Культура народів Африки

Найбільш поширеною мовою жителів Пн. Африки є арабська, південніше, в екваторіальній Африці – мови банту та суахілі.

На основі змішання французької, англійської, іспанської або португальської з африканськими виникли креольські мови.

На півдні Африки розвинувся африкаанс – результат з'єднання різних місцевих наріч із нідерландською мовою. У більшості африканських країн однією з офіційних мов часто є європейська – та, якою розмовляли колонізатори.

Мистецтво Африки охоплює різні регіональні області, налічує кілька історичних епох, проте становить собою єдину художню систему. Самобутнє мистецтво народів Африки розвивалося переважно в західному Судані, на Гвінейському узбережжі та в Конго. Саме тут досягла найвищого розквіту художня творчість народів цього континенту: скульптура, живопис та архітектура. Власне африканське образотворче мистецтво – це мистецтво Західної та Центральної Африки.

Інший характер має мистецтво народів Східної Африки й півночі Судану, тобто регіонів, де був поширений іслам. Його вплив позначився на розвитку художньої культури, в якій майже не були представлені скульптура й живопис. Тут склалася особлива, місцева, банту-індо-арабська культура, пов'язана з Іраном, Індією і середньовічним арабським світом. Однак як у північній частині Судану, так і на східному узбережжі художня творчість місцевого африканського населення знайшла втілення переважно в народній архітектурі, а також у різьбленні по дереву.

Пам'ятки стародавнього мистецтва Африки були виявлені й у Південній Африці. Так, у горах Матопо, що на півдні Родезії, у 1920-х роках були знайдені наскельні зображення міфологічного змісту, сцен землеробських та побутових обрядів. Безумовно, ці пам'ятки були створені народами високої культури, вже знайомими із землеробством.

На крайньому півдні африканського континенту, у Драконових горах, і в гірських районах Південно-Західної Африки виявлено численні розписи й малюнки. Стиль, сюжети й характер зображень є дуже різними, отже, ймовірно, що наскельні малюнки Південної Африки належать до різних епох і є пам'ятками художньої творчості різних народів.

Африка вважається колискою боді-арту (мистецтва прикрашання оголеного тіла). У художній культурі її народів збереглося чимало художніх традицій первісного суспільства. Тож неавтентичні форми мистецтва, пов'язані з прадавніми уявленнями африканців про красу людського тіла, набули на території Чорного континенту надзвичайного розвитку. Татуювання, пірсинг, натільний розпис, зміна природних пропорцій людського тіла досі поширені в культурі африканських племен.

Тіло прикрашали як чоловіки, так і жінки з декоративною метою і для того, щоб показати свій соціальний статус (наприклад, жінкам робили татуювання, за яким можна було визначити їхній сімейний стан, а чоловічі тату свідчили про мисливську вправність або військові перемоги). Також із ритуальною метою на тілі й обличчі робили порізи у вигляді сакральних символів, утираючи в рану суміш із попелу й селітри. Після загоєння ран на шкірі утворювалися грубі рубці.

Проколювання різних ділянок тіла практикувалося вже за кілька тисячоліть до нашої ери. Африканці носили всілякі металеві сережки, які вставляли у вуха, брови, губи, ніс. Загалом африканські племена – це єдине соціальне середовище, де позитивне ставлення до пірсингу залишається незмінним уже впродовж кількох десятків століть.

Землі, розташовані на захід від Єгипту, історично називали Магрибом. У перекладі з арабської Магриб – "країна, де заходить сонце", або "захід". Іноді Магрибом називали лише країну Марокко.

У VII–VIII ст. країни Північної Африки – Туніс, Алжир і Марокко – увійшли до складу Арабського халіфату. Мистецтво цих народів отримало назву "магрибське", або "мавританське".

Історія термінів "маври" і "мавританський", що походять від грецького слова "темний", сягає античної епохи, коли маврами називали корінне берберське населення давньої, розташованої в північно-західній частині Африки держави – Мавританії.

Перші значні пам'ятки арабо-берберської архітектури були створені в Північній Африці ще наприкінці VII ст. Серед них найвизначнішою є велична мечеть Сіді-Укба в Кайруані (Туніс), заснована як соборна мечеть міста, яке вважалося "надміру сухим містом ісламу", її сучасний вигляд остаточно склався до кінця IX ст. Зовнішньому вигляду кайруанської мечеті притаманні риси фортифікаційної архітектури: будівля оточена глухими масивними стінами, укріпленими контрфорсами, з мінаретом у вигляді високої і потужної квадратної вежі. Основне композиційне ядро – величезний внутрішній двір – оточене мармуровими і гранітними колонами, що Підтримують підковоподібні арки.

Про середньовічний живопис Північної Африки відомо дуже мало. Збереглися стародавні рукописи, прикрашені вишуканим геометризованим орнаментом, у забарвленні якого переважають золото та інтенсивний синій колір.

Прикладне мистецтво, яке отримало назву "іспано-мавританське", досягло високої досконалості. У ремісничих майстернях виготовляли парчу, дорогі шовкові тканини, вироби зі слонової кістки, фаянсовий посуд і чудово оздоблену зброю. За часів раннього Середньовіччя країни Європи отримували коштовні тканини майже виключно з арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, а також із Сицилії і мавританської Іспанії.

Найбільш ранні вироби іспано-мавританської кераміки належать до другої половини XIV ст. Це так звані альгамбрські вази. Серед них до найдосконаліших належить ваза Фортуни.

Середньовічний Магриб та арабська Іспанія були одними з тих мостів, які з'єднали духовне життя Сходу і Заходу. Арабська культура залишила глибокий слід у побуті та культурі Іспанії. Особливо тривкими були традиції мавританського мистецтва в архітектурі, кераміці та інших галузях художнього ремесла. 3