Консультування клієнтів, котрі переживають втрату
Особливої уваги потребують клієнти, котрі пережили втрату. Це може бути фізична втрата когось із близьких, зрада коханої людини, розлучення тощо. Характерні симптоми: переживання спустошення, відчаю, самотності, страху, тривоги, фрустрації. Людині здається, що життя втратило свою привабливість, тому з'являються нав'язливі думки про суїцид або прагнення до необгрунтованого, часто безглуздого ризику ("героїчний суїцид"). Характерна риса для таких клієнтів – втрата внутрішньої рівноваги. Саме тому головне завдання психолога – відновлення внутрішньо особистісного спокою, зниження невротичної тривоги та болю шляхом посилення автономності та знаходження нових смислів існування з тенденцією до самоактуалізації.
Кризові реакції мають вікові та статеві відмінності. Так розлучення більш драматично, часто з тривалим депресивним періодом переживають люди зрілого та, особливо, похилого віку. Для останніх характерним є занадто критичне ставлення до себе ("Мене кинули, бо я старий", "Я вже втратила привабливість, тому мене розлюбили"). Часто спостерігається стан фрустрації ("Все втрачено"), загострюється сензитивність. Клієнти 20-40-річного віку більше схильні до критичного ставлення, звинувачуючи "зрадливого" партнера у корисливості, нерозважливості, невдячності ("Він не вартий мого кохання").
Характерно, що жінки гостро переживають втрату під час самого розлучення або ж відразу після нього, а чоловіки – через рік – півтора. Саме тому переживання втрати у чоловіків мають ознаки ПТСР (знижується працездатність, з'являються симптоми безсоння, репресивності), часто спостерігається потяг до алкоголю, легких сексуальних перемог тощо. У жінок поведінка у ситуації розлучення залежить від типу акцентуації (наприклад, істерички багато плачуть, демонструють спроби суїциду), статусу в суспільстві, близького оточення. Як чоловіки, так і жінки у кризовій ситуації "включаються" у власні сценарії, регресують у дитячо-батьківські стосунки та потребують розуміння, психологічної підтримки, можливості демонструвати справжні емоції. Загостренню кризи сприяють такі риси як конформність, несамостійність, сензитивність, тривожність, астенічність. Тому до таких клієнтів потрібно проявляти особливе тепло, поступово посилюючи позицію Дорослого та моделюючи альтернативну поведінку.
Люди по-різному переживають горе: стійко, з ознаками мужності; драматично, демонструючи оточенню свою невтішність; депресивно, замикаючись надовго в собі. У спеціальній літературі описано п'ять стадій переживання горя (Кюмблер-Росс):
- 1) відмова, заперечення ("Цього не може бути", "Це неможливо!");
- 2) гнів, звинувачення (ненависть до здорових, успішних, щасливих, котрі не пережили втрату тощо);
- 3) переговори, домовленості (своєрідна домовленість з Богом, з власною совістю);
- 4) депресія (звинувачення себе, втрата інтересу до життя);
- 5) прийняття ситуації ("Я прожив хороше життя...", "Я був добрим батьком", "Я зробив усе, що міг"..).
Ця теорія має багато послідовників у клінічній практиці, особливо, коли хворим сповіщають про смертельний діагноз. Консультацію з такими клієнтами варто починати з загальних питань, поступово переходячи до найбільш особистих. Паралельно консультант спостерігає за власними мимовільними реакціями; обговорює емоційні відгуки.
Мета консультативної зустрічі – переорієнтувати клієнта на сприйняття важкої втрати чи очікуваної смерті як на реальність (а не покарання). Очевидно, що для такої роботи потрібна певна мужність та зрілість самого консультанта. Варто пам'ятати про суїцидальні наміри, які часто можуть приховуватись, тамуватись клієнтом у стані горя. Однак, консультанти-практики відзначають, що напередодні суїцидальних намірів люди часто розповідають про це іншим, при цьому багаторазово повторюють про:
- – "неможливість та непотрібність такого існування";
- – "втрату інтересу до життя, що стало жахливим";
- – "втрату близьких, значущих людей, без яких життя не має сенсу, приносить лише страждання";
- – "залежність свого існування від волі чи бажання інших".
Методи та технології консультування. У результаті гуманістично спрямованого особистісного консультування відкривається доступ до заблокованих, закритих енергетичних ресурсів. Це відбувається шляхом усвідомлення ситуативності подій, зміщення акцентів із випадкових малозначущих життєвих ситуацій на глибоко мотивовані передбачувані вчинки. Про глибину переживань клієнта можна судити шляхом спостереження за тілесними проявами, соматичними реакціями. Внаслідок реалізації механізму емпатії психологічні проблеми клієнта емоційно відгукуються у консультанта, йдеться про психосоматичний резонанс – відгук у тілі терапевта на процеси та реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії.
Важливим напрямком роботи консультанта в рамках екзистенційної психології є пошуки перспектив, нових сенсів існування, встановлення індивідуальних меж впливу (щоб передбачити можливі невдачі). Технології роботи цього напрямку успішно використовують у роботі з клієнтами, котрі пережили втрату, вікову чи глибоку життєву кризу, страждають від важкого захворювання,
Консультанти, орієнтовані на когнітивно-біхевіоральні техніки, відзначають ефективність роботи з депресивними клієнтами, котрі переконані у своїй "неповноцінності", проявляють низьку самооцінку, схильні гостро переживати провину, в результаті чого уникають відкритих стосунків, демонструють реактивність (наприклад надмірну турботливість). Використовуючи когнітивні техніки, відпрацьовуються "викривлені" переконання: "Якщо я зроблю помилку, мене будуть сприймати як неповноцінного", "Я не можу жити без нього", "Щоб бути щасливою, я маю вийти заміж", "Успішні лише ті, хто має багато грошей" тощо.
Методи, спрямовані на зміну поведінки, зокрема, техніки НЛП, варто використовувати у роботі з залежними клієнтами, де особливо велика небезпека суїциду. Тілесно-орієнтованим технікам терапевти та консультанти надають перевагу у випадках неприйняття свого тіла, зовнішності (особливо істеричними, імпульсивними клієнтами).
Психодраматичні та гештальт-техніки можуть полегшити суїцидальним клієнтам "перехід" від гострої фази усвідомлення прожитої події до стану ремісії, повернення до свого "Я", прийняття себе – недосконалого, особливого, неповторного, вартого життя. Загалом, вважається, що у результаті вдалої психологічної допомоги клієнт повертається до звичного життя, спілкується з близьким оточенням, влаштовується на роботу або ж навчання, знаходить нових друзів. Спеціальні техніки можна використовувати під час роботи з почуттями клієнта:
Приклад із практики. До психолога звернулась 25-річна дівчина з проханням надати допомогу своїй молодшій сестрі (18 років), яка намагалась покінчити життя самогубством (робила спробу вистрибнути з вікна). У процесі розмови стало зрозуміло, що дівчата залишились одні (батько пішов з сім 'ї раніше, кілька років назад померла мама). Старша сестра переживала провину з приводу того, що вийшла заміж і проживала з чоловіком окремо. Вона намагалась допомагати сестрі матеріально, а також готувала обіди, прибирала тощо. Незважаючи на всі її старання, молодша сестра, на її думку, переживала глибоку депресію, пропускала заняття у технікумі, не хотіла жити.
Пропонуємо прослідкувати за роботою психолога, котрий у процесі консультації використав гештальт техніку "Два стільці". Під час зустрічі з клієнткою психолог поставив два стільці та попросив дівчину сісти на один із них. На запитання, з ким би вона хотіла поговорити, дівчина назвала маму, котра кілька років назад пішла з життя (її може замістити сам консультант). Психолог попросив клієнтку розповісти ситуацію, яка склалася у її житті. Та похнюплено розповіла "матері" про свої переживання з приводу своєї самотності ("у сестри своя сім'я, я їй тільки заважаю"; неначе мимохідь зауважила, що не здала дипломної роботи і її можуть виключити з технікуму (відчувалось деяке ігнорування цієї проблеми). У процесі розмови з "мамою" дівчина емоційно вигукнула: "Ти пішла і залишила мене одну...". Пересівши на "стілець мами", дівчина констатувала, що уважно слухає; "мама" перепитувала, співчувала. Вона також зауважила, що хотіла б бути спокійною за свою улюблену доню, шкодувала, що та має проблеми в технікумі, "адже ти в мене така розумниця і завжди подавала надії". На ці слова дівчина (котра попередньо пересіла у "своє" крісло) почала вибачатись і запевнила, що її спроба стрибнути з вікна була випадковою і вона буде намагатись виправдати довіру матері. На завершення "мама" попросила поділитись своїми найближчими планами.
Вочевидь, що у цьому випадку спроба суїциду демонстративно використовувалась, щоб привернути увагу, втриматись у ролі "жертви", чому сприяли інфантилізм, несформованість активної життєвої позиції та цілей. Можна передбачити, що дівчина буде щось змінювати у своєму житті, однак потрібна клопітка праця з приводу формування нового ставлення до близьких, до праці, прийняття відповідальності за своє життя, яке так необдумано взяла на себе сестра.
