Психологічна діагностика на різних етапах консультативної сесії
Під час першої зустрічі психолога-консультанта з клієнтом відбувається первинна діагностика проблеми клієнта. Застосування психодіагностичного інструментарію залежить від того, наскільки свідоме звернення клієнта про допомогу, яке психолог-консультант може розглядати з двох позицій. Перша полягає в тому, що клієнт розуміє, чого він хоче й відразу формулює запит: про корекцію певних якостей чи поведінки, про допомогу у саморозвитку, самопізнанні чи трансформцію чогось у власній структурі особистості тощо. Друга позиція, коли клієнт не розуміє, що з ним відбувається, і сформулювати запит самостійно не може. Свій дискомфорт приблизно визначає так: "мені погано...". Таку позицію клієнта дослідники (С. В. Васьківська, О. Є. Сапогова та ін.) називають скаргою.
Запит – це певним чином мотивоване звернення до психолога- консультанта з проханням надати конкретну форму психологічної допомоги. С. В. Васьківська вказує, що існує суттєва різниця між скаргою та психологічним запитом, яка визначається рівнем усвідомлення наявних проблем, здатністю об'ємно бачити загальну картину ситуації, мірою проникнення консультанта в психологію переживань клієнта.
Стосовно першої позиції клієнта, коли він формулює чіткий запит до психолога-консультанта, вчені (С. В. Васьківська, О. Є. Сапогова, Л. Б. Шнейдер та ін.) визначають ряд запитів, які дозволяють відносно швидко класифікувати проблему і, за необхідності, застосувати певні психодіагностичні методи. Це можуть бути запити про допомогу у саморозвитку, самопізнанні, корекції тощо, які, зазвичай, класифікують відповідно до проблеми. Наведемо приклади деяких з них.
У разі звернення клієнта із запитом щодо неадекватності самооцінки психолог-консультант може обрати для діагностики методику особистісного диференціалу, яка призначена для вивчення самооцінки особистості, а також для визначення міжособистісного сприйняття та міжособистісних стосунків. Досліджуваному пропонують оцінити себе або іншу людину за допомогою набору із певних пар прикметників. Під час аналізу методики цікавими для консультанта є як окремі оцінки, так і три інтегральні показники: оцінка, сила, активність. У процесі співставлення декількох варіантів виконання методики порівнюються комплексні показники "оцінки", "сили", "активності", а також розрізняються за знаком у різних варіантах методики. Дана методика займає певне місце між формалізованими і малоформалізованими методиками і досить широко використовується психологами.
Відповідно до цього ж запиту психолог-консультант може використати ряд проективних методик, таких як "Я-реальний, Я- ідеальний", "Мої сильні й слабкі сторони", або із серії "Незакінчені речення": "мені подобається..., мені не подобається..., я хочу бути..., я краще працюю, коли..." тощо. Співставлення двох варіантів (позитивного й негативного) відповідей і їх динаміка особливо цінна для психолога-консультанта, який у ході зустрічей з клієнтом прагне до зменшення розходження між реальним і ідеальним Я, до більш адекватної самооцінки клієнта.
Під час діагностики стосунків батьків і дітей можна запропонувати дитині (підлітку) оцінити себе, а матері (батьку) оцінити свою дитину. Потім кожний із них може відгадувати відповіді іншого, після чого порівнюються усі варіанти відповідей. У роботі із подружніми парами доречними є інструкції: "Ідеальна (реальна) дружина (чоловік)", "Мій чоловік (дружина) думає, що я...", "Мій чоловік (дружина) оцінює мене..." тощо. Цікавим і корисним для психолога-консультанта є розмаїття отриманих даних, однак необхідно пам'ятати, що інтерпретація за проективними методиками вимагає певного досвіду, оскільки вони є малоформалізованими. Тому початківцям психологам- консультантам варто використовувати більш формалізовані методики, де вказуються чіткі межі щодо інтерпретації отриманих даних (тести, опитувальники).
У разі звернення клієнта із запитом щодо корекції, наприклад, тривожності, перш за все необхідно класифікувати вид тривожності клієнта: особистісна, ситуативна, емоційна, шкільна тощо. Можна використати методику Філіпса "Шкільна тривожність", яка надає можливість отримати інформацію про ряд наступних характеристик особистості: загальний рівень тривожності учнів у школі, переживання соціального стресу, фрустрація потреби у досягненні успіху, страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, страх невідповідності очікуванням оточення, низька фізіологічна опірність стресу, проблеми й страхи у стосунках із вчителями.
Можна використати методику Ч.Д. Спілбергера "Дослідження тривожності", яка дає змогу визначити рівень особистісної чи ситуативної тривожності особистості. Чим вищий отриманий показник, тим вищий рівень прояву відповідної тривожності особистості, що потребує корекції. Емоційну тривожність можна діагностувати за методикою С. Е. Айзенк JEPI, яка визначає "особистісну лабільність – особистісну стабільність" особистості.
У другому випадку (у разі скарги), коли немає чіткого запиту, психологу-консультанту, який здійснює діагностику, необхідно класифікувати проблему та сформулювати гіпотезу, тобто зробити припущення: у якій з основних подструктур загальної структури особистості знаходиться' причина проблеми клієнта? Який психодіагностичний інструментарій застосувати спочатку? У ході наступних консультативних зустрічей та за допомогою даних психодіагностики психолог-консультант перевіряє своє припущення та розкриває причини негараздів із клієнтом.
У цьому випадку початком психологічної діагностики є підбір психодіагностичних методик, які допоможуть зібрати інформацію про розвиток особистості клієнта саме в одній із необхідних подструктур. Як приклад, можна розглянути використання особистісного підходу до визначення проблеми на етапі первинної діагностики. Для цього нагадаємо роль основних підструктур у загально психологічній структурі особистості, що визначають зміст та напрями діагностичної роботи (В. В. Рибалка, Ю. Л. Трофімов).
Подструктура спілкування відіграє провідну роль у житті людини, оскільки через неї опосередковується вплив соціокультурного оточення на розвиток особистості, зокрема, відбувається обмін інформацією, виробляються стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини. У цій підструктурі психолог-консультант може діагностувати різні види комунікації клієнта, емпатійні схильності, можливі негативні комунікативні установки тощо.
Підструктура спрямованості відповідно до сукупності стійких мотивів, орієнтує діяльність особистості, характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини (А. В. Петровський, Μ. Г. Ярошевсікий). Діагностика цієї підструктури може надати психологу-консультанту дані щодо конструктивної чи деструктивної життєвої позиції клієнта, його професійних інтересів, особистісних нахилів тощо.
Підструктура характеру узагальнює сукупність стійких індивідуальних особливостей людини, які складаються і проявляються у діяльності та спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. Діагностика цієї підструктури забезпечується широким спектром тестів, опитувальників і методик для визначення, як окремих рис характеру особистості, так і певних типологій характеру та відхилень у ньому (акцентуацій характеру), дисгармоній тощо.
Підструктура самосвідомості – важливий фактор самодетермінації розвитку й діяльності особистості на усіх етапах життєвого шляху, починаючи з дитячих років (особливо у підлітковому віці). Завдяки їй здійснюється рефлексивна організація власної інтелектуально-творчої діяльності, самооцінка дій особистості та її внутрішніх чинників. Здійснюючи діагностику клієнта у цій підструктурі, психолог-консультант може отримати дані про рівень самооцінки та рівень домагань, а також характер прояву самоприйняття, аутосимпатії чи відкидання тощо.
Підструктура інтелекту характеризує відносно стійкі розумові здібності особистості, які співвідносяться дослідниками з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем тощо. Діагностуючи цю підструктуру, психолог-консультант отримає дані як про загальні інтелектуальні здібності, так і про рівень розумового розвитку клієнта в окремих напрямах знань (технічні, математичні, лінгвістичні тощо).
Підструктура досвіду клієнта є також важливою, оскільки надає інформацію про вік, освіту, професійні знання, цінності та світоглядні позиції клієнта, що враховується психологом- консультантом при виборі психодіагностичного інструментарію та під час побудови моделі корекційної програми.
Підструктура психофізіології, визначається вченими (В. В. Рибалка, Ю. Л. Трофімов, Б. Й. Цуканов та ін.), як базова, характеризується темпераментом як властивістю нервової системи, і є фундаментом функціонування інших підструктур. Діагностуючи типи темпераменту, психолог-консультант визначить психодинамічні характеристики нервової системи клієнта, що виступають носієм усіх новоутворень особистості, отримає дані щодо його психофізіологічних якостей (ергічність, пластичність, темп, ритм, соціальна та предметна емоційність тощо).
Якщо психолог-консультант, який здійснює психодіагностику, передбачає наявність причини виникнення проблеми у діяльнісному вимірі особистості, то необхідно, перш за все, підбирати методики на визначення основних емоцій та з'ясувати провідні мотиви діяльності й загальну мотивацію клієнта, прояви його активності у різних сферах.
Передбачаючи причину проблеми у генетичному вимірі загально психологічної структури особистості, психологу- консультанту, який здійснює психодіагностику, необхідно перевірити задатки та схильності клієнта, можливо діагностувати загальні та спеціальні здібності.
Таким чином, на етапі первинної діагностики клієнта психолог-консультант може на основі особистісного підходу класифікувати проблему та кваліфіковано підібрати необхідний психодіагностичний інструментарій.
У результаті класифікації проблеми та відповідно підібраного психодіагностичного інструментарію психолог-консультант може здійснювати безпосередню (поточну) діагностику клієнта. Фахівець може проводити поточне діагностування змін особистості, що виявляються шляхом порівняння показників діагностики, отриманих на перших консультаційних зустрічах та на останніх (або проміжних). При цьому психолог-консультант, який здійснює психодіагностику, має простежувати як позитивні так і негативні зміни, спостерігати та фіксувати динаміку цих змін, відповідно корегувати програму дій.
У психологічній галузі напрацьовано чимало засобів діагностики окремих показників розвитку особистості (Р. С. Немов, Д. Я. Райгородський, В. В. Рибалка та ін.). Так, до основних показників спілкування особистості відносять рівень комунікаційних навичок, емпатію, поєднання окремих характерологічних особливостей. Для цього використовують методику "Виявлення комунікаційних та організаторських здібностей" (КОЗ-2). Також доцільно використовувати методику діагностики "Перешкод" в налагодженні емоційних контактів В. В. Бойко, яка може вказати на можливі емоційні проблеми в спілкуванні. "Методика діагностики комунікативної упередженості" В. В. Бойко визначає рівень комунікативних здібностей. Рівень емпатійних здібностей, як правило, визначають за методикою В. В. Бойко "Методика діагностики рівня емпатійних здібностей".
Показники спрямованості особистості можуть визначатися за методиками "Карта інтересів" А. Е. Голомштока, диференційним опитувальником Є. О. Клімова (ДДП), методикою Л. Йовайші, опитувальником Л. Кабардової та ін. Опитувапьник спрямованості професійних інтересів ОДАНІ (орієнтовно-діагностична анкета інтересів), створений С. Я. Карпіловською на основі модифікації анкети інтересів А. Голомштока та О. Мешковської. Він дозволяє виявити рівень інтересів учнів до 15 навчальних предметів та видів професійної діяльності. Види інтересів диференційовані на два шари – соціальний (переважно абстрактно-понятійний, аналітичний – ІЕа) та індивідуальний (переважно конкретно-образний, синтетичний – ІЕс).
Опитувапьник спрямованості професійних інтересів – тестова таблиця інтересів Є. О. Клімова – містить запитання, які відповідають п'яти типам професій. Два типи: "Людина-Знак" (Зн) і "Людина-Людина" (Люд) виділені, як відносно більш соціалізовані, пов'язані з комунікаційними та абстрактно-символічними, аналітичними діями; інші три типи: "Людина – Художній образ" (Худ), "Людина-Природа" (Пр), "Людина-Техніка" (Тех) – як більш індивідуалізовані, пов'язані з більш конкретними, практичними, синтетичними діями.
Розробку психодіагностичних методів дослідження характера здійснили Р. Б. Кетелл, К. Леонгард, Г. Айзенк та ін. Так, особистісний опитувапьник для дітей С. Е. Айзенк JEPI, за допомогою якого діагностуються дані про такі .риси характеру особистості, як екстравертованість та нейротизм у дітей віком від 7 до 15 років. Тест містить запитання, які спрямовані на визначення "екстравертованості-інтравертованості", "емоційної лабільності (нейротизму) – емоційної стабільності (сталості)", а також визначається тенденція давати неправильні відповіді, тобто показувати себе дещо з кращого боку, ніж це є в дійсності.
Ще один загальновідомий тест, який призначений для діагностики акцентуацій характеру у підлітків, розроблений О. Є. Лічко та модифікований С. І. Подмазіним. Завдяки йому можуть бути виявлені різні види дисгармонійного розвитку характеру підлітків, деякі патопсихологічні тенденції та визначені шляхи психологічної корекції особистості.
Діагностику підструктури самосвідомості здійснюють на основі даних про адекватність самооцінки особистості та показників ставлення суб'єкта до себе. Зазвичай використовують опитувальник самовідношення (ОСО) В. В. Століна, методику дослідження самооцінки особистості С. А. Будассі, методику "Самооцінка особистості" О. І. Моткова тощо.
Особистісний опитувальник В. В. Століна призначений для дослідження комплексу факторів ставлення до себе. Основу методики складають загальний фактор "глобального самоставлення" та наступні характеристики: самоповага, аутосимпатія, самовпевненість, самопослідовність, самоприйняття, самокритичність, самоінтерес (самоцінність), саморозуміння та очікуване ставлення від інших.
Процедура проведення методики С. А. Будассі полягає в ранжуванні досліджуваним особистісних якостей спочатку за ступенем їхньої значущості (ідеальний, еталонний ряд), а потім за ступенем їх вираженості у самого себе (самооцінковий ряд). Висота самооцінки визначається на основі коефіцієнта рангової кореляції двох проранжованих рядів якостей. Можливим є інший варіант проведення методики: із запропонованого переліку особистісних якостей досліджуваний складає "позитивну" та "негативну" еталонні множини, а потім вибирає з них притаманні йому якості.
Дослідження інтелекту здійснюються за методиками Г. Айзенка, Р. Амтхауер, Дж. Равена та ін. Тест Г. Айзенка використовують для визначення загального рівня інтелектуальних здібностей, швидкості перебігу розумових процесів. До складу тесту входять словесні (анаграми), числові, зорово-просторові (геометричні) та змішані завдання на кмітливість, логічність, комбінаторику, на заповнення пропусків, на аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію тощо. Оцінка здібностей здійснюється за допомогою коефіцієнта інтелектуальності IQ, що вираховується за спеціальним графіком, який дозволяє переводити сирі бали у відповідне значення IQ.
Методика "Проективні матриці Равена" дозволяє визначити високий, середній та низький рівень розумового розвитку особистості. Вона складається із набору карток-малюнків, складність яких збільшується із зростанням номеру картки. Завдання методики розроблені для різних вікових категорій особистості. За цією методикою можна визначити рівень домагань особистості. У цьому разі психолог-консультант, який здійснює діагностику, має вести спеціальний протокол, у якому потрібно відмічати, який номер картки досліджуваний бере спочатку та чи здатний зразу на неї відповісти.
Використовуються також субтести відомої південно- каліфорнійської батареї тестів для диференційованої перевірки здібностей – ДАТ. Вказана батарея продемонструвала свою валідність і прогностичність при роботі американських психологів зі старшокласниками саме під час проведення профорієнтаційних заходів і визначення профілю навчання в школі та ВУЗІ. Зокрема, можна використовувати чотири субтести даної батареї: субтест для визначення математичних здібностей; субтест на виявлення здатності до абстрактного мислення на геометричному матеріалі; субтест для перевірки здатності до розуміння механічних зв'язків у технічних об'єктах; субтест для визначення розвитку просторової уяви.
Психодіагностику темперамента здійснюють, як правило, за допомогою особистісного опитувальника Г. Айзенка та С. Є. Айзенк, опитувальника структури темпераменту В. М. Русалова, методикою визначення темпераменту Б. Й. Цуканова. Особистісний опитувальник Г. Айзенка ЕРІ (дорослий варіант цього опитувальника) призначений для визначення екстроверсії-інтроверсії, нейротизму (емоційної лабільності-стабільності).
Опитувальник структури темпераменту В. М. Русалова призначений для виявлення таких психофізіологічних якостей особистості, як соціальна та предметна ергічність (працездатність сенсорних систем), соціальна та предметна пластичність (здатність до гнучкої зміни програм діяльності та поведінки), соціальний та предметний темп (ретельність у виконанні справ), соціальна та предметна емоційність (як показник зворотного зв'язку при досягненні результату діяльності, його закріплення). Даний опитувальник відноситься і до характеру, і до темпераменту особистості одночасно.
На відміну від опитувальників, у яких використовується принцип суб'єктивної самооцінки, експериментальна методика визначення типу темпераменту за концепцією Б. Й. Цуканова є об'єктивною, оскільки базується не на самооцінці певних опосередкованих якостей і характеристик, а на виявленні сприйняття часу особистістю, який є індивідуальним для сприйняття кожного типу темпераменту (В. В. Рибалка, Л. В. Помиткіна).
Таким чином, для безпосереднього та поточного діагностування психолог-консультант може користуватися широким спектром напрацьованих вченими методів та методик, дотримуючись одного з важливих правил: обов'язково застосовувати в психодіагностиці лише валідні, науково обгрунтовані методики.
Після проведення поточної психологічної діагностики настає вирішальний етап – завершальна психодіагностика. На цьому етапі психолог-консультант має здійснювати наступні дії:
- – збір отриманих психодіагностичних показників за усіма попередніми стадіями;
- – співставлення та інтерпретація отриманої інформації; встановлення (уточнення) психологічного діагнозу;
- – уточнення програми розвивальної чи корекційної допомоги клієнту.
На етапі проведення завершальної діагностики психологу- консультанту необхідно повідомити клієнту основні отримані дані, класифікувати (чи уточнити) проблему, звернути увагу на необхідність корегування певних показників та ознайомити з моделлю подальшої роботи (назвати приблизну необхідну кількість зустрічей, час та місце зустрічей, форми роботи (індивідуальні, групові) тощо.
Залежно від цілей психодіагностичного дослідження результати його можуть бути передані іншим фахівцям (лікарям, педагогам, дефектологам, практичним психологам та ін.), які самі приймають рішення про їхнє використання у своїй роботі. Поставлений психологічний діагноз може супроводжуватися рекомендаціями з розвитку або корекції досліджуваних якостей і призначатися не тільки фахівцям, але й самим обстежуваним, їхнім батькам. Разом з тим на основі проведеного обстеження сам психолог-консультант може будувати корекційно-розвивальну, консультаційну, просвітницьку або психотерапевтичну роботу з клієнтом (саме так зазвичай працює практичний психолог, який сполучає різні види психологічної діяльності).
Під час залучення клієнта до психодіагностики психолог- консультант має дотримуватися ряду етичних норм і правил:
- 1) добровільність участі клієнта в психодіагностичному обстеженні; для дітей до 16 років – необхідна згода батьків;
- 2) конфіденційність інформації, отриманої під час психодіагностичного обстеження, необхідність збереження професійної таємниці. Результати можуть бути передані третім особам лише за згодою клієнта (або його батьків).
До роботи психолога-консультанта, який здійснює психодіагностику, висувається ряд досить строгих вимог. Так, діагност має бути ґрунтовно ознайомленим із психологічними теоріями, на яких засновані використовувані ним методи; повинен уміти викликати до себе прихильність людей, їхню довіру й домагатися щирості їхніх відповідей; має досконало знати діагностичні методики й умови їх правильного застосування.
Слід зазначити, що один із симптомів непрофесіоналізму – так названа "діагностоманія", що проявляється в прагненні будь-що і якнайшвидше поставити діагноз, зробити висновки по невиразних і недостатніх ознаках. Діагностоманія – це компенсація низької кваліфікації психодіагноста. Її часто супроводжує надмірне, іноді недостатньо осмислене використання спеціальної психологічної термінології, невміння просто й доступно, зрозумілими "життєвими" словами пояснити зміст діагностичних показників і зробити на їх основі адекватні висновки.
Ще один прояв непрофесіоналізму – використатання висновків психодіагностичних методик як беззастережних рекомендацій. Наприклад, при відборі працівників, при розподілі їх за різними видами робіт, у консультуванні та ін. Таким чином фахівець повинен розуміти, що результати будь-якої методики повинні бути включені в комплексну оцінку, яка грунтується на інших даних про особистість клієнта.
До непрофесіоналізму можна віднести й неправильне уявлення про можливості застосовуваних психодіагностичних засобів, абсолютизацію отриманих за їхньою допомогою даних. Некваліфікований користувач розглядає діагностичні показники клієнта як абсолютне значення, що остаточно визначають всю його майбутню діяльність, нібито пророкуючи навчальні й професійні успіхи.
Психолог-консультант, який здійснює психодіагностику, має розуміти можливості й обмеження своїх методик, ті допущення, які були зроблені при їхній розробці, пов'язані з ними межі висновків, які на їхній основі можна зробити, можливі помилки при використанні різних типів методів й імовірність їхнього здійснення.
Психолог-консультант, який здійснює психодіагностику, має орієнтуватися в базових теоретичних проблемах психологічної діагностики, серед яких: співвідношення діагнозу й прогнозу, передбачуваність діагностичних результатів, вплив соціокультурного фактора на діагностичні показники.
Професійна етика психолога-консультанта, який здійснює психодіагностику, досить складна й відповідальна сфера діяльності. Вона вимагає відповідної майстерності й може серйозно зачіпати долі людей, коли на її базі ставиться медичний або судово- психологічний діагноз, здійснюється конкурсний відбір або прийом на роботу. Тому до особистості та діяльності психолога- консультанта, який здійснює діагностику, пред'являється ряд соціально-етичних вимог – принципів психодіагностики, які детально розглядаються у дисципліні "Психодіагностика".
