Консультування тривожних та депресивних клієнтів

Люди у кожну мить переживають певні емоційні стани – позитивні, негативні, невизначені. Емоції виникають у наслідок задоволення чи незадоволення потреб, тобто, у сприятливих ситуаціях ми почуваємо піднесення, радість, а в несприятливих – тривогу, страх, злість. Якщо тривога носить конкретний, визначений характер, то йдеться про страхи, хворобливу форму яких називають фобією (phobos – страх). З.Фрейд для позначення тривоги та страху використовує один термін (angst) і пов'язує ці стани з ситуацією небезпеки.

У ситуації тривалого переживання тривожного стану людина намагається зменшити напругу. Якщо це не вдається зробити самостійно, то вона шукає зовнішньої допомоги, зокрема, звертається до спеціаліста в галузі психології.

Тривожні та депресивні клієнти мають такі характеристики:

– проявляють специфічну реакцію на уявну або невідому раніше небезпеку (на когнітивному, емотивному та поведінковому рівні);
– демонструють реактивний стан, пов'язаний з підвищенням кров'яного тиску, зміною роботи серцево-судинної системи (скаржаться на аритмію, напругу в області серця), помічають порушення дихальної системи;
– скаржаться на поганий сон або безсоння, знижений настрій, немотивовану зміну ставлення до раніше значущих речей та людей;
– клієнти не можуть виділити конкретної ситуації, що викликає стан тривоги (описи не мають системи, яскравих ознак, здебільшого, говорять про неприємні передчуття, небажані соматичні реакції);
– тривожність часто описують соматичними симптомами ("у мене посилились головні болі без причини", "періодично відчуваю спазми в області шлунку", "я постійно чухаюсь");
– неприємні почуття тривоги чи страху нерідко підміняються іншими (рекетними): "я злюсь", "у мене слабкість у всьому", "я страшенно виснажений", "я не відчуваю свого тіла";
– нерідко пов'язують тривожний стан з нерозумінням близьких, з необхідністю багато працювати;
– тривожність часто характеризує кризовий стан у складних соціальних ситуаціях, з якими раніше клієнт не мав справи;
– клієнти намагаються переривати консультанта, ніби паралізуючи його своєю активністю, викликаючи роздратування (скоріше, це форма захисту, боязнь зовнішнього втручання, а не акт недовіри чи невихованість).

До особливої категорії тривожних клієнтів можна віднести таких, які від власної тривожності захищаються незвичним, парадоксальним шляхом, проявляючи нестриманість, намагаються яскраво демонструвати стан занепокоєння, відкрито показують незадоволення своїм станом, настійливо вимагають допомоги. Часто такі клієнти виглядають агресивними, незадоволеними, інколи навіть ворожими.

Приклад із практики. Чоловік 55 років зателефонував з проханням зустрітись. Він настійно вимагав знайти для нього час на наступний день, оскільки "ситуація має бути вирішена негайно". На зустріч клієнт прийшов вишукано одягнений, підкреслено ввічливо назвав своє ім'я, місце роботи. Тривожно оглянувся і відразу висловив незадоволення невеликими розмірами кабінету, відсутністю "крісел з білими чохлами". На запрошення розповісти про "негайну ситуацію", почав нарікати на вік та втрату смислу існування: "Син виріс і добре облаштувався за кордоном, дружина-художниця постійно займається своїми картинами і їй нічого не потрібно, а я не можу знайти справу, яка б мене по-справжньому захопила". Стало зрозуміло, що терміновість зустрічі – лише спосіб привернути особливу увагу, демонстрування своєї унікальності. Тривогу викликало наближення пенсійного віку та втрата статусу "незамінності". Прохання розповісти про звичні сфери діяльності, улюблені справи, якими займався раніше – викликало роздратування: "Ви не можете мене зрозуміти, зараз це вже не має значення: робота працює на мій імідж, дружині я не потрібний". У голосі з 'явився метал: "Я їй не потрібний як чоловік, вона захоплена своєю творчістю, не вміє організовувати компанії, у нас нецікаве життя...". На запитання консультанта, що про це думає дружина, – чоловік відмахнувся: "її все влаштовує, їй нема справи до моїх проблем та й вам, очевидно, також". У даному випадку можемо спостерігати яскраву проекцію почуттів клієнта на консультанта, що характерно для тривожних клієнтів з агресивним профілем.

Глибока прихована тривожність може стати основою для формування різного роду патологічних страхів (фобій). Стрижнем фобічної поведінки є сильне бажання позбутися страхів. Для роз'яснення природи таких фобій консультанту важливо не включатись у психологічні ігри клієнта, проявляючи самоконтроль і дотримуючись "екологічних меж" у взаємодії.

Схема консультативної зустрічі з клієнтом:

1. Встановлення довірливій стосунків:
- – зручне розташування в приміщенні;
- – налагодження емоційного контакту;
- – коротке озвучення проблеми та формулювання запиту;
- – попередня домовленість про співпрацю.
2. Діагностика проблеми:
- – уважне вислуховування скарги, визначення її локусу (об'єктивний, суб'єктивний);
- – психологічне обстеження (психодіагностика): передбачає використання стандартизованих та проективних методик;
- – виокремлення характерних ознак, симптомів невротичного характеру;
- – обговорення з клієнтом чи родичами можливих причин невротичного стану клієнта;
- – формулювання робочих гіпотез.
3. Корекційний (регулюючий) етап:
- – визначення діапазону психологічного впливу;
- – вивільнення та озвучення пригнічених емоцій;
- – обговорення та інтерпретація (за необхідності) поведінки клієнта і його оточення;
- – підбір корекційних технік (на зниження тривожності, страхів);
- – видозміна агресивних та ворожих станів;
- – заохочення (стимулювання) адекватних реакцій.
4. Заключний етап:
- – обговорення результатів: що вдалось більше, що – менше; які стани викликали позитивний відгук, які асоціації чи спогади хотілось би проговорити;
- – які зміни відбулись у переживанні ситуації;
- – як змінилось ставлення до своєї хвороби (симптомів);
- – що збирається змінювати у своєму житті, яким чином, коли;
- – від кого і якої чекає допомоги;
- – домовленість про наступні зустрічі або завершення сеансів.

Спеціалісти особливі вимоги висувають до етапу

встановлення теплих і щирих стосунків (перший етап). Як відомо, невротиків постійно турбують думки про їх відповідність очікуванням оточуючих, тому важливо продемонструвати дружні емоції, готовність допомогти. Щира відкрита посмішка, приємна затишна кімната – обов'язкові атрибути консультування.

Щоб вчасно надати адекватну психологічну, зокрема, консультативну допомогу, спеціаліст має бути озброєним необхідною інформацією про минулий досвід суб'єкта: стосунки в сім'ї, статус у групі, особливості ставлення до нестандартних чи неочікуваних ситуацій, сприймання зауважень тощо (діагностичний етап).

Під час надання корекційної допомоги дії консультанта мають бути спрямовані на:

а) максимальне розкриття клієнта: він має виговоритись і розкрити основні аспекти своєї тривожності; деякі клієнти зауважують, що коли переживають напругу, то стають саркастичними, складними та суперечливими, можуть звинувачувати консультанта в "затягуванні" проблеми, неефективності метод)' або ж приписують йому поради, настанови, що погіршили ситуацію;
б) виявлення прихованих мотивів захисту, що допоможе прослідкувати істинні джерела тривоги та страхів, виокремити "первинну" ситуацію, яка складає основу маніпулятивної поведінки;
в) розкриття неефективних механізмів захисту; при цьому варто пояснити самому клієнту, як вони діють у його житті, наприклад, клієнт розсердився на керівника відділу своєї організації, а розкричався на сина-підлітка за незначну провину;
г) обговорення з клієнтом його стану в різних ситуаціях, уникаючи тиску, маніпулятивних технологій, проявляючи терпіння, безоцінне ставлення, спостережливість; не варто говорити загалом про проблеми "більшості людей нашого часу", краще зосередитись на переживаннях конкретної людини;
д) допомогти клієнту знайти справжній зміст ситуації, що викликає занепокоєння, розібратись у причетності до неї самого клієнта, значущості для подальшого життя;
ж) знаходження адекватних способів відреагування на небайдужу для клієнта ситуацію; пошуки можуть здійснюватись шляхом моделювання різних реакцій, обговорення можливих наслідків та включення різних людей у процес її вирішення.

Центральне місце у взаємодії з тривожно-депресивними клієнтами має займати робота з виявлення так званої "вторинної вигоди": для чого клієнту потрібний стан тривоги? Що чи кого він таким чином намагається уникнути? Шанси на успіх значно збільшаться, якщо вдасться обговорити з клієнтом його проблеми у більш широкому контексті: яким чином стан тривоги впливає на стосунки з рідними, чи заважає в роботі, як на це реагують колеги, друзі? Варто зауважити, що психологічна допомога тривожним та депресивними клієнтам нерідко носить терапевтичний характер, вимагає тривалого часу та скрупульозного підбору технологій. Останні, здебільшого, орієнтовані на досвід та фахову підготовку психолога.