< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Консультування з проблем подружніх взаємин

Сучасні шлюбно-сімейні стосунки, як було зазначено раніше, не можуть бути статичними. Вони постійно змінюються під дією внутрішніх (ситуації, погляди та переживання членів родини) та зовнішніх (соціально-економічні умови в суспільстві, поради друзів, установки колег та ін.) чинників. Підсилюють цей вплив І фінансові, житлові, майнові, професійні та інші проблеми. Тому питань, з якими можуть звертатися до сімейного консультанта, може бути безліч. Л.Б. Шнейдер назвала їх ненормативними. В першу чергу сюди належать питання, що обумовлені наступними І критичними ситуаціями:

  • – конфлікти різного походження;
  • – хвороба одного з подружжя;
  • – смерть;
  • – ревнощі та зрада;
  • – розлучення;
  • – втрата роботи чи інфляція;
  • – арешт;
  • – стихійні явища природи та ін.

Кожна з цих ситуацій при неконструктивному вирішенні може завершитися болісно для всіх членів сім'ї та руйнацією існуючої соціальної групи. Ускладнює завдання психологу той факт, що сім'ю необхідно розглядати як цілісну систему з установками не лише конкретного подружжя, а й особливостями прабатьківської сім'ї. У цій ситуації консультанту необхідно бути обізнаним стосовно багатьох суміжних питань. Спробуємо окреслити загальні рекомендації проведення консультативної бесіди в означених ситуаціях.

Сімейні конфлікти – це взаємні негативні стосунки, що виникають при зіткненні бажань, позицій, інтересів. У родині конфлікт може виникати тоді, коли обидві сторони намагаються заволодіти одним і тим самим об'єктом чи зайняти одне і те ж саме місце, грати несумісні ролі. Успішно функціонуючі родини відрізняються не відсутністю або низькою частотою конфлікту, а малою їх глибиною та відносною безболісністю.

С.В. Ковальов стверджував, що справжні причини конфлікту важко визначити через ряд психологічних моментів.

По-перше, в будь-якому конфлікті раціональний початок, як правило, послаблюється високою емоційною інтенсивністю.

По-друге, первинна основа конфлікту може бути надійно схована та психологічно захищена в глибині підсвідомості та проявлятися назовні лише у вигляді прийнятних для "Я-концепції" кожного з подружньої пари мотивувань.

По-третє, конфлікт може починатися на будь-якій із ланок сімейних взаємин (знання-емоції-поведінка), котрі складають замкнене коло. Наприклад, власне когнітивний конфлікт уявлень стосовно виконання сімейних функцій виявляється у вигляді неприємних емоцій та породжує певні дії. Така ситуація сприяє накопиченню нової інформації. Рух по колу повторюється, а конфлікт поглиблюється. Такий хід розгортання конфлікту називається коловою каузальністю (збігом випадковостей) сімейних взаємин.

Консультант повинен враховувати, що гострота конфлікту, сила емоційних сплесків, тактика та стратегія поведінки подружжя залежить від їх індивідуальних особливостей, темперамента, характера та гендерних якостей. Наприклад, більш конфліктними є м'які, витончені та фемінні чоловіки. Серед жінок менш конфліктними є ті, які володіють багатою уявою та творчим потенціалом. Крім того, існує так званий універсально-конфліктний тип особистості, для якої стан конфронтації та протиборства так само природний, як для когось іншого – мирне існування. Такі люди характеризуються хронічною несумісністю та їм властиво викликати напруження в оточуючих.

Не менш важко жити і з погано адаптивним астеніком чи впертим песимістом-резонером. Шлюб з останнім може витримати людина, яка здатна, не звертаючи уваги на його присутність, реалізувати себе в роботі, в турботі про дітей, контактах з друзями, активних захопленнях цікавою справою. У випадку шлюбу з астеніком, партнер повинен уміти розпізнавати, коли саме треба проявити уважність та делікатність, а коли твердість та настійливість, щоб той не почав тероризувати швидкою втомлюваністю всіх членів сім'ї. Таким чином, визначивши несумісність індивідуальних особливостей подружжя, основний вектор роботи буде спрямований на вироблення нових стратегій поведінки та розвиток різноманітних реакцій.

Крім того, психологу слід враховувати характер сприйняття конфліктної ситуації подружжям, роль кожного з членів родини під час виконання сімейних ролей та в конфліктних ситуаціях, циклічність сварок і т.д.

Як видно з вище зазначеного, основною причиною поглиблення конфліктної ситуації є невміння чи небажання подружжя підтримувати гідний тон розмови. Психолог-консультант може полегшити свою роботу, якщо врахує, що повноцінному спілкуванню подружжя та підвищенню значущості один для одного сприяє наступне:

  • 1) Пробудження інтересу до улюблених тем розмови партнера, що дозволить поступово перейти і до інших предметів обговорення;
  • 2) Балансування розмови та витримування паузи дасть можливість партнеру сформулювати чи закінчити думку;
  • 3) Використання бесіди для того, щоб поділитися новинами, краще пізнати та зрозуміти чоловіка чи жінку. Це створює емоційну близькість. Адже, зазвичай, люди бояться зрозуміти один одного, що призводить до серйозного руйнівного процесу – невмінню пристосуватись до потреб партнера;
  • 4) Безроздільна увага партнерів один до одного під час розмови. Адже переключення уваги на інші об'єкти чи ведення розмови з паралельним переглядом телевізора неабияк виводить із рівноваги партнера.

Наступну критичну ситуацію в сім'ї може спровокувати невиліковна хвороба одного з подружжя, дітей чи пристарілих батьків. У таких випадках консультанту слід бути максимально щирим, але й обережним при поясненні особливостей перебігу хвороби та правил догляду за хворим. Адже на практиці йому може зустрітися діагноз чи назви ліків, з якими він не знайомий. До того ж сам клієнт може недостатньо володіти інформацією про діагноз члена родини. Від самої інформації, що буде повідомлена консультантом, залежить сценарій побудови подальшого життя клієнта.

Звертаючись з приводу хвороби члена сім'ї, клієнт частіше намагається розвантажитися від моральних зобов'язань, якими він сам себе оточує. Цим самим людина прирікає себе на страждання, не допускаючи навіть думки про розлучення чи окреме проживання з хворим. У розповіді клієнта часто міститься прохання про дозвіл на негативні думки чи вираження своїх емоцій у якийсь прийнятний спосіб.

Консультанту слід створити умови для уважного вислуховування клієнта та його самостійного просування до прийняття рішення. Вербалізуючи власні труднощі та сумніви, клієнту краще буде оцінювати ситуацію ззовні. Слід допомогти розібратися в істинних переживаннях, а також знайти компромісні рішення, щоб змінити ситуацію та не завдати собі моральної шкоди. Це може бути у випадку, коли окреме проживання можливе і це не буде заважати клієнтові турбуватися про хворого. У протилежному випадку може бути й так, що догляд за хворим наповнює змістом життя самого клієнта. В такому випадку завдання консультанта може полягати у ствердженні позиції клієнта та навчанні його конструктивним способам поведінки з хворим.

Часто зустрічається ситуація, коли клієнт скаржиться на зміни в характері хворого: дратівливість, нетерплячість, скарги на дефіцит уваги і т.д. Клієнт намагається обрати спосіб впливу на хворого. Консультанту слід розпитати про ставлення в родині до хвороби. Нерідко рідні, дізнавшись про сумну звістку, оточують надмірною турботою члена родини, що занедужав, практично позбавляючи його можливості самостійно пристосуватися до ситуації. З часом гіперопіка зникає, а хворий залишається сам на сам зі своїми проблемами. Вихід з такої ситуації може полягати у вірі в те, що людина зможе пристосуватися до своєї складної ситуації. Клієнт має навчитися демонструвати навички здорового ставлення до власного життєіснування, без акцентування уваги на хворобі та переживаннях стосовно невизначеного майбутнього. Важливим моментом підтримки хворого є доручення йому посильних справ, орієнтування на самостійне обслуговування, що дозволить зберігати життєві сили та не піддаватися недугу. Клієнту слід якомога детальніше спланувати свої дії. Різкий перехід до нового стилю спілкування може спровокувати розвиток відчуття "тягаря".

Окремим питанням в сімейному консультуванні стоїть проблема втрати одного з подружжя через смерть. По-різному слід будувати консультацію у разі, якщо смерть сталася раптово чи внаслідок довготривалої хвороби. Тут є багато спільного, але різниця полягає в тому, що переживання смертельної хвороби передбачає проходження разом з помираючим декількох стадій помирання (заперечення, роздратування, торг, депресія, прийняття). Проте не варто тут зупинятись на особливостях надання психологічної допомоги у цьому разі, оскільки це є більше сферою кризового консультування.

У разі раптової смерті людини до психолога звертаються за допомогою у переживанні втрати. Тут консультант в першу чергу має справу з екстреною психологічною допомогою та роботою з емоціями клієнта.

У ситуації втрати одного з подружжя, клієнт, який звернувся до психолога, переживає ряд послідовних стадій. Вони можуть не мати чітких кордонів та обмежень у часі, але послідовність їх завжди незмінна. Серед них виокремлюють наступні. У цей час клієнта необхідно супроводжувати у процесі виходу з негативних емоцій, бо ситуація може вийти з під контролю. Навіть сильні духом люди можуть почати зловживати алкоголем та снодійними чи допускати думки про самогубство. Вони думають про можливість передбачити та запобігти горю. Можуть перекладати провину на когось (лікарів, рідних, учасників події) або на себе;

  • 1. Протест. Клієнт має підвищену роздратованість. Намагається задати собі питання: "За що мені це?". Сердиться, що йому доводиться змінювати свій спосіб життя чи вирішувати, можливо, навіть суперечливі юридичні питання, пов'язані з майном. У разі фінансових труднощів ситуація може ускладнюватися. Психолог може акцентувати на тому, що це нормальні прояви переживання втрати, а не зосереджуватися на визначенні далеких перспектив майбутнього. Консультант має бути орієнтований на покроковому вирішенні всіх труднощів, що виникають на цьому етапі життя людини.
  • 2. Депресія та уникання. На цій стадії людина уникає суспільства. Важливо дати їй можливість проговорити спогади про минуле з близькою людиною. Може виникати відчуття провини. Простежуються всі симптоми депресії. На цій стадії людині надзвичайно важлива підтримка з боку родичів та друзів, але без надмірної гіперопіки.
  • 3. Відновлення. Людина повертається у звичну колію пореному. Одна бере на себе більше нових обов'язків, а інша поступово входить у робочий ритм. Важливо, щоб це було пов'язано зі спілкуванням. Якщо професійна діяльність клієнта не пов'язана з роботою в групі, то таку групу має замінити психолог. При цьому важливо створити атмосферу планування, постановки цілей, аналізу результатів. Спочатку це мають бути недовготривалі наміри, а потім з'являються нові деталі та термін виконання поставлених завдань. Крім того, психолог має враховувати такі індивідуальні психологічні особливості людини: темперамент, екстра/інтровертованість, систему цінностей, стійкість мотивації, ставлення до провідного виду діяльності і т.д.

Додамо, що ситуація смерті в родині викликає набагато більше емоційних переживань, коли шлюб був сповнений конфліктами, аніж у стабільних родинах. Тому консультанту важливо розпізнати ступінь переживання членами родини втрати. Часто люди створюють собі ілюзію того, що їм емоційно важко та дійсно в це вірять. Тоді доводиться працювати не лише з переживанням втрати, а й допомагати здійснювати пошук власних почуттів клієнта.

Серед інших ситуацій, коли до психолога звертаються за допомогою, особливе місце займає проблема ревнощів. Найбільш розповсюдженою точкою зору серед терапевтів стосовно проблеми ревнощів є та, що це проблема самого "ревнивця". Відповідно до цього робота спеціаліста полягає у спрямуванні клієнта на "перебудову" ставлення до реальності. Консультативна бесіда має базуватися на кількох значущих особливостях, які консультант враховує про взаємодії з клієнтом, у запиті якого є скарги на незадоволеність своїми сімейними стосунками через ревнощі. Серед них наступні:

  • 1) Особистісні особливості "ревнивця". Відомо, що до переживань чи сумнівів у свій привабливості більше схильні люди емоційно нестійкі, такі, які мають низьку самооцінку чи епілептоідні риси характеру. Людина, яка не може опанувати свої страхи та віднайти у собі підкріплюючі мотиви, схильна до ревнощів. Тому психологу більше доведеться працювати з інтимно- особистісною сферою клієнта-ревнивця, аніж з обома членами подружжя.
  • 2) Загалом у роботі зі стороною, для якої ревнощі є характерною рисою особистості, важливо спонукати клієнта до аналізу своїх почуттів та сприяти звиканню до стану невпевненості, якого не потрібно боятися.
  • 3) Особистісні риси того, кого ревнують. Змалювати один збірний образ, характерний для людини, яка викликає відчуття ревнощів, практично неможливо. Прийнято вважати, що людина активна, схильна до знайомств, брехні та зі слабко розвиненими моральними принципами, складає враження непостійної та схильної до зради. Звичайно, такі ситуації можуть провокувати недовіру та ревнощі. Проте, це може бути не більше ніж стереотипне уявлення про об'єкт ревнощів, тобто потенційного зрадника. Так приревнувати можливо будь-кого.
  • 4) Сумісність партнерів стосовно розвитку почуття ревнощів. Наприклад, шлюб чоловіка, який схильний до різних знайомств, зі спокійною, об'єктивною та самодостатньою жінкою, може і не викликати ревнощів. Тому психологу слід оцінити серйозність та реалістичність звинувачень. Адже проблема може бути перебільшена клієнтом.
  • 5) Ревнощі можуть бути ситуативно обумовленими. Бувають випадки, коли клієнт – "ревнивець" – веде вимушено замкнений спосіб життя, а його партнер вимушений часто спілкуватись з різними людьми і подорожувати. Тоді людина втягується у замкнене коло власних переживань. Замість раціонального пояснення такі емоції доповнюються здогадками і виснажують людину. Але ситуація загалом може не мати реального підгрунтя.

У цілому робота психолога з проблемою ревнощів частіше полягає у аналізі егоїстичних переживань. Людина, яка не бажає втрачати набуте, нібито переживає заздрість до того, хто потенційно може відібрати це. Тому слід створити умови для того, щоб подружжя чи окремий клієнт визначили свої страхи та побоювання стосовно можливих втрат внаслідок ситуації зради. Потім необхідно оцінити значущість вербалізованого. Можливо, цей алгоритм дозволить зняти емоційну напругу та визначити реалістичність підозр клієнта. У разі, якщо припущення стосовно зради матимуть реальне підгрунтя, слід підвести клієнта до конструктивних переговорів.

Таким чином, комбінації з названих критичних ситуацій у контексті тієї чи іншої сімейної історії вимагають абсолютно індивідуального підходу до кожного клієнта.

Ще однією ситуацією, що призводить подружжя чи окремих клієнтів до консультанта, є переживання ситуації розлучення. З вирішення цієї проблеми існує дуже багато літератури. Загальний алгоритм роботи з парою, яка розлучається, на консультації зводиться до установки, що розлучення це не просто факт розриву між подружжям, а переформатування всього їх установленого життєвого простору.

Образ сім'ї інтегрується у всі сфери особистості людини. Розпад такої Я-концепції призводить до тяжких переживань та наслідків. Тим більше, якщо зміст сімейного життя був сповнений позитивними та значущими подіями, в цей процес було витрачено значну частину життя. Типи реагування, як і стратегії поведінки, з якими психологу частіше доводиться працювати, у разі припинення стосунків, можуть бути різними. Це залежить від специфіки процесу розлучення (форми, глибини, тривалості, кількості залучених учасників).

Серед найбільш розповсюджених стратегій поведінки у ситуації розлучення можна виокремити наступні:

  • 1) Вороже-ненависна. Партнер демонструє свою неприязнь, а паралельно втягує в ситуацію всі можливі засоби, щоб повернути чоловіка чи дружину. Останньому намагаються довести, як неправильно той вчинив.
  • 2) Загострення кохання. Прояви штучно посилених почуттів для налагодження доброзичливих стосунків. Наступним кроком буде розмова про почуття та бажання оновити почуття. Психолог має розуміти, що явно нав'язлива поведінка може вказувати не стільки на бажання реанімувати сімейне життя, скільки виправдати себе та визначитися у подальшому житті.
  • 3) Об'єктивне прийняття реальності. Зведення до мінімуму негативних переживань та надання можливості партнеру змиритися з фактом розлучення та почати нове життя. Психолог у таких випадках забезпечує супровід всіх стадій розлучення з метою мінімізації втрат та несприятливого впливу на дітей.

Таким чином, будь-які руйнівні тенденції у родині забирають доволі велику частину життя людини. Проте втрати ніколи не бувають даремними. Не потрібно працювати над витісненням травмуючої ситуації. У пам'яті клієнтів має залишатися їх особистий досвід. Основним завданням психолога-консультанта є вироблення на основі пережитого позитивного потенціалу для подальшого розвитку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >