Значущість цілісної психологічної теорії в консультуванні

Сучасних професіональних психологів-консультантів та психотерапевтів сильно турбує поспішне входження в практику надання психологічної допомоги людині приватних, локальних методів консультативної діяльності. Ці методи так званої "народної психотерапії" (російської, італійської, індійської та ін.) "широко простягають руки у справи людські". Безумовно, що професіональних спеціалістів-психологів у всьому світі не влаштовує така ситуація, за влучним визначенням М.А. Гуліної, таке вирішення проблем "теорії практики". Як правило, автори-самородки, не заглядаючи в книги, створюють нові "концепції" допомоги людям, а згодом їх учні та послідовники притримуються такої компактної теорії чи концепції і не цікавляться ідеями визначних попередників, мислителів, психологів свого вчителя.

Більшість психологів-спеціалістів спільні у думці, що без наукової інтеграції різнобічного зарубіжного та вітчизняного досвіду психологічної допомоги, без роботи над створенням загальної теорії консультативної чи психотерапевтичної психології всі існуючі в теперішній час професіональні дискусії приречені на неуспіх, навіть, у межах самої психологічної науки. Більше того, без досить осмисленої "теорії практики" психологічної допомоги людині спішна трансплантація ідей і методів може створити підґрунтя для перекручень, що небезпечні для престижу психологічної науки, а головне – для людей, яким надається допомога. У цьому зв'язку М.А. Гуліна вказує на різницю, яка існує між приватною ідеєю (концепцією) цілителя-самородка та цілісною психологічною теорією спеціаліста-психолога. Саме цілісна психологічна теорія має бути заснована на чітких знаннях закономірностей розвитку психіки людини, її вищих психічних функцій; вона має відображати результати систематичних, включених спостережень та експериментальних даних; вона повинна рівною мірою описувати як нормативні процеси перебігу психічних явищ, так і їх перекручення. Більше того за цілісною психологічною теорією консультанта (психотерапевта) має стояти власна філософія психолога-консультанта, яка мусить відповідати не тільки на питання "що?" і "чому?", але й "як?" точніше, вона не лише має пояснювати психологічні проблеми людини, але й інтерпретувати їх вирішення. Створення вище зазначеного рівня інтерпретації можливе тільки в такому діалозі, в якому суб'єктивно-об'єктивні відносини стають як метою змінювань, так і засобом цих змінювань.

Очевидним є той факт, що в психологічному консультуванні необхідні глибокі знання з персонології. Адже чітка орієнтація психолога-консультанта в теоріях особистості дозволить йому визначити гіпотези, роз'яснити клієнтові сутність його психологічної проблеми, змоделювати етапи та засоби її вирішення. Консультанту важливо узагальнити, систематизувати накопичені в ході практичної діяльності факти, уніфікувати досвід роботи з різними варіантами схожих проблем клієнтів – все це можливо здійснити тільки на засадах теорії. Опора на теорію робить більш зрозумілими найбільш конструктивні засоби вирішення особистісних проблем клієнта, а у випадку загострення, вибудувати для нього нові ефективні прийоми й техніки допомоги. Лише завдячуючи теорії, консультант зможе накреслити прогнози, передбачити наслідки різних життєвих обставин клієнта, зібрати анамнез і чітко його осмислити, розробити програму психокорекції та пояснити клієнтові розвивальний ефект його безпосередніх активних психотерапевтичних дій.

Кожна теорія у своїх принципах, законах і термінах імпліцитно несе цілий ряд ціннісних диспозицій, на основі яких визначається метод та інтегруються концептуальні положення діяльності консультанта. Саме ціннісні установки консультанта визначають його життєву та професіональну позицію, без якої використання методів, прийомів і технік консультування перетворюється в механічне маніпулювання клієнтом, точніше перетворює його із суб'єкта взаємодії в об'єкт допомоги. Цю ідею висуває М.А. Гуліна, а її підтримують такі відомі спеціалісти консультативної психології як Г.С. Абрамова, С.В. Васьківська та О.Є. Сапогова.

За позицією М.А. Гуліної, осмислення й впровадження у практику різних теоретичних підходів має підпорядковуватися певній концептуальній рамці, що має трикомпонентну структуру. В цій структурі виокремлюється концептуальна, процесуальна та ціннісна модель. С.В. Васьківська у зв'язку з цим підкреслює наступне: кваліфікований підхід консультанта повинен спиратися саме на цю взаємопов'язану тріаду. Всі компоненти структури мають високу значущість та принципово нерозривні, цілісні. Для професіонального консультанта вони повинні бути осмисленими, достовірними, вивіреними, а також ретельно перевіреними на практиці у відповідності з тими завданнями, які стоять перед спеціалістом-консультантом. Таку трикомпонентну структуру важливо вважати базисом консультативної діяльності психолога і чітко дотримуватися, незважаючи на прихильність одних психологів до використання "чистих" підходів (концептуальний пуризм), а інших – так званих інтегративних підходів (концептуальний еклектизм).

Як справедливо зауважує С.В. Васьківська, якщо процесуальному і концептуальному компонентам у програмах підготовки фахівця приділяється увага, то ціннісному конструкту консультативної діяльності у традиційній підготовці фахівця майже не відведено ніякого місця. Він скоріше пов'язаний із сумлінністю самого психолога-консультанта, його ціннісними переконаннями, світоглядом, професіональною позицією. Хоча в ньому, як підкреслює вчена, міститься основний резерв внутрішньої готовності до професійної консультативної діяльності. Серед цінностей, які мають бути в індивідуальній моделі консультанта, виокремлюють конструктивні уявлення про особистість клієнта як повноцінно функціонуючу істоту, що має певні невирішені психологічні проблеми, уявлення про цінності особистісного зростання, особистісної та соціальної компетентності, прагнення до самоактуалізації, самореалізації, самоздійснення, самодостатності й зрілості.

У сучасній психології, зокрема практиці психологічної допомоги людині, розповсюджується інтегративне (еклектичне) консультування. Воно об'єднує ідеї та концепції відразу декількох наукових шкіл, а також досвід ефективного вирішення широкого кола психологічних проблем клієнтів. За своєю сутністю концепт "еклектичне" вказує на те, що спеціаліст для вирішення проблеми клієнта і задоволення його запитів обирає з ряду теорій, концепцій і моделей консультативної діяльності лише ті моделі, засоби і прийоми, які довели на практиці свою універсальну ефективність. Це не випадковий вибір різних теоретичних положень, методів і технік, це, скоріше, прагнення консультанта-практика на засадах власного досвіду побудувати системну теорію консультування, що могла б "спрацьовувати" незалежно від контексту використання. Концепт "інтеграція" в контексті консультування вказує на прагнення спеціалістів комбінувати різні теоретичні позиції з метою вироблення найбільш конструктивного підходу. Прикладом інтегрального підходу в консультуванні є проблемно-орієнтована психотерапія А. Блазера. Вихідними положеннями цього підходу є: а) проблемний аналіз, який ставить мету максимально з'ясувати й прояснити проблеми клієнта; б) залучення клієнта до процесу прийняття рішень; в) прагматичний еклектизм – використання різних теоретичних підходів у залежності від показників та характеру проблем клієнта; г) відносна лаконічність процесу консультування чи психотерапії.

Водночас серед консультантів немало є прихильників конкретних "точних" підходів, які виступають проти еклектизму. Критикуючи останній, вони спираються на такі положення: а) в основі різних наукових підходів лежать різні й підчас суперечливі один одному наукові погляди на природу людини, механізми її розвитку, особливості поведінки; б) застосування консультантом різних теоретичних позицій, зокрема при описанні психологічної реальності клієнта, у процесі пояснення певних феноменів, при використанні конкретних принципів інтерпретації, вносить в його діяльність плутанину, яка може призвести до зникнення професіональної аутентичності; в) еклектизм створює проблеми в процесі навчання консультантів, оскільки буває незрозуміло, в межах якої концептуальної парадигми і за допомогою якого термінологічного словника описувати психологічні феномени.

Не можна не погодитися зі спеціалістом у цій галузі

О.Є. Сапоговою, яка відзначає, що для сучасного психологічного консультування немає і не може бути однієї єдино правильної теорії. Професіональний консультант повинен бути ознайомлений з різними теоріями і може обрати будь-яку з них як базову для консультативної діяльності, враховуючи при цьому особливості своєї особистості, світогляд, теоретико-методологічні переваги та індивідуально-професійні інтереси. Проте у професіональній діяльності психолог-консультант не завжди дотримується жорстко вихідних положень лише однієї теорії, а на основі досвіду прагне поєднати ідеї, які йому імпонують і які були апробовані й підтвердили свій терапевтичний чи розвивальний потенціал. Як показує аналіз консультативної діяльності спеціалістів у цій сфері, на засадах власного досвіду, оволодіваючи професіоналізмом, більшість консультантів конструюють певну власну узагальнену теорію, інтегруючи, розвиваючи й вдосконалюючи кращі ідеї та положення різних психологічних шкіл. Крім того, консультант, взаємодіючи з конкретним клієнтом, досить часто будує своєрідну "теорію певного клієнта", оскільки кожна особистість ширша, своєрідніша, цікавіша й складніша кожної існуючої теорії, а її унікальна індивідуальність не завжди може бути узгоджена чи "підведена" під одну з обраних консультантом теорій.

Підсумовуючи все вище зазначене, треба утвердити положення про те, що психологічне консультування не може бути вільним від теоретичної моделі можливих чи бажаних особистісних змінювань клієнта, які він набуває в процесі взаємодій з консультантом. Будь-яка модель припускає існування і постулювання ряду конструктивних цілей процесу психологічної допомоги. Однією з гарантій професіональності здійснюваної психологічної допомоги є осмислене послідовне застосування консультантом цілісної і особистісно ним проінтегрованої теоретико-практико-ціннісної концепції (теорії), без якої не може існувати ні один акт психологічної взаємодії між консультантом і клієнтом.