Вплив професійної діяльності на особистість консультанта

Професія психолога – консультанта цікава й дає чимало корисного самому фахівцю. В процесі якої іншої професії, окрім, можливо вчителя чи викладача, можна так глибоко й близько пізнати значну кількість різних людей? Нерідко така професія викликає почуття задоволення собою, особливо, коли тебе цінують клієнти, коли ти впевнений, що твої впливи мали позитивний результат – ти зміг допомогти.

Однак, незважаючи на надзвичайну важливість та користь професії консультанта, вона несе в собі приховану загрозу саме для тих людей, які займаються нею і, дуже часто ця загроза має значний вплив на особистість психолога. Негативний вплив не завжди помітний з боку, але його справжню ціну відчуває сам консультант. Виділяють кілька важливих негативних аспектів, які мають місце у професійній діяльності психолога- консультанта:

– загроза втратити ідентичність і "розчинитися" у клієнтах;
– негативні наслідки взаємодій з невротичними клієнтами можуть позначитися на особистому житті (родина, друзі);
– загроза особистісних деформацій через постійну взаємодію з негативними сторонами життя клієнтів й їх психогенними проявами.

Консультанти досить часто забувають, що їх перевага в пізнанні клієнтів має відносний характер, оскільки вони бачать клієнтів у специфічних умовах і, як правило, нетривалий час. Консультанти не мають можливості спостерігати за діяльністю клієнтів у реальному житті й тільки з їх слів знають про тривоги, страхи, невдачі, і меншою мірою – про досягнення, успіхи та позитивні переживання клієнта. Однією з найбільш поширених проблем консультативного процесу – є перебільшення особистісних порушень клієнта, і, як наслідок, – орієнтація на тривалу консультативну взаємодію, а не на розуміння й виявлення позитивних аспектів життя клієнта. Орієнтація на таку взаємодію занадто зобов'язує консультанта перед клієнтом, вимагає від нього більших зусиль, аніж потрібно в дійсності, і, нарешті, змушує дивитися на життя через "рожеві окуляри".

Зайве заглиблення у професійну діяльність часто призводить до непорозумінь у родинному житті. По-перше, вимоги етики не дозволяють консультантові ділитися з родиною своїми враженнями, тому її члени родини лише приблизно уявляють, чим він займається. Це одна із найбільш поширених проблем родин, окремі члени яких, із професійних міркувань, повинні думати, що і як говорити близьким про свою роботу.

По-друге, консультування вимагає значних емоційних витрат, тому іноді це зменшує емоційну віддачу в родині. Коли на роботі весь день доводиться вислуховувати інших людей і заглиблюватися в їх турботи, увечері буває важко перейнятися турботами дружини або чоловіка та дітей. І це не єдині проблеми, які висуває професія консультанта.

Психологічне консультування й психотерапія віднесені до професій, що вимагають великих емоційних навантажень, відповідальності й мають досить невизначені критерії успіху. Представникам цих професій загрожує небезпека так званого "синдрому вигорання".

"Синдром вигорання" – складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження. Синдром виявляється в депресивному стані, почутті втоми й спустошеності, недостатності енергії й ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи, клієнтів і життя взагалі. Існує думка, що люди зі специфічними рисами особистості (неспокійні, чутливі, емпатійні, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку, схильні ототожнюватися з іншими), більше підпадають під вплив цього синдрому.

До найбільш частих причин виникнення "синдрому вигорання" належать наступні:

– монотонність роботи, особливо, якщо її зміст здається сумнівним;
– вкладання в роботу значних особистісних ресурсів при недостатності визнання й позитивної оцінки фахівця;
– сувора регламентація часу роботи, особливо при нереальних строках її виконання;
– робота з "немотивованими" клієнтами, які постійно піддають сумнівам результативність діяльності консультанта та, відповідно, незначні, мало відчутні результати такої роботи;
– напруженість і конфлікти у професійному середовищі, недостатня підтримка зі сторони колег та зайвий критицизм;
– відсутність умов для самовиявлення особистості на роботі, коли не заохочуються, а придушуються експериментування й інновації;
– робота без можливості подальшого навчання й професійного вдосконалення;
– нерозв'язані особистісні конфлікти консультанта.

Одним з істотних факторів, що пом'якшує "синдром вигорання", є прийняття особистої відповідальності за свою роботу. Якщо консультант через невдачі або погане самопочуття займає пасивну позицію й звинувачує оточуючих, почуття безсилля й безнадійності лише збільшується. Відповідальність може бути перенесена у зовнішнє оточення різними способами: "мені не везе тому, що клієнти пручаються консультуванню й не хочуть нічого змінювати в житті"; "у всьому винна організація праці, і все це від мене не залежить"; "у мене занадто багато клієнтів і мало часу для кожного з них" і т.п. Така пасивна позиція консультанта змушує його капітулювати перед зовнішніми обставинами й почувати себе жертвою, що сприяє виникненню професійного цинізму. У такому разі консультантові особливо важливо відчувати почуття відповідальності й уміти працювати, навіть при наявності обмежень і перешкод. Замість перекладання провини за власне безсилля на оточуючих та обставини, краще спрямувати свою енергію й увагу на реалізацію існуючих можливостей і подумати про зміну самих умов.

Існує також достатня кількість конкретних способів запобігти виникненню "синдрому вигорання":

– культивування інших інтересів, не пов'язаних з консультуванням;
– внесення розмаїття у свою роботу, створення нових проектів і їх реалізація без очікування санкціонування з боку офіційних інстанцій;
– підтримка свого здоров'я, дотримання режиму сну й харчування, оволодіння технікою релаксації, медитації;
– задовільне соціальне життя, наявність декількох друзів (бажано інших професій), у взаєминах з якими існує гармонія;
– прагнення до того, чого хочеться, без розрахунку стати переможцем у всіх ситуаціях і вміння програвати без самознищення й агресії;
– здатність до самооцінювання без сподівання тільки на визнання оточующих;
– відкритість новому досвіду;
– уміння не поспішати й давати собі досить часу для досягнення позитивних результатів, як у роботі, так і в житті;
– помірковані зобов'язання (наприклад, не слід брати на себе більшу відповідальність за клієнта, ніж бере він сам);
– читання не тільки професійної, але й іншої цікавої літератури, лише для свого задоволення без орієнтації на якусь користь;
– участь у семінарах, конференціях, де надається можливість зустрітися з новими професіоналами й обмінятися з ними досвідом;
– періодична спільна робота з колегами, які значно відрізняються професійно й особистісно;
– участь у роботі професійної групи, що дає можливість обговорити існуючі особисті проблеми, пов'язані з консультативною роботою;
– хобі, що приносить задоволення.

Отже, щоб уникнути "синдрому вигорання", консультант повинен зрідка, але обов'язково оцінювати своє життя взагалі – чи живе він так, як йому хочеться. Якщо існуюче життя його не задовольняє, варто вирішити, що потрібно зробити для позитивних зрушень. Тільки належним чином піклуючись про якість свого життя, можна залишатися ефективним консультантом.