Латиноамериканський культурний регіон

Особливість цього регіону полягає в тому, що його культурні засади треба розглядати в двох історичних площинах – до відкриття Америки і після відкриття Америки. У доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями з Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. р. до Р.Х. У період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов'язані з такими колись високо розвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох останків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур, як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли писемність, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами – створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

Кінець XV ст. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з'явилися тут як завойовники, африканці – як їхні раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватись нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а здебільшого неможливою.

У XIX – першій чверті XX ст. прибуття в Латинську Америку вихідців із Близького Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого до того людство не знало. У культурно- історичному плані цей процес не був однорідним.

Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проникаючи в культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності. 7

Тропічно-африканський культурний регіон

Методологічними засадами виділення регіону стали географічні чинники (материк, що за величиною поступається лише Євразії), заселення негроїдною расою та особливості культурного розвитку, притаманні лише цьому соціокультурному утворенню. Науковці, які досліджують культурно-історичний розвиток африканських країн, відзначають дві його особливості:

– поширення зв'язків з народами інших регіонів та взаємопроникнення локальних культур народів Африки;
– строкатість культурних особливостей різних народів, які мешкають на цій території, не гальмувала, а, навпаки, сприяла їхньому розвитку, оскільки межові зв'язки з іншими народами стимулювали проникнення нової для африканців культури в центр континенту.

Аналіз історично-культурного розвитку регіону через призму системного підходу дає змогу виділити в ньому низку відносно самостійних культурно-історичних підсистем. На сьогодні наукові школи з проблем розвитку Африки використовують різні критерії виділення історико-культурних областей (зон). Зокрема, коли в цілому Африку поділяють на шість зон, у так званій Чорній Африці виділяється чотири культурні зони. Сучасні знання про різноманітну за формою і глибоку за змістом культуру африканського континенту обмежені історичними документами країн, що межували з Африкою. Це, насамперед, Єгипет, Фінікія, Антична Європа, пізніше арабські країни. Однак ряд науковців вважають що на території Африки виникла первісна людська культура (2,5 млн. р.), яка пізніше поширилася по всій Азії та Європі. Дослідження природничих наук кінця XX ст. свідчать про інше. Зон, де виникла первісна людина Homo habilis (людина вміла), а отже, і первісна культура, є декілька і, насамперед, це не були зони зі сприятливим кліматом.

Структура культурно-історичних зон

1. Північ тропічної Африки – Судан
2. Басейн річки Конго – Заїр, ЦАР, Камерун Гвінея, Габон, Конго
3. Східна Африка – Ефіопія, Джибутті, Сомалі, Кенія, Уганда, Гланда, Бурунді, Танзанія, Замбія, Малаві
4. Південна Африка – Ангола, Мозамбік (південь), Зімбабве, Ботсвана, Намібія, ПАР, Свазіленд, Лесото.

У класичному сенсі в III тис. до Р.Х. під Африкою розуміли землі Лівії та Ефіопії, з якими Єгипет уже в той час мав зв'язки, а єгипетські Мореплавці (VI-V ст. до н. е.) плавали навколо цього континенту. Єгиптяни не обмежувалися лише знайомством із побережжям Африки, а проникали вглиб її території. У V-III ст. до Р.Х. народи всіх культурних зон Африки мали міцні торговельні зв'язки зі своїми сусідами, і в першу чергу з Єгиптом. Аналізуючи вплив африканської культури на розвиток Єгипту, африканознавці виділяють найбільш розвинену частину африканського континенту і розглядають її як зону формування цього культурного регіону.

Наявність різних культурних зон утруднює можливості системного аналізу цього регіону, тому що одні й ті самі явища культури тут суттєво рознесені в часі і просторі. Зокрема, якщо перші державні утворення в Західній Африці виникають у ІН ст. після Р.Х., то в Центральній Африці – з X ст., у Східній та Південній Африці – з IV ст. Це саме можна сказати про релігію, мистецтво, художні ремесла тощо.

Як і в більшості народів світу, уявлення африканців про світобудову носили релігійно-міфологічний характер. У них тісно переплелись надприродне та природне начала. Надприродне: головне божество є першопричиною усіх божеств, котрі опікуються землею, лісами, водою, предками тощо. Предки забезпечують взаємозв'язок надприродного (їх душі) і природного. Включення в релігійне життя все нових і нових членів відбувалося природним шляхом через цілу низку релігійних обрядів.

Археологічні дослідження африканського культурного регіону в XX ст. стали переконливим доказом наявності високої художньої культури. Вуглецевий аналіз віку знахідок засвідчує, що вже понад 10 тисяч років у цих народів існували петрогліфи та наскельний живопис, багатий як жанрами, так і використанням різних технік та фарб.