Звучання і рух Всесвіту в індійській музиці і танцях

Мистецтво танцю в Індії збереглося з найдавніших часів до сьогодні у фактично незмінному вигляді. Перші згадки про нього містяться у "Рігведі". Теоретичне обґрунтування танець отримав у давніх трактатах, що датуються II ст. н. е. Фрески, скульптура і рельєфи давніх храмів відтворюють різноманітні танцювальні пози й композиції. Наприклад, барельєфи одного з храмів зображують 108 канонічних поз-рухів одного з класичних танців.

Традиція приписує танцю божественне походження. Його творцем і першим виконавцем вважають бога Шиву, відомого також як Натараджа (Цар танцю). У Давній Індії танець був обов'язковою частиною релігійного ритуалу. Його виконували храмові танцівниці – девадасі ("рабині Бога"). Індійський танець – своєрідне мімічне спілкування, що містить слова, поняття, відчуття, емоції.

Існують сотні індійських народних танців – наприклад, бхан-гра, біху, самбалпура, чхау і гарба, а також інші танці, представлені на регіональних фестивалях. їх виконують у різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, під час збирання врожаю чи на початку мусонів. Активний розвиток танцю та рання канонізація його рухів сприяли створенню індійської класичної школи танцю (не слід плутати із класичним танцем – основою балетного театру). Ця школа ґрунтувалася на особливостях танців різних областей держави.

Показ танцювальних стилів в індійських кінофільмах дозволив світовій аудиторії ознайомитися з індійськими танцями.

Індійська національна академія музики, танців і драми надала статус 7 класичним танцям – бхаратанатьям, катхак, кат-хакалі, маніпурі, кучипуді, одісси, мохшіаттам. Перші 4 форми вважають основними, решту – напівкласичними танцями. Головними аспектами всіх класичних стилів є нрітта і нрітья (як додатковий – натья):

• • нрітта – суто технічний танець, позбавлений смислового навантаження, має естетичний сенс ("чистий танець", "танець задля танцю");
• • нрітья – сюжетний танець, що передає певну ідею, завада супроводжується співом;
• • натья – дії та жестикуляції із танцем або без нього (цей аспект найяскравіше втілено в індійському театрі).

В індійському танці важливими є не тільки пластика тіла, але й рух кожного пальця, жест, погляд, що розкривають зміст танцю. Мета танцю – занурення глядача у стан екстазу, в якому розчиняється реальність світу. Це – своєрідний гіпноз. Погляд танцівниці постійно спрямований на глядача. Кожна сюжетна ідея розглядається з точки зору різних настроїв. Аура чарівності сприяє розумінню суті давніх оповідей. Цей стан підтримується за допомогою вокального й інструментального акомпанементу.

Абеткою танцю у давніх індійських трактатах проголошено 108 поз Шиви, що звуться карали. Із карал індійський танцівник складає своєрідні комбінації, основу танцювальної композиції, – ангахарами. Окрім цього, танцівник має досконало знати мудри (різноманітні позиції пальців) та хаста – жести рук, а також численні канонічні рухи очей, шиї, голови й інших частин тіла.

За допомогою мудр виконавець здатний зображувати не лише різні предмети, але й будь-яку дію, емоції й абстрактні поняття. Ця своєрідна мова жестів містить більше ніж 500 символів-понять. Завдяки положенню рук щодо тіла, чергуванням і комбінаціям жестів, що виконуються однією або обома руками, танцівник може передати будь-що.

Рухи очей, брів, голови та шиї танцівника, зливаючись з іншими компонентами танцю, підпорядковані єдиній меті – максимально виразно й емоційно насичено показати події згідно зі сценарієм вистави. Обов'язковим є бездоганне виконання кожного руху. Отже, завдяки мудрам індійський танцівник відтворює літературний текст драматургічного твору.

Жестикуляційний код складається з 24 хаст, що самі по собі нічого не означають: адже це лише символи, подібні до літер будь-якої абетки. Вони набувають сенсу тільки в поєднанні, у певному контексті та у зв'язку з дією, що відтворюється. У такий спосіб хаста набуває значення слова – іменника, дієслова, прикметника і навіть префікса, суфікса або закінчення множини. У результаті хасти переходять у мудри.

Хаста прана – це ті рухи рук і пальців, що наділяють сенсом жести, наприклад:

• • пальці, що ворушаться, показують світло місяця, пристрасть кохання, іскри;
• • похитування рукою зі згинанням зап'ястка – це вухо слона, політ птаха, річка, окрик: "Геть із дорогиі";
• • хвилеподібні коливання руки рухом зап'ястків – це хвилі, риба;
• • роз'єднання рук – давати, цвітіння, квіткові стріли Шиви;
• • роз'єднання пальців – розмова;
• • струшування руками – політ бджоли, гнів, сяйво, блискавка, волосся, що розвівається;
• • круговий рух зап'ястка – лоза, гола зброя, світ.

Наприклад, найпростіший жест "патака" (випростана долоня із зігнутим великим пальцем) має більше ніж 40 значень. Звісно, є також жести, що мають лише 2-3 значення. Згідно з трактатами, для того щоб танець "заговорив", танцюристи використовують 24 рухи голови, б рухів бровами, 26 рухів очей. Наприклад, коли брови підняті, зіниці рухаються з боку в бік, а голова при цьому ледве нахилена – це кохання. Коли шия рухається спочатку назад, потім уперед – це означає бесіду, пояснення. Той самий жест для індійця і європейця може мати різний зміст. Вивчаючи мову індійського танцю, доводиться позбуватися стереотипів. Наприклад, у індусів не заведено "тримати дулю в кишені", навпаки, її виставляють на показ: жест "фіга" у тлумаченні індійців означатиме, що ви доїте корову або фарбуєте очі.

Якщо перекласти слова російської пісні "Во поле березка стояла, во поле кудрявая стояла" мовою індійського танцю, отримаємо зовсім інший "текст": "Іде полем самотня дівчина, сумна. Поле велике, на полі трава росте, траву вітер колише. І стоїть посередині поля самотнє дерево, листям шарудить. Підійшла дівчина до дерева, обійняла його і подумала: "Самотні ми з тобою, бідолашні".

Ноги в індійському танці беруть участь тільки як музичний інструмент. Жодного змісту ногами танцюрист не передає, на них надягають 50-300 бубонців. Від рівня майстерності танцівниці залежить кількість бубонців на ногах. Танцюрист-початківець не впорається з вагою у 1,5 кг. Саме стільки можуть важити 300 бубонців.

Поціновувані інтелектуального кінематографа зверхньо ставляться до індійського кіно. Справді, індійські актори більше "працюють обличчям", ніж європейські.

В Індії мистецтво танцю розвинене краще, ніж у будь-якій країні світу. Танці Індії – невід'ємна частина її культурної спадщини, що пов'язує минуле та сьогодення.