Специфіка консультативної діяльності психолога
Консультування як стратегія психологічної допомоги людям
Консультування можна розглядати у вигляді декількох стратегій – як особливий вид допомоги людям, як особливий репертуар впливів або як психологічний процес. Залежно від завдань консультування або від поглядів консультанта використовуються ті чи інші стратегії. Хоча частина консультантів вважає недостатнім застосування стратегії допомоги та використовує певний репертуар впливів на клієнта. Більшість консультантів, які схиляються до стратегії допомоги, є прихильниками теорії і практики особистісно-орієнтованого консультування.
Тим не менше, консультування, спрямоване на надання дієвої індивідуально – орієнтованої допомоги людям, займає значне місце в роботі кожного психолога. У цьому разі консультація набуває вигляду індивідуальної розмови, наради, обміну думками, бесіди з фахівцем, людиною більш компетентною у питаннях психологічного змісту, аніж та людина, яка звертається по допомогу. Консультуватись – означає радитись із фахівцем із певного питання. А радитись – це означає обговорювати проблему, розповідати про непрості події, ускладнені обставини, факти, що турбують та напружують людину. Крім цього, радитись – означає вислуховувати поради кваліфікованої людини, спільно із фахівцем думати над певною проблемою, зважувати різноманітні шляхи її вирішення, шукати найбільш правильне та дієве рішення разом з людиною, виробляти певну світоглядну позицію, отже, отримувати важливу психологічну допомогу. Зрозуміло, що така ситуація потребує створення стосунків абсолютної довіри, конфіденційності, взаєморозуміння. Майже усі консультанти визнають те, що добрі стосунки є дієвим фактором допомоги людині. Деякі автори вважають, що добрі стосунки – не лише необхідний, але і повністю достатній чинник того, аби з клієнтом відбувались конструктивні зміни (К. Роджерс, 1957).
Консультування як стратегія допомоги людям – це цілісна, унікальна за своїм змістом система, яку можна представити як спільну продуктивну діяльність клієнта та консультанта. Основним продуктом даної діяльності є результативні зміни в житті клієнта, мінімізація проблемних аспектів його життя, подолання кризових станів, життєвих труднощів, покращення емоційної сфери, оптимізація особистісних якостей. Загальні характеристики консультування як стратегії допомоги людям: емпатійне розуміння клієнта, шанобливе ставлення до потенційних можливостей клієнта самому будувати власне життя, конгруентність (або щирість) стосунків.
Загальні цілі консультування як стратегії допомоги людям.
Залежно від життєвої ситуації людини цілями консультування можуть стати позитивні зміни свідомості та самосвідомості людини (наприклад, формування продуктивного, дієвого ставлення до життя, розвиток позитивного мислення, прийняття оточуючого світу в усіх його проявах, знаходження віри у свої сили, виникнення бажання долати та переборювати труднощі, відновлювати втрачені зв'язки з іншими членами родини, формування відповідальності за інших членів родини, тощо), поведінкові зміни (оволодіння способами продуктивної взаємодії з іншими людьми, із зовнішнім світом).
Більшість проблемних ситуацій, що виникають в житті людини, окрім досягнення загальних цілей, вимагають розв'язання ряду більш конкретних цілей:
- 1) встановлення стосунків довіри;
- 2) визначення сутності проблемної ситуації;
- 3) забезпечення клієнту можливості діяти.
Перша мета – встановлення стосунків довіри досягається емпатійним вислуховуванням, безумовним прийняттям особистості клієнта, розумінням його складного емоційного стану, висловленням щирого співчуття та виявленням бажання допомогти. Клієнт має вірити в те, що Ви його розумієте, готові працювати з ним у пошуках розв'язання проблемної ситуації.
Друга мета – встановлення сутності проблеми досягається шляхом виявлення її характеру, причин виникнення, особливостей перебігу. Клієнту треба дати можливість висловитись чітко та детально, розказати, що його турбує і що саме трапилось, що стало причиною виникнення проблеми, інше. Необхідно сфокусувати розповідь клієнта таким чином, щоби вона повністю розкривала сутність кризи та обставини, що зумовили її виникнення.
У ході даного етапу консультації корисно відокремити ті аспекти проблеми, що можуть підлягати змінам від тих, що мають характер незмінних, стабільних. Також варто попросити клієнта схарактеризувати його попередні спроби розв'язати проблемну ситуацію, розповісти про свої наміри щодо можливостей вирішення даної проблеми, обговорити та дослідити інші варіанти вирішення проблемної ситуації. Наприклад, можна запитати: "А що б трапилось, якби Ви ...", "Як би Ви себе почували, коли...?". Така розмова спрямовує клієнта на обдумування різних ймовірних наслідків його рішень, а також способи, якими він може реалізувати своє рішення. Також необхідно намагатися підключити внутрішні позитивні риси особистості клієнта та визначити ті зовнішні обставини, які допоможуть людині вийти з проблемної ситуації.
Третя мета консультування – забезпечення клієнту можливості діяти досягається шляхом надання допомоги у створенні плану дій, формування переконаності у тому, що він є дієвим, реальним та ефективним. Якщо це дійсно так і клієнт прийняв на себе відповідальність за реалізацію плану, то консультант мусить його схвалити та підтримати його рішення. Сам факт побудови плану дій є значним особистісний досягненням, що допомагає змінити емоційний стан людини.
У консультуванні, як системній діяльності, спрямованій на допомогу людині, виділяють такі основні компоненти (етапи): діагностичний, розвивально-корекційний, аналітичний. Розглянемо більш детально специфіку кожного з них.
Діагностичний – систематичне вивчення психічного, емоційного, особистісного стану, динаміки розвитку людини (або родини), яка звернулась по допомогу, збір і накопичення інформації про індивідуальні особливості людини, конкретну ситуацію, що виникла, резерви особистості клієнта, умови його життя, інше.
Розвивально-корекційний – відбір і часткове застосування засобів, що дають змогу створити умови стимулювання позитивних змін. На цьому етапі консультант осмислює результати діагностики та на їх основі продумує, яка саме програма дій буде найбільш ефективною у кожному конкретному випадку. У змісті даної програми визначається, які умови необхідно створити для появи конкретних позитивних зрушень, які дії здійснити, кого із людей можна залучити до цього, які організаційні засоби будуть найбільш ефективними. Крім цього, консультант має вирішити, що саме може зробити клієнт для зміни ситуації, а в чому йому треба надати допомогу шляхом залучення інших людей, активізації певних ресурсів, тощо.
Зазначимо, що перш за все психолог-консультант здійснює необхідну підтримку клієнта, гнучко змінюючи її форму та міру відповідно до його стану. Кожна людина лише сама може ефективно вирішити свої проблеми, змінити обставини свого життя у відповідності до самостійно прийнятих, зважених рішень. Консультант спрямовує увагу на створення сприятливих умов для таких змін, стимулювання процесу прийняття рішення, окреслення можливих шляхів подолання кризового стану, утримання уваги клієнта на найбільш важливих моментах, організацію процесу пошуку варіантів правильних рішень.
Аналітичний – здійснення аналізу проміжних і кінцевих результатів спільної роботи та внесення на їх основі змін у програму консультування. Цей етап передбачає обговорення проведеної роботи, її обдумування, аналіз наслідків, пошук ще більш ефективних шляхів подолання кризових ситуацій, інше.
Основні риси консультування як стратегії допомоги людям.
Психологічне консультування як специфічний вид діяльності психолога розраховане на роботу із психічно та клінічно здоровою особистістю, спроможною докладати зусилля до подолання проблем. Дана стратегія консультування передбачає наявність діалогічної взаємодії, спільної праці психолога та клієнта, яка стає поштовхом до подальшої самостійної роботи клієнта із власними труднощами, докладання його зусиль до подолання ситуаційних проблем, що розв'язуються на рівні свідомості. Специфічною рисою цієї стратегії психологічного консультування є те, що в процесі нього вибудовується модель особистості клієнта, виділяються основні кризові сфери його життя, але не відбувається глибоке проникнення в особистість клієнта.
Консультування зазвичай спирається на позитивні, сильні сторони особистості людини й засноване на переконанні у тому, що людина спроможна змінюватись, змінювати своє життя, створювати ті обставини, які її задовольняють, здатна знаходити способи реалізації своїх здібностей, мінімізувати негативні чинники розвитку, тощо. Консультування звичайно використовується як короткострокова допомога (3-10 зустрічей), але може бути продовженим залежно від своєрідності проблеми.
Психологічне консультування як стратегія допомоги має яскраво виражену специфіку, що визначається предметом, метою і завданнями цього процесу, а також особливостями усвідомлення консультантом своєї професійної ролі в індивідуальному житті людини. На особливості консультування впливає теоретична специфіка певного наукового підходу, школи, до якої належить консультант.
Загалом консультативна робота спрямована на те, щоб у процесі спеціально організованого спілкування з людиною, яка звернулась по допомогу, актуалізувати додаткові психологічні сили й здібності, які допоможуть їй віднайти нові можливості виходу з важкої життєвої ситуації. Проте в межах різних підходів до здійснення консультативної роботи існує певна специфіка надання допомоги людям, актуалізації тих чи інших психологічних, соціальних, психофізіологічних або особистісних чинників. Найбільш поширеними вважаються такі підходи: психофізіологічний, соціально-психологічний, особистісно- орієнтований.
Психофізіологічний підхід (профілактика стресових розладів).
У межах цього підходу основним об'єктом вивчення і корекції є стрес, як прояв неспецифічних фізіологічних та психологічних адаптаційних реакцій організму на зовнішні екстремальні впливи. Механізм дії стресогенних чинників розглядається як зміна гормональної регуляції організму з метою підвищення м'язової готовності, вироблення глюкози, зменшення тяги до сну, що у комплексі має допомогти організму подолати загрозливу ситуацію. Тривале перебування в такому режимі загрозливе, провокує виникнення дистресу – виснаженості фізичних та психічних адаптаційних можливостей. Сила стресу розглядається як похідна від характеру стресора (його сила, тривалість, непередбачуваність) та вроджених особливостей ендокринної системи індивіда. Додатковими чинниками, що зумовлюють характер реагування людини на стрес, вважаються: досвід дитинства, особистісні риси, доступність соціальної підтримки. Схильність особистості до дистресу сприймається як природна даність, генетично та психологічно зумовлена передумова хворобливого реагування на стресогенні впливи середовища, які можна вивчати та враховувати, але не змінювати.
Стратегія допомоги людям у стресовому стані є першою та найпоширенішою у медично орієнтованих галузях психології. Головним завданням профілактики стресових розладів вважається створення можливостей для своєчасної психом'язової релаксації людей, які знаходяться у стресових ситуаціях. Психом'язова релаксація дає змогу регулювати силу та тривалість стресового стану, а для лікування патологічних наслідків стресу використовується медикаментозна терапія та біхевіорістичні техніки занурення.
Соціально-психологічний підхід (кризове та проблемно- орієнтоване консультування). Базується на виявленні того, яка життєва ситуація привела до психологічного неблагополучия особистості, встановленні, до якого типу життєвої кризи відноситься консультаційний випадок і підведенні клієнта до правильного способу подолання кризи за допомогою певної послідовності психологічних впливів (Б. Лазоренко, Д. Банкрофт).
Психологічна допомога в рамках цього підходу розглядається як корекція процесу подолання кризи людиною на основі використання знань консультанта про типові кризи та оптимальні, найбільш ефективні шляхи їх проходження та подолання. Основними напрямками такої допомоги є: оптимізація соціальних умов, у яких відбувається життєдіяльність людини, розширення можливостей особистості щодо пошуку та знаходження прийнятних для неї шляхів виходу з кризи. Кризове консультування базується переважно на директивних методах впливу, які є найбільш розробленими в когнітивному та біхевіористичному напрямках психотерапії.
Основними терапевтичними чинниками психологічної допомоги людям у цьому разі виступають:
- 1) допомога в отриманні когнітивного контролю над ситуацією;
- 2) подолання надмірного використання засобів спростування;
- 3) створення адекватного емоційного стану.
Особистісно-орієнтований підхід (психотерапевтичне консультування) базується на вивченні та розв'язанні внутрішніх суперечностей особистості, що заважають людині благополучно долати життєві труднощі (К. Роджерс, К. Юнг, П.В. Лушин, О.Ю. Осадько). Причиною формування вразливості особистості до травмуючих впливів середовища вважається її відмова від прийняття та розвитку певних сторін свого Я: чи то прояву здібностей, чи то задоволення певного виду потреб, чи то реалізації можливостей тощо.
Стратегія допомоги особистості в психотерапевтичному підході полягає у тому, щоб гармонізувати розвиток особистості, підсилити внутрішній потенціал клієнта і створити умови, в яких він зможе сам дослідити власну ситуацію та отримати доступ до особистісних ресурсів, необхідних для розв'язання внутрішнього конфлікту. Ресурсами в психотерапії вважають неактуалізований особистісний потенціал, який клієнт не помічає та не використовує в проблемній ситуації. Вважається, що саме в кризовому стані, коли очевидною стає недостатність старої самоідентичності, особистість здатна розширити репертуар своїх можливостей за рахунок інтеграції у самість незадіяних частин Я. Зміст консультативної роботи може бути представлений такими компонентами: встановлення суб'єктивних смислів особистості, визначення особистісних обмежень, виявлення потенційних ресурсів.
Отже, специфіка особистісно орієнтованого консультування полягає у сприянні самостійному знаходженню та використанню способів реалізації завдань психологічної допомоги. Стратегія консультативної допомоги полягає у відновленні цілісності особистості, в актуалізації того потенціалу особистісних ресурсів, які були пригальмовані особистістю чи розвиток яких уповільнився унаслідок травмуючих впливів соціального середовища.
