Психодіагностика в процесі консультативної діяльності

Місце психодіагностики у консультативній практиці

У практиці психологічного консультування вчені- дослідники не мають одностайної відповіді на питання, чи потрібна психодіагностика під час роботи з клієнтом. Узагальнюючи аргументи "за" й "проти" діагностики в психологічному консультуванні, можна стверджувати, що однаково неприйнятні обидві крайні точки зору. Психологічна діагностика – складова частина процесу психологічного консультування, під час якого психолог-консультант прагне до більш глибокого розуміння клієнта. Застосування психодіагностики є доречним, коли фахівцю не вистачає даних для класифікації проблеми клієнта, побудови програми корекційної чи розвивальної допомоги тощо. Можна виділити ряд переваг використання діагностики (за Т. В. Барлас) під час консультування:

1) об'єктивність даних, їх відносна незалежність від власного досвіду і уявлень психолога-консультанта. Дані психодіагностики можуть підтвердити ці уявлення, а можуть внести протиріччя і стати приводом для їх перегляду чи уточнення;
2) швидкість отримання інформації. Психодіагностичні методики створюються для того, щоб за порівняно короткий час сформувати цілісне уявлення про клієнта та виявити його психологічні особливості, істотні для надання кваліфікованої допомоги;
3) можливість додаткової оцінки. Основна вихідна інформація психодіагностичного дослідження міститься в бланках тестів чи протоколів, які фіксує психолог-консультант. Ця інформація, зазвичай, ширша й об'єктивніша, чим, наприклад, записи психотерапевтичної сесії. Із цими даними психолог-консультант може звернутися за допомогою до колег, або повернутися до них на будь-якому етапі роботи з клієнтом;
4) можливість отримання надійних і достовірних результатів. Надійність забезпечується, зокрема, тим, що визначення характеристик клієнта відбувається за результатами його відповідей на десятки чи сотню спеціально підібраних питань, тоді як під час бесіди психологу не вдається запитати так багато. Достовірність результатів забезпечується можливістю повторного обстеження для перевірки відвертості клієнта у відповідях на питання.

"Психодіагностика" у дослівному перекладі означає "постановка психологічного діагнозу", або прийняття кваліфікованого рішення про наявний психологічний стан клієнта. Спеціаліст, який займається психологічним консультуванням, перш ніж давати будь-які поради клієнту, має поставити правильний діагноз, оцінити суть психологічної проблеми, яка хвилює клієнта. При цьому психологу- консультанту варто спиратися не лише на результати бесід, а й оперувати конкретними даними, отриманими за результатами психодіагностики, простежити динаміку змін певних особистісних характеристик, повідомляючи про це клієнта.

У ході консультативної сесії від першої до останньої зустрічі як клієнт, так і консультант перебувають у процесі пошуку. Навіть відмовляючись від конкретних меж діагностики, психолог-консультант має задати собі запитання:

– Що відбувається зараз у житті клієнта?
– Чого очікує клієнт від консультування?
– Які потенційні можливості та обмеження клієнта?
– Як далеко й глибоко слід заглиблюватися у консультуванні?
– Чим характеризується динаміка теперішнього життя клієнта?

Сучасний психолог-консультант, як підкреслюють багато авторів (С.В. Васьківська, Р. Кочюнас, І.М. Цимбалюк та ін.), "розуміє клієнта і діагностично і психотерапевтично". Психологічна діагностика допомагає консультанту зібрати якомога більше даних про особистість клієнта, що надає змогу правильно класифікувати проблему та розробити відповідну психокорекційну чи розвивальну програму надання допомоги. У роботі психолога- консультанта психодіагностика займає надзвичайно важливе місце. Будь-яка порада, консультація, рекомендація можливі тільки при попередньому аналізі особистості клієнта і хвилюючих його проблем.

Не менш важлива психологічна діагностика й для успішності інших видів практичної допомоги психологів – психотерапії, тренінгових впливів, корекційно-развивальної роботи тощо. Всі вони повинні бути індивідуалізовані, тобто мають спиратися на різнобічний і глибокий аналіз особистості й індивідуальності людини, яка звернулася за допомогою.

Отже, психологічна діагностика – основа діяльності будь-якого практичного психолога, чим би він не займався – індивідуальним консультуванням, професійною орієнтацією, психотерапією та ін., у якій би сфері він не працював – у школі, клініці, на виробництві, в агентстві з підбору кадрів тощо.

Використання психодіагностики під час консультування пов'язане з дотриманням певних умов. По-перше, психодіагностичні процедури не повинні бути занадто громіздкими й затратними в часі, оскільки основна діяльність психолога- консультанта – вислуховування клієнта, бесіда, міжособистісне спілкування, обговорення, у разі необхідності, перерва, зміна тактики тощо. У межах психологічного консультування можуть бути організовані короткі "психодіагностичні проби", які органічно включаються в консультування й відповідають певній меті.

По-друге, якщо у ході консультації психологічну діагностику необхідно використати як допоміжний засіб для "запуску" процесу основної бесіди. Наприклад, коли мати привела до психолога свого сина-підлітка, який сам цього не хоче. Після короткої бесіди з матір'ю психолог намагається продовжити розмову з підлітком (за відсутності матері), а він вперто мовчить, і зовсім не збирається обговорювати свої проблеми. Отже, якщо за допомогою комунікативних засобів не вдається розговорити клієнта, у такій ситуації можна використати деякі опитувальники для активізації бесіди. Заповнюючи бланк відповідей, підліток все ж таки повинен буде вступити у взаємодію з психологом, щось запитуючи, уточнюючи тощо. Крім того, психолог буде мати можливість спостерігати за клієнтом, відстежувати, відповіді на які запитання становлять труднощі чи незручності для нього та ін.

По-третє, психодіагностика проективного типу (незакінчені речення, малюнки) може бути успішно використана, якщо клієнт має труднощі з мовою (певні дефекти) і розраховувати на повноцінне спілкування не можна. Подібні методики також є доречними під час роботи психолога-консультанта з молодшими школярами. У ході виконання певних завдань консультант може ставити уточнюючі запитання, формулювати провокаційні чи стимульні питання та ін.

По-четверте, психодіагностика може бути успішно використана, коли необхідно оперативно у ході консультування з'ясувати глибинні тенденції особистості клієнта, неусвідомлювані ним самим.

Діагностика у психологічному консультуванні має свою специфіку. Вона здійснюється із дотриманням психологом- консультантом певних правил.

1. Перше правило стосується правильного використання психодіагностичного інструментарію: у процесі надання консультативної допомоги психолог-консультант має застосовувати лише валідні методики. Застосування методик і тестів, які не пройшли процес валідизації, може призвести до отримання невірних даних про стан клієнта, встановлення неправильного психологічного діагнозу, а відповідно неправильної побудови корекційної роботи з клієнтом, а також до дискваліфікації консультанта.
2. Друге правило полягає у кваліфікованому підборі декількох методик чи тестів, що вимірюють один і той же показник. Це стосується тих випадків, коли потрібно повідомляти клієнта про наявність у нього серйозних відхилень (неприємних для клієнта) в особистісних характеристиках. Наприклад, якщо у клієнта "шизоїдна" акцентуація характеру, то краще підтвердити це двома- трьома методиками, щоб остаточно переконатися у правильності діагнозу. Якщо є необхідність повідомляти батькам, що їх дитина не змогла адаптуватися до ліцею чи гімназії, то краще мати у своєму арсеналі достатню кількість даних, отриманих за кількома методиками.
3. Третє правило полягає у кваліфікованому встановленні відповідності психодіагностичної методики віковій категорії клієнта. Кожен психолог-консультант повинен мати у своєму арсеналі методики та тести, які вимірюють одні й угі ж показники, але для різного віку клієнтів. Це може вказувати на високу ступінь готовності консультанта працювати з різновіковою категорією клієнтів.
4. Четверте правило стосується специфіки консультативної та діагностичної роботи із дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, а також розумово відсталими дітьми. Це питання необхідно розглянути більш детально.

Як вказують практики (В. Ф. Моргун, Л. М. Крижановська, І.Г. Тітов та ін.), психодіагностична робота з дітьми повинна слідувати принципам поетапного вивчення психіки дитини (Л.С. Виготський), положенням гуманістичного підходу до особистості (Г.О. Балл, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.), принципам відбору розумово відсталих дітей у спеціальні заклади (С.Д. Забрамна, Т. В. Сак, Е.А. Стребелєва та ін.).

Вчені вважають, що на першому етапі засобом зняття напруги і встановлення контакту може слугувати бесіда з дитиною, під час якої необхідно з'ясувати наступне: точність уявлень дитини про себе, свою сім'ю, рідних, друзів (ім'я, прізвище, по-батькові, вік); характер уявлень про час, явища природи (орієнтування за годинником, розпізнавання пори року тощо); здатність орієнтуватися у просторі (поняття "ближче", "далі"); наявність кругозору (уявлення про країну, події, людей тощо).

Після встановлення контакту, на другому етапі, можна розпочинати психодіагностику особливостей інтелектуальної сфери та рівня сформованості уявлень і знань дитини. Необхідно звертати увагу на ряд загальних моментів.

1. Розуміння дитиною інструкції і мети завдання.

Кожного разу необхідно переконатися, чи сприймає дитина інструкцію та чи намагається її зрозуміти. Розумово повноцінні діти уважно слухають інструкцію і в разі нерозуміння просять її повторити. Діти розумово відсталі, з відхиленнями в увазі чи недостатньо працездатні, не фіксують відповідну увагу за інструкцією і, не дослухавши до кінця, розпочинають виконувати завдання наздогад.

Важливо також встановити, чи здатна дитина запам'ятати запропоновану їй інструкцію. Частіше за все діти розумово відсталі не запам'ятовують інструкцію й тому не можуть завершити завдання. Те ж саме характеризує дітей із порушенням працездатності.

2. Характер діяльності під час виконання завдань,

У всіх випадках важливо встановити, як виконує дитина завдання: з інтересом, цілеспрямовано чи формально. Крім того необхідно звернути увагу на ступінь стійкості інтересу.

Необхідно також прослідкувати за тим, яким чином дитина виконує завдання. Інтелектуально розвинені діти прагнуть знайти оригінальне рішення та економні способи дії. Розумово відсталі – діють шаблонно, або навіть неадекватним способом.

Важливо з'ясувати, наскільки зібрано та сконцентровано працює дитина і яка її працездатність. Одні діти доволі довгий час уважні, інші постійно відволікаються і швидко виснажуються. Варто визначити, що більше впливає на характер діяльності: невміння зосереджуватися чи швидка виснаженість. Бажано встановити, чи вміє дитина користуватися запропонованою допомогою. Чим більша ця здатність, тим вищий рівень навчальної сприйнятливості дитини.

3. Реакція дитини на результати роботи.

Як правило, діти з розвиненим рівнем інтелекту здатні оцінити виконану роботу. Вони радіють своїм успіхам і переживають з приводу невдач. Деякі діти з труднощами в поведінці навмисно роблять вигляд, що їх не хвилює відсутність певних досягнень.

4. Загальна емоційна реакція на факт обстеження.

Розумово повноцінні діти демонструють відому ніяковість і упередженість. Байдуже ставлення до факту обстеження і "фаміл'ярне" ставлення до експертів частіше за все характерне для розумово відсталих дітей. Як підкреслюють дослідники (Р. С. Немов, Л. М. Крижановська та ін.), в усіх випадках під час психодіагностики інтелектуального розвитку дітей необхідна доброзичлива, спокійна й рівна обстановка.

Отже, психологічна діагностика і консультування – взаємопов'язані процеси, успіх яких визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. До зовнішніх дослідники відносять організацію, до внутрішніх – готовність до співпраці, як консультанта, так і клієнта. Основними стадіями психодіагностики консультативної діяльності вчені вважають наступні:

1) нетестову;
2) первинну – діагностику, в процесі якої вивчається загальна структура особистості клієнта, де криються чинники його проблем;
3) поточну: діагностування поточних змін особистості;
4) завершальну: інтерпретація отриманих психодіагностичних даних та уточнення програми консультативної допомоги.