< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Африканські культові маски

Африканське мистецтво маски – це творчість цілого континенту. Феномен цього мистецтва пов'язаний зі світовідчуттям африканської людини, яка не відділяє себе від природи. Африканські маски існують від часів палеоліту та відіграють особливу роль у житті народів західного та екваторіального регіонів континенту.

Усі значні моменти життя людини: збирання врожаю, поховальні й весільні обряди, посвячення юнаків та дівчат – супроводжуються появою масок. Вважається, що під час танців та інших обрядових дій духи пращурів наділяють власника маски своєю містичною силою.

Матеріал, з якого виготовляють маски, надзвичайно різноманітний: це може бути дерево, кістка, теракота або їх комбінування із додаванням шкіри, хутра, волосся, пір'я, рослинних волокон, зубів, намиста та ін. Візерунки на масках вирізаються й покриваються фарбою, або просто розписуються, або викладаються з намистин і черепашок. Кожна деталь орнаменту має символічне значення. Наприклад, зигзаг – це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент – подвійність світу, протистояння добра і зла, знання і невігластва, чоловічого і жіночого начал. Для того щоб посилити виразність масок, митці вдаються до вельми своєрідних прийомів. Наприклад, очі й рот виконують у вигляді циліндрів, що виступають над пласкою поверхнею, ніс з'єднують із чолом, а масивні надбрівні дуги збільшують тінями навколо очей.

Загалом африканським маскам притаманний особливий внутрішній ритм, вони створюються в певному "емоційному ключі".

Сучасні тенденції розвитку культури Африки

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку, що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі

Два виміри специфічної орієнтації африканців на минуле кенійський учений Дж. Мбіті назвав термінами, узятими з мови суахілі: саса – тепер і залгані – давно. Саса – це усвідомлення людиною свого власного існування, час, в якому вона сама бере участь чи брала участь. Чим старша людина, тим довший період саса. Майбутнє має тільки коротку цінність, немає майбутнього "самого по собі", мислення про майбутнє є дуже короткою проекцією саса на поточні потреби. І якщо саса – це автономний мікрочас, то залгані – макрочас, усе, що було до поточного моменту, "цвинтар часу", за висловом Дж. Мбіті. Однак даше ефектне визначення не слід розуміти буквально, у дусі сучасної європейської культури – адже "цвинтар часу" є живим, він постійно присутній в африканському сьогоденні.

Ця орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і залгані знаходить своє вираження в різних сферах традиційних культур Африки: у сфері релігійних вірувань і обрядовості, у сфері усної літератури, у сфері мистецтва й ін.

Культури Африканського континенту зробили значний внесок у скарбничку світової культури. Насамперед у контекст європейської культури органічно ввійшов джаз, народжений на основі африканських традицій, його ритми приносять насолоду, тому він зробив блискавичну кар'єру і відразу був включений у класичний репертуар. Поява в Європі африканської пластики мала найбільше значення для світової художньої пластики. Відлуння культури Чорної Африки можна знайти у творчості таких великих художників XX ст., як М. Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і, насамперед, Пікассо. Останньому вдалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі, із третім виміром, представленим у формах африканської скульптури.

Саме це сполучення привело до кубізму. Кубістськими формами африканської скульптури перейнялися художники найбільш абстракціоністських угруповань, і кубізм увійшов в історію світової культури як один із найцікавіших художніх напрямів. Африканська скульптура з'явилася також джерелом натхнення для творчості представників німецького експресіонізму – Е. Нольде, Е. Хірхнера й ін. Здатність до синтезу, що характеризує мистецтво Чорної Африки, дотепер є одним з напрямів художніх пошуків світової культури. Чарам африканської культури піддавалися такі поети і письменники, як Гійом Апполінер, Жан Кокто й ін., а художні кола з ентузіазмом зустріли збірки міфів, поезії і легенд, зібраних на Чорному континенті Лео Фробеніусом, а потім опублікованих у численних книгах і статтях. Можна навести низку інших прикладів, що свідчать про життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак і так ясно їхнє значення для людей XX ст.

Негритюд – концепція, що розвинулася впродовж останніх 60 років у контексті всесвітньої боротьби народів із темним кольором шкіри за свободу та єдність. Вона репрезентує інтелектуальний відгук антильських та сенегальських негрів, що здобули французьку освіту, на французьке колоніальне правління, зокрема політику асиміляції. Е. Сезер з Мартініки вперше вжив термін "негритюд" у 1935 р. У сучасній Франції про темношкіру людину кажуть "чорний", раніше казали "негр", що мало зневажливий відтінок, подібно до американського "нігер". Е. Сезер навмисно поклав в основу терміна слово, що мало негативні конотації.

Після підхоплення та розвитку сенегальською інтелігенцією, негритюд, наприклад, 40-50-х pp. став філософським та історичним виявом прагнень африканців до політичної й культурної свободи й самореалізації. Із часів незалежності франкомовних африканських територій він продовжував служити рушієм для вираження африканських сподівань у сучасному світі.

Провідний ідеолог негритюду, молодший сучасник Е. Сезера – Л. С. Сенгор (певний час президент Сенегалу) – тлумачив негритюд як сукупність культурних цінностей Чорної Африки, а пізніше сформулював концепцію: негритюд – це комплекс цивілізаційних цінностей – культурних, економічних, соціальних, політичних, – які характеризують чорні народи, точніше негроафриканський світ.

Почуття спільності, ритму, хист до міфотворчості є сутнісними елементами негритюду, що міцно вкарбовані в усі витвори та дії чорної людини.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >