< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

  • 1. Поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.
  • 2. Функції державного управління в галузі екології.
  • 3. Економіко-правовий механізм управління в галузі екології.

Поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Згідно чинного екологічного законодавства управління в галузі екології – це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", природоресурсними, іншими актами екозаконодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів державного, самоврядного та громадського управління в цілому.

Метою управління в сфері природокористування, охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки є:

  • • реалізація законодавства;
  • • контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;
  • • забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; досягнення узгодженості дій державних та громадських органів у галузі охорони природного середовища.

Основними ознаками управління в галузі екології є:

  • 1) різновид соціального управління, що регламентується правовими нормами;
  • 2) система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управління в галузі екології, визначає його мету і завдання, функції в цій сфері, повноваження і функції суб'єктів управління, права і обов'язки фізичних і юридичних осіб та порядок їх взаємовідносин;
  • 3) в основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцевого самоврядування та громадських об'єднань (суб'єктів управління);
  • 4) діяльність суб'єктів управління спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки;
  • 5) функції суб'єктів управління передбачають організацію, погодження, координацію і контроль за діяльністю інших суб'єктів управлінських правовідносин;
  • 6) державно-правове забезпечення дотримання вимог екологічного законодавства, попередження і упередження екологічних правопорушень та заходів щодо захисту екологічних прав громадян.

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів розвитку при обов'язковому пріоритеті здоров'я людини у сприятливому навколишньому природному середовищі.

На рис. 3.1 відображені основні завдання щодо організації системи управління в галузі екології й природокористування.

Організація системи управління природокористуванням

Рис. 3.1. Організація системи управління природокористуванням

Згідно Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ статті 3 до основних принципів охорони навколишнього середовища належать:

  • • гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
  • • пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
  • • гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
  • • запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
  • • екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони НПС, використання та відтворення відновлювальних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
  • • збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
  • • науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
  • • обов'язковість надання висновків державної екологічної експертизи;
  • • гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан НПС, формування у населення екологічного світогляду;
  • • науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
  • • безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
  • • компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  • • вирішення питань охорони НПС та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
  • • поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони НПС;
  • • вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Досягнення цілей та завдань управління природокористуванням полягає у виконанні державними та іншими органами певних функцій.

Особливістю державного управління є його диференціація за видами природних ресурсів незалежно від того, в яких галузях народного господарства вони використовуються.

Система органів управління в галузі екології – це внутрішньо-організована сукупність структурних елементів, яка взаємопов'язана й обумовлена однією метою, виконує для її досягнення відповідні функції.

Органи управління в галузі екології – юридично відособлені державні, самоврядні і громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи загального державного управління – уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які покладені, поряд із загальними, повноваження в сфері соціально- культурного розвитку щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи спеціального державного управління спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони поділяються на:

  • органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:
    • • Міністерство екології та природних ресурсів України;
    • • Державна гідрометрологічна служба України.
  • органи спеціального поресурсного управління:
  • • Державне агенство земельних ресурсів України;
  • • Державне агенство лісових ресурсів України;
  • • Державне агенство рибного господарства України;
  • • Державне агенство з туризму та курортів;
  • • Державне агенство з управління зоною відчуження;
  • • Державне агенство екологічних інвестицій;
  • • Державне агенство водних ресурсів України;
  • • Державна служба геології та надр України;
  • • Державна екологічна інспекція та ін.
  • органи спеціального функціонального управління:
    • • Міністерство надзвичайних ситуацій;
    • • Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті;
    • • Державна інспекція сільського господарства України;
    • • Державне космічне агенство;
    • • Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України та ін.
  • органи спеціалізованого галузевого управління:
  • • Міністерство аграрної політики та продовольства;
  • • Міністерство охорони здоров'я;
  • • Міністерство енергетики та вугільної промисловості і ін. Органи місцевого самоврядування – спеціально уповноважені представницькі інституції регіонального і місцевого рівнів, управлінські функції в галузі екології.

Органи громадського управління в галузі екології – громадські об'єднання і формування у галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні.

Громадські екологічні організації, відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року мають право:

  • – розробляти і пропагувати свої екологічні програми;
  • – утворювати громадські екологічні фонди;
  • – брати участь у здійсненні державного екологічного контролю;
  • – проводити громадську екологічну експертизу;
  • – вільного доступу до екологічної інформації;
  • – виступати з ініціативою винесення екологічних питань на місцеві та всеукраїнські референдуми;
  • – вносити до державних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
  • – подавати до суду позови про відшкодування екологічної шкоди тощо.

Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля затверджене наказом Мінприроди від 18 грудня 2003 року № 168.

Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими екологічними інспекторами відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України від 27 лютого 2002 р. № 88. Громадський контроль здійснюється також громадськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекторами рибоохорони, екологічними об'єднаннями громадян.

Громадськими інспекторами можуть бути громадяни України, що досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи. Кожний громадський інспектор закріплюється за відповідним підрозділом Мінприроди України або за державним екологічним інспектором.

На Україні існують понад 20 екологічних організацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 – місцевого. Серед них – Всеукраїнська громадська організація "МАМА-86", Асоціація "Зелений світ", Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга тощо. Існують також політичні партії екологічного спрямування, утворені відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.

Невирішені екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

Екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю. Для держави екологічна криза пов'язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем. Загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів. Тому, екологічну безпеку розглядають як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу – від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала – небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні – фатальними.

Екологічна безпека – це:

  • – сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;
  • – комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека – це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обгрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь. Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Головною метою екологічної безпеки України є бути вироблення концептуальних засад загальної стратегії у сфері раціонального природокористування та захисту навколишнього середовища, а також втілення їх у практику з метою сталого економічного та соціального розвитку держави. При цьому передбачається формування нових типів технологічних процесів, соціальної організації та управління, здатності розв'язувати екологічні проблеми та зменшувати будь-які екологічні небезпеки, що становлять значну загрозу національній безпеці України.

Створення системи екобезпеки разом із вдосконаленням соціально-економічної системи безпеки є новим елементом національної безпеки. Підгрунтям цієї системи має стати адекватний організаційно-правовий, соціально-політичний, господарський механізм управління природокористуванням, що базується на кількісних даних, результатах математичного моделювання та прогнозування, сучасних інформаційних технологіях, можливості протидії антропогенній і природній деструкції біосфери.

Екологічна безпека виступає як заперечення екологічної загрози, що виявляється у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні стихії, соціальні кризи та техногенні катастрофи. Забезпечення екологічної безпеки – це основний спосіб розв'язання екологічних проблем, що гарантує громадянам України розвиток і проживання в біосферосумісній формі. Створення системи екологічної безпеки означає задоволення екологічних вимог суб'єктів екосистеми, яка повинна мати пріоритет серед інших аспектів традиційної національної безпеки.

Для того, щоб фактичний екоцид в Україні, що має не тільки екологічні, а й економічні та політичні корені (у минулому), не призвів до значних соціальних конфліктів, стратегічною метою держави має бути ліквідація значного відставання від розвинених держав у результатах діяльності, спрямованої на охорону навколишнього середовища та забезпечення високої якості життя населення. Слід визнати, що в сучасних умовах самостійне досягнення такої мети уявляється малореальним. Необхідна допомога розвинених держав, тісне співробітництво та кооперація з усіма державами світу. Зрештою, політика екологічної безпеки України має інтегруватися в систему колективної екологічної безпеки.

Під державною системою екологічної безпеки розуміють сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями. Система екологічної безпеки створюється і розвивається відповідно до Конституції України, указів Президента України, постанов Уряду, державних програм у цій сфері.

Основу цієї системи складають органи всіх гілок влади, що вживають заходи політичного, правового, економічного, силового чи іншого характеру, спрямовані на забезпечення екологічної безпеки в інтересах людей, суспільства та держави.

Повноваження органів забезпечення екологічної безпеки України, їхній склад, принципи та порядок дій визначається відповідним законодавчими актами України. Конституція України покладає відповідні функції щодо забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування на Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади різного рангу.

У розробці, плануванні та експертизі законодавчих актів у галузі екології беруть участь різні комітети Верховної Ради, наприклад, Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інші комітети Верховної Ради України в межах своєї компетенції, головне науково-експертне управління та головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України та інші уповноважені органи.

Президент України є гарантом Конституції України, зокрема положення щодо забезпечення екологічної безпеки, прав громадян на забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля. Президент має право ухвалювати укази про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації та про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану в разі виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей. Президент України спирається на підпорядковані йому спеціальні органи, серед яких насамперед слід відзначити Раду національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної екологічної політики, розробляє державні та міждержавні екологічні програми, забезпечує їх виконання, координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади у питаннях охорони оточуючого середовища, ухвалює відповідно до закону, рішення про обмеження, призупинення або припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища. Кабінет Міністрів України забезпечує вжиття заходів, передбачених програмою ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ухвалює рішення з питань ліквідації інших аварій, катастроф, стихійних лих, здійснює у межах його повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання земель, надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

При Кабінеті Міністрів України створене Державне агенство України з управління зоною відчуження та Державна інспекція ядерного регулювання України. Важливу роль у запобіганні виникненню надзвичайних ситуацій природно-техногенного походження, мінімізації шкоди, заподіяної внаслідок їх виникнення, відіграє Державна інспекція техногенної безпеки України.

До повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій належить контроль за дотриманням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів, відтворенням лісів. Виконавчі органи погоджують питання про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, визначають установленим ладом розміри відшкодування за забруднення довкілля та інші екологічні збитки підприємствам, установам і організаціям; визначають території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів, погоджують проекти землеустрою та контролюють їх виконанням. У межах їхньої компетенції ці органи вживають необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Чинне законодавство України покладає природоохоронні функції та завдання на низку уповноважених органів державного управління. Ці функції і завдання, сформульовані у відповідних законах України та підзаконних актах. В останніх, зокрема, відомча компетенція у концентрованому вигляді закріплена у положеннях про ці відомства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >