Психологічне консультування в політичній сфері

Ґрунтуючись на загальних принципах психологічного консультування, використовуючи весь арсенал прийомів, засобів та методів, психологічне консультування у політиці має свої специфічні особливості, які проявляються в побудові та змісті діяльності психолога-консультанта з клієнтами, з урахуванням умов професійної діяльності. А.І. Соловйов вважає, що психологічне консультування в політиці – це різновид професійної допомоги керівникам та членам політичних організацій у розв'язанні їх спеціалізованих задач на основі зниження ризиків їх ділової діяльності.

Серед завдань в роботі психолога-консультанта в політичній сфері можна виділити наступні: 1) формування і покращення іміджу клієнта; 2) допомога політичному лідеру в освоєнні сучасних методів ефективного управління, сприянні у прийнятті ефективних рішень; 3) допомога лідеру у роботі з командою; 4) співучасть у проведенні виборчих кампаній.

Розглянемо ці завдання детальніше.

Формування і покращення іміджу клієнта. Поняття "імідж" – англійського походження (image) і означає цілеспрямовано сформований образ, який склався в масовій свідомості та набув характеру стереотипу; також імідж тлумачиться як набір певних якостей, які люди асоціюють з конкретною особистістю; як уявлення чогось, що раніше зустрічалося, конкретне чи абстрактне, і яке щось дуже нагадує в уявленні про інше. Будучи феноменом індивідуальної, групової чи масової свідомості, імідж функціонує як образ – уявлення, в якому у складній взаємодії поєднуються зовнішні і внутрішні характеристики об'єкта.

Виділяють чотири основних підходи до визначення поняття "політичний імідж": 1) онтологічний (імідж існує як образ, який складається на різних рівнях масової свідомості); 2) антропологічний (імідж визначається як набір певних характеристик, що асоціюються з конкретною індивідуальністю); 3) ціннісний (це цілеспрямовано створений образ, за допомогою якого об'єктові надаються додаткові цінності; імідж створюється для того, щоб викликати бажані зміни в масовій свідомості і поведінці людей); 4) етичний (політичний імідж розглядається як своєрідна "друга натура" за якою індивід оцінює себе, і яка, за умови регуляторного прояву, стає його сутністю).

В іміджі виділяють зовнішню, внутрішню та процесуальну сторони. Зовнішня складова містить в собі міміку, жести, манери, одяг, зачіску, голос тощо. Корегування та формування кожного компоненту зовнішньої складової іміджу орієнтується на індивідуальні особливості політика та передбачає їх врахування в роботі з клієнтом.

До внутрішньої складової відносять думки, інтелект, професіоналізм, інтереси, цінності.

Процесуальна сторона іміджу включає емоційну вираженість, пристрасність, енергію, швидкість реакції, почуття гумору, артистичність. Формування іміджу клієнта передбачає роботу консультанта в декількох напрямках, серед яких важливими можна визначити наступні:

Оволодіння мистецтвом політичного мовлення. Одним із центральних елементів політичного іміджу є мова людини. Успіх у виборчій кампанії, вплив на електорат багато в чому залежить від логічності, образності, переконливості мовлення. Психолог-консультант для покращення політичного мовлення може дати наступні рекомендації:

• – акцентуація важливих слів та вираження їх інтонацією;
• – зміна тону голосу – він не повинен бути одноманітним, повинен то підвищуватись, то знижуватись;
• – зміна темпу мовлення;
• – необхідність робити паузу до і після важливих думок,
• – кожне висловлювання подавати в завершеному вигляді. Жести. Виділяють декілька жестів, які визначають внутрішній стан політика:
• – відкритості: розкриті руки, розстібнутий піджак.
• – закритості: співрозмовник мимовільно витирає лоб, скроні, намагається прикрити обличчя; відбувається неузгодженість жестів.
• – захисту: перехрещення рук, стиснення пальців у кулак, схрещені руки на грудях тощо.
• – оцінки: руки підпирають щоки, поза мислителя, почісування підборіддя.
• – невпевненості: почісування вуха, шиї; легке потирання носа.
• – небажання слухати: опущення повік, почісування вуха, співрозмовник пересувається і повертається в бік виходу.
• – впевненої у собі й відчуття переваги: закладання рук за спину, закладання рук за голову.
• – готовності: подача корпусу вперед, при цьому руки лежать на колінах або обидві руки лежать на бильцях стільця.

Міміка. Спостереження за мімікою співрозмовника дозволяє більш точно визначити його позицію, зрозуміти, як сприйнято те, про що ми говоримо – чи схвально чи ворожо, чи відкритий співрозмовник чи закритий, чи цікава йому розмова чи ні. Важливе значення в розумінні поведінки співрозмовника відводиться очам.

За їх допомогою передаються найточніші сигнали людської комунікації. Більшість людей не мають можливості контролювати стан своїх зіниць, вони мимовільно розширюються та звужуються, і передають інформацію про реакцію на почуте. При аналізі міміки співрозмовника потрібно також звертати увагу на положення губ. Посмішка надає привабливості іміджу, але тільки в тому випадку, якщо вона справжня. Якщо ж співрозмовник сприйме посмішку як нещиру та награну, то виникне недовіра та не сприйняття інформації.

Вміння розуміти міміку партнера по спілкуванню дозволяє обирати оптимальну модель поведінки та адекватно реагувати на події.

Дотримання етикету. Імідж політика багато в чому залежить від дотримання правил та умовностей етикету, або порядку, який базується на принципах та нормах ставлення до людей. Знання цих норм полегшує орієнтування в різноманітних ситуаціях. До правил етикету відносяться правила привітання, знайомства, спілкування, складання візитівок, вручення подарунків та сувенірів, поведінки за столом.

Одяг. Усім відома сакраментальна фраза: "За одягом зустрічають...". Щоб досягти успіху потрібно мати привабливий зовнішній вигляд та вміти підбирати відповідний одяг. Разом з тим одяг повинен бути зручним, в іншому випадку незручний одяг може сковувати рухи людини, викликати дискомфорт. Одяг є певним " кодом", характерним для будь-якої професійної групи. У політиків також склався певний стереотип щодо одягу. Визначаючи який костюм обрати, потрібно пам'ятати і про особливості сприймання тих людей, з якими політик спілкується. Це можуть бути люди з різних соціальних та вікових груп, зі своїми уявленнями і смаками, тому одяг потрібно підбирати універсальний.

Легенда кандидата. В структурі іміджу важливого значення відіграє "легенда кандидата". Легенда виступає інформаційною основою іміджу та рекламної компанії політика. Передвиборча легенда включає два аспекти: біографічні дані і короткий виклад своєї передвиборчої платформи. Завдяки вірно обраній стратегії та легенді політика запам'ятовують, він стає популярним. Існує декілька способів створення політичної легенди. Перший пов'язаний з біографією кандидата. Консультанти, аналізуючи біографію кандидата відшуковують такі її особливості, які могли б бути основою легенди. Інший спосіб базується на особливостях поведінки та зовнішності.

З легендою також пов'язана політична ідея, яка є основою діяльності політика. Політичні ідеї є відображенням особливостей суспільного розвитку та устрою держави.

Формування іміджу на думку І.Л. Вікент'єва може відбуватися за наступними напрямами:

• – Позиціонування об'єкта;
• – Підвищення іміджу;
• – Антиреклама (або зниження іміджу);
• – Відстороненість від конкурентів.

Розглянемо ці напрями детальніше.

• 1. Позиціонування – це створення і підтримання зрозумілого образу політика, окреслення його ідей, щоб вони були зрозумілі для виборця. При правильному позиціонуванні політик дуже швидко запам'ятовується, ідентифікується.
• 2. Підвищення іміджу – це комплекс завдань по закріпленню та покращенню образу політика. Досягається засобами прихованої реклами, проведення заходів, спрямованих на підвищення уваги до кандидата. Можливе проведення заходів, які висвітлюються у ЗМІ та сприяють покращенню іміджу. (Публікації, інтерв'ю, в яких розкриваються позитивні риси характеру кандидата тощо).
• 3. Антиреклама або зниження іміджу. Образ того чи іншого політика може сприйматися не всіма виборцями однаково. Комусь політик подобається, комусь ні. В конкурентній боротьбі суперники можуть використовувати якості один одного і при певному позиціонуванні це може впливати на негативізацію образу політиків. У "брудних" компаніях як засіб антиреклами можуть застосовуватися вигадані історії, перекручення прізвища, вигадка прізвиська політика тощо. Дуже часто негатив спрямовується не на програму політика, а на особистість людини. Знання про негативні сторони конкурента, "слабкі" місця його програми чи неправильні дії можуть сприяти виграшу протилежної сторони.
• 4. Відстороненість від конкурентів визначається як позиціонування політика у порівнянні з конкурентами. Відстороненість досягається завдяки вдало проведеним акціям, вміло підібраним меседжам зверненим до виборців (наприклад "Поки інші обіцяють, ми робимо"). Відстороненість передбачає активність, творчість, креативність як самого кандидата, так і спеціалістів, які з ним працюють і відповідають за створення іміджу. Часто відстороненість від конкурентів в політиці пов'язується з ідеями, політичною програмою, з окремими групами виборців тощо.

Розробка іміджу політика складний процес, який передбачає глибокий психологічний аналіз особистості клієнта, урахування його сильних і слабких сторін, здатність до сприйняття та аналізу інформації. Імідж політика формується завдяки комплексу заходів, які його створюють: манера одягатись, поводити себе, говорити, жестикулювати, проявляти ерудованість, професійну грамотність, ініціативність, доводити політичні ідеї тощо. Крім основної інформації існує дотична: чутки, анекдоти, компромат, інформація про образ життя, роботу, відпочинок, друзів тощо. Ця дотична інформація може бути позитивною, нейтральною чи негативною, залежно від того, з яких джерел надходить інформація.

Перед консультантами з психології, паблік рілейшен, іміджу досить часто виникає проблема підвищення рейтингу кандидата. Так, фахівці з PR та психологи-консультанти пропонують наступну стратегію для підвищення рейтингу політика. Перший етап – зміни у зовнішності: зачіска, одяг тощо. Відомий фахівець з PR Адольфо Каночі вважає, що при правильному підході і врахуванні індивідуальних особливостей кандидата правильно сконструйований імідж підвищує рейтинг на 20-30%. Другий етап – ініціативи політика, наприклад конкретні заяви та декларації, котрі підтримала група людей, які формують спільну думку. Якщо це разова акція, то вона повинна бути безпрограшною і недоступною для критики інших політиків. Обов'язкове висвітлення акцій у ЗМІ та виступ політика на телебаченні. Для постійного підвищення рейтингу потрібні більш тривалі та стратегічно сплановані акції.

Імідж політика можна вивчати за допомогою різноманітних прийомів. Для ознайомлення пропонується "Методика вивчення іміджу та його корекція".

Формування іміджу тісно пов'язане з ментальністю суспільства і основними типами лідерів, які виділяються в політичній культурі. Для ефективного проведення консультування психолог повинен мати уявлення про типи політиків. Є чимало підходів до визначення такої типології. Один з ключових підходів орієнтується на типи політичної культури, які домінують у суспільстві.

Політична культура – це система політичних знань, оцінок та моделей поведінки, а також цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні стосунки в суспільстві.

У сучасній політичній культурі виділяють два основні типи: демократичний та автократичний.

Основні риси демократичної політичної культури:

• – традиціоналізм проявляється в лояльності, законослухняності тощо;
• – моралізм, який проявляється в дотриманні загальнолюдських моральних цінностей;
• – індивідуалізм, який передбачає, що основною цінністю політичної культури є приватні інтереси, спрямованість на стосунки, які засновані на довірливих особистісних контактах та зобов'язаннях;
• – політичний активізм, який полягає в переконанні, що діяльна участь громадян у всіх сферах життя може принести особистісний успіх.

Демократична культура протягом тривалого розвитку ввібрала в себе нові цінності: толерантність, терпимість до іншої точки зору, громадянська згода, падіння авторитету ієрархічної влади.

Автократичний тип політичної культури має два різновиди – авторитарний та тоталітарний. Ідеал автократичної політичної культури – держава із сильною та неконтрольованою владою, яка виключає права і свободи громадян. Авторитаризм відображає незадоволену потребу в стабільності, опорі і об'єднує тих, хто боїться соціально-політичних та економічних змін незалежно від свого соціального статусу. Сутність авторитарної політичної культури – необмежене поєднання суспільної свідомості із суб'єктом влади – лідером політичної партії або монархом із сильним вольовим характером.

Тоталітарна політична культура характеризується повною відсутністю плюралізму в політичних стосунках.

За іншою класифікацією (Г. Алмонд, С. Верба) політичну культуру поділяють на:

• – патріархальну, коли у людей відсутній інтерес до політичної системи. В патріархальних общинах політична орієнтація на вождів не відділена від їх релігійних, соціально-економічних та інших орієнтацій;
• – підданську, яка відрізняється сильною орієнтацією на політичну систему, але слабкою участю громадян в її функціонуванні. За даної політичної культури існують спеціалізовані політичні інститути, на них орієнтуються члени суспільства, проявляючи при цьому різноманітні почуття і сприймаючи їх як законні чи незаконні;
• – активістську, в межах такої культури людей цікавить не тільки те, що політична система дає їм, але і те, яку роль вони відіграють в такій політичній системі, чи можуть вони відстоювати свої громадянські права та обов'язки.

Для успішного надання консультативних послуг перед психологом постає необхідність побудови психологічного портрету політика. Це передбачає створення цілісної картини психічного життя людини, достатньо повного розкриття різних аспектів життєдіяльності та поєднання їх в єдину цілісну картину. Проблеми розв'язання даної задачі пов'язані з відсутністю загальноприйнятих операціоналістичних та диференційно-психологічних теорій. Без чітко визначених орієнтирів складання консультантом об'єктивного психологічного портрету може буде ускладненим. Створення психологічного портрету політика дозволить психологу надати ефективнішу консультативну допомогу. На першому етапі побудови портрету необхідно виділити найбільш важливі та стійкі особливості, які формують психологічну структуру особистості політика, дізнатись чи є ці риси стійкими, органічними чи набутими, особистісно-мотиваційними або такими, які переходять в реактивні стани. При створенні психологічного портрету необхідно враховувати фактор часу, який відводиться на виконання роботи та визначитися, який портрет політика ми створюємо – той, який стосується політика в даний момент, чи портрет "взагалі". В залежності від цього психологічний портрет може містити або відносно стійкі, стабільні характеристики, або змінні, менш стабільні характеристики психічних станів. Описуючи ті чи інші індивідуальні особливості в психологічному портреті політика, потрібно розуміти чи є ці особливості специфічними для конкретних ситуацій і для яких саме, чи навпаки – ці особливості мають надситуативний характер і проявляються в різних випадках. Також важливо усвідомлювати, що людина може змінюватись під впливом політичних чи соціальних факторів або під впливом внутрішніх факторів. Таку динаміку змін особистості потрібно враховувати при складанні психологічного портрету політика, реалізовуючи одне з основних завдань створення портрету – прогнозування політичної діяльності.

Методики по вивченню психологічних портретів політичних лідерів держав спрямовані на розв'язання задач кращого розуміння психологічних механізмів політичної поведінки лідерів, їх мотивів та установок, соціально-психологічних сторін особистості. Структуру особистості політичного лідера, яка впливає на його політичну поведінку, складають основні блоки особистісних характеристик: Я- концепція, мотиваційна сфера, система політичних переконань, стиль прийняття політичних рішень, стиль міжособистісних стосунків, стійкість до стресу. Для отримання інформації про політика необхідно враховувати як результати об'єктивних досліджень, так і суб'єктивні оцінки його біографів, власні мемуари та статті політика.

Інше завдання психолога-консультанта полягає в допомозі політичному лідеру в освоєнні сучасних методів ефективного управління, сприянні у прийнятті ефективних рішень. Важливого значення для успішного здійснення політичної діяльності, проведення виборчої компанії набуває уміння ефективного прийняття політичних рішень. Політичні рішення обумовлюють дії політика, є засобом узгодження інтересів, розв'язання назрілих проблем суспільства. Політичні рішення реалізуються в законах, наказах, розпорядженнях, постановах тощо. Рішення можуть бути колегіальними або одноосібними, стратегічними і тактичними, функціональними та дисфункціональними.

Прийняття політичних рішень базується на певних принципах, зокрема, цей процес повинен бути:

• – послідовним (логічним);
• – таким, що базується на достовірній інформації;
• – вільним від емоцій та упереджень; – раціональним.

Існують різні стратегії реалізації рішень, зокрема:

• – елітизм;
• – консерватизм;
• – радикалізм; – популізм.

Елітизм відрізняється закритим характером прийняття, реалізації та здійснення політичних рішень. Населення та громадські організації не мають можливості впливати на вироблення та корегування рішень.

Консервативна стратегія передбачає використання традиційних форм і методів політичного регулювання, які базуються на загальноприйнятих суспільних цінностях та ідеалах. Використання традиційних методів посилює лояльність населення і сприяє збереженню цілісності суспільства.

Радикальна політика використовує незвичні, крайні методи, використання яких може призвести до негативних наслідків, але іноді ситуація потребує використання саме таких методів.

Популізм – це ще одна стратегія політичних рішень. Формально дана стратегія передбачає опору на суспільну думку, але досить часто аргументи, з якими політики звертаються до виборців, орієнтовані на емоції людей і в реальності не зможуть бути реалізовані навіть частково.

На думку польського політолога А. Боднара процес прийняття політичних рішень має наступну структуру:

• 1 стадія – заявления вимог;
• 2 стадія – підготовка рішення;
• 3 стадія – виконання рішення.

Існує чимало причин, які можуть негативно впливати на результати рішень, серед яких можна виділити наступні:

• – невміння визначити справжню причину проблеми; неспроможність вчасно відмовитися від попереднього неправильного рішення; неточна інформація; ігнорування чи приховування проблем; персональні упередження; самовдоволеність; неякісне виконання обов'язків; невміння все передбачити; розбіжність між стилем прийняття рішення та його виконанням; відкладання рішень до останнього часу; острах перед наслідками рішення; невдача у виконанні рішення (брак дієвості);
• – паніка: апатія (брак бажання); некомпетентність, недосвідченість; невміння проводити аналіз; неадекватна підготовка та виконання; брак ресурсів; брак упевненості у власних силах; непередбачені обставини; зміна зовнішніх обставин;

Умовами ефективного прийняття політичних рішень можуть бути: правильно визначена суть проблеми; критичний аналіз проблеми; проведення попереднього аналізу ситуації експертами; раціональна оцінка можливих винагород та витрат від реалізації кожного варіанту прийнятих рішень, оцінка можливих негативних наслідків; впевненість і мужність у прийняті рішень; прийняття рішень розподілене між уповноваженими рівнями керівництва; компетентність; активність та енергійність; прийняття запасного варіанту дій; можливість змін (зміни розглядають як можливий варіант розвитку подій, а не як загрозу); виконання рішення послідовно й наполегливо (сильне лідерство).

У політиці важливо розуміти і знати, як політичні рішення будуть сприйматися громадянами, як суспільство інтерпретує та реагує на те чи інше рішення влади, які мотиви приписує, наскільки активно чи пасивно відбувається підтримка влади. Тому політичні рішення повинні бути проаналізовані і в психологічному аспекті.

Задачі психолога, який надає консультацію політику по прийняттю рішень, наступні:

По-перше, він повинен корегувати проекти чи рішення щодо їх психологічної грамотності – стежити, щоб у них не були закладені нереалістичні очікування, помилкові уявлення про причинно-наслідкові зв'язки поведінки, щоб вони не провокували людей на деструктивні дії та не сприяли появі депресивних реакцій.

По-друге – психологізувати сам процес прийняття рішень, тобто враховувати психологічні аспекти при прийнятті політичних, економічних та інших завдань.

Допомога лідеру у роботі з командою. Важливого значення в роботі психолога-консультанта в політичній сфері набуває консультування клієнтів щодо діяльності груп. Психолог може проводити консультації з командами та їх лідерами щодо поліпшення мікроклімату в команді, спрямованості на прийняття продуктивних та ефективних рішень. Поради психолога можуть бути зорієнтовані на підвищення рейтингу політичного лідера чи партії у великих соціальних групах виборців. Зрозуміло, що психолог-консультант не може впливати на різні соціальні групи, змінювати електоральні настрої (це прерогатива політиків), але він повинен розуміти принципи функціонування груп, вміти їх класифікувати та знати механізми впливу політиків на ті чи інші об'єднання та спільноти.

Згідно загальноприйнятого визначення, соціальна група – це відносно стійка кількість людей (не менше трьох), пов'язаних системою стосунків, які регулюються інститутами, мають спільні цінності і віддалені від інших спільнот певним принципом уособлення.

Існує значна кількість різноманітних класифікацій та типологій політичних груп. Групи можуть поділятися за розміром, на "малі" та "великі". Під "малими" розуміють групи чисельністю від 2-3 ("діада", "тріада") до декількох десятків людей. Основним критерієм визначення групи як "малої " є можливість регулярних контактів між її членами. В політиці малою групою може бути найближче оточення лідера, його команда.

Іншим критерієм класифікації груп є поділ за ступенем групової згуртованості. Згуртованість визначається за спільністю інтересів, цілей та єдністю дій. Високі рівні групової згуртованості в політиці частіше розповсюджені в тоталітарних суспільствах, а також характеризують ті групи, які борються за владу або намагаються утримати владу. Прикладом таких груп можуть бути об'єднання, які в політиці називають "кліки". Розрізняють два типи таких угрупувань. Перший – кліка партнерського типу, союз рівних за можливостями персон з номінальним лідером. Другий – кліка васального типу, з лідером – вождем, з яким інші члени пов'язані певними зобов'язаннями. В розвинутих демократичних суспільствах існує конкуренція між політичними силами, тому стає неможливим виникнення при владі гомогенних груп.

Існує також поділ за критерієм відкритості групи. За цим критерієм групи поділяються на відкриті для нових членів, напіввідкриті та закриті. Ступінь відкритості визначається легкістю вступу до такої групи.

За своїми цілями групи в політиці поділяються на інструментальні та експресивні. Інструментальні групи орієнтовані на досягнення реальних політичних цілей – отримання влади, реалізація програм, здійснення суспільних та державних перетворень. Експресивні за своїми цілями групи – зорієнтовані на створення комфортної атмосфери для свого існування в політиці.

Групи поділяються по структурі на формальні та неформальні. У формальних групах чітко визначено статус, права та обов'язки усіх членів. У неформальних статус членів і характер взаємостосунків обумовлюється особистими якостями учасників групи.

За формою зв'язків між учасниками об'єднання, групи можуть бути первинними та опосередкованими.

За значущістю для учасників групи можуть бути референтними та негативно референтними. Референтна група – це спільнота, за законами якої хоче жити людина, навіть не входячи до такої групи . Це приваблива, бажана для людини група, нормам і стандартам якої вона прагне відповідати. Негативна референтна група – реальна чи віртуальна спільнота, за законами якої не хоче жити людина.

За ефективністю групової діяльності розрізняють групи, зорієнтовані на:

• 1) досягнення групової мети;
• 2) підтримку групової життєздатності;
• 3) досягнення задоволення учасників групи;
• 4) досягнення особистісних змін у членів групи під впливом групи і перебуванням у ній.

Психолог-консультант має знати, що в політиці групи у своєму формуванні проходять ряд етапів:

• – етап "номінальної групи". На першому етапі певна кількість людей, яка планує займатися політичною діяльністю, проводить зустрічі, дискусії на політичні теми, пише меморандуми чи маніфести. На цьому етапі люди майже не знають один одного, відбувається знайомство членів групи та з'ясування "хто є хто".
• – етап "асоціативної групи". На другому етапі відбувається формалізація групи, з'являються перші ознаки організації – обирається керівництво, секретаріат партії.
• – етап "кооперативної групи". Характеризується появою певної єдності цілей, інтересів і дій, а також первинного досвіду спільної групової діяльності та первинних спільних групових переживань.
• – етап "корпоративної групи". На цьому етапі існує достатньо стійка спільність інтересів, цілей, дій, формальна і неформальна єдність групи, але можуть виникати також мікрогрупи в єдиній політичній структурі.
• – етап "колективу". Цей етап характеризується не просто стійкою спільністю інтересів, цілей, але й вищим ступенем їх усвідомлення та максимальною консолідованістю дій членів групи.

Психолог-консультант повинен спрямувати свою роботу на вивчення структури групи, атмосфери в команді, розуміння того, як приймаються командні рішення.

Термін "команда" вперше був запроваджений в політиці М. Вебером в його праці "Політика як покликання і професія". Існує декілька типів команд, які були сформовані за такими принципами:

• 1. Надособистісна відданість ідеї.
• 2. Професійна компетентність або особисті якості, що забезпечують ефективність діяльності членів групи.
• 3. Особиста відданість лідеру-вождю.

Важливою умовою для діяльності консультанта в сфері психологічного консультування в політиці є компетентність психолога в питаннях політики, економіки чи соціальних проблем.

Іноді деякі питання потребують вивчення реакцій людей в різних регіонах або соціальних групах. У таких ситуаціях доцільно застосовувати експертний аналіз, що може проводити експертна група, до складу якої входять психологи, психотерапевти, соціологи. Така група може робити висновки щодо:

• – психологічних наслідків тих чи інших акцій;
• – їх впливу на суспільну атмосферу, поведінку людей;
• – ставлення до лідерів та інститутів;
• – можливих кризових або конфліктних ситуацій.

Вивчення громадської думки базується на аналізі даних опитувань певних категорій громадян, проведенні інтерв'ю та телефонних опитувань, спрямованих на з'ясування мотивації відповідей та психологічних механізмів, що забезпечують той чи інший вибір.

Політики по-різному сприймають результати таких опитувань. Одні, бюрократичного типу, не турбуються щодо громадської думки, оскільки вважають, що посада, яку вони обіймають, не залежить від того, що про них думають люди; інші чітко орієнтуються на результати досліджень, прагнуть нічого не робити такого, що може призвести до падіння популярності і часто аргументують: "Я є представником своїх виборців і не можу йти проти їх волі".

Ще одна категорія політиків, які не є тільки "трансляторами коливань" суспільної думки, але і суб'єктами політичного процесу, вони цікавляться не тільки тим, що люди думають сьогодні, але і тим, як змінити установки людей, переконати їх погодитись з тим, з чим люди сьогодні не згодні, прийняти те, що на сьогодні здається неприйнятним.

Задачі впливу особливо актуальні в тих ситуаціях, коли потрібно приймати непопулярні рішення або суспільне роздратування досягло таких меж, що можуть виникнути безлади або насильницькі дії. Політики можуть діяти своїми методами – організовувати кампанії в засобах масової інформації, виступати перед виборцями.

Психологи-консультанти повинні визначати істинні причини незадоволення, з'ясовувати, які аргументи будуть найбільш ефективні, коли і в якій формі їх потрібно використовувати.

Дії будь-якої політичної системи залежать від її здатності психологічно впливати на особистість, стимулюючи її до вчинків, які відповідають цілям системи.

Політичні партії, політики, організації та об'єднання прагнуть завоювати прихильність громадян, формуючи політичні цілі, цінності, норми та установки. При цьому шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними. Одна тактика передбачає вплив на громадську думку безпосередньо перед прийняттям того чи іншого рішення (голосування на виборах, участь в референдумі тощо). Інші політики, партії та рухи вважають, що важливо формувати політичну свідомість у вигляді цілісної ідеології, що дозволяє виховати компетентних громадян і забезпечить високий рівень їх участі в політичній діяльності, тобто постійно працювати над створенням громадянського суспільства.

Політична свідомість і активність громадян залежить від якісної взаємодії політиків і суспільства, довіри один до одного, тому для політиків є важливим розуміння окремих груп людей, причин їх поведінки і активності, врахування їх менталітету.

Поняття "менталітет" ("ментальність") в психології означає: наявність у людей того чи іншого суспільства, що належать до однієї культури, певного спільного "розумового інструментарію", який дає їм можливість по-своєму сприймати і усвідомлювати власне природне і соціальне оточення і самих себе.

Ментальність як сукупність соціально-психологічних установок, автоматизмів і звичок свідомості формує у людей способи бачення світу і уявлення про світ.

Важливою складовою менталітету є установка, тобто специфічний стан суб'єкта, який характеризує його готовність до здійснення дій, спрямованих на задоволення даної потреби в даній ситуації. Установка передує дії, є її початковим етапом. В політичній діяльності установка є регулятором поведінки людини або групи, яка формує позитивне чи негативне ставлення до влади, держави. Будь-яка політична дія можлива лише тоді, коли людина налаштована на неї, має попередню готовність до дії. У структурі установки виділяють три компоненти: когнітивний, емоційний та поведінковий. Когнітивний компонент передбачає, що людина володіє певними знаннями, інтересом до політики. Завдяки цьому особистість здійснює відбір інформації щодо партій, політиків, політичних процесів. Емоційний компонент установки передбачає ставлення до політичного об'єкта (подобається – не подобається, приємно – неприємно, довіряє – не довіряє). Поведінковий компонент передбачає готовність до дії – голосування, участь в мітингах, вступ у партію.

Політична поведінка в психології, на думку деяких дослідників, може визначатися впливом на особистість ситуаційних факторів, до яких відносять фізичне середовище, органічне середовище та соціальне середовище. Ці фактори носять об'єктивний характер. Завдання консультанта полягає в тому, щоб виявити кореляцію між вчинками людини і факторами середовища.

Інші дослідники (П. Блау), вважають, що політична поведінка людини подібна до економічних процесів: хто більше вносить засобів, часу і сил, той може очікувати більшої винагороди. Політична поведінка розглядається як результат раціональних рішень про те, що для людини більш вигідно. Згідно цієї гіпотези, дії людини визначаються з прагматичної, "ринкової" точки зору, але поза увагою залишаються її емоційні прояви, дії і вчинки, цінності та погляди.

Співучасть у проведенні виборчих кампаній. Психолог- консультант може приймати участь у проведені виборчої компанії кандидата. Серед задач консультанта в даному напрямку можуть бути наступні:

• 1) участь у розробці стратегії;
• 2) вивчення "портрету" виборців та соціально-демографічних характеристик виборців;
• 3) вивчення конкурентів;
• 4) участь та розробка проекту кампанії.

Стратегія – це зібрання основних ідей кампанії. Саме в межах стратегії реалізується образ кандидата, тактика і план кампанії. Стратегія також визначає зміст основних агітаційних матеріалів. Під час формування стратегії кампанії необхідно виділити сильні якості кандидата.

У виробленні стратегії необхідно враховувати ресурси, важливі для проведення виборчої кампанії:

• – Часові ресурси (кампанія, яка починається за рік, а не за три місяці до виборів має більше шансів на позитивний результат).
• – Інтелектуальні, творчі ресурси (залучення до кампанії висококласних спеціалістів для розробки і реалізації кампанії, створення та реалізації програми кандидата).
• – Фінансові ресурси.
• – Організаційні ресурси. – Адміністративні ресурси.
• – Матеріально-технічні ресурси (доступ до сучасних систем зв'язку, комп'ютерів і програмного забезпечення, транспорту).
• – Юридичні ресурси. – Інформаційні ресурси.

Під час формування передвиборної стратегії консультант має визначити:

• – ХТО є потенційними виборцями. – ЧОМУ вони мають проголосувати.
• – ЩО є спільного між кандидатом і виборцями.

Завершується робота над стратегією підготовкою "сюжету кампанії", який у загальних рисах може показати основні етапи проведення кампанії, важливі інформаційні події, час і місце оголошення кандидатом важливих ідей, основні гасла. До цих етапів прив'язують графіки роботи кандидата і прес-служби, медіа- плани, плани підготовки та запуску рекламних носіїв.

ОРІЄНТОВНИЙ ГРАФІК ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ

Тактика кампанії обумовлюється, визначається за наступними характеристиками:

• – Розміри виборчого фонду та терміни надходження коштів.
• – Кількість прибічників кандидата, які готові брати участь у кампанії на волонтерській основі, їх згуртованість та географія проживання.
• – Засоби масової інформації – регіони розповсюдження, тираж, орієнтація аудиторії тощо.
• – Особистісні якості кандидата. Його здатність і готовність особисто активно брати участь в роботі команди, зустрічах, поїздках.
• – Особливості кампанії – тактичні рішення, інформаційний привід, програмний пункт, імідж кандидата.

Кожна виборча кампанія унікальна і визначається, з одного боку, розумінням командою кандидата специфіки території, на якій відбуваються вибори, з іншого, – творчими та інтелектуальними можливостями команди.

Тактика виборної кампанії включає в себе:

• 1. Побудова плану графіку і вибір головного напрямку його дій. Кандидат має завчасно знати, де, коли і перед ким він повинен виступити, де і коли з'явитися на зустріч. Відповідальні за підготовку, корегування та реалізацію цього графіку є менеджер кампанії, керівник головного штабу та референт кандидата. В проробці подачі основних інформаційних приводів беруть участь керівники прес-служби та інформаційно-аналітичне управління.
• 2. Побудова плану-графіка ведення виборної кампанії в ЗМІ і визначення основних пропагандистських матеріалів кампанії, термінів їх готовності і виходу в ЗМІ. Створюються медіа- плани для ефірних та друкованих ЗМІ, як по об'ємам, так і за тематикою. Відповідальними за підготовку, коректування та реалізацію цього плану-графіка є менеджер кампанії, експерти-консультанти, керівник прес-служби.
• 3. Побудова плану – графіка розгортання та роботи оперативних груп на території, графіки створення та запуску рекламних носіїв. Агітаційні матеріали готує прес – служба, іміджмейкери, консультант-психолог інші фахівці. Під час тривалої кампанії зміна слоганів здійснюється 2-3 рази за період кампанії, тому робота в цьому напрямку повинна бути своєчасною та злагодженою.
• 4. Розробка тактичних планів на випадок "відбиття" атак суперників. Цим повинен займатись менеджер кампанії спільно з кандидатом, референтами, консультантами.
• 5. Налагодження збору інформації про плани суперників та забезпечення безпеки кампанії кандидата. Пошук слабких місць та підготовка атак на суперників. Керує керівник головного штабу та всі керівники напрямків.
• 6. Проведення регулярних телефонних та іншого виду опитувань з метою вивчення рейтингу кандидата, настроїв виборців і корегування плану-графіка кампанії. Організацією опитувань і попереднім аналізом їх результатів займаються керівники штабів.
• 7. Організацією кадрового забезпечення виборної кампанії, що включає залучення волонтерів та найм персоналу, який необхідний для реалізації обраної стратегії і тактики займається керівник центрального штабу.

Отже, психологічне консультування в сфері політики передбачає, що психолог-консультант повинен володіти знаннями про особливості психологічного портрету політика, методами формування і покращення іміджу клієнта, знаннями сучасних засобів ефективного управління, прийомами роботи з командою, знаннями про особливості проведення виборчої кампанії та розуміти індивідуальні особливості клієнта.