< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЛОГІСТИЧНІ ВИТРАТИ: ЕКОНОМІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Аналіз поняття витрат підприємства та їх загальна класифікація

Ефективність і конкурентноздатність фірми залежить від того, як система управління витратами "вписується" у стратегію фірми і як вона реалізується, виходячи з головної функції підприємства. З економічної точки зору її призначенням можна вважати формування в ланцюжку створення продукту істотних вигід, що містять додану вартість при підтримці витрат на ефективному рівні. Тому загальні витрати в виробничій системі стають провідним параметром оптимізації [6; 8; 9; 20; 25; 26; 32-36; 40; 42; 52; 53; 56; 60].

Виробничі процеси, що охоплюють як матеріальні й інформаційні процеси, так і окремі елементи фінансових процесів, приводять до виникнення певних витрат, які в господарській практиці не завжди ототожнюються з витратами в строгому розумінні цього терміну [22]. Однак вони впливають на загальні результати діяльності підприємства, оскільки впливають на його фінансові показники. Можна виділити наступні групи господарських рішень, що пов'язані з виробничими процесами, які відбиваються на фінансових показниках діяльності підприємства [20, с. 133-134]. Такими рішеннями є:

  • 1. Використання робочої сили, засобів і предметів праці, а також сторонніх (стосовно підприємства) послуг, пов'язаних з реалізацією виробничих процесів.
  • 2. Платежі підприємства, що включають у додану вартість і які являються компонентами витрат на організацію діяльності або елементами розподілу прибутку. До таких платежів, зокрема, відносяться:
    • - податки на нерухомість і на транспортні засоби;
    • - платежі за природокористування;
    • - вартість заморожування капіталу (вона найкраще проявляється в процентних ставках за користування позиковим капіталом для фінансування активів підприємства).
  • 3. Зменшення активів підприємства в результаті неефективності виробничих процесів:
    • - штрафи, представлені постачальниками й одержувачами за недотримання параметрів виробничих процесів, погоджених у договірному порядку. Наприклад, за несвоєчасні поставки, за поставку товарів неналежної якості, за несвоєчасне виконання зобов'язань і г. ін.;
    • - збитки через низьку якість продукції, що обумовлені недосконалістю процесів товароруху;
    • - збитки через старіння запасів (природний збиток, часткова або повна втрата продукцією споживчих якостей), уцінки й переоцінки запасів і т. ін.
  • 4. Втрачений прибуток, що пов'язаний з недосконалістю організації процесів виробничого та технологічного характеру, наприклад, з відсутністю" запасів виробів, що користуються попитом, з наданням бонусів і знижок, пов'язаних із перебоями в процесах (несвоєчасною поставкою, неналежною якістю або асортиментом).

Витрати являють собою грошове вираження використаної робочої сили, засобів і предметів праці, фінансові витрати й різні негативні наслідки форс-мажорних подій, які обумовлені просуванням матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, товарів) на підприємстві й між підприємствами, а також підтримкою запасів на належному рівні [20, с. 134].

Відповідно до практики обліку всі витрати, що несуть підприємства у процесі своєї діяльності, узагальнюють за трьома цільовими напрямками [2; 5]:

  • 1) калькулювання собівартості й оцінки запасів (матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції), визначення прибутку;
  • 2) прийняття управлінських рішень, планування й прогнозування;
  • 3) здійснення контролю й регулювання.

У рамках цих напрямків можна використати різні варіанти класифікації витрат залежно від конкретних завдань [18, с. 103]. Наприклад, виходячи з економічного змісту всі витрати традиційно групують за елементами і за статтями калькуляції. Для визначення обсягів матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємств незалежно від їхнього призначення й використання, користуються класифікацією за економічними елементами. Номенклатура елементів однакова для всіх підприємств. Як відомо, виробничі витрати, що утворюють собівартість продукції, складаються з наступних елементів [20, с. 135]:

  • - матеріальних витрат;
  • - витрат на оплату праці;
  • - відрахувань на соціальні потреби;
  • - амортизації основних засобів;
  • - інших витрат.

Кожний елемент витрат має відповідне розшифрування. Наприклад, у складі елемента "витрати на оплату праці" враховуються всі види заробітної плати:

  • - обчислені, виходячи з відрядних розцінок, тарифних ставок відповідно до прийнятої на підприємстві системи оплати праці, у тому числі надбавки й доплати за роботу у вихідні й святкові (неробочі) дні;
  • - у понаднормовий час;
  • - за поєднання професій;
  • - грошові премії, що нараховані водіям відповідно до діючих положень про преміювання за результати господарської діяльності.

Інший елемент - "відрахування на соціальні потреби" - відбиває обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами на державне соціальне страхування, у Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населення, а також на обов'язкове медичне страхування від витрат на оплату праці, що включають у собівартість робіт і послуг.

Для визначення собівартості (тобто витрат у сфері виробництва й реалізації) окремих видів продукції групують витрати за статтями калькуляції [23; 24]. Для потреб внутрішнього управлінського обліку перелік статей установлюється для кожного підприємства відповідно до умов функціонування, виходячи з особливостей технології й організації виробництва товарів і послуг.

Поряд з витратами виробництва, що виникають у процесі виготовлення продукції (послуги), враховуються витрати обігу, які супроводжують рух товарів зі сфери виробництва в сферу споживання і мають місце здебільшого в оптовій і роздрібній торгівлі.

До витрат обігу відносять витрати на виконання операцій, пов'язаних з реалізацією товарів, точніше, з витратами на транспортування, зберігання, доробку продукції, розфасовку товарів, заробітню плату торговельних працівників, з відрахуваннями в державні позабюджетні фонди соціального призначення, амортизацією основних фондів і нематеріальних активів та ін.

Однак за економічним змістом не всі витрати підприємства, що пов'язані з реалізацією товарів, включаються у витрати обігу [23 й ін.]. Так, наприклад, платежі по кредитах банків у межах ставки, установленої законодавством, ураховуються в складі витрат обігу, а витрати по кредитах понад ставки - як частина чистого прибутку. У загальному виді витрати торгівельного підприємства (які в тому числі відносяться на витрати обігу) утворять економічні витрати.

Ці витрати, виходячи з їхньої економічної ролі, можна розділити на чисті витрати обігу й додаткові.

Чисті витрати обігу - це витрати, що пов'язані з купівлею-продажем товарів, рекламою, здійсненням обліку в грошовій формі й т. ін. і необхідні для перетворення вартості з товарної форми в грошову. Слід зазначити, що вони не збільшують цінність товарів.

Додаткові витрати обігу обумовлені продовженням у сфері обігу таких процесів обслуговування, як транспортування товарів, зберігання товарних запасів, доробка, розфасовка й інші операції, пов'язані з доведенням споживчої вартості до необхідного споживачами рівня. Ці витрати входять у собівартість товарів.

Крім того, залежно від виконуваних функцій виробничі витрати й витрати обігу підрозділяються на прямі й накладні (адміністративно-управлінські). Прямі витрати пов'язані з випуском продукції й виконанням основних функцій господарської діяльності підприємства: витрати на оплату праці, витрати на матеріали, тару і т. ін. Вони можуть бути прямо нараховані на одиницю продукції.

Накладні витрати представлені витратами на утримання працівників апарату управління підприємством, матеріально- технічне й транспортне обслуговування діяльності й ін.

На витрати обігу впливають фактори, які можна умовно розділити на три групи [20, с. 136]:

  • 1) загальноекономічного характеру (наприклад, ріст товарообігу);
  • 2) економіко-організаційні (наприклад, укрупнення торговельних підприємств і їх спеціалізація, введення нових, найбільш раціональних способів продажів);
  • 3) пов'язані з технічним прогресом (удосконалювання технології й застосування новітньої техніки в галузях, що обслуговують торгівлю, у тому числі транспорт, зв'язок, автоматизація розфасовки й упакування й ін.).

До витрат обігу в практиці діяльності підприємств включаються наступні:

  • - транспортні витрати;
  • - витрати на оплату праці;
  • - відрахування на соціальні потреби;
  • - витрати на оренду й утримання будинків і споруд;
  • - витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб;
  • - витрати на ремонт основних засобів;
  • - зношування малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП);
  • - витрати на зберігання, підробіток, підсортування й упакування товарів;
  • - витрати на рекламу;
  • - витрати по оплаті відсотків за використання позик;
  • - витрати на тару;
  • - інші витрати.

Облік витрат підприємства здійснюється відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим наказом Мінфіну № 163 від 07.07.99 року (далі П(С)БО 16) [5] і Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у різних сферах підприємництва.

Одним із основних питань організації обліку витрат на підприємстві є визначення поняття "об'єкт витрат". П(С)Б016 визначає це поняття так: "Об'єкт витрат - це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, що потребує визначення пов'язаних із їх виробництвом (виконанням) витрат".

При цьому питання про ступінь деталізації об'єктів витрат є внутрішньою справою кожного підприємства. Теоретично облік витрат може здійснюватися по видах діяльності: торгівля, виробництво, надання послуг. Хоча цілком зрозуміло, що для цілей обґрунтування і прийняття рішень по товарному асортименту об'єктивно необхідним є облік витрат, калькулювання і планування собівартості за видами продукції.

Відповідно до загальноприйнятого розуміння собівартості продукції, витрати, що формують собівартість продукції, групуються по певних ознаках (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація витрат

Ознаки

Витрати

1. По центрах відповідальності (місцю виникнення видатків)

Витрати виробництва, цеху, ділянки, технологічні переділи, служби

2. По видах продукції, робіт, послуг

Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію

3. По єдності складу (однорідності) витрат

Одноелементні, комплексні

4. За видами витрат

Витрати по економічних елементах, видатки по статтях калькуляції

  • 5. По способах перенесення вартості на продукцію
  • 6. По ступеню впливу обсягу виробництва на рівень витрат
  • 7. По календарних періодах

Витрати прямі, непрямі

Витрати змінні, постійні

Витрати поточні, довгострокові, одноразові

8. По доцільності витрат

Продуктивні, непродуктивні

9. По визначенню відносини до собівартості продукції

Витрати на продукцію, витрати періоду

Усі видатки на виробництво включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт і послуг, груп однорідних виробів, напівфабрикатів. Розглянемо більш докладно характеристику видів угруповань витрат на виробництво, що найчастіше використовуються в обліковій політиці підприємства.

За ступенем однорідності витрат (єдності складу) всі витрати діляться на одноелементні (прості) - сировина, матеріали, заробітна плата, тобто ті, які мають єдиний економічний зміст, і комплексні (багатоелементні) - різнорідні за своїм складом, а саме: адміністративні видатки, цехові видатки, витрати, зв'язані зі збутом продукції й ін.

Відносно класифікації витрат у веденні обліку витрат варто приділити увагу розподілу витрат на прямі й непрямі.

УП(С)БО 16 приведене визначення тільки непрямих витрат (див. пункт 4).

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

При цьому відсутнє чітке визначення поняття "економічно доцільний шлях". Як видно, тут мається на увазі логічне обґрунтування зв'язку конкретних витрат з визначеним видом продукції або діяльності. Саме так розуміється це питання в пункті 11 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Держкомпромполітики

України від 02.02.2001 р. № 47. Тут замість терміну "економічно доцільним" застосований термін "економічно можливим".

Що стосується прямих витрат, то в П(С)БО 16 їх визначення відсутнє, а в Методичних рекомендаціях № 47 вони визначені як "витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно можливим шляхом" (тобто, по суті справи, від зворотного).

Наступна класифікація, що необхідна для формування системи управління витратами на підприємстві, це поділ витрат на постійні й змінні. У стандарті такий розподіл існує тільки щодо загальновиробничих витрат, що не визначає сутності витрат підприємства. Відповідно до пункту 16 П(С)БО-16 до змінних загальновиробничих витрат відносяться "витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, ділянок), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності".

До постійних загальновиробничих витрат відносяться "витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності".

У Методичних рекомендаціях № 47 стосовно змінних і постійних витрат приведені такі визначення (пункт 12).

До змінних витрат відносяться витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

Некоректність приведених формулювань полягає в тім, що самим визначенням допускається деяка залежність від обсягу виробництва: "майже незмінні" і "майже прямо пропорційно". Слід зазначити, що в цих формулюваннях не враховується характер зазначеної залежності. При цьому міра невизначеності зв'язку зі зміною обсягу виробництва діючими нормативними актами не регламентована. Слова "майже" або "істотно" можуть означати і 99 %, і 70 % й ін.

Виходячи з економічної сутності витрат, тільки амортизаційні відрахування (та й то за умови, що вони визначаються не виробничим методом) мають характер постійних витрат. У всіх інших елементах витрат завжди буде існувати велика або менша частина постійних і змінних витрат. Тобто більш правомірно говорити про умовно- постійні та умовно-змінні витрати. Однак відповідно до одного з основних принципів обліку - превалювання сутності над формою - ці "неточності" законодавства можна пропустити.

Витрати також класифікуються по економічних елементах, тобто за сукупністю економічно однорідних витрат у грошовому вираженні по їхніх видах (таке угруповання показує, що витрачено на даний об'єкт) і статтях калькуляції - показують, як формуються витрати для визначення собівартості продукції: одні витрати групуються по їхніх видах (елементах), інші - по комплексних статтях (включають кілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у декількох статтях калькуляції.

Угруповання витрат по економічних елементах є найбільш важливим й служить для виявлення всіх витрат на їхнє виробництво по видах. Воно дозволяє визначити, що саме витрачається на виробництво й на яку суму в цілому по підприємству.

Відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні П(С)БО 16, витрати операційної діяльності групуються по наступних економічних елементах:

  • - матеріальні витрати;
  • - витрати на оплату праці;
  • - відрахування на соціальні заходи;
  • - амортизація;
  • - інші операційні витрати.

Це угруповання є єдиним для всієї промисловості, але воно не дозволяє здійснювати контроль і аналіз витрат за їх цільовим призначенням у процесі виробництва. З метою контролю й аналізу здійснюваних витрат застосовується груповання витрат на виробництво по статтях калькуляції. Така класифікація розкриває цільове призначення витрат і їх зв'язок із технологічним (технологічними) процесом (процесами), а також використовується для розрахунку витрат за видами продукції, що виготовляється на підприємстві, й місцю їх виникнення.

У сучасних умовах господарювання встановлення переліку витрат на виробництво по статтях калькуляції покладено на підприємство і повинно регламентуватись у його обліковій політиці. Разом з тим підприємство може скористатися типовою калькуляцією, що рекомендується нормативними документами, уводячи зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідної галузі й питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також може поєднувати кілька типових статей в одну або виділяти з однієї типової статті декілька більш детальних статей калькуляції.

Відповідно до вищезгаданих нормативних документів, типове угруповання витрат по статтях калькуляції може бути наступним:

  • - сировина й матеріали;
  • - покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
  • - паливо й енергія на технологічні цілі;
  • - зворотні відходи (віднімаються);
  • - додаткова зарплата;
  • - відрахування на соціальне страхування;
  • - витрати на утримання й експлуатацію устаткування;
  • - загально-виробничі витрати;
  • - втрати від браку;
  • - інші виробничі витрати;
  • - супутня продукція (віднімається).

Необхідно відзначити, що, розробляючи нормативні документи. Міністерство фінансів наблизило Україну до міжнародної практики калькулювання собівартості продукції з використанням елементів так називаної системи "директ- костінг", що передбачає калькулювання неповної собівартості (без загальногосподарських і збутових витрат). Але, зважаючи на те, що з розвитком ринкових відносин самостійність підприємств значно розширюється: самостійно встановлюються ціни на продукцію з урахуванням попиту і пропозиції. При урахуванні вказаного необхідним стає формування повної собівартості.

У ринкових умовах господарювання завданням калькулювання є не тільки розрахунок фактичної собівартості, але ще і створення можливості для прогнозування найбільш прийнятної собівартості, що приносить за даних умов найбільший прибуток. Тобто акцент переноситься в сферу управлінського обліку, що буде займатися прогнозуванням, нормуванням і контролюванням собівартості для цілей аналізу витрат, ціноутворення, розвитку виробництва і випуску конкурентоздатної продукції.

Можна зрозуміти фіскальну мету Міністерства фінансів України не говорячи вже про Державну податкову адміністрацію України. А от Держкомітет промислової політики повинний уже враховувати інтереси підприємств у формуванні повної собівартості. Однак такий же порядок розподілу передбачений і в Методичних рекомендаціях. Відповідно до П(С)БО 16 усі витрати підприємства можна представити у вигляді схеми, що подана на рис. 1.1.

Методичними рекомендаціями передбачена подібна схема обліку витрат підприємства, однак варто виділити угрупування за наступними статтями калькуляції.

  • 1. Витрати, що зв'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг):
  • 1.1. Сировина і матеріали.
  • 1.2. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій.
  • 1.3. Паливо й енергія на технологічні цілі.
  • 1.4. Відходи, що повертаються назад (віднімаються).

Відзначимо, що до введення нових принципів відповідно

до Типового положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженому постановою КМУ від 26.04.96 р. № 473, обчислювалася собівартість:

  • а) виробнича або заводська, що включає витрати на виробництво продукції з обліком загальногосподарських (адміністративних) витрат;
  • б) повна, що включає витрати на виробництво і збут продукції.

Класифікація витрат підприємства

Рис. 1.1. Класифікація витрат підприємства

Однак тут можна ще посперечатися, який з документів має більшу силу: Типове положення Кабінету міністрів чи Методичні рекомендації Держкомітету промислової політики і Положення Міністерства фінансів.

Реформування національної системи бухгалтерського обліку, приведення її у відповідність вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку вимагає в методиці обліку витрат і калькулювання собівартості продукції виокремити логістичні витрати. Це необхідно зробити з метою полегшення пошуку дієвих заходів щодо зниження ціни реалізації на продукти або послуги.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >