< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є однією з основних конституційних функцій прокуратури (п. 1 ст. 121 Конституції України) і водночас, однією з основних конституційних засад судочинства (п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України). Ця засада закріплена і в Законі України "Про прокуратуру" (ст. 36). Але, оскільки вона стосується лише кримінального процесу, то конкретний її зміст визначений положеннями КПК.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. З КПК державне обвинувачення – це процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК (ч. 1 ст. 22 КПК). Під обвинуваченням розуміється твердження про вчинення певного особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, визначеному КПК.

КПК визначає обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Це: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ч. 1 ст. 91 КПК).

Закон не покладає на суд обов'язок збирати докази для з'ясування перелічених обставин. Це має робити сторона обвинувачення, до якої закон відносить прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, а у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, яке розпочинається слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, а також за відмови прокурора від державного обвинувачення в суді – потерпілого, його представника та законного представника. Сторона захисту (підозрюваний, обвинувачений, його захисник, законний представник) має право, а не обов'язок збирати і подавати докази на користь підозрюваного, обвинуваченого. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК), оцінити подані сторонами або витребувані ним за клопотанням сторони докази за своїм внутрішнім переконанням і винести законне, обгрунтоване і справедливе рішення щодо винності обвинуваченого, його покарання та інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

Зрозуміло, що для підтримання прокурором обвинувачення в суді він повинен мати у своєму розпорядженні необхідні докази щодо обставин, зазначених у ч. 1 ст. 91 КПК. Такі докази збираються і перевіряються шляхом проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, які здійснюються під час досудового розслідування, в якому прокурор здійснює нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва цим розслідуванням. За наявності достатніх доказів щодо вчинення особою кримінального правопорушення прокурор (або за його дорученням – слідчий) складає і вручає підозрюваному письмове повідомлення про підозру, а за результатами досудового розслідування складає обвинувальний акт, в якому формулює обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і передає обвинувальний акт разом із реєстром матеріалів досудового розслідування в суд, одночасно вручивши підозрюваному копію обвинувального акта. Після передання прокурором обвинувального акта до суду підозрюваний стає обвинуваченим (ч. 2 ст. 42 КПК).

В обвинувальному акті має бути зазначено: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого та кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування), дату і місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно (частини 2 і 3 ст. 291 КПК).

Саме обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, буде підтримувати, доводити прокурор у судовому розгляді, саме воно визначає межі судового розгляду в конкретному кримінальному провадженні. На початку судового розгляду прокурор оголошує обвинувальний акт, після чого головуючий роз'яснює обвинуваченому суть обвинувачення, запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (статті 347, 348 КПК).

Після з'ясування питання про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні, та порядку їх дослідження (ст. 349 КПК) здійснюється з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірка їх доказами шляхом проведення допитів обвинуваченого, свідків, потерпілих, експерта, пред'явлення особи чи речі для впізнання, дослідження речових доказів, документів, звуко- і відеозаписів, проведення огляду на місці тощо. Прокурор надає суду наявні у нього докази, на яких грунтується сформульоване в обвинувальному акті обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, і доводить перед судом їх переконливість після їх дослідження, а також дослідження доказів, які надала суду сторона захисту.

У судових дебатах прокурор виступає з обвинувальною промовою, в якій викладає суду обставини кримінального правопорушення, які він вважає доведеними дослідженими в судовому засіданні доказами, пропонує кваліфікацію діяння обвинуваченого за законом про кримінальну відповідальність, вид і міру покарання тощо.

Відповідно до п. 20 Рекомендації REC (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції" від 6 жовтня 2000 р. публічні обвинувачі повинні бути об'єктивними і справедливими під час судового розгляду. Зокрема, вони повинні представляти суду факти і юридичні аргументи, що мають відношення до справи і необхідні для справедливого здійснення правосуддя.

З'ясування обставин кримінального правопорушення та перевірка його доказами може засвідчити недоведеність обвинувачення, сформульованого в обвинувальному акті, повністю або в певній частині, або, навпаки, підтвердження вчинення обвинуваченим даного кримінального правопорушення за інших обставин або ж вчинення ще й іншого злочину або участь у вчиненні цього кримінального правопорушення ще й іншої особи. У цьому разі виникає потреба у зміні обвинувачення, висуненні додаткового обвинувачення або у відмові від підтримання обвинувачення (ч. 2 ст. 337 КПК).

Якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, що тягне необхідність зміни кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, то прокурор складає новий обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обгрунтування прийнятого рішення.

З метою забезпечення обвинуваченому права на захист від зміненого обвинувачення копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, а для забезпечення права на захист своїх законних інтересів потерпілим – потерпілому, його представнику і законним представникам, а судовий розгляд відкладається не менше ніж на сім днів. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

Якщо в обвинувальному акті із зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Закон передбачає також можливість доповнення прокурором обвинувачення, якщо під час судового розгляду отримані відомості про можливе вчинення обвинуваченим ще й іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось, але яке тісно пов'язане із зазначеним в обвинувальному акті, і окремий їх розгляд неможливий. У цьому разі прокурор заявляє перед судом клопотання про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням. Якщо це клопотання прокурора судом задоволено, то суд, не маючи права за КПК 2012 року на повернення кримінального провадження на додаткове розслідування, приймає рішення про відкладення судового розгляду не менше ніж на 14 днів для підготовки обвинуваченого, його захисника, законного представника до захисту від додаткового обвинувачення і для виконання прокурором процесуальних дій, пов'язаних з повідомленням особі про підозру в новому кримінальному правопорушенні (статті 276–278 КПК), відкриттям матеріалів іншій стороні, складанням нового обвинувального акта і переданням його до суду з врученням його копій обвинуваченому, його захиснику, законному представнику (статті 290–293, 339 КПК).

Стаття 340 КПК передбачає обов'язок прокурора відмовитися від державного обвинувачення, якщо він у результаті судового розгляду дійде висновку, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується. Мотивована постанова прокурора вручається обвинуваченому, його захиснику, законному представнику, а також потерпілому, його представнику, законному представнику. При цьому головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення. Якщо ж потерпілого у даному кримінальному провадженні немає або він також відмовляється від підтримання обвинувачення, то суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження.

Зміна обвинувачення, висунення нового обвинувачення та відмова від підтримання державного обвинувачення потребують узгодження з керівником прокуратури, в якій працює прокурор – державний обвинувач, а якщо це керівник прокуратури, – то з прокурором вищого рівня.

Слід мати на увазі, що прокурор є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України "Про правила етичної поведінки" від 17 травня 2012 р. (ч. 7 ст. 2), тому він, зокрема, повинен утриматися від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать законодавству або становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам (ч. 1 ст. 14).

Якщо керівник органу прокуратури, прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта із зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку (ст. 341 КПК).

Згідно з 12-м принципом Керівних принципів ООН щодо ролі обвинувачів (прийнятих VIII Конгресом ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня 1990 р.) обвинувачі відповідно до закону повинні виконувати свої обов'язки справедливо, послідовно і швидко, поважати і захищати людську гідність і захищати права людини, сприяючи цим самим забезпеченню належного процесу і безперебійного функціонування системи кримінального правосуддя.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >