Професіональне психологічне консультування

В емпіричній свідомості людей сфера психологічного консультування зазвичай немає власної специфіки і люди не завжди здатні осмислювати проблемні ситуації в їх життєвому просторі як психологічні. У більшості пересічних громадян існують оманливі уявлення про те, що отримати допомогу можна лише покладаючись на здоровий глузд. На жаль, у сучасних умовах життєіснування спостерігається, що управління свідомістю деяких людей здійснюють різного роду "фахівці", які беруться за їх консультування. Воно інтенсивно поширюється в різних сферах життя, там де люди переживають проблемні ситуації, – побуті, міжособистісних чи групових взаємодіях, бізнесі, політиці, освіті, управлінні, і навіть, державних установах. Прикро, що серйозні газети постійно друкують рекламні оголошення з портретами "цілителів", "гадалок", радіо надає ефір "астрологам", "віщунам", "біоенергетикам", телебачення створює захоплюючі шоу з "екстрасенсами" тощо. Як справедливо зауважила вітчизняний психолог Т.М. Титаренко, функції психологів-консультантів сьогодні почали виконувати люди (провісниці, цілителі, знахарі, духовні наставники), які не вважають себе психологами, які глибоко не усвідомлюють міру власної відповідальності та наслідків "допомоги", що часто стають для людини непередбачуваними і призводять до ще більшої життєвої кризи.

Нерозуміння специфіки професійного психологічного консультування в будь-якому соціумі призводить до того, що воно вважається не досить складною діяльністю, своєрідним розмовним жанром, в якому може досягти успіху людина, котра має розвинуті комунікативні навички, життєвий досвід та вміння передбачати. Такі люди, як правило, не мають психологічної освіти і переслідують лише комерційні цілі.

При визначенні специфіки професійного психологічного консультування, за позицією О.Г. Лідерса, необхідно брати до уваги наступне: а) характер основної професіональної діяльності консультанта; б) систему онтологічних категорій, через призму яких він бачить і приймає особистість та вибудовує з нею взаємодію. Сьогодні до кола спеціалістів, які професіонально займаються психологічною допомогою, можна занести консультантів, психотерапевтів, клініцистів, психологів-консультантів, психологів. Останнім часом у ряді розвинутих країн, за свідченням М. Херберта та М.А. Гуліної, до нього входять і соціальні працівники.

Однак у побутовій свідомості людей психолога-консультанта можуть ідентифікувати з лікарем, педагогом, юристом, соціальним працівником та, навіть, священнослужителем.

Найчастіше психолога-консультанта ідентифікують з лікарем. Останній сприймається як спеціаліст, який позбавляє від фізичних страждань, а за аналогією психолог уявляється як "лікувальник людських душ", який полегшує психологічні страждання. Проте характер провідної діяльності лікаря пов'язаний з лікуванням, медикаментозною терапією, а основною онтологічною категорією, яку він використовує, – є категорія хвороби, відхилення, нездоров'я, патології. Професійний погляд лікаря на пацієнта пов'язаний з баченням його хвороби. Психолог-консультант не лікує в загальноприйнятому смислі цього слова і не використовує категорію хвороби. Його провідною реальністю виступає консультативна взаємодія, він впливає на клієнта не ліками, а власною особистістю, використовуючи такі онтологічні категорії як: здатність змінюватися, розвиток, культурна продуктивність, самоактуалізація, особистісне зростання. Професійний погляд консультанта на клієнта пов'язаний з баченням його як здорової особистості, що володіє внутрішніми ресурсами.

На рівні емпіричного життя люди досить часто також ототожнюють консультанта з педагогом. Онтологічною категорією, яка використовується останнім, є категорія ідеалу; його виховна позиція зорієнтована на зміни людини у відповідності з соціально заданими зразками, на формування в людини якостей і здібностей, які в теперішній час затребувані суспільством. При всій багатогранності професійної діяльності педагога (навчання, виховання, научіння), вона є специфічною, націленою на оцінювання, на порівняння досягнутих особистістю успіхів із заданими зразками, моральними імперативами, ідеалами. Психолог- консультант, навіть, якщо він працює в закладах освіти, не ставить завдання навчати і виховувати клієнта, тим більше порівнювати його установки, поведінку, почуття з певними зразками. Консультант у роботі з клієнтом виходить зі змісту індивідуально систематизованої теоретичної позиції, за якою провідне положення у взаємодії з клієнтом належить самоцінності його особистості. Він не навчає, формує чи виховує особистість, а м'яко, делікатно, тонко сприяє її саморозвитку, самоактуалізації, самоздійсненню, прагне взаємодіяти з данністю особистості, її неповторністю та унікальністю. Мету самозмінювання й саморозвитку добровільно ставить сам клієнт.

Трапляється також, що дійсність психолога ідентифікують з роботою юриста чи соціального працівника. В такому випадку від нього вимагають певної документації – довідки, пояснювальної записки, загалом апеляції до певного нормативу чи закону. Однак юрист чи соціальний працівник оперує категорією права, повинності, постанов. Презентуючи чи відстоюючи за проханням клієнта як громадянина його права, інтереси чи обов'язки перед суспільством, вони використовують поняття юридичного чи соціального віку, соціального положення, громадянства, власності, включеності індивіда в систему законодавчих нормативів. Психолог- консультант працює з особистістю клієнта, з його внутрішнім світом і проблемами, які досить часто взагалі не вирішуються за допомогою законів громадянського процесуального чи карного кодексів. Психолог-консультант не повинен презентувати інтереси клієнта ні в якій інстанції; свої права, обов'язки, інтереси клієнт має відстоювати самостійно або ж за допомогою інших професіоналів (юристів, соціальних працівників). Професіональна діяльність психолога-консультанта в сучасному суспільстві регулюється етичним професійним кодексом, загальними моральними імперативами.

Звичайні люди досить часто пов'язують психологічні функції з доброчинною діяльністю священнослужителя. Оскільки діяльність останнього прихована від стороннього погляду і є релігійним таїнством, то її специфіку складно описати. Можна передбачити, що онтологічними категоріями, через призму яких священнослужитель розглядає людину, це категорії гріха та каяття (спасіння), а основною його діяльністю відносно людини стає залучення до віри, відпущення гріхів. В такому разі священнослужитель, як і психолог- консультант, має справу з переживаннями людини. Проте психолог-консультант, якщо він навіть людина віруюча, має працювати з переживаннями клієнта без надання їм морально-релігійного змісту. Для нього це мають бути специфічні особистісні переживання, які викликані суто внутрішніми (образою, страхом, горем, стражданням) чи зовнішніми (конфліктом, відстороненням, агресією та ін.) чинниками.

Як видно з вище зазначених аргументацій, при визначенні специфіки консультування були презентовані показники діяльності суміжних представників професій. Водночас найбільша спорідненість, як вважає цілий ряд психологів (Ю. Е. Альошина, А.К. Богарт, М.А. Гуліна, Р. Джордж, Т. Крістіані, Дж. Тоді та ін.) існує між рольовою позицією психотерапевта та психолога- консультанта.

Якщо психотерапія найчастіше пов'язана з "переучуванням" клієнта, то консультування більше спрямоване на його "научіння"; психотерапевт у роботі з клієнтом охоплює як свідомий, так і безсвідомий його рівень, тоді як психолог-консультант значною мірою зорієнтований на усвідомленні характеристики особистості.

Основні завдання психотерепавта пов'язані з наданням допомоги клієнтові у здійсненні перцептивної реорганізації, в інтеграції послідовних інсайтів у структуру особистості, у виробленні індивідуальних методів його співіснування з власними глибинними почуттями. Психологічні захисти клієнта під впливом психотерапевта зазвичай модифікуються таким чином, щоб він був здатен переадаптуватися. У консультативній взаємодії превалюють процеси раціонального планування і робота з когніціями клієнта; частіше ставляться завдання вільного й відповідального вирішення самим клієнтом психологічних проблем при незначній підтримці з боку консультанта. Сучасний практик у психологічному консультуванні Дж. Робінсон підкреслює, що консультування спрямоване на допомогу нормальним, "здоровим" людям, причому для досягнення ними більш високих рівнів власних адаптаційних можливостей і навичок, що виявляється у зростанні ступеня зрілості, незалежності, особистісної інтеграції та відповідальності.

Загалом психотерапевтичні впливи спрямовані на процеси глибинних особистісних змінювань клієнта, тоді як консультативні взаємодії актуалізують власні ресурси клієнта, за допомогою яких він самостійно досягає особистісного зростання.

Отже, розуміння специфіки професійної діяльності психолога- консультанта і специфіки діяльності лікаря, педагога, юриста, соціального працівника, психотерапевта допомагає краще відрефлексувати предмет консультування, окреслити кордони професіональної компетентності, відокремити психологічні проблеми від соціальних, медичних, юридичних та ін.