< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Консультування обсесивних клієнтів

У консультативній практиці особливу категорію складають клієнти з так званим обсесивно-компульсивним синдромом. Обсесія – це нав'язливі, небажані думки та переживання, яких неможливо позбутися вольовим зусиллям. Компульсія – нав'язлива спонука, яка багаторазово повторюється і призводить до серії дій, що можуть носити ритуальний характер. У спеціальній літературі описано компульсивно-обсесивні розлади (ОКР) та виокремлено обсесивно-компульсивний невроз, проте, у повсякденній практиці важко віднайти різницю між нормою і патологією. Кожна людина може пригадати випадки, коли вона страждала від небажаних неприємних думок, яких хотіла позбутись або ж згадувати якомога рідше. Однак, не кожна людина вважає такі явища ненормальними і тим більше – звертається до спеціаліста.

Основні прояви обсесивно-компульсивного синдрому:

  • – нав'язливі думки чи ритуальні дії, не підкріплені потребами та раціональними судженнями; на запитання "чим викликана необхідність?" можна почути відповідь: "так роблять інші" чи просто "так було б краще";
  • – клієнт розуміє нелогічність своїх думок, однак не може вольовими зусиллями їм протистояти;
  • – постійні нав'язливі думки викликають переживання, дискомфорт та соматичні порушення, врешті, емоційно виснажують.

Щодо характеристик обсесивної особистості, то вона характеризується старанністю, демонструє надійність, порядність. Однак, З. Фрейд помітив поєднання таких рис як педантичність, впертість та скупість ("анальний характер"), Р. Кочюнас виокремлює:

  • – когнітивну ригідність (догматичність суджень, негнучкість мислення);
  • – невпевненість у прийнятті рішень, боязнь помилитись;
  • – викривлення дійсності, боязнь непередбачуваних подій;
  • – включення в діяльність без належного відпочинку та розслаблення;
  • – схильність до самоконтролю, самокритичність або ж, навпаки, прискіпливість чи надмірна критичність;
  • – боязнь принести зайвий клопіт та незручності або ж намагання коментувати дії співрозмовника, вказувати на помилки;
  • – погоджувальна, часто конформна позиція у консультативній взаємодії;
  • – потребу контролювати себе та оточення, щоб не втратити почуття захищеності, тривожність з приводу власної некомпетентності.

З метою запобігання прикрих помилок, консультанту варто визначити характерні особливості обсесивної особистості. Крайні, патологічні форми ОКС є причинами відмови психолога- консультанта у наданні систематичної допомоги клієнту. Водночас, він має направити клієнта до більш кваліфікованого "вузького" спеціаліста, порекомендувавши не втрачати часу на довгу підготовку та роздуми.

Обсесивні клієнти звертаються за допомогою з таких причин:

  • – нав'язливі думки стають виснажливими, знижують якість життя;
  • – оточуючі близькі, друзі починають проявляти незадоволення їх "постійною зануреністю у власні думки";
  • – міжособистісні стосунки стають напруженими.

У процесі консультування такі клієнти задають багато запитань, висловлюють цілий список незадоволень, часто схильні до процесу інтелектуалізації та застрявання. Тобто, пояснення консультанта обсесивний клієнт сприймає шляхом системи мислительних операцій: порівняння ("у інших виходить краще"), узагальнення ("в цілому, я все одно не справляюсь"), виокремлення ("я значно відрізняюсь від інших"). Увагу таких клієнтів утримувати важко (періодично вони занурюються у свої роздуми, погляд стає відсутній). Неабияке значення має постать та авторитет консультанта, його знання та впевненість у собі.

Консультативний процес передбачає:

  • 1) детальне емпатійне слухання клієнта, уважне ставлення до емоційного стану ("щойно ви засмутились, що сталось?");
  • 2) налаштовувати клієнта на прямий контакт з консультантом, відверте розкриття всіх емоційних реакцій, дослідження їх природи ("Як часто ви переживаєте подібний стан? Що ви переживали з цього приводу раніше?");
  • 3) сприяння прояву спонтанності емоцій та автономності суджень ("якої думки були ви, з чим ви не погоджувались?")
  • 4) обмеження детального занурення у негативні прояви, уникнення повторів (це часто приводить клієнта у стан тривоги);
  • 5) максимальне обговорення нав'язливих прагнень перебувати в "особливому стані", моделювання іншої поведінки ("що станеться, якщо ви дозволите собі бути собою?");
  • 6) переключення уваги (почергово) з власних переживань – до оцінок та переживань інших людей – з актуального "теперішнього світу";
  • 7) максимальний прояв емоцій різної модальності (консультант не має боятись негативних почуттів клієнта);
  • 8) заохочення до співпраці, вільного обговорення у системі "дорослий-дорослий".

Техніки психологічного впливу підбираються відповідно до особистісних характеристик клієнта, його пріоритетів. Рекомендується робота з життєвими сценаріями, когнітивні техніки, спеціальні техніки транзакційного аналізу (зокрема, аналіз транзакцій клієнта, структурування його часу).

Важливо, щоб сам консультант міг гнучко змінювати рольові позиції, контрастувати з "заготовленим" образом, порушувати аперцептивні установки, жартувати та сміятись, відкрито критикувати свої невдалі реакції (однак не себе).

Кожна зустріч має закінчуватись конкретизацією досягнень, окремих кроків, прогнозуванням та плануванням наступних зустрічей. Важливо користуватись "погладжуваннями" (Е. Берн), підкріплюючи досягнення. Варто налаштуватись на тривалий період роботи.

Консультування має терапевтичний характер, спрямоване на зміну стереотипів та досягнення "інсайтів". З обережністю варто поставитись до екзистенційного аналізу, оскільки клієнти й без того схильні до занурення у свій світ. Популярними можуть стати роджеріанські техніки, мета яких – насичення клієнта позитивними емоціями щодо своїх досягнень, отримання задоволення від усвідомлення своєї унікальності, спонтанності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >