< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Консультування клієнтів з психосоматичними порушеннями

Серед людей, які звертаються до лікаря, психосоматичними розладами, за даними МОЗ України, страждають від 30 до 70% пацієнтів, котрі потребують психологічної допомоги або ж інтегрованого психотерапевтичного супроводу.

Термін "психосоматика" вперше почав використовувати І.Х. Хойнрот, а з 1922 року набуло поширення словосполучення "психосоматична медицина". На думку прихильників психосоматичного підходу, причинами захворювання можуть виступати мислительні процеси людини, її емоційний стан: якщо захворюванню передували тривога, страх, депресія, почуття провини, образа, пережитий стрес, розчарування у взаєминах, життєва криза – тоді хвороба може класифікуватись як психосоматична.

Під терміном "психосоматика" розуміють:

  • – науковий напрямок, що вивчає зв'язок між психікою та тілесними функціями (як психологічні переживання можуть викликати болісні синдроми чи захворювання);
  • – ряд феноменів, що класифікуються як патологічні порушення;
  • – напрямок у медицині, що має за мету лікування психосоматичних порушень (психосоматична медицина).

Історія психосоматичної медицини сягає сивої давнини, однак науковий відлік її прийнято починати з виходом у світ праць 3. Фрейда, котрий сформував теорію несвідомого, досліджуючи психосоматичні (істеричні) хвороби. Разом з лікарем Й. Брейером йому вдалось довести, що витіснена емоція чи психічна травма на основі "соматичної готовності" можуть шляхом конверсії емігрувати у фізичну (соматичну) проблему, вражаючи той чи інший орган. В області психосоматичної медицини працювали Ф. Александер, Е. Вейс, С. Джеліфф, П. Крістіан, О. Інгліш. А. Адлер, Е. Кречмер, У. Шелдон. Психосоматичний підхід здобув особливо широке розповсюдження в 20-50 роки 20-го століття. У цей час почали публікуватися наукові дослідження, створюватись психосоматичні товариства.

До психосоматичних порушень належать функціональні, конверсійні синдроми та психосоматози.

Функціональні синдроми. До цієї групи належать проблемні клієнти, котрі звертаються за допомогою до багатьох спеціалістів, не можуть зрозуміти природу свого захворювання. Лікарі часто не можуть надати якісну допомогу, оскільки у таких хворих скарги мають невизначений характер, спостерігаються лише функціональні зрушення окремих органів чи систем, органічні зміни не проявляються. Однак лікарі констатують негативні зміни в серцево-судинній системі, шлунково-кишковому тракті, болісні відчуття відображаються в органах дихання, органах руху тощо.

Конверсійні симптоми. Хворобливі симптоми у клієнтів мають символічний характер, а їх демонстрування може розумітись як спроба вирішення невротичного конфлікту, який отримує вторинний соматичний відгук. Конверсійні симптоми зачіпають переважно довільну моторику і органи відчуттів. До них відносяться істеричні паралічі, парестезії, психогенна сліпота і глухота, отруєння, больові феномени.

Психосоматози. Так називають психосоматичні хвороби у більш вузькому значенні слова: в їх основі лежить первинна тілесна реакція на психологічне переживання з вираженими зрушеннями в органах. Захворювання називають "психосоматичними" або "психосоматозами" у тих випадках, коли спостерігається психосоматична спрямованість.

Найбільш поширені такі психосоматози: бронхіальна астма виразковий коліт, гіпертонія, нейродерміт, ревматоїдний артрит, виразка дванадцятиперстної кишки, гіпертиріоз. У наш час список психосоматозів розширився інфекційними, простудними захворюваннями, серцево-судинними хворобами. мігренямн. алергічними порушеннями, анорексією, енурезом, сексуальними розпадами. Все частіше вчені пов'язують онкологічні захворювання з пережитими психологічними травмами, емоційними проблемами.

Зауважимо, що переживання, біль, підвищення чи зниження тиску у випадку психосоматичних розладів відчуваються так само, як і у випадках звичайних фізичних травм.

Патогенез психосоматичних порушень визначається: неспецифічною спадковістю та вродженими фізичними вадами:

  • – спадковою схильністю до психосоматичних розладів:
  • – індивідуально-психологічними якостями;
  • – фізичним та психічним станом у момент переживання психотравмуючої події;
  • – силою та характером стресогенної події;
  • – наявністю нейродинамічних порушень діяльності ЦНС;
  • – особистісним досвідом та ставленням клієнта до життєвої ситуації.

Сучасні розробки психосоматичного напрямку спрямовані на систематичні та інтегровані дослідження, мета яких – виокремити та конкретизувати зв'язки між психологічними та соматичними процесами, віднайти механізми, за допомогою яких ці явища відображаються у захворюванні.

У вітчизняній клінічній практиці, здебільшого, спостерігаються розмежовані терапевтичні впливи. Підготовка спеціалістів, переважно, здійснюється при товариствах психологів та психотерапевтів за різними напрямками (гуманістичний, психоаналітичний, когнітивно- поведінковий, інтегративний тощо) під керівництвом досвідчених, однак, переважно зарубіжних фахівців. Результати використання психотерапії у лікуванні соматичних хворих носить ситуативний, часто слабко виражений характер.

Для терапії психосоматичних порушень використовуються різні види традиційної, альтернативної медицини та психологічної допомоги:

  • 1. Для визначення напрямку допомоги психосоматичним клієнтам особливо важливо здійснити діагностику психологічної симптоматики (таку роботу бажано провести спільно з лікарем та отримати первинні медичні висновки). Під час вибору психодіагностичних методик та методів для дослідження психосоматичних клієнтів важливо дотримуватись:
    • – відносної простоти у використанні методик;
    • – швидкості отримання результатів;
    • – високої валідності методик;
    • – взаємної доповнюваності методів дослідження.

Найбільш показовою є діагностична бесіда, спрямована на виокремлення істотних психологічних причин захворювання, знаходження первинних факторів соматичних симптомів. Важливо з'ясувати:

  • – що знає сам клієнт про своє захворювання ("для чого воно йому потрібне")?
  • – кого він вважає відповідальним чи причетним до своїх проблем?
  • – виділити первинність того чи іншого фактора, що далі сприяє визначенню терапевтичного шляху.

Можна сміливо заявляти, що будь-яка хвороба за своєю природою є психосоматичною, як, власне, і саме здоров'я, саме тому все частіше в спеціальній літературі зустрічається схема: генетична схильністьособистість – ситуація. Накопичення негативних емоцій може призвести до поверхневих функціональних розладів, що з часом можуть перейти в серйозні органічні зміни Часто психологічна допомога, що надається соматичним клієнтам, супроводжується використанням медичних препаратів (транквілізаторів, антидепресантів), які можуть призначатись лише лікарем з певною фаховою підготовкою.

Психологічне консультування як вид психологічної допомоги передбачає, передусім, організацію міжособистісної взаємодії психолога і клієнта, спрямовану на задоволення психологічного запиту. Клієнт і консультант прагнуть розібратися у психологічних причинах соматичного захворювання у процесі цілеспрямованої бесіди.

Серед основних задач психолога – профілактика психосоматичних зрушень, передбачення можливих негативних наслідків перенесеного захворювання, аналіз психологічних симптомів захворювання. Найбільш широкого визнання у клінічній практиці набула психотерапевтична допомога, яка передбачає тривалий психологічний супровід пацієнтів зі складними особистісними порушеннями, невротичними конфліктами і здійснюється нерідко поряд з медикаментозною терапією.

Психотерапевтичне розуміння "соматичного клієнта" приймає як факт наступне твердження:

  • – хвора людина – це суб'єкт, активна істота, з певним культурним рівнем і сформованими цінностями, включена в міжособистісні стосунки та соціальну ситуацію;
  • – людина постійно стикається з різноманітними несприятливими факторами, що впливають на її внутрішній світ, порушуючи рівновагу (гомеостаз);
  • – завдяки роботі компенсаторних механізмів певною мірою утримується баланс, що дозволяє адаптуватись до змін; здатність до адаптації, збереження рівноваги – це і є психічне здоров'я.

Ослаблення захисних функцій організму, напружені ситуації та психологічна нестабільність призводять до функціональних порушень, які можуть проявлятись та спостерігатись зовні, відчуватись на фізіологічному рівні. Якраз сукупність суб'єктивних (психологічних) та об'єктивних (фізичних) порушень і називається хворобою.

Мета консультативного процесу – розвиток природної спонтанності, гнучкості, зниження ситуативної тривожності. Передбачається формування якісно нової поведінкової моделі.

Консультативний підхід визначається індивідуально- психологічними характеристиками. Так психотип А притаманний для енергійних, агресивних осіб з високими амбіціями. Для них характерна надмірна жестикуляція, різкий голос, постійне відчуття браку часу та незадоволення досягнутим. Переживання страху у таких осіб проектується в агресивні, часто критичні реакції. У психотипу А спостерігаються ознаки ішемічної хвороби серця.

Для психотипу Б є характерною збалансованість у діяльності та відпочинку, адекватна оцінка своїх можливостей. Варто зауважити, що люди типу Б спокійно реагують на невдачі, уміло структурують свій час, в якості механізму адаптації використовують гумор, гнучке ставлення до ситуації. Клієнтам психотипу А для забезпечення психологічної стабільності, виваженості в поведінці важливо вчитись м 'язовій релаксації, уважному ставленню до тілесних проявів. Важливо вчити таких людей розслаблятись, використовуючи дихальні вправи, прогулянки на свіжому повітрі, тілесно-орієнтовану терапію, психо гімнастику, зоотерапію.

Ефективними є когнітивні техніки (прогнозу подій, зміщення акцентів тощо). Хороших результатів можна досягнути, використовуючи техніку "очима Інших", коли клієнт несподівано для себе бачить різні аспекти своєї поведінки – привабливі та менш приємні, несуттєві та особливо значущі, по-іншому оцінюють особистісні якості, стають більш виваженими у критичних судженнях, змінюють ієрархію мотивів. Таким людям важливо упереджувати напружені непередбачувані ситуації, які можуть надовго "вибити" з колії та спровокувати депресивний стан, простудні захворювання. Для обох типів хворих важливо оптимізувати розвиток позитивної мотивації, розширити усвідомлення своїх сильних та слабких сторін характеру, перегляд сценаріїв життя. Для психотипу Б з метою посилення впевненості в собі, розширення діапазону емоційних реакцій рекомендована арттерапія – лікування мистецтвом. Твори мистецтва здатні творити чудеса для людей групи ризику, а також у період реабілітації, оскільки психосоматичні порушення нерідко є результатом переживання життєвої кризи (Т. Титаренко).

Психологічна консультація для людей з ознаками психосоматичних порушень визначається психологічним запитом, характерологічними властивостями, ставленням до консультативного процесу та досвідом психолога. Для клієнтів, у яких яскраво виражений "м'язовий панцир", використовують специфічні методики дихання, емоційного розкріпачення, створення зорових образів. Вправи тілесно-орієнтованої терапії сприяють вивільненню та регулюванню пригнічених раніше почуттів (страхів, образ, агресії тощо). Наприклад, захисний панцир шиї утримує гнів, крик, плач, що відповідно, сприяє захворюванню горла, простудним симптомам. Важливо оптимізувати у клієнта бажання звільнитись від стриманих емоцій, дозволяючи кричати, співати, маніпулювати язиком. Показовими є дихальні вправи.

У випадках роботи з клієнтом, у якого виражені ознаки алекситимії, психолог-консультант має "розговорити" клієнта, демонструючи зацікавленість до справжніх емоцій, показуючи приклад переживання цілої гами почуттів, гнучкість мислення. У цьому випадку у пригоді стануть відомі техніки раціонально- емотивної терапії (А. Елліс), спрямовані на структурування думок, пошуки адекватних емоційних проявів.

Головне завдання консультанта – емоційне навчання, прийняття безпосередності та своєрідності клієнта. Тут є доречними гештальт-техніки, спрямовані на роботу з "полярними почуттями", "об'єднання розрізнених частин" тощо. Здебільшого психологічна допомога соматичним клієнтам має підтримуючий характер з яскраво вираженим позитивним спрямуванням.

Психоконсультативний процес з соматичними клієнтами можна схематично презентувати таким чином:

  • 1. Встановлення психологічного контакту та довірливих стосунків:
    • – вислуховування запиту, визначення локусу скарги клієнта;
    • – формулювання цілей психологічної допомоги;
    • – домовленість, складання психотерапевтичного контракту на співробітництво.
  • 2. Слухання історії клієнта, його хвороби (діагностичний етап):
    • – коли вперше проявились симптоми;
    • – які емоції переживали на початку хвороби; - з ким ділились страхами, думками;
    • – до кого звертались за допомогою;
    • – як розвивались події на певному проміжку часу.
  • 3. Озвучення розуміння проблеми та аналіз ситуації:
    • – прояв довіри, підтримки;
    • – безоцінне позитивне ставлення до клієнта;
    • – аналіз пережитого досвіду, інтерпретація вчинків;
    • – обговорення гіпотез щодо зміни ситуації (видужання) та наслідків лікування.
  • 4. Корекція (зміна) психічного стану, ставлення до здоров 'я (хвороби):
    • – прийняття ситуації захворювання;
    • – обговорення причин і наслідків хвороби;
    • – підбір спеціальних технік, спрямованих на зміну ставлення до здоров'я;
  • 5. Закріплення мотивації до особистісних змін:
    • – обговорення результатів консультації;
    • – аналіз емоційного стану;
    • – озвучення досягнень, інсайтів, нових думок;
    • – завдання для самостійної роботи.

Залежно від глибини пережитого стресу, усвідомлення свого захворювання, індивідуально-психологічних особливостей та конкретного етапу консультування, підбираються техніки, які покликані:

  • – зняти напругу, налаштувати на контакт і взаємодію (перший етап);
  • – активізувати усвідомлення наявності реальних і хворобливих симптомів, налаштувати на визначення їх небезпечності, впливу на якість життєдіяльності (другий, діагностичний етап);
  • – сприяти розумінню та прийняттю реальної ситуації, усвідомленню цілей, плинності життя (третій етап);
  • – допомогти сформувати готовність до прийняття нової життєвої ситуації; оптимізувати зміну соціально-психологічних установок, ставлень (четвертий етап);
  • – підтримати у прагненні подивитись по-іншому на свою проблему (хворобу) та змінити свою поведінку чи життєву ситуацію (заключний етап).

У наш час психологи-консультанти часто звертаються до практики інтегративних моделей (з використанням клієнт- центрованих та когнітивно-поведінкових технік). Технології консультування підбираються індивідуально, в залежності від локусу скарги, психологічних особливостей та стану клієнта, а також досвіду роботи спеціаліста.

З метою профілактики психогеній та психосоматозів розробляються моделі навчання, за якими формується свідоме та позитивне ставлення до здоров'я, сприйняття життя таким, яким воно є у щоденних реаліях. Психологічно здорова людина більшість часу перебуває у врівноваженому стані, збалансовано витрачаючи енергію, адаптуючись до оточення, задовольняючи життєво значущі потреби. Депривація соціально-психологічних потреб призводить до деформації психічного здоров'я та ознак психосоматичних порушень (Г. Хомич).

Розглянемо конкретні приклади психосоматичних порушень та специфіку консультативних впливів.

Хронічні респіраторні захворювання (бронхіальна астма, бронхіти, пневмонія), на думку вчених є результатом надмірної реакції на зовнішні стимули. Нерідко часті астматичні приступи пов'язані зі складними взаєминами клієнта з ключовими, значущими фігурами (стриманий плач, заборона на виявлення негативних почуттів – утруднюють дихання, особливо, видих). Захворювання бронхіальною астмою може бути зумовлене спадково отриманою (вихованою) здатністю до накопичення терпіння – емоцією тривоги та суму. Провокуючим фактором може виступати будь-який фізичний стимул, що в свою чергу викликає страх і посилене дихання та спазми. До психолога, як правило, звертаються невпевнені у собі клієнти з високим рівнем відповідальності та розвиненим почуттям обов'язку (саме тому приступи часто виникають на роботі). Часто на практиці доводиться спостерігати їх позитивну реакцію на похвалу, особливо, з боку впливових осіб. Це спостереження дає право на висловлення гіпотези: загострення конфлікту між залежністю від значущого Іншого і сильним прагненням до внутрішньої свободи може призвести до спазмів бронхіол, викликати кашель та астматичні приступи.

Приклад із практики. Спеціаліст в галузі масажу був справжнім віртуозом. Під час сеансів він майстерно працював руками, коментував та відповідав на запитання клієнтів. Однак, після сеансу, у процесі відкритої безпосередньої розмови часто покашлював, інколи навіть не помічаючи цього (соматична реакція на внутрішні суперечності). Під час бесіди з консультантом виявилось, що масаж є вимушеним заняттям, насправді він прагне до іншої діяльності. Неодружений (40 років), живе з батьками, від яких залежить матеріально.

У ході консультативної роботи з клієнтом важливо звернути увагу на амбівалентні почуття, незадоволені амбіції (часто просто не вистачає сил для їх реалізації). Варто навчити клієнта методів послаблення напруги, створенню "каналів вентиляції" (Бісвангер), акцентувати увагу на формуванні мотивації до особистісного зростання. Особливо важливо використовувати біхевіорально- емотивні техніки – на підкріплення досягнень, – з одного боку, блокування неефективних дій – з іншого.

У роботі з такими клієнтами успішно використовують як директивні (психоаналітичні, когнітивні та трансові техніки), так і недирективні методи (клієнт-центровані, екзистенційні техніки). Використовуючи підхід М.-Г. Еріксона, клієнта "ведуть", м'яко навіюючи йому адекватне сприйняття ситуації, спрямовуючи на заспокоєння (вводячи в особливий стан), оскільки у таких клієнтів нерідко спостерігається сильна паніка,, а то й самоізоляція. Використання медитаційних та релаксаційних технік має переваги у ситуації стривоженого, знервованого клієнта і спрямовані на послаблення концентрації уваги, переключення на менш відповідальну, однак цікаву активність.

У ході психологічної консультації психосоматиків дії спеціаліста спрямовані:

  • – на виявлення справжніх, а не "рекетних" емоцій;
  • – проговорення (інколи неодноразове) гнівних фраз, погроз;
  • – здійснення дій, які раніше було заборонено;
  • – пошуки опори у напружених ситуаціях, усвідомлення власної сили та стабільності.

Особливо ефективною у практиці є робота з життєвими сценаріями, які, переважно, у клієнтів такого типу можна схарактеризувати як "програшні", ігрові (К. Стайнер).

Шлунково-кишкові розлади та патології. Для виявлення психогенних симптомів важливо розпізнати "неситуативну" тривогу, звичні прояви якої часто стають причиною та початком важкого захворювання. Так, зокрема, психологи та медики сходяться на думці про те, що виразці шлунку часто передує немотивована тривога. Остання є результатом конфліктів - зовнішніх та, особливо, внутрішніх. Конфліктні ситуації у формі прихованого незадоволення, приглушеного роздратування або ж відкритих зіткнень у сфері діяльності, міжособистісної взаємодії характерні для людей із захворюваннями кишково-шлункового тракту. У дитинстві вони часто переживали з приводу прискіпливого ставлення до вживання їжі, були учасниками сімейних конфліктів з цього приводу.

Як помічено клініцистами, переживання тривожного стану, нездатність до прийняття важливого або ризикованого рішення нерідко супроводжується надмірним вживанням їжі, "заїданням" проблеми, підвищенням кислотності. Динаміка емоційного стану характеризується, здебільшого, за схемою тривога-гнів-експансія. Експансія (вираження, адекватний прояв емоції) у людей зі схильністю до гастритів та виразкової хвороби шлунку виражена недостатньо, прослідковується стримування гніву чи його проекція на соціально доступні об'єкти (жінка гнівається на чоловіка, а кричить на дитину). У таких випадках можливі прояви провини та наступне загладжування своїх вчинків.

Під час консультативного процесу варто спрямовувати клієнтів цієї групи: на відкрите вираження своїх почуттів; обговорення з партнерами власних прагнень, побоювань; підвищення довіри до своїх реальних можливостей. Для таких клієнтів ефективними є "сімейні розстановки", психодраматичні техніки, візуалізація реальних та бажаних ситуацій. У роботі з такими клієнтами можна використовувати специфічні техніки транзактного аналізу: структурування, часу, аналіз его-станів, аналіз життєвих сценаріїв, аналіз ігрових ситуацій (И. Стюарт, В. Джойнс).

Серцево-судинні порушення (серцеві напади, гіпертонічні кризи, вегето-судинні дистонії) найбільш часто є предметом дослідження "психосоматичних" спеціалістів та психотерапевтів, оскільки сьогодні ми можемо констатувати їх поширеність серед успішного населення у працездатному віці.

Не варто забувати, що серцево-судинна система здійснює адаптивну функцію, що забезпечує стабільне функціонування організму в складному мінливому середовищі. Порушення рівноваги між зовнішніми впливами та здатністю організму до адекватної реакції, а інколи й до відкритого протистояння може призвести до стресового стану та серйозних змін у серцево-судинній системі: виникають спазматичні стани судин, які провокують стенокардію чи інфаркт міокарду. Емоційні перевантаження викликають підвищення артеріального тиску, що може спровокувати гіпертонічну кризу.

У роботі з такими клієнтами (з прихованим запитами) консультанту важливо домагатись чіткого контракту та проговорити умови його переривання чи продовження. Проекція психотерапевтичних контрактів у життя клієнтів допоможе зменшити, а то й знівелювати психологічні, приховані транзакції (комунікації), що лежать в основі маніпулятивної взаємодії.

Дорослі (у цьому випадку подружжя) мають розставити пріоритети сім'ї, з урахуванням побажань та можливостей кожного члена сім'ї. Відкриті страхи, озвучені хвилювання допомагають усвідомити справжні почуття та прагнення. Інколи варто прийти до компромісу як тимчасового заходу, щоб дати можливість прийняти найбільш адекватне до даної ситуації рішення. Це дасть змогу знайти альтернативне рішення, яке б влаштовувало обох.

Під час консультування таких клієнтів важливо:

  • – встановити довірливі стосунки;
  • – допомогти усвідомити справжню мету конкретної поведінки чи вчинку – власну та партнера;
  • – побачити переваги змодельованої нової ситуації;
  • – сформувати контракт з членами родини (колективу).

У процесі консультування (ефективні техніки інтегративного спрямування) клієнт має підготуватись до відкритого реального діалогу, озвучення слабких сторін і побоювань, розкриття своїх сильних та визнання слабких сторін. Ефективними є арттерапевтичні техніки та гештальт-терапевтичні методики, техніки транзакційного аналізу (ТА):

  • – намалювати портрет свого захворювання;
  • – діалог двох частин свого Я;
  • – поговорити від імені різних частин тіла (на виявлення тілесних защемів);
  • – техніка "гарячого" стільця; робота з "гумками".

Все частіше до психосоматичних патологій відносять енурез – неконтрольоване мимовільне сечевипускання. Спостереження дають підстави стверджувати, що, за відсутності хронічних захворювань нирок чи частих простудних захворювань, – такі проблеми виникають у сім'ях з авторитарним типом вихованння дітей. Звичайно, не варто забувати, що будь-який контроль і тиск проходить свою "цензуру" – внутрішню ситуацію. Для вразливих особистостей, особливо дітей, частіше характерна реакція "плакати вниз" (Н. Пезешкіан), тобто нетримання сечі у нічний час, коли втома, сон призводять до розслаблення та втрати контролю. Денна тривога отримує розрядку вночі.

Консультування батьків та вихователів дітей-"енуретиків" передбачає:

  • – включене спостереження за невербальною поведінкою дитини;
  • – відкрите обговорення з дорослими міжособистісної взаємодії;
  • – зміна стилів спілкування та методів впливу дорослих на дитину;
  • – емпатійне слухання історії та співчуття, розуміння проблеми;
  • – висловлення гіпотез щодо причин енурезу;
  • – використання похвали, "погладжувань" за щирість, відкритість дитини;
  • – включення в гру з метою захоплення та послаблення контролю;
  • – спонукання до висловлення тривоги, боязні дитини, упередження конфліктів.

Перш за все, як дитину, так і дорослих, варто заспокоїти, оскільки енурез – достатньо поширена проблема і вона, зазвичай, має позитивне вирішення (на відміну від цілого ряду важких хвороб). Варто переконати референтного (значущого) дорослого в тому, що саме від нього значною мірою залежить результат. Тому важливо проявити любов, терпіння і прийняття дитини такою, якою вона є на даний момент. Важливі риси – оптимізм та довіра ("Я вірю, що ми разом справимось", "Це наша спільна проблема", "Я люблю тебе і рада, що ти в мене є" тощо).

Робота з дітьми-енуретиками має презентувати комплексну програму, що містить рекомендації з "тренування сечового міхура", використання "живих" метафор, так зване парадоксальне втручання, прослуховування та складання терапевтичних казок і коротких психологічних історій (Р. Ткач). Головне завдання прямих чи опосередкованих психологічних впливів – управління своїм тілом та прагнення довіряти йому. Психолог рекомендує:

  • – розповісти дитині, як працює сечовий міхур, чому виникають проблеми з нетриманням сечі;
  • – вчити дитину фізично управляти м'язами;
  • – тренувати дитину затримувати сечу та "розтягувати" міхур;
  • – під час тренувань, фізичних вправ відволікати дитину розмовами, переключати увагу.

Зауважимо, що у психосоматозів більше спільних симптомів, ніж значущих відмінностей. Однак тривалі спостереження можуть демонструвати "типову" картину реакцій, болючих проявів чи специфічних емоцій у ситуації конкретних захворювань.

Дослідники часто пов'язують онкологічні захворювання з посиленням впливу стресу. Однак багаточисленні експериментальні дослідження так і не змогли знайти прямі підтвердження цієї гіпотези. Можливо, важливішими є не самі стресові ситуації, а реакції людини на них, однак у побутовій психології продовжує превалювати думка про зв'язок між важкою хворобою і переживаннями – втрати, життєвої кризи, горя.

Структура та специфіка побудови консультативного процесу визначаються запитом та станом клієнта. Якщо основна мета зустрічі з консультантом – прийняття важливого рішення (наприклад, продовжити або припинити лікування за певним протоколом), то структура будується за схемою роботи з психосоматичними клієнтами, якщо ж головна увага надається корекції емоційного стану – підходять схеми роботи з невротичними клієнтами (Г. Хомич). Психологу важливо встановити довірливі стосунки з клієнтом та його родиною, відображати автентичні почуття, сформувати уміння гнучко реагувати на нестандартну ситуацію.

Важливим і відповідальним моментом у роботі з онкохворими на початковому етапі є складання психологічних контрактів (взаємної домовленості про надання психологічних послуг, міжособистісну взаємодію). Психолог пропонує психологічний супровід хворому (сім'ї) і домовляється про можливу участь, поведінку, що передбачає співпрацю. ("Деякий час тобі (Вам) може знадобитись допомога психолога. Я буду допомагати адаптуватись до нових умов, переживати наслідки прийому ліків. Очікую, що Ви приймете допомогу, будете відкрито розповідати про свої труднощі та почуття. Ми разом зможемо обговорити будь-яку ситуацію і прийняти рішення").

Варто встановити: чи зафіксував пацієнт свою реакцію на поставлений діагноз, чи пов'язує захворювання з якимись подіями та життєвими ситуаціями.

Другим етапом може виступати спеціальна робота з почуттями та реакціями (гіперреакціями) пацієнта. Для цього особливо важливо сформувати взаємну довіру, використовуючи техніки розпитування, емпатійного слухання, техніки емоційного приєднання до клієнта шляхом відзерклювання, повторів, виразних емоційних реакцій, безоцінного прийняття самої особистості як неповторної та такої, що потребує особливого ставлення. Гештальттехніки, психодраматичні вправи допоможуть пацієнту вивільнити прихований біль і сльози, дозволяючи відкрито проявляти емоції, ставлення, переживаючи давню ситуацію в новій реальності.

Третім етапом в умовах клініки може стати робота зі знаходження основних смислів існування та налаштування на прийняття важливих життєвих рішень – пошуки сил для боротьби за життя чи відмова від існування, як такого, що не має сенсу.

Четвертий етап роботи практичного психолога має бути присвячений вивільненню необхідних життєвих ресурсів для боротьби зі стресогенними факторами (усвідомленням діагнозу захворювання; різкою зміною обстановки; депривацією значущих потреб; руйнівною дією хімічної і променевої терапії). Цей етап можливий тоді, коли нам вдається вивести пацієнта зі стану повної безпорадності та безнадійності. На цьому етапі добре себе зарекомендували аутогенні тренування, візуалізація, казкотерапія (для дітей і дорослих), обговорення психологічних історій, посилання на власний досвід (викликає особливу довіру, створює терапевтичний альянс).

Етап відновлення (п'ятий етап) можна характеризувати як активну психологічну роботу з подолання наслідків стресу та посттравматичним синдромом (ПТСР). Головне завдання такої діяльності психолога – здійснювати можливу психологічну підтримку. Вона полягає у фіксуванні позитивних емоцій, переживанні задоволення та рівноваги в ситуації психологічної депривації (неможливості задоволення окремих значущих потреб). Для клієнтів, які не вірять у своє цілковите видужання, доречною є робота, що рекомендована для осіб з ПТСР і детально описана в літературі. Особливого значення на всіх етапах робота варто надавати формуванню здатності клієнта до релаксації. Для цього пропонуємо хворим нескладні вправи, які нескладно виконувати протягом дня у зручний для них час. Найкраще, коли вправи на релаксацію виконуються одразу після пробудження, до і після обіду, перед сном. Звичайно, найкраще це робити разом з близькими (хоча б один раз в день), яким також вкрай необхідне відновлення втрачених енергетичних ресурсів.

Онкохворих очікує тривале і важке лікування, яке супроводжується соматичними та психічними ускладненнями, що змушують переживати негативні емоції, фізичні страждання, рухову та соціально – психологічну депривацію. Клінічний психолог має надати необхідну допомогу медичному персоналу з метою підготовки пацієнта до важких випробувань, полегшити і прискорити процес адаптації хворого до умов лікувального закладу, налаштувати на обмеження значущих контактів.

Консультативна допомога в рамках стаціонарного лікування передбачає: цикл бесід, спрямованих на подолання екзистенційної тривоги хворого, упередження чи корекцію неврозоподібних та депресивних станів, що погіршують або унеможливлюють процеси видужування. Можна використовувати такі прийоми та методи:

  • – розкриття (ідентифікація) механізмів захисту, які використовує клієнт (з демонструванням їх незрілості, обговоренням наслідків);
  • – робота з темою "недовговічності" існування (це нормально і характерно для всіх);
  • – саморозкриття консультанта (його досвіду переживання кризових ситуацій, озвучення своїх думок у почуттів у процесі сприйняття даної ситуації);
  • – обговорення актуальних аспектів та сфер життя у даній ситуації;
  • – ідентифікація ухиляння від відповідальності клієнта "тут і тепер";
  • – зустріч клієнта з реальними та можливими труднощами та обмеженнями як наслідку хвороби;
  • – зіткнення клієнта з проблемою ізоляції (в кінцевій даності всі люди самотні);
  • – протистояння екзистенційній провині (аргументування, що хвороба не є наслідком провини);
  • – ідентифікація міжособистісної патології (уникнення контактів);
  • – фасилітація прийняття рішень (робота з почуттями щодо пригнічення клієнтом своїх можливостей – "Що буде, коли я втрачу....")
  • – навчання азбуці довіри та інтимності;
  • – перейменування клієнтом власних проблем, виявлення реальних перешкод до одужання.

Консультування після виходу з лікарні передбачає продовження роботи у напрямку пошуків нових смислів існування та способів реалізації значущих життєвих цілей. За В. Франклом (автором логотерапії), прагнення смислу – це фундаментальна мотиваційна сила: люди потребують напруженого устремління до смислів, вартих їх існування, а не станів, позбавлених напруги. У випадку фрустрації смислу існування наступає стан апатії, "екзистенційний вакуум". Останній може призвести до ноогенного неврозу чи невротичної тріади: депресії (до самогубства), наркоманії, агресії. Такий стан може підтримуватись втратою традицій і суспільних цінностей, пригніченням власної духовності, втечею від відповідальності та невротизацією суспільства.

На всіх етапах реабілітаційної роботи можна використовувати спеціальні логотерапевтичні методи: парадоксальної інтенції (клієнтам, особливо таким, у яких спостерігаються обсесивно-компульсивні розлади та фобії пропонують робити те, чого вони найбільше бояться); дерефлексії (у ситуації компульсивної тенденції до самоспостереження): клієнтам пропонується переключити увагу зі спостереження за патологічним (фобічним) актом на щось інше, менш болюче (напр., з ковтання – на дихання).

У процесі консультування рекомендується враховувати стан клієнта, почергово використовуючи активні методи консультування з роботою, спрямованою на релаксацію, активний відпочинок, відновлення втрачених сил, поновлення енергетичних ресурсів. Основним видом роботи онкопсихолога (кризового психолога) має виступати планове надання психологічної допомоги хворим, що передбачає необхідну діагностику, розвивальні заняття (особливо творчі сюжетні ігри для дітей), проведення психологічних консультацій для батьків та медичного персоналу, підготовку реабілітаційних заходів та просвітницьку діяльність. Він має пройти спеціальну профільну підготовку.

Пам'ятаємо, що кожна зустріч з клієнтом – окрема історія, яка вимагає аналізу психологічної ситуації та суб'єктивних факторів – індивідуальності клієнта та фахового досвіду консультанта.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >