< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Наукове пізнання в індійській культурі

У культурі Індії поряд із домінуванням релігійних цінностей усе ж важливе місце посідала й науково-пізнавальна діяльність. Протягом своєї культурної історії індійці високо цінували й активно розвивали знання релігійно-практичного та прикладного характеру. Більше того, досягли неабияких успіхів у розвитку математичного, астрономічного, медичного, лінгвістичного пізнання, випередивши багато відкриттів, зроблених європейськими вченими Середньовіччя й Нового часу.

У релігійному світогляді індоаріїв знання освячувалося. Божественна істина як основа релігії була представлена у формі вед – знання, відання.

Так, у VI столітті до нашої ери у зв'язку з розробленням питань культу й релігійної літератури виникли керівництва (сутри, або шастри), які називалися "веданги" (складові вед) і стали предтечами майбутніх наукових дисциплін. До них належали: фонетика (Шикша) – учення про звуки, наголоси, вимову священних гімнів вед, де неприпустимими були помилки, що зашкоджували містичному ефектові й навіть накликали біду на читаючого; метрика (Чхан-дас) - учення про правильне інтонування священних гімнів, що розробило систему індійських музичних розмірів високої складності – октаву на 22 напівтони; граматика (В'якарана) – учення про точність і красу виразів завдяки знанню різноманітних елементів мови та їх класифікації; етимологія (Нірукта) – пояснення незрозумілих слів у ведійських текстах і створення словників; астрономія (Джьо-тіша) – наука про календар і засоби визначення точного часу для жертвопринесень; обрядові приписи (Кальна) – правила виконання ритуалу, що стали широким керівництвом щодо створення культових споруд, культових зображень, виконавчої майстерності й заклали основи теорії архітектури, будівництва, живопису, акторської майстерності.

Індія уславилася лінгвістичними дослідженнями. На фундаменті ведійських граматичних та етимологічних керівництв Паніні в IV столітті до нашої ери створив першу граматику санскриту. З її створенням санскрит набув своєї класичної форми й майже не змінювався відтоді. Унікальність проведеного в граматиці Паніні звукового аналізу вражає сучасних лінгвістів. Такої точності й складності європейські лінгвістичні дослідження набули аж у XIX столітті. Більше того, тільки після знайомства із санскритом у Європі почала розвиватися фонетика як наука. Наступні роботи з граматики санскриту були лише коментарями до праці Паніні.

Особливих успіхів досягли індійці в галузі математики. Дуже рано індійська математика сягнула високого рівня розвитку. Так, для індійського світогляду було традиційним уявлення про абстрактне число, що відрізняється від конкретної кількості предметів. Завдяки цьому була створена десяткова система лічби – видатне відкриття індійської математики, яке через арабів потрапило в Європу і сьогодні використовується в усьому цивілізованому світі. Сучасна арифметика теж має індійське походження. Віднайдені в Індії правила арифметичних дій були поширені в країнах Близького Сходу та Європи. Індійська алгебра створила розвинуту символіку, досконалішу порівняно із сучасною їй грецькою. Індійці знали позитивні й негативні величини, розробили методи добування квадратних і кубічних коренів, уміли розв'язувати деякі типи невизначених рівнянь.

Завдяки досягненням у математиці індійські вчені з успіхом розвивали стародавні традиції астрономії та отримані від греків астрономічні знання. Згодом через арабів вони передали свою астрономічну науку разом із математикою європейцям. Таким чином, було з високою точністю обчислено багато астрономічних констант, точно прогнозувалися затемнення, пояснено їхню дійсну причину. Ар'ябхата у V столітті висунув сміливі гіпотези про обертання Землі навколо Сонця й навколо своєї осі.

Шахи – гра на спеціальній дошці, що має назву шахівниця й поділена на 64 світлі і темні клітини (поля), між 16 світлими (білими) і 16 темними (чорними) фігурами, за встановленими для них правилами пересування; старовинна індійська настільна розважальна гра, що має давню історію. Як одна з найпоширеніших спортивних ігор сучасності, гра поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту.

Шахи мають виховне значення: сприяють розвитку концентрації уваги, вміння долати труднощі та планування власних дій, логічно мислити. Оскільки у грі в шахи виявляються особливості людської особистості, вони використовуються в якості моделі наукових досліджень у психології та педагогіці. Також використовуються для моделювання систем штучного інтелекту.

Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. Ігри з фішками на дошці були відомі ще в ІІІ-му-ІУ-му ст. до н. е. У перші п'ятсот років нової ери в Індії, на думку багатьох істориків, з'явилась найдавніша форма шахів – військова гра чатуранґа. Грали в чатураніу четверо гравців. Хоча й чатуранґа була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначалося кидком гральної кості.

На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, виграш у якій уже досягався не киданням кості, а розумом. Нова гра для двох суперників отримала назву шатрандж. У VIII–IX ст. шатрандж отримав широке розповсюдження в Арабському Халіфаті. Під час арабського періоду розвитку шахів відбувся винахід шахової нотації – способу запису партій. З'явилась велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики. До країн Західної Європи шахи потрапили не раніше 11 ст. Саме на цей час припадає перша згадка про шахи в літературі ("Каталонський заповіт", 1010). Але гра, напевно, була відома й на I–II ст. раніше, про що свідчать знахідки шахових фігур, датовані ІХ-м ст. У Західній Європі ймовірніше за все навчилися грі в шахи від арабів Іберійського півострова, але можливе також проникнення шахів через Аквітанію, Прованс, а також південь Апеннінського півострова.

У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги, про що свідчить знахідка кількох комплектів шахових фііур на о. Льюїс, що датовані 1200 р.

Спочатку католицька церква вважала шахи азартною грою, та спробувала заборонити їх, але вже в 1400 році всі заборони було знято. З XI–XII ст. шахи вважались однією з найпоширеніших розваг феодальних вельмож. Шахи навіть увійшли до програми лицарського виховання. Шахи згадуються в низці відомих літературних творів того часу ("Пісня про Роланда", "Трістан та Ізольда", "Роман про Розу" та ін.).

Потрапивши до Європи, шахи зазнали деяких змін, а саме шахівниця стала двоколірною (до цього всі клітини шахівниці були білого кольору). Вперше така шахівниця згадується вже в XI ст. У другій половині XV ст. у Західній Європі з метою прискорення темпу гри слон та королева стали набагато сильнішими. Також було остаточно затверджено право ходу пішаком із початкової позиції на дві клітини.

Широко відомі традиції індійської медицини. За ведійських часів медичні знання ще були тісно пов'язані з магією та заклинаннями.

Тому про медичну науку можна вести мову лише з моменту появи спеціальних медичних трактатів Бхели, Чаракі та Сушруті (II–IV ст.). Тут зібрані детальні описи багатьох хвороб. Останні пояснювалися порушенням первинної рівноваги між "тілом, душею та розумом". Індійська медицина ніколи не страждала вузьким фізіологізмом, типовим для античних лікарів і відродженим західною медициною. Хоча в індійських медичних традиціях відчувається особлива увага індійців до фізіологічних процесів, породжена йогічною та містичною практикою буддизму. Але індійський лікар повинен був знати ще й психологію, ботаніку, біологію, фармакологію, хімію тощо. В Індії була високо розвинута емпірична хірургія. У цій царині аж до XVIII століття індійці далеко випереджали європейську медицину. Хірурги Ост-Індської компанії не цуралися вчитись у індійців ринопластиці[1].

Поряд із медициною в країні успішно розвивалася хімія, яка була, скоріше, супутницею медицини, ніж технології. Хоча досягнення в металургії засвідчують її роль і в цій сфері індійської майстерності. Однак основним досягненням індійської хімії був розвиток фармакопеї.

Разом із тим, скуті тісними рамками релігійних уявлень, такі сфери пізнання, як географія, космологія, фізика, історія, не досягли значного розвитку в стародавній і середньовічній Індії. У цілому тут не склалося емпіричне й теоретичне природознавство європейського рівня. Однак протягом культурного існування індійцям було притаманне прагнення до систематизації та методичної класифікації кожної царини мислення, кожної галузі пізнання, мистецтва й діяльності.

Загалом для індійської культури характерні глибокі науково- пізнавальні традиції, хоча й відмінні від європейського наукового стандарту. Але, пори всю свою своєрідність, індійське наукове пізнання зробило суттєвий внесок у розвиток як власної культури, так і багатьох країн Південно-Східної Азії, Далекого Сходу, Європи та Америки.

  • [1] Ринопластика – пластична операція, за допомогою якої відновлюють форму носа в разі його дефектів або травм
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >