Релігія і традиції народів Африки

Основним елементом африканської культури є міфи. У безписемних культурах міф грає ту саму роль, що і догмат у релігіях письмових культур. Африканські міфи пояснюють виникнення світу, стосунки між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують суспільний лад і т.д.

Форми вираження міфу не обов'язково набувають оповідальної форми, міф насамперед виражається в ритуалі й обряді. Можна вибудувати ряд форм вираження міфу відповідно до такого ієрархічного порядку: від усного викладу, адресованого публіці, до "мови мовчання" через "мову аналогій": музику, ритм танцю, картину, метафору, метонімію, символ. Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, він повинен пояснювати, але одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і езотеричний, він належить до того, що його перевершує. Міф ніколи не містить усієї істини про залгані (мовою суахілі – "давно"), звідси безліч різнорідних його версій, що пояснює і визначене різноманіття культур Чорної Африки в їх єдності.

Дослідження свідчать про те, що міфологія традиційних локальних культур (йоруба, догонів, бамбара, ашанті, готтентотів, бушменів та ін.) впливають на повсякденне життя африканців. Усі африканські культури мають релігійну основу, втілену в різних версіях міфу про залгані.

Повноправний член суспільства, що став таким у результаті ініціацій, що перетворили його в нову людину; власник лихого ока, чаклун, чарівник, що осяг таємні знання, перевертень (людина- леопард, людина-лев, людина-крокодил і т.п.); член таємного суспільства; відун з того світла: заклинатель дощу і запилювач священного вогню; нарешті, священний цар, в якому втілюється містична сила космічних масштабів, – усі ці персонажі відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об'єктами спеціальних культів, покликаних регулювати їхню магічну силу, підтримуючи її, не даючи їй висохнути, спрямовуючи і використовуючи її на благо людей чи протидіючи їй.

Магічною силою, як вважається, володіють померлі старійшини – предки живучих африканців-общинників. Нею наділені і продуктивні сили: родюча оброблювана земля, вода, велика рогата худоба, залізні знаряддя хлібороба, коваля, теслі. Незважаючи на поширення християнства й ісламу, ці вірування зберігаються в традиційних, а іноді й у нових формах, породжуваних сучасною африканською дійсністю.

Іншою загальною рисою є фетишизм – своєрідна форма поклоніння культовим предметам (предмети, що наділяються надприродними властивостями). Третя загальна риса – тотемізм, окремі елементи якого в XX ст. виявляються в багатьох народів Африки. У сучасних йоруба роди носять назви слона, мавпи, змії; у нуер і дінка – черепахи, пітона, бджоли; у кпелле – леопарда, шимпанзе, тютюну, пальми рафії і т.д. Зберігається харчова табуація, тотемічні танці й ін. Існують і окремі випадки "тотемічного ренесансу", наприклад, у таємних ритуально- магічних товариствах і релігійних сектах, де тварина – тотем (крокодил, змія, леопард) служить і символом нової надетнічної спільності, і об'єктом сакрального шанування. Віра в надприродну спільність із твариною, як і раніше, лежить в основі цих явищ "неототемізму".

Четвертою рисою є віра в душі і духів – анімізм. Джерела анімізму варто шукати в ранніх людських уявленнях про небіжчика як особливого роду фетиш – "живого мерця", за висловленням археолога М. Еберта, а також у відповідній похоронній практиці. Наприклад, відповідно до вірувань рукуба (Нігерія), перевтілення (реінкарнація) душі померлого не може відбутися доти, поки не зникне трупний запах: вважається, що для цього повинно пройти сім років. Серед найбільш зрілих форм африканських анімістичних вірувань, в утворенні яких брали участь і окремі тотемічні елементи, виділяється культ предків.

Віра в те, що померлі впливають на життя своїх нащадків і служать гарантами їхнього земного благополуччя, є характерною рисою більшості традиційних релігій Африки. Обряди, вчинені на честь родичів, що пішли, займають чи не саме помітне місце в культовій практиці багатьох африканських народів.

Можна сказати, що жодна скільки-небудь значна подія в житті колективу не обходиться без приношення "жертв" предкам. Парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що світові релігії певною мірою сприяли консервації культу предків в Африці, перервавши процес його "природного вмирання". Більше того, в деяких християнсько- африканських церквах (наприклад, у кінбангізмі) культ предків переживає свій "ренесанс".

Становлять інтерес такі форми африканських традиційних релігій, як знахарство і чарівництво, що дуже міцно злиті з іншими віруваннями. За уявленнями африканців, відуни володіють вродженою шкідливою силою, субстанцією, що дає змогу їм наводити порчу, не роблячи магічних обрядів, не застосовуючи заклинань, не вживаючи зілля. Іншими словами, акт знахарства – це психічний акт, акт свідомості. Чаклунство ж – це сукупність магічних обрядів, прийомів, способів, за допомогою яких віруюча людина прагне вплинути на інших людей, явища природи, хід подій. Чаклунство може бути доброчинним, спрямованим на благо громади, або ж шкідливим, тобто таким, що людям заподіює шкоду. Шкідливе чаклунство і називається "чарівництвом", а люди, що займаються шкідливим чаклунством, – відповідно "чарівниками".

Відунів і чарівників в жодному разі не можна плутати зі знахарями, ворожбитами, жерцями й іншими служителями культу. Етнографи- африканісти (М. Фортес, Е. Дитерлен і ін.) прийшли до висновку, що якщо служителі культу – це офіційний, узаконений і контрольований суспільством канал зв'язку з потойбічним, то відуни є символом неконтрольованого, незаконного вторгнення нелюдського в людський світ. Іншими словами, віра у відунів – не що інше, як віра в існування серед людей таємних носіїв зла, чия людська оболонка – не більше ніж личина, що ховає їх щиру "нелюдську" сутність. Можна сказати, що відун, за уявленнями африканців, – це "чужий", ворог, що ховається під маскою "свого". У сучасній Африці знахарство і чарівництво усе ще впливає на свідомість більшості людей, сильніше в селі, слабкіше в місті.

І нарешті, загальним для традиційних релігій чорної Африки є обряди й ініціації, що являють собою ритуальний символічний елемент життя суспільства на ранніх ступенях їхнього розвитку. Проходження кожним африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди, пов'язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його дітей, настанням старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди більшою чи меншою мірою забарвлені релігією, що припускає елементи карнавальності. У низки африканських народів ініціації стали частиною системи таємних і напівтаємних товариств.

Деякі народності Чорної Африки сповідують релігії, що, крім культу духів, або демонів, містять у собі й інші форми релігії. До них застосовують назву "полідемонічні релігії", що містять у собі вказівки на дуже істотний їхній елемент і разом із тим протиставлення цих релігій політеїстичним за ознакою того ж елемента – шанування демонів, але ще не богів.

У результаті синтезу західного християнства з традиційними африканськими віруваннями на початку XX ст. виник кімбангізм. У ньому переплітаються такі елементи християнства, як хрест, сповідь і месіанство, і традиції старих африканських релігій, традиції фетишизму й анімізму, насамперед культ предків. Кімбангізм дав сильний імпульс розвитку різних афрохристиянських рухів.

Усього місцевих традиційних релігій дотримуєтсья понад третину населення Африки (130 млн.). Майже усі вони проживають до півдня від Сахари, складаючи близько 42% населення цього регіону. Більше половини зосереджено в Західній Африці.

Іслам – релігія, принесена в Африку з Аравійського півострова. У середині VII ст. Північна Африка була завойована арабами. Прибульці поширювали іслам за допомогою адміністративних і економічних заходів. Повна ісламізація Північної Африки закінчується до XII ст. До XVIII ст. відбувається ісламізація народів східного узбережжя Африки і північно-західної частини острова Мадагаскар. Трохи пізніше вплив мусульманства поширився на всю Тропічну Африку, де іслам почав успішно змагатися з християнством.

Серед мусульманського населення сучасної Африки розповсюджений головним чином іслам суннітського напряму. Суннізм представлений усіма чотирма мазхабами (чи релігійно- правовими школами).

Значну роль серед африканських мусульман грають суфійські ордена (чи братерства). Духовні глави деяких із цих братств дуже впливають на політичне життя в низці африканських країн. Так, у Сенегалу великим впливом користається керівник братерства муридів, у Нігерії – глава тиджанитів і т.д.

Представників другого напряму в ісламі – шиїзму – в Африці менше чверті мільйона чоловік. Здебільшого це іноземці – вихідці з Індостанського півострова, меншою мірою – місцеве населення.

Іслам сповідає понад 41% населення Африки (біля 150 млн. чоловік). Біля половини прихильників ісламу (47,2%) зосереджено в країнах Північної Африки, причому в Єгипті проживає більше п'ятої частини африканських мусульман. У Західній Африці мусульмани складають понад 33% населення, половина з них – у Нігерії. У Східній Африці зосереджено менше п'ятої частини мусульманського населення, де вони складають 31% жителів.

Поширення християнства в Африці почалося з II ст. н.е. Спочатку воно поширилося в Єгипті й Ефіопії, а потім узбережжям Північної Африки. На початку IV ст. серед християн Африки виник рух за створення незалежної від Рима африканської церкви.

З XV ст., із приходом завойовників-португальців, в Африці починається новий період поширення християнства, але вже західного напряму.

Християнство нині сповідують 85 млн. чоловік. Близько 8 млн. з них – вихідці з Європи чи їхні нащадки. Прихильники окремих напрямів у християнстві розподіляються таким чином: католики – понад 38% (33 млн.), протестанти – близько 37% (31 млн.), монофізити – більш 24% (20 млн.), інші – православні й уніати. Більше всього християн сконцентровано в країнах східної Африки – понад третину (35% населення), стільки ж у Західній Африці. У Південній Африці християни складають четверту частину населення регіону, причому тут католиків приблизно втричі менше, ніж протестантів. У східному регіоні більше половини християн – монофізити, і майже усі вони проживають в Ефіопії. У більшості країн католики переважають над протестантами. У Заїрі живе п'ята частина всіх африканських католиків. Більш ніж по два мільйона з них у Нігерії, Уганді, Танзанії і Бурунді.

Половина всіх африканських протестантів припадає на дві країни – ПАР (27%) і Нігерію (22%). Приблизно по одному мільйону проживає в Заїрі, Гані, Уганді, Танзанії і на острові Мадагаскар.

Індуїзм в Африці сповідують вихідці з Індостанського півострову та їхні нащадки, яких нараховується 1,1 млн. – близько 0,3% населення Тропічної і Південної Африки. Розподілені вони нерівномірно. На острові Маврикій, де індуісти складають понад половину населення, зосереджено більш 2/5 їх загальної чисельності, у ПАР – більше третини, а в Кенії – десята частина.

З інших південно- і східно-азіатських релігій, що мають поширення серед індійців і почасти китайців, варто назвати сикхізм – 25 тис. прихильників, джайнізм – 12 тис., буддизм і конфуціанство – 25 тис. чоловік.

Іудаїзм сповідують близько 270 тис. жителів Африки.