ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ПРИРОДОРЕСУРСНЕ ТА ПРИРОДООХОРОННЕ ПРАВО

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДНОВЛЕННЯ ТА ОХОРОНИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

• 1. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель і надр в Україні
• 2. Правовий режим використання, відтворення і охорони вод та атмосферного повітря в Україні
• 3. Правовий режим використання, відтворення, захисту і охорони лісів та тваринного світу

Правовий режим використання, відновлення та охорони земель і надр в Україні.

На землі здійснюється більшість видів людської діяльності.

Земля – це найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, кліматом, грунтами, рослинністю, надрами, водами, вона є місцем розселення, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення об'єктів матеріальної культури, включаючи підприємства й організації всіх галузей господарства.

Головними характеристиками землі в даному визначенні є простір, територія, на якій людство існує, розвивається, і яку воно освоює у своїх цілях.

Простір, на думку філософів і геополітиків, керує людською історією. Боротьба за землі, освоєння нових територій, перетворення освоєних земель – важливі рушійні сили розвитку людства. Цьому існує багато свідчень з історії країн і держав, великих географічних відкриттів, а також історії містобудування.

Землі, земельний фонд країн і держав (державний земельний фонд, що включає землі різних категорій) – найважливіше надбання народів і націй, матеріально-просторовий базис державного будівництва.

Категорія земель – це частина єдиного державного земельного фонду, виділювана по основному цільовому призначенню і має визначений правовий режим.

Цільове призначення земель – законодавчо встановлені порядок, умови, межа експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорії земель.

Під правовим режимом розуміється встановлена законом система суспільних відносин по використанню земель, сукупність правил їхнього використання, охорони, обліку і моніторингу.

Близьке до державного земельного фонду, але більш вузьке поняття – земельні ресурси, під яким розуміють, що це є землі, які використовують або які можуть бути використані в різних галузях народного господарства.

Земельні угіддя – це землі, систематично використовувані чи придатні до використання для конкретних господарських цілей і відрізняються по природно-історичних ознаках.

Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. до складу державного земельного фонду були включені наступні категорії земель:

• • землі сільськогосподарського призначення;
• • землі житлової та громадської забудови;
• • землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
• • землі оздоровчого призначення;
• • землі рекреаційного призначення;
• • землі історико-культурного призначення;
• • землі лісового фонду;
• • землі водного фонду;
• • землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

В юридичній практиці, а саме в конкретних екологічних правовідносинах, земля частіше виступає саме як земельна ділянка. Відповідно до Земельного кодексу (ч. 1 ст. 79), земельна ділянка – це частина земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Земельна ділянка виступає як майно власника або користувача земельними ресурсами (грунтами, що можуть використовуватися як засіб сільськогосподарського виробництва) на певній земній поверхні. Тому, відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, земельна ділянка є об'єктом нерухомого майна. Ґрунт, на відміну від землі, є рухомим об'єктом, позаяк він вільно за природними законами переміщується з місця на місце. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року, грунтом є природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин та характеризується родючістю.

Використання і земельних ділянок як нерухомих об'єктів, і Грунтів як рухомих об'єктів регулюється Земельним кодексом та іншими актами земельного законодавства України, згідно якого виокремлюють певні види права землекористування (рис. 5.9). Необхідно зазначити, що в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року взагалі не іде мова про загальне чи спеціальне використання земель, але ж в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року відповідно до ст. 38 передбачається право загального використання природних ресурсів, яке в свою чергу поширюється також і на землі, адже вони теж є природними ресурсами. Земельні правовідносини регулюються правовими звичаями, які склалися в екологічному праві України і відповідно до чинних еколого- правових звичаїв, землі використовуються на праві загального або спеціального використання. Ступінь екологічного навантаження на землі і створення незручностей для їх власників виступає в ролі фактичного критерію розмежування загального і спеціального використання земель.

Згідно земельного законодавства в Україні існують наступні форми та види права власності на землю: державна; комунальна; приватна; спільна (сумісна і часткова), об'єктом виступає певна конкретно юридично закріплена земельна ділянка, а суб'єктами виступають фізичні та юридичні особи (на землі приватної власності); територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (а землі комунальної власності) та держав, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади – на землі державної власності.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах:

• – на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження на ній;
• – на простір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею відповідно на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Рис. 5.9. Класифікація видів права землекористування за певними ознаками

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності безстроково. Постійними землекористувачами можуть бути:

• – підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
• – громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Земельні ділянки згідно чинного земельного законодавства можна передавати в користування на підставі договору-оренди, в якому зазначається право оренди конкретному орендарю на конкретну земельну ділянку.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької чи іншої діяльності.

Орендарями можуть бути громадяни України, юридичні особи України, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації та іноземні держави. Вони набувають право оренди, тобто право, що засноване на договорі, де зазначено строкове платне володіння земельною ділянкою, яка необхідна орендареві для провадження підприємницької чи іншої діяльності.

Земельним законодавством встановлені три форми плати за землю: земельний податок, орендна плата та нормативна ціна землі. Права та обов'язки землекористувачів наведені на рис. 6.1.

Охороні підлягають усі землі держави незалежно від їхнього цільового призначення, форми власності і видів господарської діяльності. В системі охорони земельних ресурсів чинне місце займає охорона ґрунтів, під якою розуміють систему заходів, спрямованих на захист, якісне поліпшення і наукове обґрунтування підвищення репродуктивної функції ґрунтів, для підтримки стійкості розвитку біосфери.

Рис. 6.1. Основні права та обов'язки землекористувачів

Охорона земел – це система міжнародних, державних, регіональних і локальних адміністративно-господарських, економічних, нормативних, юридичних, техніко-технологічних та громадсько-виховних заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використанная земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для сільскогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, відновлення якості земельних ресурсів.

Охорона грунтів регулюється Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, Законами України "Про охорону земель" (ст.ст. 1, 22), "Про державний контроль за використанням та охороною земель" – обидва від 19 червня 2003 року та іншими законодавчими нормативно-правовими актами нашої держави та міжнародних програм і угод. У всіх цих документах іде мова про роль грунту як незамінного і загального базису розміщення продуктивних сил, особливого середовища життєдіяльності людства, невід'ємної частини біосфери. Родючість грунтів є показником якості ґрунтів, який змінюватися під впливом різноманітних екологічних чинників, тому в земельному законодавстві передбачені певні заходи охорони грунтів від ерозії, виснаження, засмічення та інших негативних явищ, що зменшують їх родючість і ставлять під загрозу вирощування екологічно чистої продукції.

Охорона земель включає наступне:

• – наукове обґрунтування і практичне забезпечення досягнення раціонального землекористування;
• – захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб;
• – збереження грунтів, їхніх корисних властивостей, насамперед, родючості, максимально можливе запобігання втрат і виснаження сільськогосподарських земель, обмеження відведення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб;
• – захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушування, ущільнення та інших несприятливих природних;
• – своєчасне попередження й усунення причин, які призводять до деградації, забруднення, засмічення земель небезпечними відходами людської діяльності – відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих техногенних процесів, а також до порушення, знищення Грунтів, збіднення екосистем;
• – своєчасне здійснення підприємствами виробничої, гірничодобувної, аграрної й інших видів господарської діяльності, які зумовлюють руйнування грунтового покриву, втрату ним родючості та порушення екологічної рівноваги функціонування земель, а також підривають стійкість агроландшафтів тощо;
• – раціональне використання і збереження земельних ресурсів, поліпшення корисних властивостей і санітарно-гігієнічного стану грунтів, екологічно та економічно обґрунтовані освоєння і меліорацію непридатних для господарського використання земель;
• – своєчасне запобігання й усунення негативного впливу деградованих, забруднених і порушених земель на здоров'я людини, окремі природні ресурси та довкілля в цілому, а також на економічний і соціальний розвиток держави;
• – консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь;
• – попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
• – збереження природних водно-болотних угідь та інших цінних природних територій і об'єктів.

При здійсненні управлінської, господарської й інших видів діяльності людини, зв'язаної з охороною та раціональним використанням земель, головним має бути те, щоб господарська діяльність землевласників, землекористувачів чи орендарів не призводила до зниження родючості грунтів і їхнього забруднення. За певні види земельних правопорушень, які поділяються на два види (екологічні та інші) в чинному законодавстві існують відповідні види юридичної відповідальності, а саме:

• – дисциплінарна,
• – адміністративна,
• – цивільно-правова,
• – кримінальна,
• – земельно-правова (рис. 6.2).

Екологічні правопорушення пов'язані із заподіянням шкоди землі як природному об'єкту, що знаходиться під державною охороною (наприклад, забруднення, псування земель, порушення родючого шару грунту і т. ін.)

До інших земельних правопорушень відносять ті, -що не пов'язані із заподіянням шкоди землі як об'єкту охорони (наприклад, незаконні угоди з землею, самовільне зайняття землі, порушення порядку надання земель, ін.).

Рис. 6.2. Види юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства

Людство використовує не тільки поверхневий шар земельних ресурсів, але й ту частину земної кори, що розташована нижче ґрунтового шару, а за його відсутності – нижче земної поверхні та днища водоймищ і водотоків, що простираються до глибин, які є доступними ля геологічного вивчення й освоєння.

Цінність надр полягає в тому, що вони є джерелом корисних копалин, а також містять запаси підземних, в тому числі мінеральних, вод, глибинне тепло, зберігають памятники історії й культури, виступають як просторовий базис для розміщення різних об'єктів і споруд, поховання промислових відходів, радіоактивних речовин тощо.

Надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст.1 Кодекс України "Про надра" від 27 липня 1994 року).

Відносини в галузі надрокористування мають назву – гірничі відносини.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Кодексом України "Про надра" та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них. Виникаючі супутні з надрокористуванням земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

В ст. 5 Кодексу України "Про надра" визначено, які ділянки відносяться до Державного фонду надр та які види корисних копалин відносяться до державного фонду родовищ корисних копалин (рис. б.З), а на рис. 6.4 наведені види корисних копалин згідно ст. 6 Кодексу України "Про надра", що виділені за ознакою свого призначення.

Рис. 6.3. Склад державного фонду надр та родовищ корисних копалин

Державний фонд родовищ корисних копалин формується спеціально уповноваженим центральним орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. Державний фонд надр формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр разом з Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України.

Корисні копалини – це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, придатні для промислового використання (ст. 5 Кодекс України "Про надра").

За значенням вони поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення, згідно з Переліком корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827.

Рис. 6.4. Види корисних копалин

Управління в галузі користування надрами та регулювання гірничих відносин здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міська Рада народних депутатів. їх компетенції зазначені відповідно у статтях 7-11 Кодексу України "Про надра" (КУП).

Надра надаються тільки в користування (рис. 6.5), право власності належить тільки народу України, що реалізується через державну форму власності. Згідно зі ст. ІЗ цього ж Кодексу користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Користувачами надр на умовах угод про розподіл продукції можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об'єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України (інвестори), що відповідають вимогам законодавства України. Об'єднання юридичних осіб, що не є юридичною особою, може бути користувачем надр відповідно до угоди про розподіл продукції за умови, що учасники такого об'єднання несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими угодою про розподіл продукції.

Об'єкти права надрокористування – це конкретні юридично відокремлені (визначені) ділянки надр, які закріплені на праві користування за певними суб'єктами гірничим відводом.

Уразі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції – з дня, зазначеного в такій угоді.

Надрокористування здійснюється тільки на підставі ліцензії, в якій чітко є зазначеною конкретна юридично обумовлена земельна ділянка в межах якої планується користування надрами. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Рис. 6.5. Класифікація видів надрокористування за певними ознаками

У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

Власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність.

Порядок проведення та умови конкурсу на укладення угод про розподіл продукції визначаються Законом України "Про угоди про розподіл продукції". Спеціальний дозвіл на користування надрами на умовах розподілу продукції видається на підставі укладеної угоди про розподіл продукції і повинен містити усі види користування надрами та інші дані та відомості, передбачені цією угодою. Права користування надрами можуть бути передані третім особам одночасно з передачею прав та обов'язків за угодою про розподіл продукції та з обов'язковим переоформленням спеціального дозволу на користування надрами.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами суб'єкту господарювання, який отримав цілісний майновий комплекс державного вугледобувного підприємства в оренду чи концесію, здійснюється шляхом переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, виданих вугледобувному підприємству державного сектору економіки, цілісний майновий комплекс якого передано в оренду чи концесію, на ім'я суб'єкта господарювання, який отримав цілісний майновий комплекс такого вугледобувного підприємства в оренду чи концесію, на строк дії такого спеціального дозволу та без проведення конкурсу (аукціону).

Під час оренди чи концесії цілісного майнового комплексу державного вугледобувного підприємства на період отримання орендарем чи концесіонером спеціального дозволу на користування надрами та гірничого відводу орендар чи концесіонер здійснює видобуток вугілля та (або) лігніту (бурого вугілля) на об'єкті, переданому в оренду чи концесію, на підставі чинного спеціального дозволу на користування надрами та гірничого відводу державного вугледобувного підприємства, цілісний майновий комплекс якого передано в оренду чи концесію, але не більше 12 місяців з дня укладення договору оренди чи концесії.

Гірничий відвід – це частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється (ст. 17 КУП).

Існують деякі відмінності під час здійснення права надрокористування для різних цілей. Так, згідно ст.20 КУП для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення надр. Дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється з метою уточнення їх окремих гірничо-геологічних та інших параметрів, вибору раціональних методів видобування мінеральної сировини на підставі проекту цих робіт, погодженого з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Видобуті під час дослідно-промислової розробки корисні копалини підлягають реалізації у загальному порядку,

За ст. 21 КУП надання надр у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства екології та природних ресурсів України, Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Надання надр для захоронения відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод згідно ст. 22 КУП у виняткових випадках при додержанні норм, правил та вимог, передбачених Законодавством України. Надра для вказаних цілей надаються відповідно до статті 19 цього Кодексу за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення заінтересованих підприємств, установ і організацій.

Зміст права надрокористування наведений схематично на рис. 6.6. Треба зазначити, що право землевласників і землекористувачів на видобування корисних копалин місцевого значення, торфу, прісних підземних вод та користування надрами для інших цілей згідно ст. 23 має свої особливості, а саме – землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими Радами народних депутатів, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами Міністерства екології та природних ресурсів України на місцях.

Рис. 6.6. Зміст права надрокористування

Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Плата за користування надрами справляється у вигляді:

• • платежів за користування надрами для видобування корисних копалин;
• • плати за користування надрами, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;
• • рентної плати за видобуток нафти, природного газу та газового конденсату;
• • збору за видачу спеціальних дозволів;
• • плата за користування надрами відповідно до угоди про розподіл продукції.

Згідно ст. 31 КУП платежі за користування надрами спрямовуються у державний бюджет, бюджети Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя у такому співвідношенні: І) за видобування корисних копалин загальнодержавного значення: у державний бюджет – 50 відсотків; у місцеві бюджети – 50 відсотків; 2) за видобування корисних копалин місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин: у бюджети Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя – 100 відсотків; 3) за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони: у державний бюджет – 100 відсотків.

В Кодексі України про надра чітко прописані вимоги щодо геологічного вивчення надр, при розробці родовищ корисних копалин та інших видів діяльності, які безпосередньо або посередньо пов'язані з використанням надр.

Особливої уваги в цьому Кодексі приділено правовій охороні надр (розділ VI). Згідно ст. 56 основними вимогами в галузі охорони надр є:

• • забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;
• • додержання встановленого Законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;
• • раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;
• • недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи Законсервовані, а також підземних споруд;
• • охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;
• • запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого Законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;
• • запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод;
• • додержання інших вимог, передбачених Законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

На рис. 6.7 наведені підстави обмеження, тимчасової заборони (зупинення) або припинення користування надрами (згідно ст. ст. 57-59).

У Розділі VII Кодексу України про надра передбачені зміст та вимоги щодо проведення державного контролю і нагляду за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною.

Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль), їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України та його органами на місцях. Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють місцеві Ради народних депутатів, органи виконавчої влади на місцях, Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях. Повноваження органів державного геологічного контролю щодо здійснення контролю за геологічним вивченням надр передбачені статтями 62-64 КУП.

Спори з питань користування надрами розглядаються органами державного геологічного контролю та нагляду, екології тп природних ресурсів, місцевими Радами народних депутатів, судом, господарським судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України.

Рис. 6.7. Основні підстави припинення права користування надрами

Місцеві Ради народних депутатів вирішують спори з питань користування надрами, пов'язані з розробкою родовищ корисних копалин місцевого значення, торфу, прісних підземних вод. Позивачі – Державна служба з гірничого нагляду та промислової безпеки України, Міністерство екології та природних ресурсів України та їх органи на місцях – звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів та відшкодування збитків, завданих державі в наслідок порушень Законодавства про надра. Спори з питань користування надрами, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником надр розглядаються відповідно до законодавства України.

Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з Законодавством України (ст. 65). Відповідальність за порушення Законодавства про надра несуть особи, винні у:

• • самовільному користуванні надрами;
• • порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр;
• • вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат запасів корисних копалин;
• • наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні;
• • пошкодженнях родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації;
• • порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;
• • невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;
• • знищенні або пошкодженні геологічних об'єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків;
• • незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ;
• • невиконанні вимог щодо приведення гірничих свердловин, які ліквідовано або законсервовано, в стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і свердловин на час консервації.

За порушення законодавства про використання надр існують певні види юридичної відповідальності (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Характеристика видів відповідальності за конкретні види порушення законодавства України про надрокористування