Традиційна культура Саудівської Аравії

Бедуїни живуть у пустелі не менше 4-5 тисяч років. Спочатку вони були язичниками, пізніше, в IV столітті н. е., бедуїни стали сповідувати християнство. У VII столітті бедуїни прийняли іслам і стали говорити арабською мовою. У XI столітті бедуїни вторглися на територію Північної Африки, підкоряючи місцеве населення. При цьому велика частина місцевих жителів (берберів) була ними ісламізована.

Ізраїльські бедуїни за своїм походженням є вихідцями з території сучасної Саудівської Аравії, що прийшли в пустелю Неґев у VII столітті (на хвилі мусульманських завоювань). Вихідці із Судану (їх легко відрізнити, оскільки вони належать до негроїдної раси) спочатку потрапляли до бедуїнів, що кочували пустелями Аравійського півострова, як раби, але надалі переходили на характерний для бедуїнів Аравійського півострова діалект арабської мови і ставали повноправними бедуїнами.

Бедуїни – загальна назва, присвоєна європейцями всім племенам і народностям Аравії, які на відміну від мешканців міст, котрі займаються хліборобством і торгівлею (хадезі), ведуть кочове життя.

Зі своєї первісної батьківщини, з внутрішніх країн Аравійського півострова, вони здавна поширилися на сирійській і єгипетській пустелі, потім (після падіння древніх культурних держав) – по Сирії, Месопотамії та Халдеї. Із завоюванням Африки мусульманськими арабами в VII столітті вони зайняли Сахару, яка стала для них другою батьківщиною. Таким чином, бедуїнські племена арабського походження захопили простір, що тягнеться від західного кордону Персії до Атлантичного океану і від гір Курдистану до культурних держав негритянських народів Судану. Однак на цьому великому просторі вони є панами тільки в межах пустелі, тоді як у зручних для землеробства країнах, в Месопотамії, Халдеї, на сирійському кордоні, в Варварійскіх володіннях, Нельських країнах і у північній околиці Судану, поруч із ними і посеред них живуть народи іншого походження. Особливо в Африці ім'ям "бедуїни" називають себе і такі кочівні племена, які нічого спільного не мають з арабами, а належать до хамітічної сім'ї, але які з плином часу засвоїли собі почасти арабську мову і видають себе за справжніх бедуїнів чи арабів, які прийшли з Аравії. На фізичному і моральному вигляді бедуїнів ясно позначається їх семітське походження, але видозмінене під впливом іншого складу життя. Загалом вони добре складені, дуже худорляві, швидше жилаві, ніж м'язисті, але разом із тим відрізняються силою, верткістю, витривалістю і звичкою до всякого роду негараздів їхній політичний та соціальний устрій такий самий, як у інших племен, що ведуть патріархальний спосіб життя. Вони живуть родами в наметах або куренях, села їх управляються шейхами, і рід із 40-50 таких сіл підпорядкований каді, який є водночас і суддею, і воєначальником. Усі бедуїни тепер сповідують іслам, за винятком деяких племен у Сирії, що утворюють особливі секти. Вони чудові наїзники, спритні мисливці, надзвичайно вправні в киданні м'яча; інші задоволення їх полягають у танцях, співах і слуханні казок. Загальна характеристика бедуїнів тепер навряд чи можлива, оскільки, попри значне поширення цих кочівників, багато їхніх рис згладилися або, навпаки, яскравіше вималювалися під впливом різних помісей і місцевих умов. Взагалі, назва "бедуїни• не може служити вже позначенням однієї певної народності, а швидше цілої групи племен, більш-менш змішаних з арабським елементом. Усі такі племена називають бедуїнами на відміну від тюркських кочівників Середньої і Північної Азії.

Усі бедуїни поділяються на племена і хамулли (клани). Традиційно керівником племені бедуїнів є шейх. Звання шейха передається від батька до сина. Крім того, в бедуїнському суспільстві (як і взагалі в середовищі мусульман-сунітів) існує інститут "каді". Каді – це особа духовного сану, на яку покладено здійснення актів цивільного стану. Особливо важлива її роль у реєстрації шлюбу.

У бедуїнів здавна існує традиція кровної помсти, тим більше що конфлікти між племенами і хаммуламі не були рідкістю. Існує також традиційний для бедуїнського суспільства механізм вирішення конфліктів між племенами і хаммуламі. У цих випадках шейхи не беруть участі в конфлікті племен, домовляються про матеріальну компенсацію нанесеного збитку, і після його виплати оголошується "сульх" (у перекладі – "прощення"), після чого конфлікт вважається вичерпаним. Серед бедуїнів існує також звичай під назвою "моар". Суть його полягає в тому що, перед весіллям сім'я нареченого виплачує батькам нареченої обумовлену заздалегідь суму грошей, на яку нареченій купуються ювелірні прикраси.

Традиційне бедуїнське весілля завжди проводиться в наметі (навіть якщо у сім'ї є фешенебельна вілла) і вважається тим більше шанованим, чим більше присутніх на ньому гостей. Триває воно 3 дні. Перший вечір призначений для танців і малювання хною на долоні (традиція малювання хною на долоні, "Хіна", широко поширена в арабських країнах Північної Африки й існує так само й у євреїв – вихідців із мусульманських країн). У другій вечір святкують саме весілля – наречена повинна бути в білому платті. А в третій вечір – святковий стіл з родичами і друзями, основною стравою якого є м'ясо. Основа бедуїнської кухні – це страви, приготовані з баранини, специфічні бедуїнські страви, такі як фалаша (прісний хліб, нагадує єврейську мацу), Шай бив нана (м'ятний чай). Для приготування святкового весільного столу зазвичай ріжеться кілька десятків овець.