Взаємозв'язок психологічного консультування з психотерапією

На фоні емпіричних уявлень людей про психологічне консультування існує науково-теоретичне підгрунтя, на якому зароджувалася, зростала, набирала обертів у практиці психологічної допомоги та викреслювалась нова галузь психологічних знань – консультативна психологія. Сьогодні у психологічній науці поки що утверджується питання про предмет, сутність, цілі та завдання означеної галузі знань, оскільки так завжди буває при автономізації нової дисципліни. Разом з тим більшість психологів (як зарубіжних, так і вітчизняних) єдині в питанні, – теоретичним базисом психологічного консультування є психотерапія. З цього приводу М.А. Гуліна відмітила, що консультування має досить невловиму межу з психотерапією. До сьогодні зберігається дискусія між прихильниками різних наукових поглядів на природу психології – одні вважають, що це медична галузь, інші – що тільки психотерапевтична, ще інші – що це самостійна і незалежна від перших двох галузь психології. В результаті проведеного аналізу вчена довела, що немає підстав для віднесення психотерапії та суміжних з нею видів психологічного консультування до медичної галузі, адже це суперечить як історії розвитку цієї науки, так і сутності моделей, які використовуються в ній. Практично всі створені психотерапевтичні моделі були розроблені психологами і психотерапевтами як антитези до медичних моделей у системі "лікар-хворий". Розбіжності в роботі, як уже було показано вище, між консультантом і лікарем, а також між консультантом і психотерапевтом обумовлені відмінностями філософії взаємодій у системах "лікар-хворий", "психотерапевт- клієнт" та "консультант-клієнт". Якщо основним питанням цієї філософії для вихідної моделі "лікар-хворий" є питання органічного психічного нездоров'я, то для двох інших ("психотерапевт-клієнт", "консультант-клієнт") це питання психологічних ресурсів особистості, ресурсів її змінювань, потенціалів особистісного зростання. До того ж медичні моделі більшою мірою орієнтовані на "вплив", тоді як психотерапевтичні та консультативні на "взаємодію", хоча й не виключають, в окремих випадках, "впливу".

Проте зазначена вище філософія взаємодій за змістовою структурою має бути різною у консультантів і психотерапевтів. Водночас вона, по-перше, має існувати, по-друге, бути усвідомленою та прийнятою, по-третє, має співвідноситися з узагальненою індивідуальною моделлю, якій підпорядковуються методи, техніки та прийоми "впливів" чи "взаємодій". А головне, що ще раз важливо підкреслити, ця "філософія взаємодій" в обох випадках підтримує не стільки органічне психічне здоров'я людини, скільки психологічні потенціали особистості, ресурси її змінювань і зростання. Вона, у першу чергу, має особистісно ціннісний характер, що визначає реалії та перспективи цілепокладання клієнта в його життєвому просторі. Психологу- консультанту чи психотерапевту-консультанту недостатньо оволодіти лише теоретичними засадами (науковими підходами) і визначитися з відповідною цим засадам процесуальною моделлю, але й важливо визначитися з ціннісною системою, яка власне інтегрує теорію і метод. Саме цінності визначають і наукову позицію, і життєву філософію консультанта, без яких використання методів та технологій перетворюється в маніпуляцію сукупністю знань, роблячи клієнта об'єктом, а не суб'єктом психологічної допомоги. Виходить, що ні психолог-консультант, ні психотерапевт-консультант не можуть працювати без цілісної ціннісної теорії, яка повинна бути реалізована у їх спільній взаємодії з клієнтом.

Сьогодні у психологічній науці простежується чітка тенденція до пошуку критерію диференціації консультативної психології та психотерапії.

Поряд з цим поширюється й тенденція до утворення нових, інтегративних (заснованих на синтезі визначених раніше в науці психологічних підходів) напрямів. Вчені, акцентуючи увагу на співвідношенні психотерапії та психологічного консультування, досить часто використовують уявлення про два полюси континуума. На полюсі консультування професіонал працює в основному з проблемними ситуаціями, які вирішуються на рівні свідомості, що виникають у здорової особистості. На полюсі психотерапії – більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на безсвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Однак, відстань між цими полюсами, на думку Р. Кочюнаса, можна означувати як консультуванням, так і психотерапією. Дійсно, ці дві галузі багато в чому співвідносяться, оскільки і в консультуванні, і в психотерапії використовуються одні й ті ж професіональні моменти:

• – вимоги до процесу взаємодії та особистості консультанта і особистості психотерапевта;
• – подібні процедури, техніки, які використовуються у психологічному консультуванні та психотерапії;
• – допомога клієнтові базується як на "впливі", так і на "взаємодії", що зближує діяльність консультанта і психотерапевта.

Проте в багатьох країнах світу професії консультанта і психотерапевта розмежовуються, у зв'язку з цим не можна не враховувати специфічні властивості надання психологічної допомоги першим і другим. Зарубіжні психологи Л. Бреммер та Е. Шостром вважають, що консультування і психотерапія – це два полюси терапевтичної психології, в межах якої обидві галузі виконують свої функції та мають свою спрямованість:

Таким чином, визначивши специфіку професіонального психологічного консультування і розглядаючи його як автономну (або таку, яка перебуває у тісному взаємозв'язку) стратегію психологічної допомоги клієнтові поряд зі стратегією психотерапії, можна виокремити особливості консультування, які відрізняють його від психотерапії:

• 1. Консультування зорієнтовано на здорову, "нормативну" особистість, у якої в її життєвому чи особистісному просторі виникають психологічні труднощі та проблеми. Консультант має справу зі здоровою особистістю, у якої адекватна поведінка, водночас у певних обставинах, складних (проблемних, екстремальних, кризових) ситуаціях вона потребує допомоги чи підтримки з метою змінювання власних ставлень та поведінки. Незалежно від ступеня труднощів і ставлення до них людини, консультант все одно має орієнтуватися на сильні потенціали особистості. Навіть у випадках повільного психічного розвитку, неврозу, культурної депривації, бідності, інвалідності, похилого віку тощо консультант визнає за особистістю значну варіативність поведінкових проявів і приймає її як здорову особистість.
• 2. Консультування значною мірою пов'язане з превентивними цілями, точніше орієнтоване на короткочасну допомогу (до 15 зустрічей), а консультант – безпосередньо на теперішнє і близьке майбутнє. Превентивні форми психологічного впливу пов'язані з "передбаченням" виникнення проблеми. Консультування є. перш за все, превентивною, "випереджаючою" допомогою, яка запобігає розвитку небажаних ускладнень, і в якій особливу значущість набуває психодіагностика.
• 3. Консультування має досить широкий спектр психологічних проблем (кар'єрних, вікових, міжособистісних, внутрішньоособистісних), а відповідно з цим мас більшу спрямованість на індивідуалізацію та виокремлення видів консультування (інтимно-особистісне, віково-психологічне, професійно-психологічне, сімейне тощо).

Враховуючи, що основним поняттям психологічного консультування є "психологічне здоров'я особистості", слід зауважити, що воно відрізняється від інших термінів, які може використовувати психолог. Останнім часом у російській психологічній науці (І.В. Дубровіна, АЛ. Захаров, Д.Р. Ісаєв, О.В. Хухлаєва, Л.Б. Шнейдер та ін.) та вітчизняній (О.Ю. Осадько, Т.М. Титаренко та ін.) обговорюється термін "психологічне здоров'я", до якого найчастіше апелюють консультанти. Якщо термін "психофізіологічне здоров'я" пов'язаний з урівноваженістю нейрофізіологічних та соматичних процесів, а термін "психічне здоров'я" характеризує стан функціонування психічних процесів, то термін "психологічне здоров'я" визначає процес існування повноцінно функціонуючої особистості у цілому, який перебуває у тісному зв'язку з вищими проявами людської екзистенції. Навпаки "психологічне нездоров'я" розуміється як непристосованість людини з певними особистісними властивостями до ситуацій певних типів. Це ситуації, в яких людині треба контролювати "вибухи" власної емоційної енергії, ситуації соціального відторгнення з боку значущих осіб, ситуації конфліктів з близьким оточенням, ситуації недостатньої уваги та визнання особистості, ситуації, які вимагають вольових зусиль та особистісних випробувань, ситуації з новими, визначними обставинами та ситуації вибору тощо. Ситуації такого рівня викликають у людини серйозний внутрішній конфлікт, дисфорію, напругу, переживання дискомфорту, які спричинюють звернення до психолога-консультанта. Розуміння й використання цього терміну дозволяє консультанту виокремлювати саме психологічний аспект у системі "здоров'я – нездоров'я", і, у зв'язку з цим, як доводить І.В. Дубровіна, психологічне здоров'я виступає критерієм ефективності діяльності консультанта.