< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Деформації правової свідомості юриста

Досліджуючи сучасні причини деформації професійної правосвідомості, доцільно зазначити, що вони обумовлені цілим рядом обставин, які утворюють систему причин. Причини деформації професійної правосвідомості поділяються на дві групи: а) ті, що зумовлюють існування загальних видів деформації професійної правосвідомості; б) ті, що зумовлюють існування спеціальних видів деформації і пов'язані зі специфікою юридичної професії.

При аналізі першої групи причин увага здебільшого, зосереджена на причинах правового нігілізму як найбільш розповсюдженій і небезпечній формі деформації професійної правосвідомості, яка схильна до переростання в перероджену правосвідомість.

До першої групи належать:

  • – історичні причини;
  • – особливості національного правового менталітету (або культурно- ментальні причини);
  • – економічні, соціально-комунікативні (конфлікти соціальних ролей, групова правосвідомість трудового колективу), юридичні.

Серед юридичних надмірна кількість законів, їх декларативність, необгрунтована змінюваність. Існує чимало законів низької якості, прийнятих поспіхом. Вони не відповідають потребам і рівню розвитку суспільних відносин, тобто вони не забезпечені соціальними і економічними ресурсами, необхідними для їх виконання. Домінує також політизований підхід до законотворчої діяльності, за якого інтереси окремих політичних груп в парламенті домінують над інтересами і потребами держави, низька ефективність юридичної відповідальності, неадекватність реалізації законів, розходження між високими правовими ідеалами і суворою дійсністю, відсутність належних дієвих механізмів захисту прав і законних інтересів громадян, недоліки слідчо-прокурорської і судової практики.

Як вірно зазначає І. Голосніченко, на даний момент в Україні спостерігається найбільш важка форма деформації на рівні професійної правосвідомості – корупція і хабарництво. Йдеться про безпрецедентну корупцію правоохоронних органів, яка переходить у фактичне її зрощування зі злочинним світом. Останній процес має назву "рафіналізація", тобто існування корупції і криміналізації серед одного кола осіб (чиновників); через своєрідну асиміляцію корупції і злочинності, останні набувають зовнішньої "респектабельності".

У другу групу причин, які обумовлюють деформації професійно-правової свідомості, на наш погляд, належать певні властивості професійної правосвідомості.

Професійні деформації правової свідомості юристів обумовлені її індивідуальними властивостями. Маючи свої сильні сторони професійна правосвідомість має з цих же причин і певні недоліки. Оскільки професійна свідомість є найбільш розвиненою формою свідомості юристів, інші її форми можуть набувати юридичного забарвлення. Звідси обмеженість свідомості юристів, сприйняття внутрішнього і оточуючого світу крізь призму юридичного погляду, зневага неюридичною професійною думкою.

Формалізований характер професійної правосвідомості, професійного досвіду юристів обумовлює створення стереотипів, шаблонних оцінок, зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються; формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості. Юрист оцінює окрему людину і окремий казус лише через призму узагальнених визначень закону. Він повинен бути здатним побачити в живій людині юридичну схему її поведінки.

Деформація професійної правосвідомості може наступати в результаті її надмірної спеціалізації. Йдеться про ті випадки, коли рівень правової ерудиції за межами функцій, що виконуються юристом, відповідає повсякденному рівню правової свідомості.

Підсумовуючи проаналізовані вище положення доходимо до логічного висновку про те, що основними спеціальними засобами попередження і подолання деформацій професійної правосвідомості є;

  • – створення умов, коли юристи зацікавлені в сумлінній і ефективній роботі;
  • – матеріальні стимули, моральні стимули, перспектива кар'єрного росту, додаткові відпустки.

В аспекті виваженої кадрової політики йдеться про домінування принципу професіоналізму при підборі юридичних кадрів. Даний принцип охоплює низку вимог до юриста:

По-перше, це належний освітній рівень.

По-друге, наявність досвіду роботи і (або) здатність юриста швидко опановувати нові знання, вміння.

По-третє, активне, творче ставлення до своєї професії.

Ми вже розглядали питання стосовно визначення основних функцій правової культури, в яких, з одного боку, акцентується увага на соціальному призначенні правової культури, а з іншого – на впливі правової культури на суспільні відносини. На наш погляд, саме з урахуванням означених позицій В. Сальниковим виокремлюється низка специфічних функцій правової культури, серед яких ми виокремлюємо ціннісно-нормативну функцію, яка виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик, коли будь-який людський вчинок чи соціальні інститути, відображаючись у свідомості особистості, оцінюються нею шляхом співставлення з існуючими правовими цінностями і як наслідок – відбувається їх прийняття чи неприйняття. При цьому йдеться про цінності в праві та, що найголовніше, – про саме право як цінність. Власна цінність права полягає в тому, що воно є глибинним елементом цивілізації, культури, який "вбирає в себе" важливі соціальні цінності суспільства, виражає найважливіші загальнолюдські цінності – свободу, справедливість і рівність людей.

Слід відзначити, що сприйняття кожною людиною "правового поля" і системи правових цінностей значною мірою індивідуальні. Ми виходимо з того, що конкретний правовий вчинок людини за своєю суттю є виразом об'єктивно-суб'єктивного ціннісного вибору, реалізації нею своєї ціннісної установки в конкретному середовищі. Саме цінності й пов'язані з ними інтереси і потреби – це динамічні механізми регулювання правової діяльності. При цьому правова культура особистості, як слушно відзначає М. Смоленський: "передбачає не пасивне, споглядальне, а активне творче ставлення до духовних цінностей правового характеру, спрямоване на реалізацію інтересів індивіда в межах правових норм".

Ціннісна інтерпретація правової культури на сучасному етапі розвитку суспільства, гуманізації й гуманітаризації освіти як способу "окультурення" індивіда, прилучення до духовних цінностей цивілізованого світу набуває все більшого значення, оскільки тільки усвідомлене сприйняття особистістю загальнолюдських культурно- історичних, у тому числі правових, цінностей здатне подолати зростаючу бездуховність, правовий нігілізм, змусить студентів задуматися про роль і місце людини у прогресивному перетворенні дійсності, озброїть їх певними ціннісними домінантами, що мають забезпечити соціально значущу спрямованість їхньої життєвої активності.

Так, Закон України "Про освіту", Програма правової освіти населення, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 1995 р. регулюють профес здійснення правового виховання населення, визначають правовоу освіту як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності й правопорядку. Тобто правова освіта є необхідним елементом правової культури. Система правового виховання дозволяє з'ясувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.

Правовий нігілізм – це заперечення соціальної цінності права, розуміння його як недосконалого засобу регулювання суспільних відносин. Тобто його сутність полягає у негативному ставленні до права, законів, правопорядку, іноді їх запереченні.

Найбільш поширені такі прояви правового нігілізму:

  • пряме й умисне порушення положень норм права;
  • масове невиконання і недотримання правових норм з боку суб'єктів, які у поведінці керуються власними правилами, політичною доцільністю, ідеологічними переконаннями;
  • "війна законів", тобто прийняття суперечливих норм, законів тощо;
  • неузгодженість дій органів і посадових осіб органів влади.

Виходячи з цього, доцільно визначити ефективні способи подолання правового нігілізму. Насамперед, важливо сприяти підвищенню рівня правосвідомості населення, посадових осіб, їх правової культури, активізувати правовеє виховання. Велике значення у цьому контексті відводиться узгодженості та якості системи нормативно-правових актів, удосконалення механізму їх реалізації, забезпечення належної професійної підготовки працівників правоохоронних органів, судів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >