього виду транспорту, середню швидкість, об'єм вантажу, який переробляють за одиницю часу.

До виробничого внутрішнього транспортування зараховують всі транспортні процедури як на складах, так і всередині виробничих підрозділів.

Загальна класифікація внутрішньовиробничих транспортних засобів наведена на рис. 9.5.

Класифікація внутрішньовиробничих транспортних систем

Рис. 9.5. Класифікація внутрішньовиробничих транспортних систем

До стаціонарних відносять транспортні засоби, за допомогою яких вантажі переміщаються в горизонтальному, вертикальному чи діагональному напрямах. Як правило, такі засоби споживають малу кількість енергії, відрізняються невеликими витратами на обслуговування і характеризуються високими показниками надійності і безпечності.

Все більше приділяється увага впровадженню внутрішньовиробничих транспортних засобів із дистанційним управлінням. Безлюдні транспортні системи відповідають потребам удосконалення логістичних функцій на виробництві: удосконалення технологій та формування центральної комп'ютерної мережі забезпечує економічність, велику гнучкість і високу віддачу виробництва.

В основі організації внутрішньовиробничого транспорту покладається встановлення маршрутів міжцехових перевезень. Основними видами маршрутів є маятниковий та кільцевий. До їх різновидів належать променевий та зонно-кільцевий маршрути перевезень. Схеми маршрутів перевезень наведені на рисунку 9.6.

Схеми маршрутів внутрішньовиробничих перевезень: а) маятниковий; б) променевий; в) кільцевий; г) зонно-кільцевий;

Рис. 9.6. Схеми маршрутів внутрішньовиробничих перевезень: а) маятниковий; б) променевий; в) кільцевий; г) зонно-кільцевий;

При маятниковій системі транспортний зв'язок між пунктами здійснюється за двома варіантами: в одному напряму з вантажем, в іншому - порожняком; в обох напрямах з вантажем.

Схема променевих маршрутів застосовується для доставки вантажів Ь одного пункту в декілька пунктів чи, навпаки, із декількох пунктів в один (доставка готової продукції із декількох цехів).

Схема кільцевих, зонно-кільцевих маршрутів забезпечує вантажне обслуговування декількох споживачів вантажів, розташованих в зоні цього кільця, за один рейс.

При розробці схем руху необхідно враховувати міжцехову кооперацію, можливість поєднання різних систем маршрутів з метою зменшення холостих пробігів.

Промислові підприємства, вирішуючи проблеми транспортування вантажів, за певних умов можуть довірити частину своїх функцій спеціалізованим транспортним підприємствам. Роблячи наголос на основній діяльності, виробник з метою підвищення її ефективності, погоджується оплачувати висококваліфіковані послуги сторонніх фірм. Привабливість транспортно-експедиційних послуг визначається тим, що утримувати кожному підприємству штат такої категорії працівників та відповідний парк транспортних засобів, що потребують спеціальних приміщень і ремонтної бази, невигідно.

Одним із показників процесу вантажоперевезень є вантажна одиниця.

Вантажна одиниця - деяка кількість вантажів, які завантажують, транспортують, розвантажують і зберігають як єдину масу.

Основні характеристики вантажної одиниці:

  • – розмір вантажної одиниці;
  • – здатність до збереження цілісності, а також початкової геометричної форми в процесі різноманітних логістичних операцій.

Згруповані разом декілька промислових упаковок є укрупненою вантажною одиницею. Вона призначена для підвищення ефективності і зручності вантажопереробки.

Промислова упаковка, а також укрупнена вантажна одиниця є головними об'єктами вантажопереробки в каналі розподілу. Вони визначаються, насамперед, міцністю, розмірами і масою.

Організація вантажоперевезень закордонного характеру визначається вимогами міжнародного стандарту Інкотермс (Inkoterms).

Умови Інкотермс визначають; вид транспорту, який може застосовуватися для виконання контракту; декілька видів транспорту; будь-який вид транспорту.

Інкотермс застосовують, в основному, в тих випадках, коли товари продають з поставкою через національні кордони. Але на практиці на них посилаються і в договорах купівлі-продажу при операціях на внутрішньому ринку. При цьому застереження, товари, що належать до експорту чи імпорту, стають зайвими.

Висновки до розділу 9

  • 1. Матеріальний потік - це сукупність продуктів праці і прикладених до них логістичних операцій, в результаті взаємодії яких, в певному порядку і часовому інтервалі, виникає товарна пропозиція із комплексом нових споживчих властивостей.
  • 2. Матеріальні потоки поділяються за такими ознаками: за призначенням матеріального потоку, за сферою прикладення матеріального потоку, за відношенням матеріального потоку до логістичної системи, за спрямованістю матеріального потоку, за циклічністю матеріального потоку, за станом матеріального потоку, за сферою дії.
  • 3. Матеріальні потоки характеризуються кількісними показниками: потужністю і напруженістю матеріального потоку.
  • 4. Матеріальні запаси відіграють значну роль у формуванні логістичної системи і призначені для таких цілей: забезпечення певної незалежності виробничої діяльності підприємства від стану ринку матеріальних ресурсів; обліку коливань попиту на готову продукцію та їх згладжування; захисту підприємства від коливань періоду постачання матеріальних ресурсів; використання переваг економічного розміру замовлення на закупівлю матеріальних ресурсів.
  • 5. На підприємстві створюються три види матеріальних запасів: виробничі запаси; запаси незавершеного виробництва; запаси готової продукції.
  • 6. Основними складовими логістичного підходу до управління матеріальними запасами на підприємстві можуть бути: визначення необхідних видів матеріальних запасів, наявність їх на власному складі або ж на складі постачальника, встановлення необхідної кількості матеріальних запасів, потреба в необхідній якості матеріальних запасів, визначення форми закупівлі матеріальних ресурсів, забезпечення різноманітних потреб доставки матеріальних ресурсів в потрібний час; ухвалених витрат, доставки матеріальних ресурсів в потрібне місце; бажаного споживачем логістичного сервісу.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >