< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Державне управління природно-ресурсним потенціалом

Завдяки своєму досить вигідному географічному положенню Україна має багатий спектр природних ресурсів: водних, лісових, земельних, ресурсів надр, у тому числі мінерально-сировинну базу, що складає потужну основу для вирішення соціально-економічних проблем, особливо за умов обмеженості фінансових коштів.

Загальна характеристика державного управління земельними ресурсами

Одним із найважливіших ресурсів країни, безумовно, є земельні ресурси. Юридична та економічна наукова література розглядає даний термін "земля" як природний об'єкт природного походження [1, с. 6], просторово-територіальний базис для розвитку виробництва [2, с. 113], частина космічного простору, земна куля [3], основний базис для виробництва в сільському господарстві [4, с. 364].

Законодавче визначення землі та земельних ресурсів закріплене в Законі України "Про охорону земель" від 19.06.2003 р. Відповідно до ст. 1 якого "земля – поверхня суші з грунтами, корисними копалинами й іншими природними елементами, які органічно поєднані між собою та функціонують разом із нею" [5].

Саме поняття "земельні ресурси" безпосередньо пов'язане із господарською діяльністю людини. За своєю суттю термін "земельні ресурси" дуже багатогранний. Відповідно до ст. 1 даного Закону, земельні ресурси – це сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві [5].

Володіючи таким потужним і оригінальним засобом виробництва як земля, держава, сільськогосподарські організації, товаровиробники зобов'язані вміло управляти земельними ресурсами, що передбачає їх раціональне використання.

Земельним ресурсам властива здатність, з одного боку, до відтворення, а з іншого - до капіталізації, тому важливою стає ідентифікація співвідношення між внеском земельних ресурсів і праці у створенні багатства держави.

Потенціал земельного фонду України визначається наявними ресурсами та їх структурою (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Земельні ресурси України та їх структура

Вид земельних ресурсів

Площа, млн. га

% до загальної площі

Разом сільськогосподарських угідь

42,4

70,5

Орні землі

34,3

57

Сади, виноградники й інші багаторічні насадження

1,1

1,9

Сіножаті, пасовища та перелоги

7

11,7

Ліси, захисні лісонасадження і чагарники

10,2

16,6

Болота

0,8

1,3

Водойми

2,4

3,9

Піски й яри

0,5

0,8

Шляхи

1

1,6

Інші землі

3,3

5,3

Усього

60,4

100

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України.

У структурі земельних ресурсів України основну їх частку займають сільськогосподарські угіддя - більше 70 % (див. табл. 3.1), серед яких на орні землі припадає 34,3 млн. га, або 57 %, близько 12% - це сіножаті, пасовища й перелоги та 1,1 млн. га – сади, виноградники й інші багаторічні насадження.

Аналіз показав скорочення сільськогосподарських угідь (рис. 3.1), які в 2009 році становили 41 596,4 тис. га, що на 434 тис. га, або на 2%, менше у порівнянні з 1990 роком. В цілому за 10 років, 2002- 2012 pp., загальна площа сільськогосподарських угідь скоротилася на 264,1 тис. га. Спрогнозовано, що за такої тенденції до 2017 року їх площа може зменшитися ще на 100 тис. га, а у 2020-му їх розмір складе приблизно 41 450 тис. га. Про недостатній рівень використання земель сільськогосподарського призначення свідчить аналіз стану динаміки рентабельності продукції рослинництва (Додаток Б).

Земельні ресурси в сільському господарстві поєднують у собі такі головні особливості, як територіальний базис для розміщення продуктивних сил, властивість природного ресурсу й основного засобу виробництва. Рівень їх відтворення визначається характером впливу на них суб'єктів господарювання. Мотивацією їх дослідження в аграрному секторі економіки часто виступає рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Характер розвитку цих відносин спричинив появу різних, інколи навіть суперечливих теорій, концепцій, поглядів, гіпотез тощо.

Динаміка площ сільськогосподарських угідь в Україні

Рис. 3.1. Динаміка площ сільськогосподарських угідь в Україні

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Вона перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще також і головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцем розташування щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

Основний фонд орних земель України формують чорноземи (62 %) та сірі лісові грунти (11%); серед решти переважають грунти з низькою родючістю (лугово-болотні, болотні, буроземи й інші), рис. 3.2., 3.3.

Структура земельних ресурсів України, %

Рис. 3.2. Структура земельних ресурсів України, %

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

Структура грунтів за типами, %

Рис. 3.3. Структура грунтів за типами, %

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

Площа сільськогосподарських угідь України становить 22 % площі цих угідь у 27 країнах членах Європейського Союзу. З розрахунку на одного жителя України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,67 га ріллі, тоді як у середньому по країнах ЄС дані показники становлять відповідно 0,38 та 0,22 га.

Найбільшу частку посівної площі в Україні відведено під зернові та зернобобові культури, її частка становила 50,2 % у 2000 році й до 2005-го мала тенденцію до збільшення і закріпилася на відмітці 57,6 %, на сьогодні вона залишається на рівні 56 %. Серед негативних тенденцій у рослинництві слід відзначити суттєве скорочення посівних площ під кормові культури та дуже швидкі темпи зростання посівних площ під технічні культури.

Протягом останніх років частка посівної площі під технічні культури продовжувала стрімко зростати та сягнула 27 %, тобто майже третини всіх посівних площ. За таких темпів розповсюдження посівів технічних культур відбуватиметься скорочення посівних площ культур, важливих для виробництва продовольчих товарів, до того ж відбуватиметься виснаження землі й зниження її родючості. Внаслідок посилення нераціонального використання посівних площ відбулося суттєве скорочення площ, що відведені для вирощування кормових культур, частка яких у 1995 році становила 35,2 % а до 2000-го впала майже на 10 %. Ще більше падіння, на 12 %, сталося за наступні п'ять років, а за результатами 2010-го вона взагалі була менша 10%. За таких обставин все гострішою буде проблема забезпечення кормовими культурами сфери тваринництва, дефіцит їх збільшуватиметься, що у значній мірі вплине на подальший розвиток тваринництва в Україні.

Поряд із нераціональним використанням посівних площ роботу в Україні сільськогосподарських підприємств, фермерських і приватних господарств ускладнюють не сприятливі кліматичні умови. Внаслідок цього в останні роки урожайність за всіма категоріями продукції рослинництва знизилася.

Для сільського господарства в Україні характерна тенденція до збільшення в структурі посівної площі питомої ваги господарств населення та суттєве скорочення сільськогосподарських підприємств, що справляє свій негативний вплив на ефективність використання сільськогосподарських угідь, а значить і земельних ресурсів у цілому.

Позитивно характеризує розвиток сільського господарства в Україні зростання рівня рентабельності сільськогосподарської продукції (Додаток Б). Після неефективного господарювання впродовж 1997– 2001 pp., коли сільськогосподарське виробництво було нерентабельним, почався період підвищення його ефективності. Найвищий рівень рентабельності продукції сільського господарства, починаючи з 2002 р., спостерігався у 2010-2011 pp., вона становила 21,1 і 27,0 %, відповідно. При цьому більш рентабельною впродовж досліджуваного періоду була продукція рослинництва. У 2001-2002, 2004, 2008, 2011 роках рівень рентабельності продукції рослинництва був достатньо високим і перевищував 30 %. Серед видів продукції рослинництва спостерігається найвища рентабельність виробництва соняшнику, найменша - овочів відкритого грунту.

Слід відзначити, що з 1996-го по 2009-й рік, за винятком 2006 р., продукція тваринництва була нерентабельною. Але ситуація дещо виправилася, зокрема, три роки поспіль, у 2009-2011 pp. продукція тваринництва була не тільки рентабельною, а й зростав щорічно її рівень, й у 2011 р. він сягнув 13 % - найвищий показник із 1995 р. Зростання рівня рентабельності продукції тваринництва у 2009-2011 р. обумовлено зростанням рентабельності таких її видів, як м'яса свиней, молока, яєць. Виробництво м'яса великої рогатої худоби, овець та кіз, птиці залишається нерентабельним.

У цілому в сфері тваринництва має місце складна ситуація. За останні 10 років поголів'я худоби в усіх господарствах скоротилося вдвічі, з 9423,7 тис. голів до 4494,4 тис., причому більша його частка, 65 %, припадає на господарства населення та лише 33,9 тис. – на сільськогосподарські підприємства, майже відсутня рогата худоба у фермерських господарствах. Цей вид тваринництва, на сьогоднішній день залишається самим нерентабельним. Погіршилася ситуації й у виробництві м'яса свиней.

З урахуванням того, що продукція сільського господарства - основне джерело продуктів харчування для населення, продовження таких тенденцій може призвести до нестабільної діяльності переробних підприємств, підприємств харчової промисловості, дестабілізації ринку продовольства, зростання соціальної напруги в суспільстві й негативних економічних наслідків. В цілому Україна має досить високий природно- ресурсний потенціал для розвитку аграрного сектора, раціональне та ефективне використання якого може перетворити сільське господарство в одну з найбільш перспективних галузей економіки країни. Проте екстенсивне використання сільськогосподарських угідь, виснаження їх продуктивного потенціалу й низка інших проблем, які пов'язані з нераціональним використанням земельних ресурсів в Україні, навіть спричиняють суттєву небезпеку продовольчій безпеці країни. Лише раціоналізація та підвищення ефективності користування земельними ресурсами, у тому числі сільськогосподарськими угіддями, певною мірою вирішать дану проблему.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >