КУЛЬТУРА СЛОВ'ЯН

Слов'янознавство як система культурологічних та історичних досліджень

Знаходження в різних історичних періодах спільних культурних витоків і зумовленості слов'янщини не було чистим інтересом. Закладалася велика світоглядна передумова не лише реконструкції історичного минулого, а й утвердження шляхів майбутнього, а водночас і збереження себе як метаетносу в умовах асимілятивних натисків імперій стосовно слов'янської етногенези й культурогенези. Не випадково з'явився серед загальних суспільно-історичних наук і розділ самопізнання та самоусвідомлення себе як певної культурно- історичної спільноти етносів – слов'янознавство.

Цілком імовірним був тісний зв'язок племен праслов'янського етносу. Як і те, що, за свідченням історичних даних, розселення слов'ян уже в середині першого тисячоліття на просторах Східної та Центральної Європи й на Балканах приводило до спілкування з іншими етносами, їхньою культурою. Найранішими державними утвореннями стали в південних слов'ян Перше Болгарське царство (VII ст.), у західних слов'ян – Само, пізніше Великоморавська держава. У X столітті виникла Польща. Східнослов'янські племена в IX – першій половині X століття утворили державу Русь з осередком у Києві.

До найважливіших подій, що вплинули на культури й долі слов'янських народів, належить прийняття ними християнства, і особливо значними (нерідко трагічно забарвленими) були сильні, агресивні впливи ззовні (маються на увазі татаро-монгольські навали, золотоординське панування на слов'янських землях, залежність від Австро-Угорської імперії). Докорінним чином на долях культур позначилися на міждержавному й міжетнічному та конфесійному рівнях стосунки серед слов'янського люду.

Загальнослов'янська книжна мова ввійшла у свідомість не лише своїм релігійним, а й світським контекстом, із чого постала певна двоякість місцево-етнічного й загальнослов'янського змісту, яка спостерігається не тільки на початку поширення нововведеного слов'янського алфавіту й загальноприйнятого літературного правопису для слов'ян, а й значно пізніше.

Зазначимо, що слов'янська мова стала спільним знаменником окремих її етнічних ознак, уможлививши поширення культурно- духовних здобутків і знань у цілому слов'янському світі. А прийняття християнства на Балканах, у Західній і Східній частинах Європи (ІХ-Х ст.) суттєво вплинуло на розвиток старослов'янської літературної мови, що й було відображено в раніше згадуваному "Літописі руському".

Одним із засновників наукового слов'янознавства став чеський філолог та історик Й. Добровський (1753-1829 pp.)• Чехи Шафарик і Я. Коллар не лише започаткували слов'янознавство як окрему цілісну дисципліну, а й пробудили великий інтерес до культури та історичних доль слов'янства. У Польщі слов'янознавчі дослідження пов'язані з Я. Потоцьким, С. Лінде, Й. Лелевичем, А. Міцкевичем, у Болгарії – з появою "Історії славено-болгарської" (1762 р.) Паїсія Хілендарського, у Сербії – з дослідженнями Й. Раїча і В. Караджича, у Словенії – з розвідками В. Канітара. На початку XIX століття пробуджується великий інтерес до порівняльних характеристик культур і мов слов'янських народів. У Росії та Україні ці дослідження вели О. X. Востоков, Μ. Т. Каченовський, пізніше – І. М. Добойко, 1.1. Срезневський, декабристи. Утворилися й Товариства об'єднаних слов'ян та Кирило-Мефодіївське, відкрилися кафедри слов'янського профілю, передусім філологічного, в Московському, Петербурзькому, Казанському, Харківському університетах, у паризькому Парі де Франс (очолював Адам Міцкевич) та в інших університетах Європи (Відні, Будапешті, Берліні, Лейпцигу). З'явилися слов'янознавчі видання. Світ відкривав для себе слов'янство та його культуру як невід'ємну частину революційно-визвольного й цивілізаційного процесу середини XIX століття.

Те, що відбувалось у ставленні до ідеї слов'янства, великою мірою було пов'язане з пробудженням інтересу до самоусвідомлення себе націями в контексті революційних і культурних змін у Європі. Особливої ваги набували національно-визвольні рухи перед загрозою знищення цілих націй і культур окремих етносів. Досить нагадати, що саме на цей період припадає національно-визвольна боротьба болгар проти Османської імперії за підтримки інших народів.

Збереження себе як етносу й нації, мови, культури, історичних традицій, прагнення державного самовизначення потребували наукового обґрунтування й доказу перед усім світом прадавності походження, належності до власної землі, самобутності й багатобарвності всієї культури слов'ян. Особлива увага зверталася на спорідненість слов'янських племен, здатних не коритися, спільно вистояти перед будь-якими зовнішніми натисками.