Консультативна діяльність в екзистенціальній психології

Екзистенціальна психотерапія, за визначенням І. Ялома, ε динамічним терапевтичним підходом, що сфокусований на визначенні базових проблем життєіснування людини. Як будь-який інший динамічний підхід (фрейдистський, неофрейдистський), екзистенціальна терапія грунтується на динамічній моделі функціонування психіки, згідно з якою на різних рівнях психіки (свідомого та несвідомого) індивіда присутні конфліктуючі сили, думки та емоції, а поведінка (і адаптивна, і неадаптивна) є результатом їх взаємодії.

Такими силами в екзистенціальному підході вважаються конфронтації індивіда з кінцевими данностями життєіснування: смертю, свободою, ізоляцією та безглуздістю. Відповідно, вчені виокремлюють чотири екзистенціальні конфлікти:

1) між усвідомленням неминучості смерті та бажанням продовжувати життя;
2) між усвідомленням власної свободи та необхідністю бути відповідальним за своє життя;
3) між усвідомленням власної глобальної самотності та бажанням бути часткою більшого цілого;
4) між потребою мати сенс життя і певну його структуру та усвідомленням байдужості Всесвіту, що не пропонує конкретних сенсів.

Припускається, що усвідомлення людиною цих кінцевих даностей породжує в ній страждання, страхи і викликає тривогу, нормальну чи невротичну. Психологічна допомога людині більшою мірою необхідна саме в тих ситуаціях, коли нормальна тривога перетікає в невротичну.

Проілюструємо це положення на прикладі тривоги, що виникає через екзистенціальну вразливість людини по відношенню до смерті. Тривога вважається нормальною, якщо люди використовують екзистенціальну загрозу смерті з користю для себе, як повчаючий досвід, та продовжують розвиватися. Особливо яскравими є випадки, коли людина, що довідалася про смертельну хворобу, починає жити більш свідомо, проживати своє життя продуктивно та творчо. Свідченням невротичної тривоги є психологічні захисти. Наприклад, смертельно хвора людина, що відчуває невротичну тривогу, може невиправдано ризикувати своїм життям, проявляючи маніакальний героїзм. Невротична тривога також підлягає витісненню і є скоріше руйнівною, ніж конструктивною. Слід зазначити, що екзистенціальні консультанти, коли працюють з тривогою, не намагаються позбутися її назовсім, а прагнуть зменшити її до комфортного рівня і потім використовувати наявну тривогу для підвищення самоусвідомлення та вітальності клієнта.

Страх смерті має величезне значення у внутрішньому досвіді людини, а ставлення до смерті впливає на її життя і психологічний розвиток. І. Ялом висунув дві тези, кожна з яких має фундаментальне значення для екзистенціальної психотерапевтичної та консультативної практики:

1. Життя та смерть взаємозалежні; вони існують одночасно, а не послідовно; смерть, безперервно проникаючи в межі життя, має великий вплив на наш досвід і поведінку.
2. Смерть – первинне джерело тривоги і, таким чином, має фундаментальне значення як причина психопатології.

Усвідомлення смерті може стати позитивним імпульсом, найсильнішим каталізатором серйозних життєвих змін. Проте усвідомлення смерті завжди болісне і викликає тривогу, тому люди схильні створювати різні психологічні захисти. Так, у маленьких дітей (5-9 років), щоб відгородитися від тривоги смерті, розвиваються захисні механізми, що базуються або на запереченні, або на переконаності у своїй індивідуальній невразливості та в існуванні чарівного рятівника. Старші діти (9-10 років) висміюють смерть і, таким чином, намагаються зменшити свій страх смерті. У підлітків заперечення і захист від страху смерті проявляється у подвигах відчайдушності, а в деяких випадках у думках про самогубство або делінквентній поведінці. Сучасні підлітки протиставляють цьому страху свою віртуальну особистість, граючи в комп'ютерні ігри і відчуваючи себе при цьому володарями смерті.

Екзистенціальне консультування дітей та підлітків з питань життя і смерті – окрема і доволі складна тема. Таке консультування зорієнтоване перш за все на примирення дітей та підлітків з неминучістю смерті. Вдалою знахідкою, на наш погляд, є створення спеціальних терапевтичних казок, історій та метафор, що допомагають маленьким клієнтам подолати страх смерті і почати нормально функціонувати.

З роками підлітковий страх витісняється двома основними життєвими завданнями молодих, але вже людей дорослого віку – побудова кар'єри і створення сім'ї. Далі, у так званому середньому віці, страх смерті повертається і охоплює людей з новою силою й уже ніколи не полишає їх. Жити і постійно усвідомлювати власну смертність нелегко, жити і ціпеніти від страху неможливо, тому люди вигадують способи, щоб пом'якшити страх смерті. І. Ялом виділив у дорослих людей два головних механізми захисту від тривоги, що пов'язані зі смертю: віра у свою виключність та віра в спасителя.

1. Віра у свою виключність, власне безсмертя та недоторканість. У "переробленому" вигляді ці захисти проявляються у різних формах клінічних феноменів:
- – маніакальний героїзм. Прикладом може бути смертельно хвора людина, яка нав'язливо шукає зовнішньої небезпеки, щоб врятуватися від ще більшої небезпеки, що йде зсередини;
- – трудоголізм. Для трудоголіків час є ворогом не тільки тому, що він є тим самим що й смертність, але й тому, що він загрожує підірвати одну з опор ілюзії виключності: віру у вічне сходження. Вони занурюються у запеклу боротьбу з часом і поводяться так, ніби на них насувається неминуча загибель, і вони прагнуть встигнути зробити якомога більше;
- – самозакоханість, нарцисизм. Важкий нарцисичний розлад характеру особистості, завжди супроводжується у неї міжособистісними проблемами. Від оточення нею очікується безумовна любов і повне прийняття, при цьому взамін надається байдужість, незацікавленість і демонстрація переваги. Не вдаючись у докладний опис нарцисичної особистості, зауважимо тільки, що такі клієнти начебто хочуть зупинити час і назавжди залишитися у дитинстві під магічною батьківською опікою;
- – агресія і контроль. Деякою мірою свідченням глибоких несвідомих страхів смерті може бути вибір професій, що пов'язані зі смертю (військовий, лікар, священик, трунар, кілер). При відчутті володіння владою та розширенні сфери контролю послаблюються лише свідомі страхи, водночас як глибинні продовжують діяти.
2. Віра в спасителя, персонального захисника, який прийде на допомогу в останню мить. Такими рятівниками можуть бути не тільки люди (хтось з батьків, чоловік або дружина, відомий лікар, народний цілитель, знахар або лідер), але й, наприклад, якась важлива справа. Такий захисний механізм передбачає, що людина перемагає страх смерті, покладаючи свою свободу і, навіть, життя на вівтар якої-небудь вищої фігури або персоніфікованої ідеї. Вона утворює в уяві людини, як вказував І. Ялом, "певну богоподібну фігуру, щоб потім можна було грітися у променях ілюзорної безпеки, що витікає з власного творіння". Для людей з гіпертрофованою вірою у кінцевого рятівника характерно наступне: знецінення себе, страх втратити любов, пасивність, залежність, самопожертва, неприйняття своєї дорослості, депресія після краху системи ціннісних уявлень. Будь-який з цих варіантів, будучи акцентованим, може вилитися у певний клінічний синдром. У разі домінування самопожертви, клієнт може бути охарактеризований як "мазохістичний". Зрозуміло, що намагаючись відмежуватися від тривоги смерті, люди використовують не одну, а безліч переплетених між собою захистів.

Перший екзистенціальний конфлікт – це конфлікт між страхом небуття і бажанням жити, точніше усвідомленням неминучості смерті і бажанням продовжувати життя. Завдання консультанта у розв'язанні першого екзистенціального конфлікту полягає в тому, щоб підвести клієнта до такого поглибленого усвідомлення смерті, яке б призвело його до більш високої оцінки життя, відкрило перспективи для особистісного зростання і надало можливість відчувати сутність (екзистенцію) буття.

Слово "екзистенція" ("існування") походить від лат. existere – виділятися, з'являтися. За визначенням Р. Мея, буття означає потенцію, джерело потенціалу, і мається на увазі, що хтось перебуває в процесі перетворення на щось. Почуття "буття в світі" у людей пов'язане з усім досвідом їх існування (свідомим та несвідомим) і визначається трьома взаємопов'язаними вимірами: внутрішній світ (унікальний індивідуальний світ кожної людини), спільний світ (світ спілкування та взаємостосунків), зовнішній світ (природний світ, який уособлює закони природи, біологічні потреби, життєві цикли організму).

Полярністю буття є небуття, ніщо, пустота. Найбільш очевидна форма небуття – смерть. До відчуття пустоти людину веде зниження її життєвого потенціалу, зумовлене тривогою і конформізмом, а також недостатність чіткого самоусвідомлення.

Крім того бутпо людини можуть загрожувати руйнівна ворожість і фізична хвороба.

Далі в консультативній діяльності психолога важливо детальніше зупинитися на екзистенціальній психотехніці розв'язання першого екзистенціального конфлікту, що була розроблена як класиками екзистенціального підходу, так і сучасними психологами. Це техніка "Саморозкриття". Саморозкриття консультанта може здійснюватися у таких формах:

– розповідь клієнту про власні спроби змиритися з граничними екзистенціальними турбуваннями;
– донесення до клієнта думок та почуттів, які відчуває консультант "тут і зараз" з приводу проблем клієнта;
– "дозвіл терпіти" – до клієнта доводиться, що тема смерті є типовою та заохочуваною, необхідною темою у стосунках психолога з клієнтом.

Проілюструємо варіант саморозкритті) психолога- консультанта невеликим прикладом із стенограми консультації 5-річного хлопчика, який пережив смерть матері:

Я пам'ятаю, як сусідський юнак наприкінці зими приніс мені клітку з птахом. Це був снігур. "Снігурі люблять холод, тому що їхні животики яскраво червоного кольору, як щічки дітей, які гуляють на морозі", – пояснив юнак і подарував мені пташку. Я була щасливою, в мене дома жила найгарніша пташка у світі.

Закінчилася зима, минула весна, настало спекотне літо. Одного разу, повернувшись додому з прогулянки, я побачила, що дверцята клітки відчинені, а всередині – пусто.

– Де снігур? – запитала я в мами.
– Його більше нема, – сумно сказала мама, – йому дуже спекотно влітку, він міг захворіти, тому я відпустила його на волю.

Тієї ж ночі мені наснився сон, що рано вранці хтось стукає у моє віконце. Я підходжу ближче і бачу свого снігура. Обережно відчиняю вікно, лагідно беру його в руки й бережно, обійнявши обома долонями, несу до клітки...

І в ту ж мить я прокидаюся, ніжно стискаючи поміж долонь куточок подушки. В руках замість снігура – куточок подушки! Моєму горю не було меж. Сльози не капали, вони текли річкою.

– Що трапилось? – лагідно запитала мати.

Я розповіла їй свій сон, і тоді мати сказала мені правду:

– Снігур помер, а його душа злетіла високо в небо, там де прохолодно... Там добре... А ми будемо пам'ятати пташку і радіти життю.

Сказала й заплакала. Ми довго сиділи обійнявшись, і кожен плакав про щось своє.

Наступною є техніка "Ідентифікація механізмів психологічного захисту". Для клієнта роблять явною інформацію про ті механізми психологічного захисту, які він використовує. При цьому надають йому допомогу в усвідомленні їх наївності.

Досить часто екзистенціалістами використовується техніка "Нагадування про недовговічність (тлінність) існування". Консультант може використовувати будь-яку звичайну подію (або тактично спровокувати ситуацію), що сприяє налаштовуванню клієнта на певні ознаки смертності:

– обговорювання днів народження та ювілеїв;
– звертання уваги на повсякденні свідчення старіння: втрата витримки, старечі бляшки на шкірі, зменшення рухливості суглобів, зморшки тощо;
– розглядання старих фотографій і виявлення зовнішньої схожості з батьками у віці, коли вони вже сприймалися як старі;
– обговорення телевізійних шоу, кінофільмів, книг, що викликали схвильованість;
– ретельний моніторинг тривожних сновидінь і фантазій про смерть.

Прикладом аналізу тривожного сновидіння може стати наступний випадок з практики онлайн-консультування.

Лист клієнтки:

Ми з чоловіком і сином на машині за містом. Дзвінок по стільниковому і мені повідомляють, що мій батько помер. Я здивована – він помер 4,5 роки тому! Мені кажуть: "Була помилка, а ось тепер точно"...

Ми повертаємось у місто, а я увесь час думаю, як же це могло бути помилкою? Приїжджаємо, незнайоме приміщення, великий стіл посеред кімнати – навколо стола сидять люди і неголосно розмовляють. Ніяких сліз, схоже, усі також здивовані. Ми теж сідаємо.

Заходить незнайомий високий худорлявий чоловік у довгому чорному пальті і сідає на стілець позаду мого лівого плеча, я обертаюся і запрошую його сісти до столу, він відмовляється.

Тут хтось промовляє вголос: "Може щось треба туди передати?" І всі обертаються до цього чоловіка. Він відповідає: "Ні, нічого не треба, ось тільки можна ложку передати".

По колу починають передавати ложку, доходить вона до мене, і я бачу, що це ложка з нашої дачі, алюмінієва, примітна така. Я віддаю її чоловіку, і він йде.

Потім ми їдемо нібито у лікарню. Чомусь село, дерев'яний будинок з критим подвір'ям, ворота зачинені. Перед будинком проходить брудна дорога, як звичайно в наших селах. Ми стоїмо на протилежному від дому боці дороги. І той незнайомець у чорному пальті теж тут.

Раптом відкриваються двері воріт, а там стоїть мій батько. Я бімсу до нього, у цю мить забуваю, що він дійсно давно помер. Мене переповнює тільки радість, що бачу його, що тоді, давно, і справді все виявилося помилкою. Біжу, та ніяк не можу цю дорогу перебігти...

Батько посміхається, піднімає руку і махає мені (з боку в бік так махає). І тут проріз дверей починає заливати світлом, яскравим, білим, і це світло просто поглинає батька. Двері зачиняються. Я обертаюся і намагаюсь поговорити з людьми, а вони мене ігнорують. І я розумію, що ніхто нічого крім мене не бачив.

Прокидаюся. Страху не було у мене ні під час сну, ні потім, коли прокинулась. А тепер, власне, питання. Ми збираємось у найближчу суботу їхати на цю дачу востаннє цього року, закривати сезон, так би мовити. Чи треба мені привезти цю нещасну ложку і відвезти її на могилу батька? Чи це найпростіше пояснення і ложка тут взагалі ні до чого?"

Одна з гіпотез психолога, що була висловлена в листі у відповідь:

"Життя-смерть". Всьому свій час! Несвідоме, можливо, каже, що не варто помирати завчасно, а) чоловік у чорному, який стоїть позаду лівого плеча (Ангел Смерті) не сідає до спільного столу з живими; б) він зникає, отримавши те, за чим прийшов. А прийшов, зауважте, не за душею, а за ложкою; в) і знов з'являється, щоб не дозволити перейти дорогу в селі, яка розділяє світ живих та мертвих.

Лист клієнтки у відповідь:

... першим варіантом тлумачення мого сну Ви прямо влучили по моїм думкам. Останнього часу думка про суїцид просто засіла у голові, причому доволі міцно. Обмірковано все дуже ретельно, аж до дрібниць. Знайдено спосіб, що заподіює мінімум клопоту близьким. Морально дозріла повністю. Не вистачало якоїсь останньої краплі, яка б пояснювала іншим це рішення. Адже не всі розуміють, що Булгаков правий в тому, що єдиний спосіб пізнати свободу – це смерть. Крапля ця остання ніяк не падає, а нагальні справи накочують постійно. Ну, думаю собі, добре, ось це питання треба обов'язково вирішити, а потім свобода!

А зараз... зараз я зрозуміла, що ця остання крапля, мабуть, не просто так затримується... мабуть, ще не час для свободи., щось ще, певно, треба зробити в цьому житті... Незамінних немає, це 100 %, але, вочевидь, є щось, що іншим замість мене буде робити важче...

Тепер ось я замислилася. Я вірю у зв'язок світів і вірю в те, що тіло – тимчасова форма, надана для якогось діла, для досягнення якихось цілей. Ось тільки яких? Ось і випливло філософське питання про сенс життя.

Тобто, БУДЕМО ЖИТИ!

Крім психотехнік консультант може використовувати спеціальні структуровані вправи для поглиблення усвідомлення смертності. Структуровані вправи можна віднести до "екзистенціальної шокової терапії", і тому їх використання передбачає, що сам психолог не боїться теми смерті.

Вправа "Відрізок мого життя"

Клієнту, що страждає на тривогу, втомленість або роздратування пропонується: "На чистому аркуші паперу накресліть відрізок. Один його кінець являє ваше народження, інший – вашу смерть. Поставте хрестик на тому місці, де ви знаходитеся зараз. Поміркуйте над цим приблизно п'ять хвилин".

Вправа "Похорон"

Клієнта просять закрити очі і зануритися у себе. Далі використовується будь-яка релаксаційна техніка, що дозволяє клієнту увійти в стан трансу. Після чого консультант допомагає клієнту пережити власний похорон.

Вправа особливо ефективна у роботі з клієнтами, що пережили смерть близьких. Вона дозволяє клієнту пофантазувати на тему власної смерті і допомагає підійти до поглибленого усвідомлення смерті, яке в свою чергу призводить до більш високої оцінки життя і відкриває можливості для особистісного зростання.

Вправа "Виклик"

Групу розділяють на трійки і дають завдання спілкуватися, Імена учасників групи пишуться на окремих аркушах паперу; аркуші помішують у посудину, потім їх всліпу виймають по одному і викликають тих, чиї імена написані на них. Той, чиє ім'я названо, перериває розмову і повертається спиною до інших.

Більшість учасників повідомляють, що в результаті цієї вправи у них підвищилося усвідомлення випадковості і тендітності існування.

Вправа "Життєві цикли"

Груповий досвід переживання "життєвого циклу" допомагає учасникам сфокусуватися на основних питаннях кожної стадії життя. У відрізок часу, що присвячений старості та смерті, їм пропонується цілі дні жити життям старих: ходити і вдягатися як старі люди, припудрити волосся і намагатися грати конкретних добре знайомих їм старих; відвідати місцевий цвинтар; на самоті гуляти містом/лісом і проживати в уяві ситуації, як вони непритомніють, помирають, як їх знаходять друзі, і як їх ховають.

Важливо відзначити, що в консультативній діяльності психолог може використовувати широко відомі прийоми, як-от: спонукання клієнта до спілкування з невиліковно хворими людьми і спостереження за їхньою поведінкою.

Крім того це може бути заохочення клієнта до більш глибокого контролю тих аспектів власного життя, на які він може впливати.

Другий екзистенціальний конфлікт – це конфлікт між усвідомленням свободи та необхідністю бути відповідальним за своє життя. Відповідно, завдання консультанта у розв'язанні другого екзистенціального конфлікту полягає в тому, щоб допомогти клієнту усвідомити особисту свободу і сприяти прийняттю ним відповідальності за свої почуття, думки, рішення, ДІЇ та життя загалом.

Розв'язання другого екзистенціального конфлікту краще розпочати з прикладу. У вересні 2011 року на одному з центральних телеканалів України транслювався другий сезон передачі "Від пацанки до панянки". Суть проекту полягала у перевихованні девіантних жінок (алкоголічок, повій, соціопаток тощо) і перетворенні їх у справжніх пані. Кожна з майбутніх учасниць під час кастингу не тільки заявляла, але й відкрито демонструвала, що вона робить тільки те, що хоче, і для неї не існує поняття "повинна". Іншими словами, кожна учасниця шоу пред'являла свою особисту свободу – свободу, яку, на жаль, вона використовувала не для особистісного зростання, а обертала собі на шкоду.

Проінтегруємо життєву ситуацію учасниць проекту з позицій екзистенціальної психотерапії. Двадцяте сторіччя, як відомо характеризувалося руйнуванням традиційних систем переконань, релігійних уподобань і народних звичаїв, ритуалів і правил; швидким розпадом соціальних структур і моральних цінностей; вихованням, при якому багато чого було дозволено. Виросло нове покоління людей, для яких акцент з цінності "повинен" було перенесено на цінність "хочу". Багато людей (в тому числі й учасниці названого проекту) навчилися хотіти, але не змогли навчитися, як продуктивно бажати, як приймати рішення і бути відповідальними за ці рішення. Випробування свободою стало для них занадто великим тягарем і, відповідно, викликало особистісну тривогу, для подолання якої використовувалися психологічні захисти.

Здійснивши глибокий аналіз дій, вчинків та діяльності вище зазначених учасниць телепередачі, можна констатувати наявність у них так званих "небезпечних ситуацій", як на їх думку, турботи про власну свободу, які й актуалізують такі засоби ухиляння (психологічні захисти) від відповідальності:

– компульсивність, як деяка одержимість чужою для Его силою ("не Я"), що панує над людиною, усуває її особистий вибір і позбавляє її власної свободи;
– перекладання відповідальності на інших людей, у тому числі й консультантів, або зовнішні обставини;
– заперечення власної відповідальності шляхом зображення себе невинною жертвою або шляхом втрати контролю (тимчасового входження в ірраціональний стан "не при своєму розумі");
– ухиляння від автономної поведінки.
– патологічні прояви бажань волі та прийняття рішень.

При цьому необхідно підкреслити, що поняття "відповідальність" для екзистенціальних консультантів означає, перш за все, авторство свого "Я", своєї долі, своїх почуттів і вчинків, а також своїх життєвих негараздів і страждань. Більше того, екзистенціальні психологи роз'яснюють своїм клієнтам, що людина повністю відповідальна і за свою нездатність діяти, і за те, що воліє ігнорувати у власному житті.

Екзистенціальна психотехніка "Ідентифікація психологічних захистів і способів ухиляння від відповідальності" у контексті означеного питання включає наступне:

– клієнту роз'яснюють сутність психологічних захистів і ставлять "віч-на-віч" з відповідальністю за власні дії. Так, якщо клієнт звернувся за допомогою через переживання ізоляції і самотності, а сам в процесі консультації демонструє свою зверхність, презирство або зневагу в ставленні до інших, то консультант кожного разу може коментувати подібні випади в поведінці реплікою: "І ви самотні". Або, якщо клієнт скаржиться на труднощі міського життя, консультант може спонукати його до свободи вибору: "А чому б вам не переїхати жити у село?".

У роботі з виявлення способів ухиляння від відповідальності екзистенціальні консультанти багато чого запозичили у гештальттерапевтів, зокрема це вправа: "Фокусування уваги на мові клієнта". Так, замість "це трапилось" клієнта просять сказати "я зробив це"; замість "я не можу" – "я не хочу". Розвиваючи тим самим тему прийняття клієнтом на себе відповідальності за кожне слово, кожен жест, почуття, думку. При цьому екзистенціальні консультанти активно використовують різноманітні гештальт-ігри та психологічні вправи, в тому числі такі:

Вправа "Я беру відповідальність"

Клієнту пропонується до кожного ствердження додавати: "...і я беру відповідальність за це". Наприклад: "Я усвідомлюю, що рухаю своєю ногою... і я беру відповідальність за це". "Мій голос дуже тихий... і я беру відповідальність за це". "Тепер я не знаю, що сказати... і я беру відповідальність за незнання".

Вправа "Розмова з внутрішніми симптомами"

Клієнту пропонується бути уважним до внутрішніх відчуттів і брати на себе відповідальність і за себе, і за симптоми тіла.

Таку вправу можна проілюструвати наступним прикладом з практики Ф. Перлза. Перед клієнтом стояла болюча дилема і, обговорюючи її, він відчув клубок у животі. Ф. Перлз запропонував йому поговорити з цим клубком: "Розмісти клубок на іншому стільці, а відразу поговори з ним. Ти будеш виконувати свою роль і роль клубка. Дай йому голос. Що він каже тобі?" Таким чином, клієнту пропонується взяти на себе відповідальність за обидві сторони конфлікту, щоб той усвідомив, що нічого само собою не "трапляється" з нами, що ми – автори усього: всякого жесту, всякого руху, всякої думки.

Крім запропонованих технік і вправ консультант може у міжособистісній взаємодії спиратися ще й на такі:

Техніка "Ідентифікація ухиляння від відповідальності "тут і зараз" ". У залежності від ситуації консультант або викриває спроби клієнта залучити себе у сценарні ігри; або не дозволяє клієнту перенести з себе відповідальність на когось іншого за те, що трапляється під час консультування, або поза ним.

Техніка "Зіткнення з реалістичними обмеженнями". Консультант допомагає клієнту усвідомити, що не всі події життя підвладні волі та бажанням людини, є обставини, на які клієнт вплинути не може, а може лише змінити до них особисте ставлення. У практиці екзистенціального консультування може бути корисною також вправа "Класифікація подій".

Вправа "Класифікація подій"

Клієнту пропонується на окремих картках написати усі події, які спричинили виникнення його проблеми. Потім консультант просить його розділити ці картки на три групи: 1) події, на які я не можу вплинути; 2) події, на які я можу вплинути частково; 3) події, на які я можу вплинути. Потім обговорюється кожна група, кожна подія.

Після цього клієнту кажуть, що насправді у житті другої групи не існує, і пропонується розділити картки другої групи між двома іншими. Клієнта просять пояснити його рішення.

Далі консультант допомагає клієнту в наступному:

– змінити ставлення до тих подій, на які вплинути не можна (можна також використати метод ABC – з раціонально-емотивної терапії);
– взяти більшу відповідальність за обставини, на які вплинути можна.

Техніка "Протистояння екзистенціальній провині".

Психологи вважають, що однією з функцій тривоги є заклик до сумління. Така тривога підживлюється, з поміж інших негативних емоцій, і почуттям провини, що зумовлене невдалою реалізацією особистісних потенціалів клієнта. Наприклад, джерелом екзистенціальної провини клієнта, у якого померла близька людина, можуть слугувати реальні помилки (коли він об'єктивно зробив щось "не так" стосовно померлого або, навпаки, не зробив щось важливе для нього). У цьому випадку психологічна допомога у роботі з екзистенціальною провиною полягає в тому, щоб сприяти усвідомленню клієнтом-страждальцем значущості провини, необхідні зміни ставлення до неї та здобуванню завдяки їй позитивного досвіду. З метою закріплення психотерапевтичного результату можна запропонувати клієнту вести "Щоденник провини".

Клієнт отримує завдання протягом трьох тижнів вести "Щоденник провини", в якому слід детально записувати таке:

випадки, коли він намагався змусити когось почуватися винуватим;

випадки, коли хтось намагався змусити його почуватися винуватим;

випадки, коли він переконував себе, що винуватий.

У щоденнику слід також фіксувати час, який витрачається на гру "хто правий, хто винний", і втрачені у зв'язку з цим можливості. В подальшому клієнту треба навчитися прислухатися до себе і негайно зупинятися, якщо він сам або хтось намагається змусити його почуватися винуватим; або дати зрозуміти цьому комусь, що такий вплив утратив свою актуальність і більш неефективний.

Екзистенціальна психотехніка "Звільнення здатності хотіти". Така здатність виявляється у клієнта із заблокованими афектами. Перш за все, нагадаємо, що усвідомлення свободи веде до відповідальності за свій вибір, а "бути відповідальним за вибір" передбачає бажання, щось обирати. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що найчастіше клієнти, які заявляють, наприклад, "хочу пожити для себе", насправді не знають, чого саме вони хочуть. Такі люди, зазвичай, паразитують на бажаннях інших, експлуатуючи чужі бажання і уяву. І, зрозуміло, через це вони мають соціальні труднощі.

У екзистенціальній психотерапії, втім, як і в багатьох інших напрямках психотерапії (наприклад, гештальттерапії, імплозивній терапії, біоенергетиці, психодрамі), консультанти більше працюють з нездатністю клієнта відчувати, вважаючи її першопричиною його нездатності хотіти. І. Ялом відзначав, що психотерапія клієнтів із заблокованим "відчуванням" повільна та трудомістка, і консультант повинен проявляти наполегливість, постійно перепитуючи клієнта: "Що ви відчуваєте?"; "Чого ви хочете?".

Важливою для вирішення другого екзистенціального конфлікту є психотехніка "Фасілітація прийняття рішень". Якщо клієнт повною мірою відчуває бажання, він мусить прийняти рішення, зробити вибір. Рішення – це місток між бажанням і дією. Разом з тим, екзистенціальні консультанти нерідко стикаються з ситуацією, коли клієнти блокують прийняття рішень, коли застрягають у сумнівах "Що, якщо...". У таких випадках психолог допомагає клієнту досліджувати розгалуження кожного питання "що, якщо..." і аналізувати почуття, які при цьому виникають. При необхідності консультант може посприяти клієнту у знаходженні рішення і в оцінюванні варіантів вибору. Однак важливо, щоб клієнт при цьому відчув власну силу і внутрішні ресурси.

Третій екзистенціальний конфлікт – це конфлікт між усвідомленням власної глобальної самотності (ізоляції) і бажанням встановлювати контакти, шукати захист та існувати як частина більшого цілого. Завдання консультанта у розв'язанні третього екзистенціального конфлікту, пов'язаного з відчуттям ізоляції, полягає в тому, щоб допомогти клієнту вийти зі стану міжособистісного злиття і навчитися взаємодіяти з іншими, зберігаючи і зрощуючи при цьому власну індивідуальність.

Хотілося б одразу зауважити, що тема ізоляції, на відміну від теми смерті та свободи, найчастіше спливає у повсякденній терапії і для її вирішення використовуються психотехніки з різних наукових підходів. Екзистенціальні консультанти виділяють три типи ізоляції: міжособистісну (ізоляція від інших індивідуумів, почуття самотності), внутрішньо-особистісну (ізоляція від якоїсь зі своїх частин або невизнання її), екзистенціальну (ізоляція від світу).

До психологічних захистів, які позбавляють від тривоги, та які пов'язані з ізоляцією особистості, належать наступні:

– маніпуляції іншими людьми для захисту себе і використання оточуючих для самоствердження;
– злиття з іншою людиною, з групою або справою, з природою або Всесвітом. Злиття, як відповідь на екзистенціальну ізоляцію, надає схему, за допомогою якої можна зрозуміти більшість з клінічних синдромів (залежність, мазохізм, садизм, сексуальні розлади тощо). Наприклад, мазохістична особистість готова принести себе у жертву, терпіти біль, отримувати задоволення від неї тому, що біль руйнує самотність, або інший приклад, компульсивна сексуальність. Сексуально компульсивні люди поводяться зі своїми партнерами скоріше як з об'єктами, ніж як з людьми. Вони не витрачають часу для того, щоб близько зійтися з кимось.

Екзистенціальна психотерапія в ситуаціях ізоляційної тривоги клієнта спирається на таку психотехніку: "Ідентифікація психологічних захистів та міжособистісної патології".

У такому випадку консультант допомагає клієнту розпізнати і зрозуміти, що він робить з іншими людьми, щоб впоратися зі страхом самотності. Певним маркером міжособистісної патології клієнта може слугувати ідеал вільних від моральних цінностей стосунків. Наприклад, якщо клієнт вдається до взаємин виключно з тим, хто може бути для нього корисним; якщо його любов пов'язана скоріше з отриманням, ніж з віддачею; якщо він не намагається, у повному сенсі, пізнати іншу людину; якщо утримує себе частково поза стосунками.; якщо не відчуває насправді іншу людину; якщо використовує іншого для побудови взаємин з кимось ще; якщо не турбується про розвиток іншого.

У процесі зіткнення клієнта з ізоляцією консультант може також використовувати різні прийоми та засоби, наприклад, коли йому:

1) пропонується пережити ізоляцію (на деякий час відрізати себе від оточуючого світу і побути наодинці з собою) у певних дозах і у зв'язку із системою підтримки, що є оптимальною для цієї людини. Зазвичай, після такого експерименту клієнт глибше усвідомлює як страх самотності, так і свою мужність і приховані внутрішні ресурси;
2) рекомендується оволодіти практикою медитації як засобом, що дозволяє перебувати людині у стані зниженої загальної тривоги (тобто у такому стані м'язової релаксації, певної пози і дихання, очищення розуму, які зменшують тривогу), а надалі клієнт оволодіває спроможністю зустріти і подолати тривогу, що пов'язана з ізоляцією.

У позитивній психотерапії часто використовується робота з афоризмами, зміст яких стосується самотності. Клієнту пропонується наосліп вибрати картку з афоризмами і поміркувати про прочитане.

Четвертий екзистенціальний конфлікт – це конфлікт між потребою людей мати сенс життя і безглуздістю (відсутністю готових рецептів усвідомленого буття). Усвідомлення клієнтом того, що світ існує не для того, щоб визначати (систематизувати, упорядковувати) життя окремої людини, а то й взагалі є байдужим до неї, викликає у нього сильну тривогу і активізує механізми захисту.

Важливо зазначити, що психологічна допомога клієнтам, що відчувають тривогу, пов'язану з недостатністю життєвого сенсу, принципово відрізняється від терапевтичних стратегій, що передбачені для роботи з іншими особистісними конфліктами. В своїй роботі "Екзистенціальна психотерапія" І. Ялом особливо підкреслював, що "зі смертю, свободою та ізоляцією слід зустрічатися безпосередньо. Однак, коли справа торкається безглуздості, ефективний терапевт мусить допомогти клієнту <...> прийняти рішення про доручення, а не занурюватися в проблему безглуздості". Таким чином, завдання консультанта у розв'язанні четвертого екзистенціального конфлікту, що пов'язаний з відчуттям безглуздості, полягає в тому, щоб допомогти клієнту більш активно долучитися до життя і сприяти подоланню / усуненню перешкод на цьому шляху.

В. Франкл розрізняв дві стадії синдрому безглуздості – екзистенціальний вакуум (екзистенціальна фрустрація) і екзистенціальний (ноогенний) невроз. Екзистенціальний вакуум проявляється у ряді взаємопов'язаних феноменів: переживанні пустоти, переважаючому відчутті нудьги, невдоволенні життям, негативному емоційному фоні, відсутності чітких уявлень про напрямок власного життя та неприйнятті цілей і сенсів інших людей.

Екзистенціальний невроз характеризується виникненням неспецифічної клінічної симптоматики і проявляється у формах депресії, нав'язливості, девіантної поведінки, гіпертрофованої сексуальності або безрозсудності – у всіх цих випадках зазначенні явища поєднуються з блокованою волею до сенсу. У числі інших неспецифічних наслідків екзистенціальної фрустрації можна

назвати такі прояви дезадаптації як неврози, суїциди, алкогольна та наркотична залежність.

Психологічні захисти клієнта, що позбавляють його від тривоги, яка пов'язана з безглуздістю, мають загальну рису – занурювання у такі форми діяльності, що відволікають клієнта від осмислення життя:

– компульсивна діяльність, яка характеризується маніакальною упертістю людини відносно виконання якої-небудь діяльності. Наприклад, в отриманні якогось задоволення, зароблянні грошей, здобутті влади, визнанні та набутті певного соціального статусу;
– крусадерство (ідеологічний авантюризм), якому властива значна схильність людини вишукувати для себе ефективні та важливі справи, щоб потім зануритися в них з головою. Наприклад, "професійні демонстранти", які хапаються за будь-який привід "вийти на вулицю", майже незалежно від змісту виступу;
– нігілізм пов'язаний з впевненістю людини у відсутності сенсу та інтелектуальною активністю, що спрямована на знецінення або дискредитування ставлень та діяльності, що мають сенс для інших, наприклад, кохання або служіння власному покликанню.

В екзистенціальній психотерапії консультант у ситуаціях тривоги, що пов'язана з відчуттям втрати/недостатності сенсу життя, використовує наступні засоби:

Психотехніка "Ідентифікація психологічних захистів". Консультант допомагає клієнту краще усвідомлювати саме ті види захисту від тривоги безглуздості, які той використовує, а також – наслідки цих захистів.

Психотехніка "Перевизначення проблеми". Суть такого екзистенціального прийому полягає в тому, щоб допомогти клієнту усвідомити таке: а) в житті немає ніякого "готового" сенсу, який можна було б знайти; б) люди відповідальні за створення власного сенсу.

Варто виділити декілька технік такого перефокусування проблеми:

– консультант підвищує сприйнятливість клієнта до ролі сенсу життя і допомагає виявити і оцінити "найкращі" частини його особистості. Для цього консультант прямо і непрямо цікавиться поглядами клієнта, глибоко вивчає його любов до іншої людини, розпитує про перспективи, надії й цілі, досліджує творчі інтереси і прагнення;
– консультант допомагає клієнту відвести погляд від самого себе і зосередити увагу на інших людях. (Таку техніку запропонував В. Франкл і назвав її "дерефлексією");
– консультант допомагає переосмислити трагічні події життя клієнта в контексті нових життєвих сенсів, уроків, досягнень тощо. Проілюструємо таку техніку прикладом з практики В. Франкл а.

До Франкла звернувся похилого віку лікар загальної практики, який перебував у пригніченому стані з того часу, як два роки тому втратив дружину. Франкл спитав його: "Що трапилося, лікарю, якщо б ви померли першим, а вашій дружині довелося б пережити вас?" "О, – сказав він, – для неї це було б жахливо, як би вона страждала!" Тоді Франкл відгукнувся: "Бачите, лікар, вона уникнула цих страждань, і саме ви позбавили її цього, але ви повинні платити за це тим, що переживаєте і плачете за нею". Лікар не відповів ні слова, потиснув Франклу руку і спокійно залишив його кабінет.

– Консультант допомагає клієнту в "програмуванні" сенсу за допомогою розширення свідомості (більш повного охоплення деталей і подій життя) та стимулювання творчої уяви;
– консультант сприяє клієнту щодо більш активної його участі в житті. Психолог допомагає клієнту досліджувати різні сфери власного життя і знаходити різні форми "залучення" до нього. Одним із цінних психологічних засобів стимулювання життєвої активності клієнта є використання терапевтичних метафор, як з непрямим, так і прямим впливом. Наведемо два приклади з книги Р. Ткач "Використання метафори в терапії скорботи".

Метафора з непрямим впливом, як приклад саморозкриття консультанта:

...я бачу уві сні, що я стою всередині огородженої парканом ділянки землі.

– Що це за земля? І чому я тут? – питаю я когось.
– Це твоя дача, – чується доброзичливий голос.
– Але тут тільки бур'яни і колючки, – чи то обурююсь, чи то жахаюсь я у відповідь.
– Це не страшно. З колючками та бур'янами можна впоратися, їх просто треба повисмикувати, – м'яко заспокоює мене голос.
– Але тут нічого немає. Абсолютна Пустота! – продовжую я сперечатися.
– Ось і добре. Будь-яка Пустота перестає бути пустотою, якщо її чимось заповнити, – повчає мене голос.
– А чим можна її заповнити? – щиро питаю я.
– Це твоя Пустота, чим хочеш, тим й заповнюй! – наставляє мене голос на прощання.

І я починаю заповнювати Пустоту. Спочатку висмикую бур'яни і колючки. Потім вздовж паркану висаджую плодові дерева, кущі і квіти. Після чого беруся за спорудження дому. Я працюю, не покладаючи рук, кілька місяців, а може й більше. Я тружуся з великим ентузіазмом і вірою в душі, що у мене ВСЕ ВИЙДЕ...

Під кінець сну мій будинок готовий. Я прокладаю до нього доріжку... і зі словами: "Це шлях до НОВОГО ЖИТТЯ!" – прокидаюся назустріч новому дню.

Метафора з прямим впливом як приклад одночасного використання прийомів екзистенціальної, позитивної і поведінкової терапії.

Консультант, з метою допомогти клієнту впорядкувати його життя, визначити плани на майбутнє і знайти шляхи їх реалізації може використати для аналізу притчу "Твій хрест":

"Жив на світі один чоловік, і ніс він на своїх течах хрест. Йому здавалося, що хрест його був дуже важкий, незручний і негарний. Тому він часто здіймав очі до неба і благав: "Господи! Зміни мій хрест".

І ось одного разу небеса відкрилися, до нього опустилися східці і він почув: "Піднімайся, поговоримо". Чоловік підхопив свій хрест і почав підійматися по східцях. Коли він, нарешті, дістався небес, то звернувся до Господа з проханням:

– Дозволь мені поміняти мій хрест.
– Добре, – відповів Господь, – йди в сховище і вибери собі будь-який за смаком.

Зайшов чоловік до сховища, подивився і здивувався, яких тільки хрестів тут не було: і маленькі, і великі, і середні, і важкі, і легкі, і гарні, і звичайні. Довго чоловік ходив сховищем, вишукуючи найменший, найлегший та найгарніший, і, нарешті, знайшов. Він підійшов до Господа і каже:

– Боже, можна я візьму оцей?

Господь посміхнувся у відповідь, і відказав:

– Можна. Тільки зверни увагу, що ти обрав хрест, з яким прийшов до мене".

Після чого, витримавши терапевтичну паузу, консультант запитує клієнта: "В чому мораль цієї притчі?" Уважно послухавши його відповідь, а при необхідності, спрямувавши її в сторону здорової адаптації, можна запропонувати клієнту уявити, що він є персонажем притчі.

Потім на білому аркуші паперу, від нижнього лівого кутка до центру угору, консультант малює східці з 5-6 сходинками і просить клієнта записати над кожною сходинкою його думки про те, як він жив після смерті близької людини до сьогоднішнього дня.

Надалі нагорі східців консультант малює великий квадрат (або коло) і просить клієнта задумати і записати в ньому бажання, як би він хотів жити далі: "А тепер уявіть собі, що Ви можете задумати будь-яке бажання, і воно обов'язково здійсниться. Бажання може бути тільки одне, але воно найважливіше для Вас. Запишіть його в цьому квадраті (колі)".

Ще надалі консультант малює 5-6 сходинок донизу (від центру в правий нижній куток) і вносить пропозицію клієнту приблизно наступну: "Уявіть, що Ви вже отримали благословення на виконання свого бажання. І тепер для того, щоб Ваша мрія збулася, необхідно докласти певне зусилля. Напишіть над сходинками праворуч, що Вам треба зробити, щоб Ваша мрія стала реальністю".

Робота завершується тим, що консультант запитує клієнта, з чого б він хотів почати шлях до здійснення мрії, як він собі це уявляє, і що він зробить вже найближчим часом (цього тижня, завтра, сьогодні).

Процес вирішення всіх екзистенціальних конфліктів обов'язково вимагає дотримання позитивних взаємин в системі "консультант – клієнт". Екзистенціальні консультанти спрямовані на те, що для клієнта сама зустріч з психологом є цілющою, і що особистісні стосунки консультанта і клієнта відіграють не менш важливу роль, ніж когнітивні досягнення. На думку І. Ялома, ефективний консультант:

а) реагує на своїх клієнтів у щирій манері;
б) встановлює стосунки, які пацієнт відчуває як безпечні та приймаючі;
в) проявляє теплоту і високий ступінь емпатії;
г) здатен "бути з" клієнтом і "вловлювати сенс" клієнта.

Причому, важливо зауважити, що в такому контексті мова не йде про консультативні "техніки" емпатії, щирості, безоцінного ставлення тощо. Мова йде про реальні стосунки, що передбачають дійсну турботу про клієнта і сприяють його особистісному зростанню.

Підводячи підсумки у межах вирішення екзистенціальних конфліктів, важливо підкреслити, що позитивні взаємини в системі "консультант – клієнт" допомагають клієнту:

– виявити міжособистісну патологію, яка може заважати підтриманню стосунків у теперішній час і в майбутньому. Клієнти часто викривляють деякі аспекти своїх стосунків з консультантами. Консультанти можуть підвищувати усвідомлення клієнтами таких викривлень, зокрема, підвищувати усвідомлення впливу цих викривлень на стосунки з іншими людьми;
– пізнати межі стосунків. Клієнт дізнається, що саме може отримати від інших, але також, і це набагато важливіше, чого не може отримати від інших;
– самоствердитися, оскільки для клієнта надзвичайно важливо, що хтось, кого він поважає, і хто дійсно знає всі його сильні та слабкі сторони, приймає його;
– протистояти екзистенціальній ізоляції, екзистенціальному вакууму;
– зрозуміти, що тільки він сам відповідальний за своє життя.