< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Загальні питання консультативної психології

Поняття консультативної психології. Предмет, цілі та завдання консультативної психології

На початку 50-х років XX століття у зарубіжній психології, спочатку американській, а згодом і західноєвропейській, розпочалося змістове та організаційне відокремлення консультативної психології в самостійну галузь науки і практики. Таке відокремлення зумовлювалося тим, що у країнах зарубіжжя на той час активізувалася організація процесу навчання професійних консультантів, почали розроблятися державні програми їх підготовки, здійснювався випуск періодичних наукових видань з проблем консультативної теорії та практики, була сформована юридична база професіонального консультування, створювалися психологічні асоціації консультантів. До зазначеного вище можна додати широке розповсюдження практики психологічного консультування та накопичений психологами-консультантами досвід, який уособлював у собі заохочення власної активності клієнта, рівноправні психологічні позиції консультанта і клієнта, зміни ставлень до симптоматики останнього, розмивання границь між науковими школами та розвиток інтегративних підходів. Все це, з одного боку, вимагало узагальнення, систематизації, розповсюдження досвіду, а, з іншого, – організації дослідження внутрішніх проблем консультування. Для цього важливо було розробити спеціальні парадигми та теоретичні концепції розвитку консультативної психології як самостійної психологічної галузі знань. На таких засадах брав свій початок і входив до наукового обігу термін "консультативна психологія".

Отже, консультативна психологія є порівняно новою галуззю психологічної науки та практики, яка набула самостійного існування лише півстоліття тому, хоча потреби і традиції людей шукати й надавати допомогу, здійснювати вплив і потребувати його, розвивати в інших і в себе нові навички поведінки, надавати й отримувати поради у складних життєвих ситуаціях існували досить давно. Однак, лише починаючи з кінця 90-х р. XX століття, установилось розбіжне тлумачення термінів "психологічне консультування" та "консультативна психологія". Перший термін більше належить до безпосередньої практики психолога- консультанта, прийомів і процедур надання ним психологічної допомоги та підтримки клієнта. Другий термін використовують для систематизації в теорії знань, концепцій, принципів, моделей, схем та практичних прийомів психологічного консультування.

Таким чином, консультативна психологія – це галузь психологічного знання, яка пов'язана з узагальненням, дослідженням та розвитком практичних прийомів консультативної взаємодії у сукупності з теоріями, принципами і моделями консультування. Тоді як психологічне консультування – це форма діяльності професійного психолога, яка полягає у безпосередній консультативній взаємодії з людьми з метою надання психологічної допомоги у прийнятті рішень відносно умов їх соціального чи особистісного життя, спрямованих на досягнення психологічного комфорту, змінювань поведінки та особистісного зростання загалом.

Цілком докладаючись на визначення означених термінів, що зроблені російською вченою О.Є. Сапоговою, треба також розглянути її позицію стосовно предмета та змісту психологічного консультування.

Сучасна консультативна психологія – галузь знань, яка швидко розвивається і досить легко реагує на зміни у суспільному житті людей. Ще десять років тому вітчизняний психолог, відомий фахівець з консультування, С.В. Васьківська відмічала, що психологічне консультування для українського загалу є новою справою. Однак сьогодні доступність сітки Інтернет викликала у житті людей як нові проблеми, так і нові види консультування; нестабільність економічної та політичної ситуації в країні, велика хвиля еміграції населення за кордон у пошуках роботи, терористичні акти у великих містах та соціальні катастрофи активізували появу нових аспектів психологічної допомоги та підтримки; розширення етнічного потенціалу в соціальному середовищі, євроінтеграційна тенденція з ідеєю соціально- культурної мобільності громадян країни викликали до життя нові форми діяльності психологів-консультантів.

Водночас політичні, економічні та соціальні зміни у світовому масштабі, усвідомлення прогресивним людством перемін у соціальних взаємодіях та у ставленні особистості до самої себе активізували розвиток більш високого соціального захисту інституту психологічної допомоги з його прийомами профілактики, діагностики, корекції, психогігієни, реабілітації та консультування. На становлення інституту психологічного консультування також почали впливати гуманітаризація, соціологізація наукових знань, розвивальні техніки соціальної роботи та управління персоналом, шкільні корекційні практики, профорієнтаційні технології тощо, а також розвиток вікової, соціальної, педагогічної психології, психодіагностики, психології індивідуальних відмінностей та персонології. У зв'язку з усім цим у психології почала укорінюватися систематизована теорія і практика консультування, предметом якого стали повсякденні проблеми здорових людей.

Саме особливості існування людей у сучасному просторі, які зумовлюються різними обставинами економічного, професійного чи особистісного їх життя, породжують розмаїття психологічних проблем, з якими вони не завжди здатні самостійно справитися. Найчастіше ці проблеми пов'язані з соціальною чи особистісною адаптацією людини до швидкоплинних умов повсякденного буття, взаєминами на роботі, в сім'ї, колі близьких знайомих чи друзів, стресовими чи психогенними ситуаціями, суто особистісними нереалізованими потребами, питаннями пошуку смислу життя, свободи й відповідальності, соціальними девіаціями, що вимагають усунення наслідків пережитих травм. Нездатність людини долати подібні проблеми, їх невирішеність й "зависання" складних проблем в її житті як "Дамоклова меча" може зруйнувати буттєві цінності, звички і, навіть, випробувані стійкі міжособистісні стосунки. Такі проблемні ситуації в житті кожної конкретної людини ставлять її перед необхідністю перебудови взаємин, поведінки, засобів самореалізації, пошуку нових форм життєствердження і, головне, отримання психологічної допомоги або підтримки у зв'язку з переживанням емоційного чи міжособистісного дискомфорту.

Як справедливо зауважив автор багаточисельних наукових робіт з психотерапії та психологічного консультування Р. Кочюнас, у теперішній час педагоги, лікарі, психологи у своїй практиці натрапляють на велику кількість психологічних проблем, які не можна схарактеризувати клінічними термінами і які не можна вирішити в межах традиційної психології. Це психологічні проблеми повсякденного життя, пов'язані з труднощами особистісного розвитку людини, дисгармонією міжособистісних взаємин, соціальними девіаціями (алкоголізм, наркоманія, ВІЛ- інфекція тощо), віковими кризами. Широке поле таких проблем і становить предмет відносно нової професіональної галузі – консультативної психології, що відокремилася від клінічної психології та психотерапії.

Таким чином, предмет консультативної психології – це широке коло психологічних проблем людей, котрі не мають глибоких клінічних порушень, що включає труднощі вікового розвитку, специфіку адаптації особистості до змінних умов повсякденності, дисгармонію міжособистісних, зокрема, сімейних, інтимних, батьківсько-дитячих взаємостосунків, соціальні девіації, вікові кризи, наслідки травм і хвороб, стреси, особливості характеру, вибір професії, питання кар'єрного зростання, особисті запити щодо пошуку власної аутентичності, самоцінності та смислу життя, взаємодії людини з оточенням, питання персональної відповідальності, моральності, екзистенціального та особистісного вибору тощо.

Як було зазначено, провідною формою діяльності професіонального психолога-консультанта є процес психологічного консультування, що постає квінтесенцією психологічної допомоги людині поряд з профілактикою, підтримкою, корекцією та позитивною психотерапією. У зв'язку з цим важливо виокремити сутнісні характеристики цього процесу, його змістовий конструкт. Велика кількість існуючих психологічних проблем, з якими можуть звертатися люди до психолога-консультанта, відображається на визначенні змісту психологічної допомоги, яка надається в процесі консультування.

Сучасна зарубіжна та вітчизняна психологічна наука володіє багатьма варіантами визначень змісту поняття "психологічне консультування". Глибокий аналіз змістового навантаження цих визначень показав, що їх уніфікований змістовий конструкт співвідноситься за такими основними положеннями:

  • – консультування актуалізує розвиток особистості;
  • – консультування допомагає особистості здійснювати вибір і діяти за власними уподобаннями;
  • – консультування сприяє научінню нових форм поведінки;
  • – у консультуванні акцентується увага на відповідальності особистості, точніше, визначається, що незалежна й відповідальна людина здатна у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант лише створює умови, в яких заохочується її вольова поведінка;
  • – серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом.

Таким чином, визначення змісту психологічного консультування конструює цільові установки консультанта відносно людини взагалі та клієнта зокрема. Питання визначення цілей консультування залежить від потреб і запитів клієнта та від теоретичних орієнтацій самого консультанта. Проаналізувавши теоретичні доробки вчених різних наукових шкіл, відомі психологи в галузі консультування (С.В. Васьківська, Р. Кочюнас, О.М. Лисенко, Т.О. Молодиченко, О.Є. Сапогова та ін.) виокремили універсальні цілі психологічного консультування:

  • – сприяти змінам поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, незважаючи на деякі невідворотні соціальні обмеження;
  • – розвивати навички подолання труднощів у разі появи нових життєвих обставин та вимог;
  • – забезпечити ефективне прийняття таких життєво важливих рішень: здійснювати самостійні вчинки, правильно розподіляти час та енергію, оцінювати наслідки ризику, досліджувати поле цінностей, в межах яких відбувається прийняття рішень, оцінювати властивості своєї особистості, долати емоційні стреси, розуміти вплив установок на прийняття рішень тощо;
  • – розвивати вміння зав'язувати і підтримувати міжособистісні взаємини; підвищувати рівень самоповаги і конструктивних соціальних навичок з метою кращої побудови спілкування та міжособистісних взаємин;
  • – підвищувати тенденцію до самоорганізації та сприяти зростанню особистісного потенціалу людини; активізувати розвиток прагнення клієнта до максимальної свободи та розвивати його здатність контролювати власне оточення та свої реакції, що провокуються цим оточенням.

Незважаючи на універсалізацію цілей психологічного консультування, важливо вказати й на те, що існують розбіжності між ними за основними психологічними напрямами. Р. Кочюнас презентував сучасні уявлення про цілі психологічного консультування за такими основними напрямами:

  • – психоаналітичний напрям – мета: перевести у свідомість витіснений у безсвідоме матеріал; допомогти клієнту відтворити ранній досвід і проаналізувати витіснені конфлікти; реконструювати базисну особистість;
  • – індивідуальна психологія – мета: трансформувати цілі життя клієнта, допомогти йому сформувати соціально значущі цілі та скоректувати помилкову мотивацію засобом набуття почуття рівності з іншими людьми;
  • – біхевіористичний напрям – мета: виправити неадекватну поведінку і навчити ефективній поведінці;
  • – когнітивно-емоційна терапія – мета: усунути "саморуйнівне" ставлення клієнта до життя й допомогти сформувати толерантне та раціональне ставлення; навчити застосуванню наукового методу при вирішенні емоційних та поведінкових проблем;
  • – особистісно орієнтований напрям – мета: створити сприятливий клімат у процесі консультування, який підходитиме для самодослідження та розпізнавання факторів, що заважають зростанню особистості; заохочувати відкритість клієнта досвіду, впевненість у собі, спонтанність;
  • – екзистенціональний напрям – мета: допомогти клієнту усвідомити свою свободу та власні можливості; спонукати до прийняття відповідальності за те, що відбувається з ним; ідентифікувати фактори, які блокують його свободу.

Загалом, психолог-консультант, визначаючи цілі взаємодії з клієнтом, бере до уваги положення тієї теорії, на яку він спирається. Так, у наукових школах, орієнтованих на особистісний розвиток і перебудову особистості, більшою мірою домінують перспективні цілі, тоді як в школах, орієнтованих на зміни поведінки, особлива увага надається конкретним цілям. Отже, цілі психологічного консультування утворюють континуум, на одному полюсі якого – загальні, глобальні цілі, а на іншому – специфічні, конкретні, короткочасні цілі.

Важливо підкреслити, що не існує протиріччя між загальними і конкретними цілями консультування. Цілі консультанта і клієнта у процесі консультативної взаємодії співвідносяться, хоча кожний консультант вибудовує систему загальних цілей, що відповідають його науковій позиції, а кожний клієнт – свої конкретні, індивідуальні цілі, які спонукають його прийти до спеціаліста. В процесі взаємодії з клієнтом консультант досить часто уточнює, конкретизує, переформульовує визначені клієнтом цілі, накреслює необхідні засоби їх досягнення. Консультанту необхідно з самого початку розібратися в конкретних цілях клієнта. Тому вже на етапі знайомства він уточнює, що привело людину до психолога, що вона очікує від спілкування з ним, які її бажання тощо. Більшість клієнтів, як правило, мають лише загальне уявлення про те, що таке консультування. Обов'язково треба проінформувати клієнта про тривалість бесід, про те, як відбуваються консультативні зустрічі та що на них обговорюється. Це необхідно для того, щоб клієнт зрозумів можливості та обмеження консультування, і щоб запобігти невиправданих очікувань та певних ілюзій клієнта стосовно психологічної допомоги. Акцент треба поставити на тому, що консультант є лише помічник, провідник в осмисленні існуючих проблем клієнта, а прийняття рішення, особистісний вибір, визначення поведінкових та життєвих стратегій цілком залежить від самого клієнта, від його прагнення до змін, прийняття відповідальності та активізації внутрішніх потенціалів для подолання труднощів.

Таким чином, психолог має реалізувати головну мету консультування – допомогти клієнту усвідомити, що саме він і є тією особистістю, яка повинна вирішувати, діяти, актуалізувати власні здібності, змінюватися.

Накреслені цілі процесу психологічного консультування реалізуються за допомогою адекватної психологічної допомоги клієнту та вирішення в цьому процесі професіональних консультативних завдань. Існують певні труднощі як при визначенні цілей, так і в процесі формулювання завдань консультування, оскільки розуміння суті проблеми клієнта, стратегії її вирішення у багатьох випадках залежать від теоретичних уподобань консультанта, що й визначає в результаті зміст консультативних завдань. Враховуючи досвід фахівців у галузі консультативної психології (С.В. Васьківська, П.П. Горностай, О.Є. Сапогова. Л.Б. Шнейдер та ін.), підкреслимо, що в ході вирішення консультантом психологічних проблем клієнта визначаються два типи завдань:

  • 1) психодіагностичні, які спрямовані на те, щоб консультант розібрався сам та допоміг клієнту зорієнтуватися у власних труднощах, переживаннях, смислах з тим, щоб знайти правильні стратегії вирішення проблеми. Такі вирішення можливі як: а) подолання труднощів; б) відреагування, в результаті якого людина звільняється від деструктивного впливу; в) дозрівання та завершення, на основі яких проблема трансформується у щось інше; г) прийняття проблеми, засобом зміни ставлення до того, що відбулося. Цей тип завдань пов'язаний зі збором та аналізом необхідної інформації про клієнта, розпитуванням, обмірковуванням, узагальненням, ідентифікацією сутності труднощів клієнта;
  • 2) психотерапевтичні, які спрямовані на пошук та актуалізацію внутрішніх ресурсів клієнта, коли консультант разом з клієнтом прагнуть знайти нові для досвіду останнього можливості вирішення проблеми, саме з використанням спеціальних прийомів.

На думку С.В. Васьківської, якщо цілі консультування лежать у площині особистого благополуччя клієнта, і психологічний вплив на нього у консультативній взаємодії досить "м'який", то можна виокремити наступні завдання консультування:

  • – надання клієнту психологічної інформації;
  • – інтеграція особистості клієнта, подолання внутрішньої конфліктності та узгодження його інтересів;
  • – активізація психічних та психологічних ресурсів клієнта;
  • – подолання особистісних обмежень та освоєння нових поглядів на власну життєву ситуацію;
  • – надання професійної підтримки (інформаційної, емоційної, реальної);
  • – сприяння смислотворенню та перебудові ієрархії цінностей;
  • – вироблення адекватних форм поведінки в різних життєвих ситуаціях;
  • – допомога у розв'язанні гострих життєвих проблем та створення основи для досягнення інсайтів з приводу "глухих кутів життя".

За позицією Г.С. Абрамової, якщо мета консультування – це культурно-продуктивна особистість, котра володіє відчуттям перспективи, діє усвідомлено, здатна розробляти різні стратегії поведінки та аналізувати проблемну ситуацію з різних сторін, то у процесі взаємодії консультанта з клієнтом можна вирішувати чотири типи завдань:

соціальні завдання, коли клієнт оцінює власні переживання та інформацію про інших людей, орієнтуючись на соціальні норми ("правильно-неправильно"). На цьому етапі важливо змінювати систему оцінок клієнта, що дозволить йому побачити мету з іншого боку та відійти від переживань та шаблонів у поведінці;

етичні завдання, коли клієнт формулює своє ставлення до проблемної ситуації через призму етичних канонів ("добре- погано"). Консультанту важливо показати обмеженість такої оцінної шкали, оскільки вона не дає можливості клієнту аналізувати динамічність наявної інформації про себе;

моральні завдання, коли клієнт в оцінюваннях проблемної ситуації зафіксований на критеріях моральності ("добро-зло"), що вимагає від нього здійснити моральний вибір. Необхідно показати клієнту умовність цих критеріїв, підвести до усвідомлення відносності щодо їх прийняття різними людьми;

особистісні, психологічні завдання, які характеризуються тим, що клієнт самостійно ставить питання про значущість для себе тієї чи іншої інформації, коли він відкритий для засвоєння інших форм поведінки, коли зорієнтований на змінювання та особистісне зростання в цілому.

В кінцевому рахунку консультант має слідкувати, щоб накреслювалися лише такі завдання консультування, які здатен вирішувати клієнт, і при цьому давати реалістичні прогнози відносно результатів. Тут важливо взаємодіяти з клієнтом, опираючись на його психічні й особистісні можливості.

Питання про критерії ефективності консультативної допомоги є досить складним та дискусійним. Більшість зарубіжних (К. Роджерс, Р. Мей, С. Гледдінг) та вітчизняних (С.В. Васьківська, П.П. Горностай) психологів вважають, що ефективність консультування пов'язана з особистісним просуванням і зростанням людини. Позитивним результатом можна вважати як врівноважені суб'єктивні переживання клієнта, його самопочуття, задоволеність консультацією, так і об'єктивні показники вирішення проблеми, зокрема досягнення консультантом цілей власної діяльності. Яким би не був ефект консультування, але воно завжди має бути спрямованим на створення конструктивного ставлення клієнта до себе, до своїх проблем, до свого життя в цілому.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >