ЯПОНСЬКА КУЛЬТУРА

До істини – шляхом краси – основи японської етики

"Японці перетворили все життя людини на мистецтво", – писав Рабіндранат Тагор. "Для японців Краса є Істина, а Істина є Краса". Естетична культура Японії – явище багатошарове, різнопланове, неоднозначне і ще й досі до кінця не усвідомлене. Досконалістю форм, глибиною понять воно привертає до себе увагу, спонукає науковців до проникнення в саму його суть, усвідомлення неповторності естетичних феноменів. Однак японську естетику за її природою дуже важко описати, а ще важче її систематизувати. Адже прекрасне, з точки зору японців, неможливо пояснити, його можна лише відчути. Японська естетика ставить акценти, по- перше, на неіснуючому, на тому, що можна осягнути в процесі споглядання й у стані повного медитативного спокою, на доступному лише просвітленому розуму і, по-друге, на природному, простому, невибагливому. Звідси беруть початок розбіжності в естетичній термінології, критеріях оцінки художніх явищ, способах виявлення краси європейців і японців, звідси – дивовижне з точки зору людини західної орієнтації прагнення побачити "форму безформного", почути "голос беззвучного", що доступне тільки тому, хто парить над формами. Відмінності естетики японців також полягають у тому, що більшість естетичних принципів Японії розвивалися поступово, на відміну від естетичних категорій Західної Європи, де основні категорії – комічне, трагічне, героїчне і деякі інші – сформувалися в Стародавній Греції й існували довгий час, постійно ускладнюючись, набували нових відтінків, але не змінювали свого змісту.

"Моно" – річ у найширшому змісті, всі явища у всесвіті, здатні викликати захват із відтінком безпричинної туги: хмара, самотнє дерево, птиця, людина або квітка. "Зачарування речей" і є стан нестійкої гармонії (ва) між чимось зовнішнім, що привернуло погляд, і внутрішнім – душею, яка прокинулась. У японців є спеціальні ритуали милування падаючим снігом чи пелюстками сакури.

Пошук істини досягається через зачарування садом, стрільбу з лука, японські бої тощо. Через замилування та абсолютний спокій осягається істинна природа речей.

Синтоїзм, буддизм та конфуціанство

Синто або Синтоїзм (яп. камі но міті – "шлях богів") – стародавня політеїстична релігія мешканців Японського архіпелагу. В її основі лежать анімістичні, фетишестичні, тотемістичні вірування, які склалися в середовищі різних етнічнографічних груп Японії. Вона оформилася в релігійну систему під впливом материкової релігійно-філософської думки (буддизму, даосизму і конфуціанства) та зусиль японських політичних кіл. На відміну від світових релігій, Синто не має усталеного "священного письма". Натомість існує ціла низка кодифікованих книг, так звані "Божественні правила", до яких входять "Кодзікі•, "Ніхон сьомі", "Кого дзюі" та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії.

Об'єктом поклоніння в Синто є боги-духикамі, що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головний принцип, яким керуються віруючі, – жити "чисто, радісно, правильно і відверто".

Синто не має моралістичних концепцій подібно іншим філософсько-релігійним системам. Йдеться про цегедоністичну релігію, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головним кредом цього вчення є жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

Хоча у синтоїзмі немає абсолютних положень і догм віри, існує декілька головних правил, які скеровані на те, щоб синтоїст "жив просто і гармонійно у природі та суспільстві". Цими правилами є:

• • Шанування родини і традицій (Родина є місцем накопичення, створення і передавання цих традицій. Головними святкуваннями для родини є народження і шлюб);
• • Любов до природи (Пошана до богів-камі виражається, насамперед, у дбайливому ставленні до природи, яка є місцем їх проживання. Будь який природний об'єкт – чи то тварина, чи то дерево, чи то камінь – є іманацією всесвітньої животворящої енергії мусубі);
• • Дотримання чистоти (Чистота тіла і духу є необхідною умовою існування і підтримання здорового і, відповідно, правильного способу життя синтоїста);
• • Проведення мацурі (Для розваги і заспокоєння богів-камі обов'язковим є влаштування свят хоча б раз на рік для одного божества).

Буддизм в Японії – одна з найпоширеніших релігій, послідовники якої складають більше половини населення країни. Єдиної буддистської церкви в Японії не існує. Впродовж півторатисячолітньої історії буддизму в цій країні сформувалися чисельні буддистські течії і секти, які зосереджували свою увагу на різних аспектах вчення: одні – на філософії, інші – на культурі, трет і- на медитації, четверті – на ритуалі, п'яті – на читанні мантр. Відповідно до історичної епохи та особливостей навчання певних шкіл, ті чи інші буддистські секти були популярними серед прошарків населення – вчених, кліру, аристократії, самураїв і простого люду.

Деякі секти опираються на чернецтво, інші ж активні у соціальній сфері. Буддистські общини різних шкіл часто взаємодіють одна з одною. Навчання низки стародавніх шкіл було успадковане новими. Окремі секти сьогодні мають у своєму підпорядкуванні лише невеликі храми. В історії відомо чимало конфліктів між буддистськими общинами, які навіть переростали у багаторічні збройні війни.

Хоча більшість буддистських сект Японії походила від аналогічних сект Кореї й Китаю, вони розвивалися переважно самостійно і тепер суттєво відрізняються від материкових общин. Чимало шкіл раннього буддизму збереглись лише в Японії, тоді як в Індії або Китаї вони були поглинуті новими течіями. Вивчення буддизму в Японії дає змогу зрозуміти історію буддизму в інших країнах.

Конфуціанство-китайська етично-філософська школа – основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551-479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління – інтереси народу.

Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією – культ предків, ритуали, жертвопринесення.

З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різні часи конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.

Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утворює своєрідне розуміння моральної природи людини, її взаємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе учителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних обставин.

У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття "лі", що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу, лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Таким чином, конфуціанство за своїм характером – консервативний, патріархальний світогляд.

Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що спирається на покарання.