< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Консультування в контексті особистісно орієнтованого підходу

Одним з відомих психологічних підходів, що активно використовуються у практиці, є розроблена американським психологом К. Роджерсом клієнт-центрована психотерапія. Загальна методологічна платформа цього підходу реалізувалась у широкому спектрі теорій та концепцій, однією з яких є особистісно орієнтоване консультування, ключові положення якого були реалізовані у теоретико-практичній діяльності таких вчених як Ш. Бюлер, Ф. Беррон, С. Джурард, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкл та ін. У вітчизняній психології ідеї особистісно орієнтованого консультування з питань розвитку та виховання особистості висвітлені у наукових доробках І.Д. Беха, І.С. Булах, П.В. Лушина та ін.

Метою особистісно орієнтованого консультування є сприяння особистості в усвідомленні почуттів та переживань її власного минулого досвіду, вироблення більш високого рівня самоповаги і самоприйняття власних дій, що сприяє узгодженню "Я-реального" з глибинними переживаннями.

Особистісно орієнтоване консультування покликане допомогти клієнтові у його особистісному зростанні, завдяки якому він сам вирішує власні проблеми. І тому на самому початку консультування увага психолога концентрується не на проблемах людини, а на ній самій, на її "Я". "Входження у контакт із почуттями" означає зрозуміти зміст, який вкладає людина у переживання свого минулого досвіду. Адже для кожної особистості достовірним та істинним є лише її власний досвід, який має більший вплив на неї, аніж будь-які інтелектуальні докази і висновки. Тому, з точки зору особистісно орієнтованого консультування, рівень психологічної гармонії в житті людини залежить від її вміння дослухатися до власних емоцій та почуттів. При цьому допускається, що відносно оточуючої реальної дійсності такі емоції й почуття можуть бути неточними і необ'єктивними, але вони обов'язково мають співвідноситись із внутрішнім особистісний сприйняттям людиною ситуації. Більше того, таке сприйняття може виявитися правильним, оскільки людині "на внутрішньому, інтуїтивному рівні" зазвичай вдається "почути" ключові моменти ситуації, які на початкових етапах когнітивного аналізу ще не усвідомлюються розумом.

Принципами психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу є: 1) віра в конструктивну і творчу мудрість людини; 2) повага до людини та підтримка її прагнення до особистісної самореалізації й досконалості; 3) переконаність в соціально-особистісній природі засобів, спроможних актуалізувати конструктивний особистісний потенціал людини в процесах міжособистісного спілкування; 4) для особистісного розвитку і особистісної змінюваності ЛЮДИНІ необхідні й достатні три умови міжособистісного спілкування, такі як безумовне позитивне прийняття іншими, активне емпатійне слухання та конгруентне самовираження в спілкуванні. Реалізація підходу розкривається в положеннях, які вказують на те, що: 1) кожна особистість є безумовною цінністю і заслуговує на шанобливе ставлення до неї, яке грунтується на визнанні її гідності, особистісних чеснот та індивідуальних відмінностей; 2) кожна особистість спроможна бути відповідальною за себе і власне життя; 3) кожна особистість має право обирати цінності й цілі та самостійно приймати рішення; 4) кожну особистість варто розглядати як "повноцінно функціонуючу", яка постійно перебуває у цілеспрямованому русі вперед до обраної мети; 5) кожній особистості притаманна певна суб'єктивна реальність, яка є істинною лише для неї і не має сенсу доводити правильність чи неправильність, адекватність чи неадекватність цієї реальності; 6) процес саморозвитку особистості буде проходити у позитивному, життєстверджувальному напрямку за умови шанобливого ставлення до неї з боку оточуючих. Звернемося до більш детальної інтерпретації кожного з цих положень.

Як свідчать вище зазначені положення, процес психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу пронизаний надзвичайною вірою в перспективу особистості та довірою до усіх її бажань і вчинків, адже людина володіє усіма необхідними компетентностями, щоб вирішувати виникаючі проблеми і спрямовувати свою поведінку до самореалізації.

Не відкидаючи фактору спадковості, минулого досвіду чи впливу соціального середовища, К. Роджерс був переконаний у тому, що єдиним, хто відповідає за свої дії та наслідки, є виключно той, хто їх здійснює. Тому саме емпірична свобода забезпечує особистості безліч можливостей вибору в будь-якій ситуації, дозволяючи людині відчувати себе здатною зробити практично все необхідне для задоволення потреб. І саме свобода та креативність роблять життя особистості цілеспрямованим, конструктивним та адаптованим до середовища.

На відміну від психоаналізу в особистісно орієнтованому консультуванні минулий досвід людини не має ключового значення для пояснення її поведінки, хоча його вплив, безумовно, зберігається. Детермінує поведінку людини не минуле, а сучасне, актуальне сприйняття та інтерпретація людиною ситуації. При цьому не останню роль відіграє саме прогнозування людиною власного майбутнього, так зване "самоспрямовуюче передбачення". Оскільки, особистість страждає не від того, що вона пережила у минулому, а від емоційного навантаження на ситуацію її антиципаційної установки. Тому особистість клієнта в процесі консультативної взаємодії необхідно вивчати не з психоаналітичної позиції "минуле-сучасне", а у контексті особистісно орієнтованого співвідношення між "теперішнім і майбутнім".

Терміном "повноцінно функціонуючі" особистості, К Роджерс позначав тих, хто використовує свої здібності, таланти, реалізує свій потенціал і рухається до повноцінного пізнання себе і власних переживань. Відповідно до уявлень вченого, особистість, яка користується повагою, довірою оточуючих і цінується в суспільстві, безумовно буде орієнтована на позитивні соціальні цінності, прагнутиме до "повноцінного функціонування", а саме, оптимальної адаптованості, психологічної зрілості, конгруентності тощо. Таким особистостям характерна відкритість до переживань, екзистенційність, організмічна довіра, емпірична свобода та креативність.

Це, в свою чергу, означає, що людина відкрита до переживань, спроможна слухати себе, відчувати власну сферу сенсорних, емоційних та когнітивних переживань. Вона усвідомлює всі свої почуття, не намагається уникати чи витісняти їх, а навпаки, діє у відповідності з тим, що відчуває. Екзистенційний спосіб життя забезпечує їй повноту і насиченість усіх моментів існування так, щоб кожне переживання сприймалося як нове та унікальне, відмінне від того, що було раніше. А організмічна довіра дозволяє дослухатися до власних внутрішніх відчуттів і на їхньому базисі вибудовувати подальші поведінкові дії. Для "повноцінно функціонуючої" особистості нехарактерні внутрішні переживання чи емоції, які б ставили під сумнів істинність її власних дій. Вона повністю відкрита для усіх перспективних варіантів особистісного зростання.

Будь-яка діяльність людини спрямована на досягнення певної мети, тобто має певний характер свідомої чи несвідомої зосередженості особистості на способах досягнення кінцевого результату. При цьому фіксованість людини на результаті діяльності може свідчити про її надмірну заклопотаність власною самооцінкою, що відволікає від процесу діяльності та заважає цілеспрямованості енергії на сам процес здійснення задуму. Орієнтуючись лише на власні успіхи, людина автоматично збільшує свої шанси на невдачу, оскільки такий характер зосередженості відволікає її від точності виконання дії й призводить до появи помилок. На відміну від інших, "повноцінно функціонуюча" особистість, розглядаючи життя як процес становлення, концентрується на діях, а не на результаті і у своїй діяльності орієнтована на рух, в якому відбувається її особистісне зростання й розвиток. Для неї не існує жорстко фіксованих переконань стосовно власної особистості, і в цьому плані її взагалі не турбує власне "Я". Тобто, людина ніколи не турбується про те, яким чином відреагують оточуючі на її успіхи чи невдачі, та яке, позитивне чи негативне, складеться про неї враження в оточуючих.

Її увага зосереджена на виконанні власного повсякденного завдання і цікавить лише процес набуття досвіду із успіхів чи невдач, а не оцінка оточуючими її власних вчинків у термінах "позитив- негатив", "добре-погано".

Оточуюча реальна дійсність для кожної особистості відносна і сприймається з її власної точки зору. Тому не існує чітко визначених способів, які б допомогли людині у виборі правильних її поглядів чи переконань. І стверджувати про те, що особистість втратила реальність чи живе у викривленому світі, так званому "задзеркаллі", означало б існування єдино правильної точки зору на оточуючу дійсність, якої "a priori" бути не може, тому, що для кожного існує власна і єдина "правильна і правдива" реальність.

Ключовим аспектом особистісного зростання та психологічної зрілості клієнта у особистісно орієнтованому консультуванні вважається прийняття й довіра до нього з боку оточуючих, зокрема психолога-консультанта. Водночас, отримавши підтримку інших, особистість починає більше приділяти уваги оточуючим, а не просто дбати про власну актуалізацію. При цьому приймати реальність іншого чи довіряти його почуттям не означає погоджуватися з ним чи схвалювати його. Головним є набуття вміння безоцінного прийняття того, що інший переживає в дійсності.

Основу психічного здоров'я особистості складає співвідносність її ідеального та реального "Я", що досягається реалізацією особистісного потенціалу та спрямованістю на самопізнання, впевненістю в собі й спонтанністю. За К. Роджерсом, проблеми в особистості виникають при намаганні витіснити деякі почуття з поля свідомості та викривити оцінку власного досвіду. Тому в ході психологічного консультування необхідно акцентувати увагу клієнта лише на позитивних сторонах його особистості. Разом з тим аналіз "ілюзорної оцінки" вчинків необхідно здійснювати не для того, щоб негативно оцінити його дії, а лише з метою пошуку відповіді та прийняття рішення, яким чином змінити цю викривлену оцінку та покращити діяльність у майбутньому. Адже відомо, що досвід переживань людини не завжди істинний і необхідний конструктивний діалог між концептуальним та емпіричним особистісними рівнями. їх інтеграція дає можливість прийняти найкращі для людини рішення і перевірити істинність своїх особистісних конструктів. Водночас, варто пам'ятати, що внутрішня система людини чи її суб'єктивні здібності детермінують її зовнішню поведінку. У зв'язку з цим, поведінку особистості необхідно аналізувати лише в термінах її суб'єктивного сприйняття й пізнання оточуючої дійсності сьогодення.

Здатність особистості до усвідомлення неперервності процесу особистісного зростання є одним із феноменів людського життя. Світ періодично створює виклики для людини, щоб вона мала можливість розвиватися і вдосконалювати свої навички, потрапляючи у нові ситуації. "Самоактуалізовані" люди недосконалі, не завжди щасливі, навіть не завжди перебувають у злагоді самі з собою. Скоріше за все, це люди, які усвідомлюють той факт, що життя час від часу посилає їм виклики і вони готові переглядати власні особистісні конструкти. Вони розуміють, що не у всьому можуть досягнути досконалості, і в них можуть бути невдалі вчинки. Але, оскільки життя – це процес, а не певний фіксований стан блаженства, вони намагаються зробити висновки зі своїх помилок, щоб продовжувати рух уперед. Таким чином, все людство схильне до природної тенденції рухатися у напрямку особистісної незалежності, соціальної відповідальності, креативності та зрілості.

З точки зору особистісно-орієнтованого підходу певна деформація у психічному розвитку з'являється, коли особистість не усвідомлює свої особистісні конструкта, не прислуховується до власних переживань і, як результат, стає неспроможною до внутрішніх змін та творчого зростання. При повноцінному функціонуванні особистості зустріч з проблемами, невдачами чи власними труднощами змушує її дослухатися до внутрішніх переживань, пошуку нового у певній ситуації, порівняння зі старими особистісними конструктами і використання осмисленої життєвої інформації для творчого навчання і розвитку.

Діючи дисфункціонально, людина не спроможна дослухатися до власного досвіду, і, відповідно, не спроможна визначити особистісні зміни або взяти щось нове для себе із ситуації, тобто не може творчо підійти до пошуку нових шляхів вирішення життєвих проблем. Зрештою, усі форми тривоги, депресії, алкоголізму, ригідної поведінки – є результатом невідповідності між уявленнями про те, що має бути, і там, що дається безпосередньо у відчуттях. Так, на фоні постійних зауважень батьків про неправильність чи негативність досвіду дитячих переживань, згодом діти починають не довіряти своїм відчуттям і, навіть, заперечувати вчинки з минулого. Такі діти виростають підконтрольними іншим людям і залежними від авторитетів. Вони сприймають правила і погляди на майбутнє в ригідній манері, виявляються нездатними до спонтанного і творчого розвитку та ефективного самоуправління, а потрапляючи у складні ситуації, стають неспроможними використовувати власні ресурси для внутрішніх змін і зростання, що породжує нові негативні переживання та різноманітні емоційні розлади.

Виходячи з вище викладеного, процес психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу спрямований на відновлення спроможності особистості використовувати власні можливості, вивільнення й укріплення її потенціалу з метою розумного і творчого розв'язання життєвих проблем, вироблення безоцінного ставлення та прийняття себе, налаштування особистості на прийняття змісту власних переживань тощо. В результаті психологічного консультування особистість має змінити уявлення про себе і утвердитись в істинності власних особистісних цінностей, поступово прийняти себе і відновити самоцінне ставлення, навчитися більш уважно ставитись до конструктів власного внутрішнього світу, дослідним шляхом перевіривши їх істинність та стати більш гнучкою й автономною.

Етапи особистісно орієнтованого консультування були сформульовані К. Роджерсом наступним чином:

  • 1) робота із заблокованими внутрішніми комунікаціями клієнта (відсутність Я-повідомленння), заперечення ним наявності проблем та відсутність бажання до змінюваності;
  • 2) етап самовиявлення, коли клієнт починає привідкривати свої почуття і переживання, аналізуючи усі обмеження й наслідки;
  • 3) розвиток процесу саморозкриття і прийняття себе клієнтом із усіма своїми проблемами, суперечностями та обмеженнями;
  • 4) формування ставлення клієнта до феноменологічного світу як до свого, зокрема подолання відчуженості від свого "Я" і, як наслідок, поява потреби бути самим собою;
  • 5) розвиток конгруентності, самоприйняття і відповідальності за свої поведінкові дії, встановлення вільної внутрішньої комунікації, узгодження поведінки із самовідчуттям "Я", інтеграція особистісного досвіду в єдине ціле;
  • 6) підтримка особистісних змін клієнта, зокрема, його відкритість власним внутрішнім переживанням та оточуючій дійсності, задоволення від можливості бути конгруентним із собою і світом;
  • 7) утвердження готовності клієнта до прийняття нового досвіду на основі реалістичного балансу між його "Я – реальним" та "Я – ідеальним".

На основі ґрунтовного аналізу теоретичної та емпіричної діяльності науковців і практичних психологів пропонуємо узагальнену інтегративну модель професійної діяльності психолога-консультанта, яка включає наступні структурні компоненти: 1) вислуховування консультантом особистісної проблеми клієнта та узгодження цілей консультативної взаємодії; 2) усвідомлення проблеми та налагодження консультантом позитивного контакту з клієнтом; 3) мотивування консультантом клієнта до відповідальності за особистісні змінювання; 4) відкритість консультанта переживанням клієнта; 5) сконцентрованість консультанта на позитивних та негативних переживаннях взаємозв'язку клієнта з оточуючою дійсністю; 6) самоцінність консультанта та повага до клієнта; 7) емпатійність консультанта; 8) інтелектуальна рефлексія консультантом проблеми клієнта та актуалізація внутрішніх потенціалів останнього; 9) підтримка консультантом процесу самоусвідомлення клієнтом свого "реального Я", власної проблеми, своїх потенціалів та осмислення відмінностей між "Я-реальним" та "Я-ідеальним"; 10) сприяння консультантом переходу клієнта на рівень самопідтримки, самореалізації та самоудосконалення. Звернемося до змісту зазначених конструктів.

На початку, варто зазначити, що особистісно орієнтоване консультування не є пошуком готових "істинно правильних" рішень, якими особистість має користуватися у подальшому житті. Психолог-консультант лише створює оптимальні умови для розкриття творчих можливостей особистості клієнта, яка спроможна віднайти максимально непередбачувані, нові, креативні рішення життєвих проблем, відомих лише їй і нікому більше. Тобто, завданням психолога є створення сприятливого "психологічного клімату" консультування, який би стимулював самодослідження клієнта і розпізнавання ним факторів, які заважають вільному зростанню і особистісному розвитку, забезпечував би позитивне сприйняття з боку оточуючих непередбачуваності й спонтанності особистісної поведінки клієнта, що у свою чергу позначатиметься на формуванні його впевненості у власних можливостях. Разом з цим, надзвичайно важливим для консультанта є вміння поважати й приймати реальність переживань іншої людини, зберігаючи нейтральність власної позиції і не підтримуючи певних вчинків, які могли бути вчинені клієнтом, виходячи з його власного сприйняття реальності. Це означає визнання психологом-консультантом можливості існування різних шляхів перцепції реальності. Але цілковите прийняття потреб і бажань клієнта не вимагає і не потребує схвалення ні його картини образу світу, ні його поведінкових дій.

Ефективність роботи психолога-консультанта та задоволеність клієнта отриманим результатом залежить від точності виявлення та формування реалістичних очікувань від результатів консультативної взаємодії. Ще на початкових етапах роботи консультанту та клієнту необхідно домовитись про можливі результати спільної взаємодії та розподіл відповідальності, що у свою чергу, дозволяє уникнути непорозуміння на всіх подальших етапах консультативної взаємодії.

На етапі підготовки та дослідження проблеми психолог- консультант навчає клієнта дослухатися до власних переживань та приймати їх, що допомагає особистості стати більш гнучкою, самокерованою, а також перевірити на власному досвіді свої особистісні конструкти. Саме прийняття власного психологічного досвіду мобілізує здібності особистості до саморозвитку і самовідновлення, що дозволяє віднайти нові творчі рішення життєвих проблем і виробити більш широкі та організовані способи розв'язання життєвих ситуацій.

Враховуючи специфіку особистісно орієнтовного підходу в консультативній взаємодії, психолог має принципово утримуватися від порад та оцінок, оскільки це знімає відповідальність з клієнта за своє життя і відводить його від розв'язання внутрішніх, глибинних причин проблеми. Тому консультанту варто створювати такі умови, які б стимулювали клієнта замислитися над своєю ситуацією, зануритись у неї глибше і самому зробити необхідні висновки.

У цілому, вся стратегія психологічного консультування у межах особистісно орієнтованого підходу полягає у відновленні цілісності особистості, зокрема, в актуалізації того потенціалу її особистісних ресурсів, які можуть допомогти клієнтові самостійно подолати життєві труднощі. Такими ресурсами вважаються неактуалізовані особистісні потенції та можливості, які він не помічає в собі й не використовує в проблемній ситуації. Це ті лінії особистісної самоактуалізації, що були заблоковані або проігноровані клієнтом у момент виникнення проблеми і поступово витіснились з цілісної системи "реального Я". А відновлення й актуалізація цих потенційних ресурсів, пошук їх у клієнта здійснюються за допомогою уточнюючих запитань або серії запитань.

Свого часу К. Роджерс висунув також гіпотезу про те, що взаємостосунки між особистістю клієнта і психологом- консультантом самі по собі вже є терапевтичними і у цих взаєминах значущими постають саме набуті особистісні властивості консультанта. Адже наявні особистісні якості психолога та система духовних цінностей можуть бути для клієнта важливішими за якості, отримані фахівцем в процесі професійної підготовки. Тому, якщо позиції, якими користується психолог-консультант у професійній діяльності й можуть бути різними і варіативними, то особистісні якості, якими оволодіватиме особистісно орієнтований психолог, стануть відносно стійкими. Водночас серед професійних цінностей, судячи за цими передбаченнями, для психолога- консультанта мають бути провідними недирективне, співдружнє ставлення до іншої особистості, емпатія, конгруентність (істинність), рефлективність та відповідальність.

Недирективну товариськість називають також "негаснучою теплотою" або "безумовним позитивним ставленням", що передбачає прийняття, повагу, турботу чи, навіть, "непривласнюючу" любов. Психолог має проявляти позитивне, турботливе ставлення, визнавати цінності особистості клієнта, яка є автономною і рівноцінною особистості самого психолога. Саме турботливе ставлення вже є терапевтичним, оскільки виступає стимулюючим чинником спілкування, встановлення контакту й довіри до співрозмовника. Будь-яка особистість, і, особливо, та, що потребує психологічної допомоги, стає більш відкритою до активного співробітництва, проявляє більше наполегливості до встановлення контакту, коли відчуває прояв істинної турботи та уваги.

Недирективність у консультативному діалозі передбачає відстеження консультантом переживань клієнта, наявність повної довіри цим переживанням, відмова від будь-якої інтерпретації його версії викладання власного життєвого досвіду, самоконтроль психолога над тим, чи не нав'язує він клієнту будь-якого трактування подій. Реалізується недирективність у діалозі через максимальну безоцінність та схвалення самовияву клієнта в спілкуванні, роз'яснення без нав'язування своєї точки зору, створення атмосфери сприяння і невтручання в плин думок і характер переживань клієнта. Психолог-консультант лише супроводжує клієнта в глибини його спогадів, установок, переконань і переживань.

Емпатійне розуміння передбачає здатність увійти у світ особистості та побачити речі з її точки зору. Для того, щоб виявити справжню емпатію, необхідно володіти децентрацією. Децентрація – це здатність вийти за межі власного світу й за допомогою уяви зрозуміти погляди і почуття іншої людини, подивитись на все "її очима". Істинна емпатія полягає не у тому, щоб уявити себе на місці іншої особистості, а в тому, щоб уявити, що саме вона відчуває, опинившись у тій чи іншій ситуації. Емпатія зосереджує увагу особистості на її внутрішньому світі, й у поєднанні з доброзичливістю сприяє встановленню довіри до психолога. Поряд з цим, відчуття того, що тебе розуміють, часто саме по собі вже виявляється терапевтичним. Психологу-консультанту варто бути чутливими до потоку переживань, що виникають як у клієнта, так і у нього самого у кожний конкретний момент взаємодії. Виявляючи такт, чутливість і розуміння проблем, консультант має передавати клієнту своє сприйняття його внутрішнього світу і особистих смислів. Емпатичне ставлення сприяє створенню такого емоційного клімату, в якому клієнт може допомагати власному консультанту зрозуміти сферу його почуттів більш точно.

У консультуванні емпатійність проявляється у можливості відчути глибину проблеми особистості клієнта, силу його переживань, уміти емоційно відгукнутися на душевний стан людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цієї проблеми та переконати його в обов'язковому позитивному вирішенні цієї проблеми. Психологу-консультанту необхідно вміти чітко і точно формулювати стан клієнта. Це може виявлятися у таких висловлюваннях: "Ви відчуваєте внутрішнє спустошення", "Ви відчуваєте себе самотнім", "Ви ніби заблукали у своїх стосунках" тощо. За виразом Л.Ф. Бурлачука, психолог має відчувати світ клієнта так, ніби він є його власним світом. При цьому варто уникати абстрактних виразів на кшталт "Я Вас розумію", "Все буде добре" тощо. Емпатійність дозволяє психологу-консультанту проаналізувати емоційне забарвлення думок клієнта і проникнути в систему його особистісних цінностей, з метою зрозуміти, що саме приховується за висловленими думками клієнта і які переживання при цьому його хвилюють.

Справжність, істинність (конгруентність) – третя важлива особистісна якість, якою варто володіти психологу-консультанту. З цією якістю асоціюється чесність, автентичність, відвертість, здатність до саморозкриття. Зовнішні дії конгруентних людей узгоджуються з їх внутрішніми думками і почуттями. Те, що вони говорять і роблять, є точним відображенням того, що вони безпосередньо думають і відчувають. У цьому розумінні їх можна назвати чесними й автентичними. Хоча консультант і має бути весь час "справжнім", йому не потрібно зловживати саморозкриттям, яке необхідно використовувати вибірково і розумно. Слід пам'ятати, саморозкриття психолога-консультанта має сприяти внутрішньому зростанню особистості клієнта й не бути подібним до відвертості випадкового співрозмовника. Міра саморозкриття консультанта може виявлятись у наступних висловлюваннях: "Ваша розповідь нагадала мені історію із мого дитинства", "У подібній ситуації я б відреагував як ваша дружина", "Подумки я уявляю вас і вашого товариша саме в ситуації...." тощо. Отже, головним завданням психолога- консультанта є якомога повніше зрозуміти світ клієнта та підтримати його на етапі прийняття відповідального рішення.

Протилежним до конгруентності є інконгруентне ставлення психолога-консультанта до клієнта. Воно виникає при наявності недовіри консультанта до клієнта і породжує "подвійні зв'язки" консультативної взаємодії. У поведінці психолога-консультанта таке ставлення проявляється у неспівпадінні вербальної і невербальної поведінки, слів, міміки та почуттів. Причиною цьому є інконгруентність між почуттями і усвідомленням цих почуттів та між усвідомленням почуттів і можливістю їх прояву в поведінці.

Рефлексивність полягає в тому, що психолог-консультант виступає в ролі дзеркала, в якому відображається поточний ("тут і зараз") життєвий досвід клієнта. У цьому дзеркалі клієнт може побачити ті аспекти, які витісняються з усвідомлення поточного моменту. Досягається рефлексивність за допомогою використання таких технік, як перефразування, відображення почуттів (віддзеркалювання), приєднання почуттів до змісту досвіду тощо.

Важливим показником особистісної змінюваності клієнта є позитивний характер зворотного зв'язку. Для цього консультанту необхідно акцентувати увагу на сильних сторонах особистості й своєчасно відображати помічене у відкритій, зрозумілій вербальній формі. А сам процес особистісної трансформації в ході консультативного процесу здійснюється через: 1) розкриття суб'єктивних смислів клієнта; 2) пошук та усвідомлення особистісних обмежень клієнта; 3) актуалізацію потенційних ресурсів клієнта.

Також одним із необхідних професійних умінь психолога- консультанта К. Роджерс вважав метафоричність, яка виявляється в здатності розуміти, використовувати і створювати образні та художні висловлювання, оскільки у метафорі максимально сконцентрована розумова діяльність особистості. Таке вміння дозволяє фахівцю створювати яскраві і неочікувані зв'язки між внутрішніми переживаннями і предметами та явищами оточуючого світу особистості. Це сприяє розширенню і збагаченню міжособистісних стосунків клієнта за рахунок естетичної та емоційної складової метафори. У свою чергу метафоричність та естетичність міжособистісних стосунків психолога і клієнта сприяє гармонізації їхнього взаєморозуміння. У консультативному процесі метафора використовується як елемент лаконічного експресивно забарвленого висловлювання, як знак певного змісту та як комунікативна одиниця, що слугує взаємодії і відображає специфіку ментальної своєрідності особистості.

Психолог-консультант має допомогти клієнту навчитися жити повноцінним життям, у злагоді з самим собою, довіряти своїм переживанням і поведінковим діям і саме стимулююча консультантом зміна позицій стосовно самого себе в подальшому допомагає клієнту справлятися з конкретними обставинами. Консультант-психолог допомагає клієнту в самопізнанні та ефективнішому використанні власного ресурсу, в реалізації прагнення до особистісного зростання, а також у тому, щоб ставати більш відкритим до нового досвіду та більше довіряти своїм внутрішнім відчуттям і переживанням. Як вважав К. Роджерс, більший реалізм стосовно самого себе, впевненість, самостійність та позитивна самооцінка сприяють зменшенню дистанції між "реальним Я" та "ідеальним Я" і тим самим стимулюють внутрішню гармонізацію особистості.

Найкращим свідченням ефективної роботи консультанта є враження клієнта про те, що він сам знайшов вихід із складної ситуації. Завершеним консультування можна вважати при умові, що клієнт стає конгруентним, не вдається до захисту в проблемних ситуаціях, а проявляє ініціативу та креативність по їх вирішенню, має низький рівень тривожності, а, отже, і психологічного та фізичного напруження, високий або вище середнього рівень позитивної самооцінки та стає більш адаптивним до нових ситуацій і життєвих труднощів тощо. Разом з цим клієнт визнає за собою право на помилку, відчуває в собі сили на її виправлення і готовий нести відповідальність за свій ціннісний вибір.

Позиції психолога в особистісно орієнтованому консультуванні можуть варіюватися в залежності від запитів та стану особистості клієнта. Н.В. Самоукіною було виділено декілька таких позицій, зокрема: "психолог – нейтральний порадник", "психолог – слухач", "психолог – дзеркало" та "психолог – каталізатор".

Позиція "психолога – нейтрального порадника" виявляється в тому, що консультант вислуховує проблему клієнта, ставить ряд уточнюючих запитань, висловлює опосередковані й вільні поради або рекомендації. Така позиція доречна у ситуації, коли клієнт емоційно стабільний, високо освічений та інтелігентний.

Позиція "психолог – слухач", може бути використана в ситуації, коли клієнт засмучений, схвильований, але він усвідомлює свою проблему і йому вже відомі можливі варіанти виходу із ситуації. І лише невпевненість у власних діях не дозволяє йому прийняти єдино правильне рішення і для цього необхідна стороння допомога, підтримка чи порада. У результаті розмови з психологом клієнт отримує полегшення, впевненість у собі і, заспокоївшись, самостійно знаходить рішення власної проблеми або переконується у правильності своїх рішень.

Позиція "психолог – дзеркало" може бути корисною у консультуванні неврівноважених, емоційно нестабільних клієнтів, у яких емоції зазвичай переважають над раціональними висновками. Спочатку психолог-консультант роз'яснює складні життєві події клієнта, ніби відзеркалюючи об'єктивну ситуацію, допомагає віднайти і усвідомити роль клієнта у цих подіях, а також позиції людей, які мають вплив на цю ситуацію. Саме так психолог прагне допомогти клієнту вийти з поля проблеми, подивитися на себе ніби з боку і зрозуміти, що конкретно з ним відбувається; таке усвідомлення призводить до заспокоєння і він стає спроможним до раціонально – вольових дій та здатним прийняти відповідальні рішення.

Позицію "психолога – каталізатора" варто застосувати у ході консультування нерішучих, ригідних клієнтів, схильних до компульсивної, застрягаючої поведінки. За З. Фрейдом, така поведінка не має раціональної мети, а здійснюється ніби з примусу. При чому усвідомлення примусу і небажання самостійно виконувати зовнішньо нав'язані дії викликає у клієнта тривогу, водночас виконання примусових дій може породжувати тимчасове полегшення й задоволення. Для таких клієнтів, які все розуміють, але нічого не роблять і погоджуються із роллю невдах, в процесі особистісно-орієнтованого консультування необхідна підтримка з боку консультанта будь-яких його самостійних дій для зародження бажання активного включення в ситуації свого життя, прояву ініціативи і переживання задоволення від власної незалежності. Для цього необхідно консультанту зміцнити впевненість клієнта у правильності його вчинків, у здатності до управління подіями свого особистого життя, у необхідності очікування бажаного позитивного результату.

Особистісно орієнтоване консультування не спрямоване на використання спеціальних технік та майже не застосовує діагностування клієнта. Головне – здатність психолога- консультанта встановити взаємини, адекватні реальним подіям, бути емпатійним і уважним слухачем. У своїх працях К. Роджерс відмічав, що використовуючи різні техніки, психолог- консультант може видаватися більш привабливим, але для досягнення результату в роботі з клієнтом більш значущим є характер міжособистісної взаємодії, яка вибудовується між консультантом і клієнтом. Оскільки, непотрібно щось робити з клієнтом, а необхідно бути з ним поряд для недирективного спрямування і підтримки його на шляху особистісної змінюваності.

З огляду на це психотехніки особистісно орієнтованого консультування є виключно підтримуючими, зокрема, використовується "терапевтичний діалог", "встановлення конгруентності", "вербалізація", "відображення емоцій клієнта" та ін.

Психотехніка "вибору" – психолог-консультант надає можливість клієнту самому обрати напрямок розмови для обговорення проблеми, вибираючи нейтральну репліку у відповідь на першу фразу клієнта. Тим самим психолог відразу підштовхує клієнта до свідомого прийняття рішення – змінюватись йому чи ні, вирішуючи свої проблеми.

Психотехніка "терапевтичний діалог" характеризується центрацією психолога-консультанта на почуттях клієнта, які виникають в процесі роботи над проблемою.

Психотехніка "вербалізація" полягає в переказі психологом повідомлення клієнта. При цьому необхідно використовувати слова клієнта, уникаючи власного тлумачення повідомлення або внесення власних інтерпретацій його проблем. Мета такого перефразування – виокремлення у висловленні клієнта найбільш значущих "гострих кутів". У цьому випадку клієнт отримує підтвердження того, що його не тільки слухають, а й чують.

Психотехніка "відображення емоцій" полягає в називанні психологом тих емоцій, які клієнт проявляє під час розповіді про себе та подій свого життя. Наприклад: психолог: чи правда, що, коли ви розповідали про своє дитинство, ви відчували смуток? клієнт: так, але ще й невдоволення; психолог•, чи правильно я вас зрозумів, що, копи ви розповідали про собаку, ви відчували ніжність і гордість? клієнт: абсолютно вірно.

Подібною до вище зазначеної техніки є психотехніка "емпатійна відповідь" – це вербалізація консультантом світосприйняття і самовідчуття клієнта. Емпатійні відповіді та відображення емоцій дають клієнту змогу відчути, що психолог розуміє його стан та почуття.

Психотехніка "повторів" – психолог-консультант вдається до повторення останньої репліки клієнта, узагальнюючи сказане. Після повтореної репліки йде пауза, що спонукає клієнта почути висловлені ним переживання, усвідомити їх та продовжити розповідь, на основі впевненості у тому, що його правильно розуміють.

Психотехніка "метафор" допомагає клієнту зануритись у свій власний символічний пласт самосвідомості, а також абстрагуватись від матеріального світу і виразити деякі свої бажання (наприклад агресивні) в опосередкованій формі.

Особистісно-орієнтований підхід застосовується не лише в індивідуальній роботі з клієнтами, а й при проведенні занять у групах зустрічей, при аудиторному навчанні, під час навчання фахівців у галузі менеджменту та при вирішенні конфліктів. Результати сучасного особистісно орієнтованого консультування (А. Бой, Д. Пайн) визначають ефективність у роботі з тривожними клієнтами, з клієнтами, які пережили втрату, особистостями, які мають проблеми у міжособистісних стосунках тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >