Консультування людей похилого віку

В останні десятиріччя великого значення надається вивченню проблем старості та старіння. Старість не повинна стати для людини тяжкою ношею, а має бути повноцінним періодом життя.

Над цим питанням працюють політики і філософи, соціальні працівники і педагоги, психологи і медики в усьому світі. Для того, щоб привернути увагу світової громадськості до проблем людей похилого віку, ООН в 1990 році заснувала Міжнародний день людей похилого віку, який відзначається 1 жовтня, а в 1991 році Генеральна асамблея прийняла Принципи ООН відносно людей похилого віку. В Україні більше 13 млн. пенсіонерів, що становить 20,4% від загальної кількості населення, за прогнозами до 2050 року ця цифра становитиме 32,5%.

Період старості часто називають геронтогенезом (від грецьк. – geron – стара людина, genesis – розвиток, походження). Більшість дослідників вважає, що старість починається з 55-60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:

– похилий вік (для чоловіків 60 – 74 роки, для жінок 55 – 74 роки);
– старечий вік (75 – 90 років);
– вік довгожителів (90 років і більше).

Значне збільшення частини людей похилого і старечого віку в загальній структурі населення впливає на всі сфери життєдіяльності. Старіння населення піднімає нові проблеми перед науковцями і практиками. "Входження у старість" відбувається на фоні зниження рівня життя більшої частини людей. Нужденність, економічна залежність призводять до погіршення стану здоров'я людей похилого віку та сприяють поглибленню соціальної ізольованості, викликають психічне і психологічне неблагополуччя. Люди похилого віку потрапляють до групи високого ризику, а тому особливо потребують психологічної підтримки.

Геронтологія – це наука про старість та старіння. Поняття "старість" і "старіння" різні за своїм психологічним змістом. Старість є останнім етапом онтогенезу людини, тобто заключним періодом вікового індивідуального розвитку. Старіння – це природо-обумовлений процес, що проявляється у біологічних, фізіологічних, психічних змінах організму та послабленні його функціонування.

Біосоціальна сутність людини дає підставу розглядати психологічні зміни в старості як сукупність взаємовпливу біологічного і соціального. Старіння поділяють на три взаємопов'язані процеси: біологічне старіння, соціальне старіння, психологічне старіння.

Біологічне старіння – це біологічні зміни організму з віком (інволюція). Біологічне старіння пов'язане з фізіологічними аспектами старості.

Соціальне старіння проявляється у тому, як змінюються зв'язки з суспільством. Вивчення старості в соціальному контексті проходить за трьома напрямами:

– індивідуальні переживання людини похилого віку;
– місце людей похилого віку в суспільстві;
– проблеми старості та їх розв'язання на рівні соціальної політики.

Психологічне старіння – це специфічне відчуття психологічної старості, яке характеризується об'єктивними та суб'єктивними ознаками. До об'єктивних ознак можна віднести зниження інтелектуальних здібностей, звуження емоційної сфери. Суб'єктивні ознаки можуть реалізуватися у ставленні особистості до процесу свого власного старіння.

Люди похилого віку є специфічною категорією клієнтів психологічної допомоги. Специфічність проявляється у загостренні та зміні деяких рис характеру, зниженні зацікавленості у новому, неспроможності сприймати сучасні погляди. Зміни в їхньому соціальному статусі, матеріальному становищі та зовнішності призводять до того, що люди похилого віку стають дуже вразливими, у них спостерігається емоційна пригніченість, зміни настрою, схильність до депресивних станів.

Можна виділити такі вікові зміни у психічних процесах:

1. Порушення відчуттів та сприймань. У зв'язку з цим зменшується кількість інформації, яку людина може сприйняти.
2. Послаблення пам'яті, що проявляється у вигляді забудькуватості або погіршенні запам'ятовування нової інформації, а натомість спливає дуже давня інформація.
3. Зниження зосередженості, що проявляється у неуважності, розсіяності.
4. Негативні зміни в процесах мислення: порушується його темп, а іноді спостерігається зниження загальної продуктивності мислення.
5. Зміни в емоційній сфері: з'являється дратівливість, депресія, апатія, ангедонія.
6. Розлади свідомості, основним симптомом яких ε дезорієнтація у часі, місцевості, навколишньому середовищі, у власній особистості.

Інколи зміни відбуваються в особистості людини похилого віку: знижується самооцінка, підвищується вразливість, невпевненість. Це викликає негативні емоції, які загалом прискорюють старіння.

Ставлення людини похилого віку до старості проявляється у різних формах поведінки, що відображають індивідуальні особливості реагування на власне старіння. Одні зовсім не приймають своє старіння, тобто не бажають визнавати та розуміти те, що приносить старість у їх фізичні та психічні стани. Постійно знижений настрій вони сприймають як природний стан у старості. Такий стан часто призводить до розладу: від емоційного спустошення до повної ангедонії ("відрази до життя"), втрати здатності радіти життю. Інші знаходяться у злагоді зі своїм старінням і навіть у цьому вбачають позитивні сторони. Успішність старіння, адаптація до нього визначається тим, наскільки людина підготовлена до вступу в новий віковий період свого життя, тобто мова йде про рівень її зрілості та поглядів на життя; як проходив життєвий шлях на попередніх вікових періодах; що людина "несе в собі" (її внутрішній світ). Неадаптивним стає процес старіння у тих людей, які не змогли розвинути в собі якості самостійності та ініціативності. Часто такі люди відчувають себе загубленими і безпорадними. Інколи стара людина порівнює процес свого власного старіння з процесом старіння інших людей (людині здається, що вона старіє швидше чи повільніше, ніж інші), тобто спостерігається явище психологічної асиметрії своєї і "чужої" старості.

Криза "зустріч зі старістю" є великим випробуванням для людини, оскільки перед нею постає ряд нелегких завдань: по- перше, сприйняти факт зміни соціального статусу, переходу до нього; по-друге, зорієнтуватися у новому статусі; по-третє, сприйняти факт скінченності власного життя; по-четверте, зберегти сенс життя і не втратити його. Кожна людина ці питання розв'язує по-своєму, що зумовлюється як генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх вікових етапах, атмосферою в її родині, соціально-економічною ситуацією в її сім'ї, так і соціально-економічною ситуацією в країні, в якій вона проживає.

Найважче усвідомлювати завершеність свого земного життя. Спостерігаються різноманітні прояви цього усвідомлення: неприйняття самої старості; ознаки старіння розглядаються як симптоми хвороби, що може пройти; інколи боротьба зі старінням може відобразитися на ставленні до медичних препаратів та іпохондричній фіксації на своїх больових відчуттях.

Майже половина старих людей відчуває на собі віково- ситуаційну депресію (почуття спустошення, непотрібність, відсутність інтересу). Для людей цього вікового періоду характерним є почуття самотності, що часто є причиною депресивного стану та негативізму. Самотність у старості виявляється в різних соціальних аспектах:

– самотність як соціальний стан, що відображає психофізичний статус людей похилого віку та виникає під впливом чинників як психічного, так і соціально-економічного характеру. Ускладнюються можливості підтримувати старі контакти і зав'язувати нові;
– самотність як результат відсутності подружжя, дітей та родичів;
– самотність людей, які живуть у сім'ї, тобто нібито вони і не самотні, але не отримують достатньої уваги, розуміння, спілкування і у них з'являється таке почуття;
– самотність як спосіб життя, тобто людина добровільно сама вибирає такий спосіб життя через свої індивідуальні психологічні особливості, бажає бути незалежною від оточення.

Страхи людей похилого віку мають теж специфічний характер. Так, біологічні страхи виявляються у тому, що вони бояться не стільки смерті, скільки бути неспроможними обслуговувати себе, втратити розум, враховуючи що відбуваються процеси згасання функцій власного організму. Ірраціональні страхи людей похилого віку виявляються у побоюваннях нападів, переслідування. Моральні страхи відображаються у роздумах щодо нереалізованих планів, спогадах про те, як прожите життя, у чому його сенс та зміст.

Суттєвим аспектом кризи у багатьох людей похилого віку є депривація домагання на визнання. Це відбувається внаслідок того, що втрачаються основи зовнішнього визнання (змінюється зовнішній вигляд, матеріальні статки, посада). У осіб, для яких це є значущим, відбувається зниження самооцінки та виникає загроза руйнування власного "Я".

Не менш важливими аспектами, які сприяють поглибленню кризи, є невміння по-новому організувати свій вільний час, труднощі у спілкуванні між подружжям похилого віку, конфлікти між поколіннями, небажання щось змінювати у своєму житті, а також криза десексуалізації людей похилого віку.

Психологічна підтримка людей похилого віку передбачає два напрями: психологічне консультування і психотерапію.

Консультування людей похилого віку потребує теоретичних знань основ геронтопсихології, що необхідні для правильної оцінки психічного стану старої людини при контакті з нею, для вірного розуміння її проблем. Важливо також зрозуміти, в яких випадках скарги є істинними, а в яких – це особистісна реакція, потреба у спілкуванні або недостатність інформації щодо певного питання. Але, в будь-якому випадку, людина не повинна залишатись без психологічної підтримки.

Відповідно до гуманістичної спрямованості консультативної діяльності з людьми похилого віку, її головною метою є перетворення негативного образу старості в позитивний та сприйняття її як часу для відпочинку, улюблених занять та роздумів. Окремі цілі можуть містити в собі необхідність вислухати людину похилого віку та вивести її поведінку на рівень самокорекції.

Мету консультативної роботи з людьми похилого віку конкретизують наступні завдання:

– адаптація до нового статусу, допомога в переоцінці життєвих ресурсів та інтересів, у виборі іншої справи;
– допомога у прийнятті старості та всього минулого життя в цілому, у пошуку нових орієнтирів (формування позитивного образу старості як часу для щастя, розвитку внутрішнього спокою, обговорення всього хорошого, що є актуальним в життєвій ситуації людини);
– покращення емоційного стану, настрою;
– підвищення самооцінки.

Необхідно враховувати індивідуальність людини похилого віку й те, що ми спілкуємось з особистістю, яка має великий життєвий досвід, але часто цим досвідом їй нема з ким поділитися.

Отже, консультування людей похилого віку базується в основному на психологічних проблемах "фінішу життя". Люди похилого віку (у зв'язку з тими чи іншими обставинами) дуже часто є самотніми, їм немає з ким поговорити, навіть необов'язково про їхні проблеми, а просто поспілкуватися.

Цілі психологічного консультування в процесі роботи з людьми похилого віку полягають у наданні допомоги людині прийняти старість і все минуле життя в цілому, знайти нові життєві орієнтири, сенс життя; гармонізації та збагаченні змісту життя і діяльності людини, продовженні їх тривалості та продуктивності.

До змісту корекційної роботи з людьми похилого віку відносять:

– прискорення адаптації до нової ситуації;
– покращення здібностей реагування;
– зміна самооцінки людини похилого віку щодо свого життя тощо.

Методами психологічного консультування людей похилого віку можуть бути такі: бесіда, інтерв'ю, цілеспрямоване спостереження, дискусійне обговорення тем, рефлексивні методи. Основною технікою консультування людей похилого віку є техніка активного слухання. Треба слухати і почути, бо людям у цьому віці необхідно бути почутими і відчувати себе потрібними.

Ефективними є такі методики: методика "Автопортрет" (П. Ржичан), шкала самооцінки (Ч. Д. Спілбергер, Ю. Л. Ханін), методика визначення індексу життєвого задоволення (ІЖЗ).

Методика "Автопортрет" (П. Ржичан) спрямована на отримання інформації про життя досліджуваних, особливості самооцінки їхньої життєвої ретроспективи. Клієнту пропонують накреслити горизонтальний відрізок прямої, де крайні рисочки означають народження і закінчення життя. На відрізку, що уособлює прожите життя, відмічають найбільш важливі події, оцінюють ступінь задоволення ними. На основі цього будується крива, яка відображає задоволення життям. Накреслена крива може бути використана як підгрунтя для подальшої бесіди з клієнтом.

Шкала самооцінки (Ч.Д. Спілбергер, Ю.Л. Ханін) використовується для виявлення самооцінки людини в реальному часі. Досліджується кореляція між її особистісною тривожністю та ставленням до власного минулого і майбутнього. Висока тривожність, виявлена за допомогою даної шкали, відповідає негативному сприйняттю минулого; низька тривожність – задоволенню теперішнім і оцінюванню майбутнього як невідомого, але неприємного; низькому чи помірному показнику відповідає задоволення минулим і теперішнім, позитивна оцінка майбутнього.

Методика визначення індексу життєвого задоволення (ІЖЗ) успішно використовується у геронтологічних дослідженнях. Мета її полягає у визначенні загального психологічного стану людини. Показник ІЖЗ відображає загальний психологічний стан людини, ступінь її психологічного комфорту і соціально-психологічної адаптованості. У процесі проведення методики можна також виявити основні психологічні проблеми людей похилого віку, що впливають на задоволення життям, а також виявити інтерес до життя, самооцінку людиною своїх якостей, особливості ставлення до життя, психосоматичний тонус, узгодженість між поставленими і досягнутими цілями.

Основні принципи та критерії підбору методик для проведення психодіагностичного обстеження осіб похилого віку: невелика кількість та легкість сприймання стимульного матеріалу, оптимальне число запитань не повинно перевищувати 20; використання лише прийнятних та зрозумілих слів й висловлювань.

До особливих ситуацій, які вимагають надання психологічної допомоги людям похилого віку відносять: втрату близьких, глибоку депресію, самотність, непорозуміння з близькими, наближення смерті.

Основна роль психолога-консультанта полягає в тому, щоб з'ясувати, що сама людина похилого віку вважає для себе важливим. Консультативна діяльність з даною категорією клієнтів ставить особливі вимоги до консультанта, а саме:

а) до психологічного здоров'я. Це повинна бути психологічно здорова людина, яка має почуття гумору та оптимізм, а також позитивні установки щодо "чужої" і власної старості;
б) до професійних якостей. Це, в першу чергу, знання консультантом психологічних і соціальних особливостей людей похилого віку, здатність протистояти стереотипам і міфам про старих людей, бути професійно переконаним, що період старості дійсно може бути плідним та щасливим;
в) до особистих якостей. У консультанта повинна бути істинна, непідробна повага до старості, терпимість, позитивний досвід життя зі старою людиною, він має бути морально відповідальним, не обіцяти того, чого сам наперед знає, що не зможе виконати;
г) до зовнішнього вигляду. Зачіска та одяг повинні бути стриманими, при цьому важливе значення має охайність.

Відповідність до цих вимог забезпечує довіру людей похилого віку до консультанта.

Для здійснення ефективного та успішного процесу психологічного консультування клієнтам похилого віку необхідно дотримуватися певних вимог:

– повага до професійної діяльності консультанта;
– довіра до консультанта як особистості;
– активна участь у консультативній взаємодії і процесі вирішення проблем;
– аналіз своєї поведінки та ставлення до світу;
– перебування на рівні усвідомлених психічних процесів, станів і дій.

Найважливішим моментом у формуванні психологічної позиції клієнта є вироблення у нього готовності до змін, що спрямовані на самокорекцію, та готовності до співпраці з психологом-консультантом.

Як відомо, консультативна бесіда є однією з основних форм роботи в консультативній взаємодії.

Етапи консультативної бесіди (за О.В. Хухлаєвою) з людьми похилого віку мають змістові та методичні особливості. Охарактеризуємо їх детальніше.

I етап. Підвищення настрою.

Починати роботу з людиною похилого віку важливо з підвищення настрою, адже поганий настрій може значно знизити ефективність психологічної допомоги. Частіше до консультанта звертаються люди похилого віку, які знаходяться в стані депресії. Депресія – це пригнічений настрій, незадоволеність собою та навколишнім світом. Консультанту важливо налагодити стосунки з клієнтом, підняти йому настрій, спрямувати його ставлення до себе та світу в позитивне русло, а для цього консультант має володіти набором спеціальних прийомів.

II етап. Підвищення самооцінки. Зміцнення позитивного ставлення до себе.

Самооцінка – це оцінювання особистістю самої себе як людини, своїх можливостей, якостей та поведінки. Наявні в

суспільстві негативні стереотипи щодо старості та старіння впливають на формування у людей похилого віку ставлення до себе. Тому при наданні психологічної допомоги консультант повинен наводити об'єктивні позитивні факти, що можуть допомогти людині знову повірити в себе.

III етап. Формування позитивного образу старості як часу для відпочинку, здійснення улюбленої діяльності та роздумів.

Консультант повинен зробити так, щоб людина похилого віку переконалася, що старість – це період життя людини, в якому є свої переваги. Такими перевагами можуть стати: вільний час, що можна присвятити улюбленій справі, роздумам, життєвий досвід тощо. Звичайно, багато що залежить від самої людини та її ставлення до свого старіння. Клієнта необхідно переконати в тому, що кожний віковий період має значення в житті людини, тому необхідно сприймати життя і насолоджуватись ним відповідно до свого віку.

IV етап. Пригадування та обговорення усього приємного, що є в актуальній життєвій ситуації клієнта – людини похилого віку.

Консультанту необхідно запропонувати клієнтові згадати та обговорити все приємне, що є у його житті, зорієнтувати на позитивне сприйняття власного життя.

Специфіка стосунків консультанта і клієнта похилого віку в певних ситуаціях може ускладнювати процес консультування. Труднощі можуть виникати через життєвий статус людини похилого віку, яка прожила довге життя і володіє певним життєвим досвідом. Якщо людина похилого віку має досвід спілкування зі спеціалістами, які формально виконували свої обов'язки, не керуючись інтересами клієнта, то встановлення довірливих стосунків у такому випадку потребуватиме тривалого часу і витримки.

Якщо клієнт замкнений і підкреслює свою недовіру до сторонньої допомоги, то в роботі з ним бажано бути максимально логічним, використовувати чіткі пояснення, наводити конкретні факти.

V роботі з амбіційними людьми похилого віку треба вміти переключати їхню увагу, відволікати від проблеми та повертатися до її обговорення лише після нормалізації емоційного стану.

З тривожно-недовірливими клієнтами консультанту важливо показати себе людиною вольовою, упевненою в собі і здатного передавати цю впевненість іншим. Недовірливі люди похилого віку сприймають лише слова, сказані спокійно та авторитетно.

Зупинимося на деяких ситуаціях, у яких взаємовідносини консультанта і клієнта похилого віку можуть ускладнювати процес консультування (за І. Кемпером).

Ситуація 1. Повна ідеалізація консультанта, аж до обожнювання. За цим може стояти прагнення мати доброго захисника або уявлення про те, що консультант може розв'язати всі проблеми за клієнта, більше того – мусить це зробити.

Ситуація 2. Перенесення на консультанта ролі сина (доньки). Таке уявлення може виникати і у бездітних людей похилого віку.

Ситуація 3. Іноді клієнт у ставленні до консультанта проявляє агресію, що може свідчити про сильний страх смерті або невдоволення своїм життям, яке переноситься на консультанта.

У консультанта також можуть виникати почуття, що викликають дискомфорт. Це може бути почуття невпевненості та залежності від клієнта як людини більш старшого віку. Може викликати тривогу вигляд старої людини, що є прообразом власного майбутнього та спровокувати консультанта до пошуку різних форм захисту.

Особливої уваги заслуговує ставлення людей похилого віку до психологічної допомоги. В зв'язку з цим виділяють стереотипи поведінки людей похилого віку:

– неприйняття допомоги, недовіра до консультанта, що пояснюється небажанням бути залежним від чужої сторонньої людини;
– уявні установки, прагнення та наполегливість в отриманні якомога більшої кількості послуг від консультанта, покладання на нього всіх своїх проблем;
– невдоволення своїми життєвими умовами переноситься на консультанта;
– консультант сприймається як об'єкт, який несе відповідальність за фізичне та психічне здоров'я клієнта;
– негативізм, критичність, агресивність з боку клієнта до консультанта;
– протилежність в особистісних цінностях консультанта та клієнта;
– особиста антипатія до консультанта;
– відсутність авторитету консультанта у старшого за віком клієнта.

Труднощі, що виникають у консультанта в процесі консультативної взаємодії з клієнтом похилого віку:

– нерозуміння консультантом внутрішньої психологічної позиції клієнта;
– труднощі щодо скеровування спілкування з клієнтом;
– труднощі в умінні перебудувати взаємостосунки з клієнтом залежно від ситуації;
– проблеми у створенні сприятливого психологічного клімату;
– ускладнення щодо здійснення корекції міжособистісних стосунків тощо.

Загалом особливості консультативної діяльності з людьми похилого віку з точки зору сучасних наукових поглядів на старість і старіння полягають у сприянні адаптації до нового етапу життєвого шляху, формуванні оптимістичного ставлення до нових життєвих обставин, максимальному застосуванні позитивних аспектів наявного досвіду та зосередженні на улюблених видах діяльності.