< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основи державного управління в економічній сфері

Успіхи сучасної науки і практики переконливо свідчать про те, що світ, який оточує нас, складають не окремі, ізольовані один від одного предмети, явища і процеси, а сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих об'єктів, певного роду системні, цілісні утворення. Відповідно до цього перед філософією, суспільствознавством і природознавством стоять важливі завдання – дослідити системи, визначити їх зв'язок з іншими системами, розкрити суть систем і їх численні прояви, класифікувати, відшукати спільне та відмінне між ними, розкрити внутрішню діалектику функціонування і розвитку їх взаємодії з умовами зовнішнього середовища тощо [11, с. 63].

Характер будь-якої системи визначається, з одного боку, середовищем, в якому вона знаходиться, а з іншого – особливостями структурних зв'язків між елементами системи. У цьому сенсі основні чинники, що визначають функціонування і розвиток економічних систем, можуть поділятися на три групи: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні [12, с. 14].

Зараз широко використовуються такі поняття як "економічна система" та "соціально-економічна система". Але й досі ці категорії, які характеризують громадську систему і несуть конкретне соціальне навантаження власного середовища, не мають досить чіткого визначення, оскільки існує велика кількість тлумачень даних понять і тому існує стільки ж економічних напрямів. Багато вчених вважають, що це сформований комплекс зв'язків між виробниками і споживачами різних матеріальних і нематеріальних благ, послуг. Інші сприймають економічну систему як первинний комплекс понять для ухвалення рішень, які стосуються виробництва, доходу, споживання і розподілу ресурсів. Деякі вчені приводять визначення системи у вигляді численних елементів, складна взаємодія яких забезпечує досягнення мети. У колі досліджень поняття "економічна система" трактується як сфера дій виробничих відносин і продуктивних сил. Ряд наукових шкіл розглядає "економічну систему" як природну, товарну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, соціалістичну, комуністичну залежно від критерію, який покладений в основу класифікації.

До категорії критеріїв належать форми власності на засоби виробництва, ефективність управління тощо. Саме на основі критерію власності можуть бути виділені як чистий капіталізм, так і директивна економіка а також змішані системи. Якщо прийняти за критерій ефективність управління діяльністю суспільства, тоді під економічною системою розуміється певна сукупність елементів, які знаходяться в системному або в змістовному взаємозв'язку, а також процеси, які відбуваються між ними.

Впорядкованість сукупності елементів і зв'язку між ними визначають поведінка елементів і стан економічної системи в цілому. Ми розглядаємо економічні системи, які класифікуються: за складністю і мірою охоплення рівня - мікро-, макро- і мезорівня; відносно середовища: внутрішні, зовнішні (глобальна економіка), закриті, відкриті; за ознаками: функціональні, мотиваційні, матеріальні, інформаційні, громадські системи тощо.

У вказаних системах існують певні зв'язки між їх елементами, а зміна пріоритетності підсистем призводить до напруги або конфліктів між елементами системи. Структурний консерватизм систем потребує регулювання відносин між їх елементами. Перераховані в загальному вигляді підходи до упорядковування елементів системи вимагають розробки нових концепцій і механізмів державного управління в економічній сфері.

Сучасна теорія системного аналізу, використовуючи кібернетичні, інформаційні та організаційно-теоретичні принципи державного управління в економічній сфері, розробила загальну термінологію для аналізу і порівняння економічних систем. Але складність перевірки економічної теорії полягає не стільки в неможливості проведення контрольованих експериментів для встановлення істинності теорій, а більше в тому, що за відсутності відповідних лабораторних умов економісти (як і всі дослідники в громадських науках) не можуть прийти до згоди з приводу визначених емпірично критеріїв для спростування гіпотез [13, с. 16].

Економічна система функціонує через взаємозв'язок організацій як неділимих одиниць, які й створюють життєво необхідні матеріальні блага. Функціонування елементарних одиниць контролюється через інформаційні потоки, які їх об'єднують. Таким чином, через аналіз складених систем, починаючи від теорії порядку або через системний аналіз, робиться вихід на економічну систему, під якою розуміють сукупність елементів, які знаходяться в системному або змістовному взаємозв'язку і взаємодії один з одним, а також і ті процеси, які відбуваються між ними й обумовлені їх взаємодією.

Зрозуміло, що тут економічна система розглядається як структура, у межах якої відбуваються господарські процеси, тобто виробництво, розподіл і споживання, як складові господарської системи. Економічна система функціонує в межах соціально-економічного середовища, до якого належать люди, з їх здібностями, уміннями і потребами, а також природні та матеріальні народногосподарські ресурси, технологічні знання, політична і культурна системи, світова економіка.

Саму економічну систему можна розглядати абстрактно, якщо вона є об'єктом дослідження з метою виявлення загальних елементів, які її характеризують. Визначившись з її системотворними складовими, можна встановити відмінність між самою системою і її підсистемами, кожна з яких, у свою чергу, має власні системотворні елементи.

Функціонування системи відбувається через взаємозв'язок її складових частин, а її розвиток – через якісні і кількісні зрушення. Якщо відома структура, механізми функціонування і розвитку, можна управляти системою, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких вона знаходиться через формування і зміну відповідних інститутів та елементів інституційного забезпечення. Кожна з систем, яка розглядається, матеріальна або абстрактна, має свій рівень складності. Тому відповідно до мети, кожна із структурних ланок системи, може розглядатися як її підсистема з власною структурою, яка знаходиться у відповідному взаємозв'язку з самою системою. Це досить схематичне і значною мірою поверхове трактування теорії систем, в основу яких покладені визначення про те, що система – це велика кількість елементів, які знаходяться між собою в певних відносинах і зв'язках та утворюють певну цілісність.

Державна система охоплює усі механізми і правила, які на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень. Вона включає такі форми, як примус, матеріальне стимулювання, лояльність, громадську самосвідомість і традиції. В цілому економічна система розглядається як структура, яка створює межі, в яких відбуваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і потреби), які є складовими елементами реальної господарської системи.

При цьому може бути виділена інформаційна система, де наявна сукупність механізмів і каналів збору, збереження, передачі та зворотного контролю актуальної економічної інформації. Головне – узгодженість і координація економічних рішень. Серед механізмів виділяють ієрархічний (вертикальний), якому властиві риси механізму планування, і горизонтальний (ринковий).

Загалом економічну систему можна визначити як впорядковану форму організації економічного життя суспільства, тобто це – відповідно структурована та облаштована система взаємозв'язків між людьми в процесі їх життєвої діяльності, яка спрямована на індивідуальне і громадське забезпечення. Життєдіяльність членів суспільства передбачає взаємодію між людьми, як форму прояву внутрішніх відносин, так і взаємодію з тим середовищем, де знаходиться окрема людина, соціальна група або суспільство в цілому. Саме форма власності і цільова орієнтація учасників суспільного виробництва є системотворними елементами її структури, а усі інші - лише похідні від них.

Існує декілька варіантів періодичності розвитку суспільства. Усі вони є умовними й можуть піддаватися сумніву, але кожен з них несе в собі елементи доцільності, логічності, а тому має право на існування та заслуговує на увагу.

Багатоваріантність підходу до критеріїв класифікації економічних систем пов'язана зі складністю їх ознак, і відповідно - з різноманіттям підходів щодо їх організації. Серед класифікацій найбільш прийнятим є цивілізаційна, інформаційна і стадійна. Кожна з них може мати власну класифікацію залежно від ознак, які покладені в їх основу. Будь-яка із складових економічної системи виконує свої функції, а всі разом вони забезпечують життєдіяльність системи в цілому. Залежно від рівня структуризації кожна ланка відіграє свою роль і має певне значення. Отже, розглядаючи якусь певну складову, ми практично розглядаємо саму систему з боку цієї складової. Тобто сприймаємо систему через цю її складову, а відповідно визначаємо і саму систему, яка включає економічні пристрої та їх відносини, рівень узгодженості й управління виробництвом, культурні традиції тощо.

Економічна система характеризується також і як сукупність економічних відносин в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг. На макрорівні її найважливішими ознаками виступають типи власності та господарський механізм, до якого належить цілий комплекс основних форм, методів і важелів використання економічних законів і реалізації власності, а також розвиток особи (формування її потреб і створення стимулів до роботи).

Управління економічною системою передбачає з боку держави розробку та функціонування організаційного механізму регулювання, головними елементами якого виступає система законів і стандартів, інституційна система управління розвитку економіки, сукупність фінансово-економічних засобів, інформаційне забезпечення, політика соціальних перетворень. Організаційні механізми функціонування та етапи розвитку системи, впливаючи на його структуру й змінюючи умови, в яких знаходиться система, формують або змінюють відповідні елементи життєзабезпечення системи.

У будь-якому суспільстві поведінка людей регулюється певними соціальними нормами. Так у давнину, при первіснообщинному ладі, це були звичаї. Із виникненням приватної власності на знаряддя і засоби виробництва, яка зумовила розкол суспільства на антагоністичні класи, виникала держава.

Держава – це політична організація класу або класів власників основних засобів виробництва, призначена для забезпечення й охорони загальних класових інтересів. Вона виступає як орган економічного та соціального перетворення суспільства, як апарат управління народним господарством і виконує певні соціальні, економічні, політичні та правові функції.

Основні функції держави змінюються залежно від основних завдань, які вирішуються нею на певному етапі розвитку. В основних функціях відбиті визначення, соціальне призначення і завдання держави. Досягнення цього вимагає стратегічно правильної, тактично грамотної форми втручання держави в практичну реалізацію економічних функцій. Регулювання відносин у державі є рівнодійним до загальних тенденцій економічного розвитку суспільства, а також специфічною формою діяльності, яка виражає основні її функції. Багато авторів визначають функції держави, передусім, з боку правового забезпечення.

Ці функції створюють можливість виділити основні напрями економічної діяльності держави:

Перший із них - це розробка, прийняття й організація виконання господарського законодавства. Мова йде про відповідну ринкову економіку і правові основи для підприємницької діяльності, банківської системи, оподаткування, тощо.

Другий напрям – забезпечення цілісності ринкового механізму і умов для його нормального функціонування. У країнах із сталими ринковими традиціями це здійснюється шляхом регулярної демонополізації економіки, ефективної антиінфляційної профілактики за допомогою стабільної грошової політики, підтримки системи державних фінансів в необхідних об'ємах і бездефіцитному стані та низкою інших заходів.

До третього напряму слід віднести ті функції держави, які потрібні для забезпечення діяльності вільних від ринку господарських зон і вирішення тих економічних проблем, щодо яких ринковий механізм проявляє свою нездатність або недостатню ефективність.

Без участі держави ринкова економіка не може гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини і більш справедливий, порівняно з вільним ринком, розподіл прибутків; організувати поступовість науково-технічного прогресу, здійснити вирівнювання структурних і регіональних диспропорцій.

За сучасних умов методи ринкового і державного регулювання використовуються переважно в поєднанні. До такого поєднання відносяться державні закупівлі, які стимулюють сукупний попит, рівень зайнятості, відповідно до кейнсіанської теорії, та методи монетаризму як форми розвитку класичних підходів регулювання.

Основні функції сучасної ринкової держави систематизуються у вигляді чотирьох груп:

До першої групи відносяться функції, які забезпечують дії щодо виробництва громадських товарів, демонополізації, антиінфляційного регулювання.

До другої можна віднести функції, які пов'язані з соціально- економічними проблемами: перерозподіл прибутків за допомогою податкової системи; задоволення колективних потреб людей, до яких правомірно віднести підтримку правопорядку і законності; забезпечення соціальних потреб людини (культура, охорона здоров'я) тобто створення соціальної інфраструктури. Частина інфраструктури може забезпечуватися приватним сектором, але для більшості населення потрібна участь держави. Сюди можна також віднести державне забезпечення в рішенні економічних проблем.

Третя група обумовлена зовнішньоекономічним регулюванням забезпечення валютного курсу, платіжного балансу, тобто, сюди входить все, що пов'язано із зовнішнім регулюванням.

До четвертої відносяться політичні функції, які виконує держава.

Окрім представленої класифікації функцій держави є і багато інших, але, в основному, розподіл відбувається за економічними, соціальними, політичними і правовими напрямами. Функції держави витікають як сукупність і симбіоз із функцій органів управління державою. Виконання цих функцій і взаємозв'язок органів управління між собою сприяє розвитку держави.

Соціально-орієнтована економічна модель передбачає економічні важелі та стимули, які формують стратегічний довгостроковий розвиток суспільства з різними формами власності. Ця модель ринкової економної характеризується такими ознаками: співіснування різних форм власності; державне регулювання на мікро- і макрорівнях; визначення основних напрямів розвитку економіки, правова регламентація діяльності суб'єктів ринку; управління зайнятістю, державне регулювання цін на товари соціального призначення; регулювання прибутків; забезпечення надання державних гарантій рівня життя, передбачених Конституцією України. Досягнення зазначених основних показників розвитку сучасної соціально-орієнтованої економіки можливе саме за рахунок реалізації економічних функцій держави.

Стабілізація економіки – одна із найважливіших функцій держави, яка спрямована на функціонування передбаченої моделі. Забезпечення потреб у громадських благах держава вирішує, в основному, через організацію виробництва продукції та надання послуг на підприємствах і в організаціях. У цих випадках сучасна держава використовує як адміністративні методи регулювання, так і ринкові механізми, пов'язані з конкуренцією у сфері виробництва.

Економічні функції держави забезпечують також життєдіяльність на зовнішньому і внутрішньому ринках, оскільки вони спрямовані на постійне безперебійне функціонування багатоукладної економіки. Для організації і проведення оптимальної бюджетної, фінансової, податкової, промислової, інвестиційної, інноваційної, політики використовується планова, облікова, відтворна, фінансова, ресурсна, стимулююча та контролююча функції держави.

Як свідчить відповідний аналіз, держава може забезпечувати:

  • - узгодження інтересів на усіх ієрархічних рівнях: суспільство - регіон - фірма - працівник;
  • - збалансованість розвитку, структурну перебудову виробництва;
  • - розвиток виробничого апарату країни: його якісний стан, темпи нарощування, рівень використання;
  • - інтеграцію вітчизняної економіки в міжнародний розподіл праці;
  • - контроль за якістю продукції, рівнем витрат на її виробництво, цінами;
  • - активну цілеспрямовану кредитну, грошову, податкову політику;
  • - надання фірмам, комерційним структурам інформації про схеми розвитку і розміщення продуктивних сил, середньо- та довгострокові плани соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Відносно прикладного принципу, функції держави діляться на чотири групи: політичні, правові, економічні та соціальні.

До політичної групи відносяться ті функції, які пов'язані із забезпеченням життєдіяльності населення країни, взаємовідносин між соціальними групами, визначення їх форм, завдань подальшого розвитку як усередині країни, так і за її межами. Вони діляться на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні функції.

Внутрішньополітичні: відповідно до Конституції і законів України та світової спільноти, це дотримання прав і свобод людини, розвиток національної економіки і забезпечення соціального захисту населення, здійснення заходів по боротьбі зі злочинністю і підтримкою належного стану національної безпеки.

Зовнішньополітичні: репрезентація держави на міжнародній арені, підписання глобальних міждержавних угод і їх ратифікації, вступ у блоки і союзи, вихід із них, прийняття і відміна договорів із іноземними державами, питання війни і миру на основі Конституції України.

До правової групи відносяться такі функції держави:

Законодавча – це прийняття нормативних актів (законів, указів, постанов, декретів та ін.), які регламентують основи внутрішніх і зовнішніх відносин у регулюванні міграційних процесів; виборів; територіальний порядок і місцеве самоврядування; діяльність об'єднань громадян і органів виконавчої влади; судоустрій, організацію і діяльність прокуратури, слідства, адвокатури, нотаріату; структуру і чисельність збройних сил, СБУ, МВС, порядок використання збройних сил за межами країни і статус іноземних військ на території України, правовий режим надзвичайного і військового стану; встановлення державних стандартів, нагород, військових звань тощо.

Правоконтролююча функція забезпечує дотримання прав і свобод усередині країни, конституційність нормативних актів, нагляд за належним застосуванням законів політико-правовими інститутами і їх дотримання громадянами і юридичними особами. Ця функція забезпечує розподіл повноважень між органами і гілками влади та суб'єктами господарювання.

Економічні функції мають забезпечувати процеси відтворення, зайнятість населення, розширення підприємництва і відновлення основних фондів, збільшення обсягів виробництва. Вони сприяють реалізації результатів роботи на зовнішньому і внутрішньому ринках; створюють умови для повного використання основних чинників – роботи, капіталу і технічного прогресу.

Важливим елементом в економічній функції є створення умов, які сприяють конкуренції та забезпечують свободу дій економічним суб'єктам. Держава використовує також стимулюючі заходи, які дають можливість використати ринкові стимули в необхідному напрямі для розвитку виробництва продукції і послуг для населення.

Основними інструментами в реалізації економічних функцій є податкова, грошова, бюджетна і цінова політики. Використання системи інструментів у економічній політиці держави створює можливість забезпечити економічне зростання, стабільність рівня цін, високу зайнятість, а також урівноваженість зовнішньоекономічної діяльності.

Соціальна функція держави покликана регулювати відносини між соціальними групами населення, процесами і формами діяльності людей, забезпечувати підтримку незахищених прошарків населення. Соціальні функції діляться на гуманітарні та екологічні, які забезпечують проведення політики в галузі науки, культури, охорони довкілля і природокористування.

Реалізація функції що стосується забезпечення життєвого рівня малозабезпечених прошарків населення дає їм можливість отримувати громадські блага, які введені до бюджету держави. Для цього використовуються різні інструменти. Соціальна політика передбачає перерозподіл прибутків, систему трансфертних соціальних послуг і субсидій у взаємозв'язку з оподаткуванням. Наприклад, прямі трансферти - це допомога безробітним, субсидії на квартплату, перерахування до пенсійного фонду і медичного страхування тощо. Реалізація функції громадських благ передбачає, що держава бере на себе утримання інфраструктури, куди входить транспорт, освіта, наука, охорона здоров'я населення, водне господарство та ін.

Держава втручається в економіку, реалізовуючи свої економічні функції, які забезпечують: проведення фінансової, інвестиційної, цінової і податкової політики, роботи і соціального захисту; здійснення зовнішньоекономічної діяльності та митної справи; створюють умови для розвитку усіх форм власності, здійснюють управління об'єктами державної власності. Держава коригує "недосконалість", яка властива ринковому механізму і яку він сам не в змозі здолати або це рішення є неефективним. Держава бере на себе відповідальність за створення рівних умов для ефективної конкуренції підприємців і обмеження влади монополій. Вона також забезпечує виробництво достатньою кількістю громадських товарів і послуг, оскільки ринковий механізм не в змозі належним чином задовольняти колективні потреби людей.

Через ці механізми державного управління забезпечується соціально справедливий розподіл прибутку порівняно з тим, що може зробити ринок. Оскільки ринок, як правило, не гарантує право на

роботу, державі доводиться регулювати ринок праці, вживати заходи для скорочення безробіття, брати участь у макроекономічних процесах.

У ринковій економіці роль держави концентрується на реалізації таких важливих функцій як:

  • - створення правової основи для ухвалення економічних рішень, розробка і ухвалення законів, регулювання підприємницької діяльності;
  • - використання бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики для стабілізації економіки і подолання спаду виробництва, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін і національної валюти;
  • - організація виробництва товарів і послуг, якими не займається приватний сектор, проведення соціально-орієнтованого розподілу ресурсів. Створення умов для розвитку зв'язку, транспорту, сільського господарства, визначення витрат на оборону, науку; формування програми розвитку освіти, охорони здоров'я тощо;
  • - забезпечення соціального захисту, гарантуючи мінімум заробітної плати, пенсії, а також допомогу інвалідам, безробітним та іншим малозабезпеченим верствам.

Державне регулювання є похідним від тих форм власності, які визначають економічне становище суспільства. Роль держави полягає в управлінні певними видами господарювання. Саме багатоукладна економіка є ринковою, і тоді вона підлягає державному регулюванню.

Ефективність управлінського чинника при виробництві ВВП країни значною мірою визначається розподілом функцій між центральними і місцевими органами влади. Тому аналіз ходу реформ у вітчизняній економічній і політичній сферах припускає вивчення та оцінку світової практики різних моделей ділення повноважень в системі державної влади.

При вивченні світового досвіду регіонального устрою і управління велике значення надається методам досліджень, які пропонують узагальнення процесів, характерних для регіонального управління. Систематизація світової практики з цього питання проведена за допомогою узагальнення процесів, які характеризують це явище на рівні конституційного та організаційного закріплення повноважень.

Конституційний підхід до закріплення повноважень припускає аналіз ділення функцій між центральною і місцевою виконавчою владою залежно від форм державного устрою та управління і має особливу форму державного управління. Це означає, що відповідно до регламентації в конституціях різних країн повноважень центральної і місцевої влади доречно виділити державу з федеральним пристроєм та унітарною формою управління.

Організаційна форма припускає підхід до ділення функцій щодо ефективності відповідної юрисдикції в наданні послуг населенню.

Унітарна форма управління є домінантною і використовується, в основному країнами Європи, включаючи Францію, Норвегію, Швецію, Данію, Італію, Іспанію. Федеральна система забезпечує розподіл повноважень між національним урядом та урядами різних рівнів, скажімо, штатами в США, де конституція встановлює повноваження національного уряду. При цьому місцеві органи в США мають такі ж відношення з урядами штатів, як і місцеві органи з національним урядом в країнах з унітарною формою управління [14, с. 133].

У Німеччині існує федеральна система. Проте в цій країні концепція федералізму чітко відбита в конституції. Федералізм як організаційна структура ФРН, як Федерація земель, є ключовим елементом основного закону. Це вважається настільки важливим, що Конституція визначає неприпустимими будь-які зміни в організації Федерації і її земель [14, с, 39].

Федералізм доповнює принцип поділу повноважень і допускає незалежне виконання громадських завдань в тих регіональних адміністративних зонах, населення яких пов'язане етнічними, історичними або культурними традиціями.

Підхід до організаційної форми ділення функцій торкається питань централізації та децентралізації, і на підставі цього – співвідношення організації надання послуг.

До методів децентралізації, яка визначає організаційну сторону в розподілі повноважень з надання послуг, відносяться наступні:

  • 1. Деконцентрація: повноваження щодо регулювання і контролю, передані центральною виконавчою владою місцевим представництвам.
  • 2. Делегування: повноваження, передані напівдержавним чи квазідержавним органам, таким, як корпорації або підприємства для виконання функцій центральної влади.
  • 3. Деволюція: повноваження передаються державним місцевим політичним органам для надання послуг на обов'язковій або добровільній основі.
  • 4. Приватизація: повноваження і зобов'язання, передані приватним інститутам і підприємствам для виконання громадських функцій.

Економічні функції місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування значно варіюються залежно від особливостей розвитку ринкових відносин певних країн. Конкретний перелік функцій і їх співвідношення між органами територіального представництва та місцевого самоврядування залежать також від загальних тенденцій розвитку самоврядування в світі.

Тут можна виділити ряд тенденцій. Одна з них знаходиться в певній централізації системи територіального представництва та місцевого самоврядування. На практиці це означає, що відповідні органи переважно виконують функції, делеговані державною владою. Така тенденція чітко спостерігається у Великобританії, Нідерландах, а останніми десятиліттями – і в Німеччині. В інших випадках навпаки, відбувається децентралізація системи територіального представництва і самоврядування. Насправді це означає розширення самостійних повноважень місцевих органів, передачу під їх відповідальність та контроль тих сфер, які раніше підпорядковувалися центральним органам влади. Ця тенденція характерна як для США, так і для сучасної Франції. Проте при їх розбіжностях функції діляться на самокеровані та делеговані державою.

До самокерованих функцій належать будівництво доріг, житла, соціальна допомога, загальна освіта, енерго- та водопостачання, каналізаційна служба та ін. До функцій, делегованих державою – функціонування аварійних і рятувальних служб, забезпечення правопорядку, цивільна оборона, заклик до армії, перепис населення, проведення загальнодержавних виборів. Природно, існує також інший розподіл функцій між самими органами самоврядування зверху вниз. Так, наприклад, перспективне планування будівництва житла – прерогатива регіону (області), його фінансування – району, що часто упирається у фінанси.

Відповідно до Конституції України, місцеві держадміністрації забезпечують: виконання законів, нормативних актів виконавчої влади; підготовку проектів і виконання обласного (регіонального) бюджету і програм розвитку території; підготовку звітів про їх виконання тощо. Обласні й районні ради вводять програми розвитку територій, затверджують обласні (регіональні) бюджети і контролюють їх виконання; здійснюють інші повноваження, віднесені до їх компетенції.

Міські, селищні, сільські ради управляють майном, яке перебуває в комунальній власності даного населеного пункту; затверджують його бюджет і програми розвитку, контролюють їх виконання; відповідно до закону встановлюють місцеві податки та збори; здійснюють реорганізацію та ліквідацію комунальних установ і підприємств; забезпечують середню освіту; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Конституція визначила функції органів територіального представництва і місцевого самоврядування лише загально.

Функції органів територіального представництва та місцевого самоврядування, механізми їх виконання, суб'єкти і методи фінансування наведені у таблиці 2.

Табл. 2. Функції місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в процесі управління економічною сферою

Функції

Характеристики

Складні функції

Виконавець

Суб'єкти і методи фінансування

Стратегічна

Планування

інфраструктури

Регіонально- представницький орган і

представницька

організація

Субсидії уряду, місцевий податок на нерухомість

Задоволення місцевих потреб

Утримання органів освіти і охорони здоров'я, будівництво соціального житла

Регіональна

адміністрація

Субсидії уряду, внески споживачів

Захист

Утримання органів поліції, правосуддя, безпеки

Місцеві органи виконавчої влади

Субсидії уряду

Загальні блага

Будівництво і ремонт доріг, освітлення та прибирання вулиць, будівництво очисних споруд

Органи місцевого самоврядування

Місцевий податок на нерухомість та іншу власність

Особливі блага (сфера послуг)

Органи місцевого самоврядування

Місцевий податок на нерухомість, внески споживачів

Реєстрація і ліцензування

Органи місцевого самоврядування

Внески зацікавлених сторін

Джерело: розроблено автором

Дискусійними ще залишаються співвідношення повноважень місцевих державних адміністрацій і місцевих рад з економічних питань здійснення приватизації, землекористування та інших питань, пов'язаних з процесом перерозподілу власності. При їх вирішенні слід виходити з балансу інтересів загальнонаціональної, регіональної і місцевої еліти.

Як на рівні центральних органів, так і на рівні регіону або місцевого самоврядування, виконання державних функцій покликане забезпечити функціонування зовнішніх і внутрішніх економічних систем. Загальні системи трансформуються в локальні системи або підсистеми. Такий процес інтеграції має багатошарову внутрішню структуру і складається з ряду паралельних та органічно пов'язаних систем прямих і зворотних залежностей у загальному економічному процесі. Взаємозв'язок виникає одночасно і безпосередньо в процесі діяльності людей, в областях виробництва, в соціальних і політико- правових відносинах.

На практиці взаємопроникнення і взаємозв'язок економічних систем виражається у безперервному розвитку кредитних, валютних, виробничих, торгових та інших систем в межах національного господарства. Структура зв'язків у системах з часом розвивається, стає складнішою. В одних системах зв'язок із розвитком економіки слабкий і не реагує на темпи зростання виробництва, добробут народу, в інших - реакція сильніша і тенденція посилюється в часі, в третіх – вона досягає такого взаємозв'язку, в якому національна економіка не може функціонувати незалежно. Тоді уряд відповідної країни вимушений координувати системи між собою і регулювати як внутрішні, так і зовнішні системи.

Отже, державу можна розглядати як сукупність внутрішніх і зовнішніх економічних локальних систем, таких як:

  • - формування конкурентного середовища;
  • - стимулювання сукупного попиту;
  • - підтримка рівня внутрішніх цін;
  • - оподаткування;
  • - підтримка певного рівня дефіциту бюджету;
  • - забезпечення стабільності національної валюти;
  • - регулювання рівня грошової маси в обороті;
  • - підтримка платіжного і зовнішньоторговельного балансу;
  • - підтримка рівня золотовалютних резервів;
  • - зовнішньоторговельна співпраця;
  • - захист вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції;
  • - внутрішнє і зовнішнє інвестування;
  • - правове забезпечення життя і діяльності внутрішньодержавних суб'єктів;
  • - підтримка оптимального рівня безробіття;
  • - соціальний захист населення;
  • - зовнішня безпека;
  • - внутрішня безпека;
  • - захист довкілля;
  • - міжурядові зв'язки;
  • - міждержавна інтеграція і міжнародна співпраця.

Сукупність цих систем відображає реальність усієї економічної системи, яка складається з певних груп. Усі складові частини системи характеризується самостійними параметрами і допускають системний підхід в тлумаченні таких аспектів:

  • 1. Структурні складові - елементи системи.
  • 2. Характеристика процесів функціонування.
  • 3. Взаємозв'язок між елементами системи.
  • 4. Розвиток системи (підсистеми), його перспектива.

Таким чином, державне управління в економічній сфері передбачає надійну нормативно-правову основу, без якої не може діяти жодна локальна економічна система. Слід зазначити, що правові та економічні нормативи функціонують тільки разом, чим забезпечують відповідні корективи (зміни) усіх елементів підсистем. Приведені локальні форми структуризації загальної економічної системи орієнтовані на стійкі соціально-економічні зв'язки, які відповідають принципам і тенденціям розвитку національного господарства.

Практичні форми економічного механізму своїми регулюючими взаємодіями допомагають взаємній адаптації, як підсистемам, так і системам у цілому. Структурована і впорядкована ця система є цілісним блоком із нормативно-правовою формою. У цій системі надійно обгрунтовані типові багаторівневі моделі функціонування, які створюють можливість суб'єктам взаємодіяти в режимі оптимального економічного співробітництва.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >