Загальні принципи консультативної психології

Передумови успішності психологічного консультування

забезпечують принципи і вимоги, реалізація яких є обов'язковою умовою для професіональних психологів-консультантів. Психологи більшості країн світу, а також і вітчизняні психологи, дотримуються загальних принципів поведінки та взаємодій при наданні психологічної допомоги клієнту, зокрема в процесі консультативної діяльності.

Теоретичні основи, які реалізує кожний психолог-консультант, відображаються у принципах його роботи, якими він керується при організації та проведенні консультативної діяльності. У сучасній психології термін "принцип" використовується в значеннях "вихідне положення", "керівництво до дії", "коротко сформульована теорія, що визначає характер діяльності". На жаль, в наукових роботах зарубіжних (С. Гледдінг, Р. Джордж, Т. Крістіані, Р. Мей, К. Роджерс, Д. Стоун та ін.) та вітчизняних (О.Ф. Бондаренко, С.В. Васьківська, П.П. Горностай, Т.М. Титаренко та ін.) спеціалістів, у яких презентується питання принципів консультування, можна виокремити досить значну кількість прикладів їх розуміння. Разом з тим процеси узагальнення та систематизації цілого ряду вихідних положень для консультативної психології надали можливість показати, що для професіональної діяльності консультанта необхідні знання як загальних, так і специфічних принципів психологічного консультування.

Здійснення професійної діяльності у багатьох країнах регулюється кодексами професіональної етики – сукупністю принципів, правил, регламентацій, настанов, якими консультант має керуватися в процесі побудови взаємостосунків з клієнтом. Кодекси виконують цілий ряд функцій: 1) захисна, яка забезпечує автономію професіонального консультування від зовнішнього втручання; 2) регламентаційна, яка визначає специфічні правила, регламентації, настанови для консультування та предмет відповідальності консультанта; 3) регулятивна, що спрямована на врегулювання внутрішніх розладів, конфліктів, суперечок тощо.

Вітчизняні психологи-консультанти надають послуги клієнтам відповідно до норм Етичного Кодексу психолога, який затверджено на 1 з'їзді Товариства психологів України в 1990 році. Згідно з цим Кодексом консультант несе відповідальність за професіоналізм і в такому випадку має обов'язки перед клієнтом. В його роботі можуть виникати обов'язки перед членами родини клієнта, перед установою, в якій клієнт працює, перед самим собою – за власний рівень професіоналізму.

Загальні принципи психологічного консультування виокремлюються багатьма спеціалістами в цій галузі (Ю.Е. Альошина, С.В. Васьківська, В.Е. Пахальян, О.Є. Сапогова, Т.М. Титаренко, Л.Б. Шнейдер та ін.).

1. Принцип добровільності. Потенційно функціонуючий клієнт самостійно звертається до консультанта, і, здійснюючи пошук допомоги, сам прагне щось змінити у власному житті. Ніхто – ні родина, ні співробітники, ні друзі не можуть примушувати, умовляти чи заохочувати людину йти до психолога-консультанта, аж поки у неї не виникне власна внутрішня глибока мотивація це здійснити. Якщо особистість внутрішньо вмотивована, має власне бажання щось змінювати у власному житті, вона готова прийняти певну допомогу від консультанта. Коли ж вона не готова, чи погоджується з порадами близьких людей, це гальмує консультативний процес, оскільки у людини активізуються психологічні механізми захисту, спрямовані проти втручання в її особистісний простір. Виняток можуть становити лише маленькі діти, батьки яких можуть отримувати консультацію стосовно їх поведінки чи особистісного розвитку.
2. Принцип доброзичливого і безоцінного ставлення

Доброзичливість пов'язана з повагою і чутливим ставленням до клієнта. Важливим при цьому є професійне вміння приймати клієнта таким, яким він є, спілкуватися з ним, не оцінюючи, не критикуючи його норми та цінності, стиль життя та поведінку. Таке ставлення протиставляється як надлишковій благородності, так і примітивному, але великодушному співчуттю.

Безоцінність – один із самих важких у реалізації принципів. На його повне втілення у взаємодію з клієнтом консультант витрачає багато років. Безоцінне ставлення ні в якому випадку не означає байдуже, індиферентне ставлення. Супроти того, це спокійне, досить уважне і поважливе ставлення до повідомлень клієнта.

Приймати клієнта, не оцінюючи його, можна тоді, коли консультант сам навчиться приймати себе, не вдаючись до жорсткого, критичного самоаналізу, який досить часто повторюється; не використовуючи при цьому безкінцеві спонукання та безмежні самопотурання, без самозахоплення і роздратування, толерантно переглядаючи всі події власного життя. Отже, доброзичливе, безоцінне ставлення може вибудувати лише той консультант, який сам здатен бути "добрим клієнтом", точніше, той, хто прагне час від часу знов і знов працювати в межах власного самоусвідомлення, саморозуміння і, врешті-решт, над власною персональною ідентичністю, власною свободою та особистісним зростанням.

3. Принцип поваги до прав та особистої автономії клієнта. Психолог-консультант, розпочинаючи роботу з клієнтом, має чітко усвідомлювати, що він повинен з повагою ставитися до прав, честі та гідності клієнта. Перш за все, це повага права людини на автономію внутрішнього світу, на самовизначення й самоздійснення; крім того, це право на свободу вибору спеціаліста, з яким хотів би працювати клієнт, право на самостійне рішення щодо необхідності отримання психологічної допомоги; право брати участь в обговоренні запропонованих методів, технік, прийомів роботи; клієнт має право орієнтуватися у тривалості роботи, як вона просувається; прийняти рішення про відмову від послуг психолога; клієнт має право знати про освіту і практичний довід консультанта, а також, куди можна звернутися у разі непрофесіональної діяльності консультанта. Всі права повідомляються клієнтові під час першої консультативної співбесіди.
4. Принцип активізації клієнта до прийняття відповідальності за те, що відбувається з ним. Людина звертається до консультанта у ситуаціях життєвого неблагополучия. Консультант відразу активізує її до того, що прийняття рішень відносно самої себе, виконання чи невиконання певних методів і прийомів буде здійснювати вона сама. При цьому не варто підміняти в чомусь клієнта і братися за його справи. Бажано допомагати йому вільно, відповідально приймати певні рішення, але не приймати їх за нього. Якщо клієнт явно наполягає на тому, як йому вчинити в тій чи іншій проблемній ситуації, що йому говорити чи як конкретно діяти, то консультант може лише поділитися своїми думками, не нав'язуючи їх клієнтові та додаючи, що він може помилятися, адже єдиною людиною, хто розбереться краще у самому собі є сам клієнт. Таким чином, консультант сприяє "зверненню" клієнта до самого себе та активізує його до відповідальності за те, що відбувається в його житті.

Може здаватися, що консультант уникає відповідальності. Хоча він несе соціальну відповідальність перед суспільством, установою, в яких він живе і працює; наукову відповідальність за вміння правильно застосовувати на практиці теоретичні доробки (наукові підходи, концепції, власну узагальнену модель консультативної взаємодії); професійну відповідальність за якість здійснення професійних дій, за психологічний супровід клієнта у пошуку ним правильного рішення і, зрештою, за культурну продуктивність та власний професіоналізм.

5. Принцип забезпечення конфіденційності. Клієнт має право на анонімність звернення (можна не називати власне ім'я) та конфіденційність (коли психологічна інформація не підлягає розголошенню). Поважливе ставлення до людської гідності слід виконувати беззаперечно, причому незалежно від віку, національності, статі, професії, соціального статусу тощо.

Консультант має під час першої зустрічі обов'язково проговорити, що буде зберігати у таємниці всі відомості, які стосуватимуться клієнта, його переживань, думок, намірів, особистісних проблем. Водночас клієнт сам обирає, яку інформацію і як глибоко він буде її освічувати психологу. Однак доцільно також з самого початку консультативних взаємодій попередити клієнта про те, що, якщо будуть відбуватися якісь зміни умов, то вони можуть призвести до змін і в гарантії конфіденційності. Наприклад, після проведення індивідуального консультування клієнта, коли виникає необхідність у сімейному консультуванні, то клієнт сам зобов'язаний розповісти (чоловіку, дружині, дітям чи, можливо, батькам) про специфічну психологічну інформацію, що стосується не тільки його інтересів, але й зачіпає інтереси членів родини.

Крім того, консультант зобов'язаний попередити клієнта, в яких ситуаціях він не має права дотримуватися принципу конфіденційності: а) в ситуаціях, які мають кримінальні наслідки; б) в ситуаціях, коли йдеться про загрозу життю клієнта чи когось з його близького оточення; в) в ситуаціях, коли психолог може бути притягнутий правоохоронними органами як свідок. У всіх інших випадках конфіденційна інформація підлягає розголошенню тільки за умови письмової відмови клієнта від права на конфіденційність.

6. Принцип компетентності. Професіональну психологічну допомогу може надавати лише спеціаліст-психолог, який має спеціальну освіту, кваліфікацію, що підтверджена документально (диплом бакалавра, спеціаліста, магістра) та певний досвід роботи у сфері консультативної діяльності. Консультант не повинен відмовляти у професійній допомозі клієнтові, залишати його без емоційної підтримки у разі необхідності. Водночас консультант не має права братися за надання послуг клієнтові тоді, коли він бачить, що не досить компетентний у більшості завдань, які має намір вирішувати для себе клієнт. До того ж консультант з великою осторогою має ставитися до запитів клієнтів, чиї проблеми мають психіатричний характер. В такому разі психологу-консультанту необхідно відмовитися від надання допомоги і порадити звернутися до іншого спеціаліста. Отже, консультант не повинен діагностувати чи консультувати клієнта з особистих проблем, що виходять за межі його компетенції. Не варто також підтримувати необгрунтовані надії клієнта та обіцяти йому те, що перевищує межу компетентності консультанта.
7. Принцип дотримання професійної дистанції. Цей принцип обумовлений як процесуальними аспектами консультативної взаємодії, так і результативними. Процесуально легше консультанту як "входити в контакт" з клієнтом, так і "виходити з контакту", якщо немає близьких емоційних зв'язків, прихильностей до клієнта. Результативно також краще не мати взаємостосунків з клієнтом поза консультативною взаємодією. Взагалі консультант не має вступати з клієнтом у будь-які інтимні стосунки – любовні, дружні, тим більше, сексуальні. Саме наявність професійної дистанції дає змогу консультантові здійснювати належний рівень професіональної допомоги, дотримуватися соціальної та професіональної відповідальності, бути вільним і незалежним від нарікань клієнта (що можуть бути у тих випадках, коли стосунки переростають у близькі, інтимні). Якщо ж подібна ситуація виникає, то консультант зобов'язаний відразу обговорити її з іншою стороною та припинити надання консультативної допомоги. Крім того, у консультуванні варто відмовляти членам родини, родичам та близьким друзям. Це заважає витримувати професійну дистанцію з клієнтом такого роду, оскільки у консультативній взаємодії переплітаються різні форми взаємин, ставлень, що заважає зберігати об'єктивну і відсторонену позицію.
8. Принцип "Не нашкодь!". Це один з широко розповсюджених, але не конкретних принципів. В процесі консультування для досягнення позитивного результату потрібна особистісна активність і відповідальність з обох боків – консультанта і клієнта. Звичайно, що консультант, виконуючи свою професійну діяльність, не може ставити завдання нашкодити клієнтові. Відомо, що найпростіше всього не нашкодити нікому, якщо нічого не робити. Досить часто цей принцип ("Не нашкодь!") наголошують для молодих, початківців у консультативній діяльності. Тим самим знімається професійна відповідальність з того, хто транслює знання, досвід і вчить, що можна. У такому разі досвідчений консультант чи викладач консультативної психології приховується за формулою "Я попереджав".

Цей принцип безперечно повинен доводитися до кожного психолога-консультанта з метою утвердження під час консультування його професійної відповідальності. Проте в процесі опанування консультативної взаємодії, а, зокрема, в супервізії, важливо доповнювати його різними положеннями й коментарями щодо того, що входить у професіональні обов'язки консультанта, а чого йому робити не можна ніколи.

Загалом чітке розуміння, глибоке осмислення всіх зазначених вище принципів та вміле їх застосування у міжособистісній взаємодії з клієнтом і буде дієвою реалізацією останнього принципу "Не нашкодь!".

Загальні принципи реалізуються в консультативній практиці за допомогою дотримання консультантом ряду правил (специфічних вихідних положень), які підпорядковуються його концептуальній позиції і тим завданням, які вирішують і консультант, і клієнт. Застосування конкретних правил надає певні гарантії безпечної взаємодії консультанта і клієнта.

У спеціальній літературі, присвяченій консультуванню, виокремлюється розмаїття правил, яких дотримується психолог- консультант в директивному чи недирективному консультуванні.

Перша – директивна позиція консультанта – це позиція, коли він взаємодіє "не на рівних", надбудовується ніби зверху, коли він досвідчений, розумний, мудрий; коли він надає допомогу слабкому чи дезадаптованому клієнтові, що втратив себе.

Друга – недирективна позиція консультанта – це позиція, коли він взаємодіє "на рівних", яка передбачає діалог, належну професійну дистанцію, взаємну відкритість, свободу, відповідальність, повагу до клієнта та його автономії.

Не існує такої необхідності аналізувати детально всі правила, що зустрічаються у багатьох авторів, які вивчають проблеми консультування, тим більше, що значна їх частина співвідноситься змістовно чи є тотожною. Важливо звернутися до визначення особливостей недирективного консультування, презентованого К. Роджерсом, і осмислити наступні специфічні принципи (правила) консультативної взаємодії:

– консультант повинен слухати клієнта терпляче і доброзичливо, ставлячись до повідомлень злегка критично;
– консультант не повинен демонструвати яку б то не було владу;
– консультант не повинен вступати у суперечку з клієнтом.

Консультант може говорити та задавати питання лише при

певних обставинах:

– щоб допомогти клієнтові висловитися;
– щоб позбавити клієнта якихось страхів або тривоги, оскільки вони можуть впливати на ставлення до консультанта;
– щоб похвалити клієнта за точну передачу власних думок та почуттів;
– щоб спрямувати бесіду на ті предмети чи явища, які були пропущені чи відторгнуті клієнтом;
– щоб обговорити неясні моменти, якщо це необхідно.