< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне управління водними ресурсами

Одним із важливих природних базисів життєдіяльності людини є водні ресурси. Відповідно до Водного кодексу України "...усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту" [11]. Водойми займають площу 2,4 млн га, що становить 3,9 % території країни. Використання водного фонду, до якого належать усі води та водні об'єкти, є різноплановим.

Головним постачальником води для України є Дніпро. Інші річки, що забезпечують потреби у воді - Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. (табл. 3.3). Стан води й повноводдя цих водних артерій залежать головним чином від стану їх приток – малих річок, яких налічується близько 63 тис, вони мають величезне значення (варто згадати, що 90 % населених пунктів розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою). Проте стан малих річок України на сьогодні е надто складним: понад 20 тис. їх вже зникло, пересохло. Це, звичайно, зумовлює деградацію великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення - одна з найгостріших для України.

Пріоритет у вирішенні проблеми екологічного стану р. Дніпро, ресурси якої становлять близько 80 % усіх водних запасів України, певною мірою відображається і на державній екологічній політиці, а саме у реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Окрім того, на сьогодні в Україні масштабно постають проблеми екологічного стану Азовського моря, а також річок Сіверський Донець і Південний Буг.

Іншим важливим джерелом водних ресурсів є водосховища - штучні водойми, утворені під час спорудження водомірної греблі у долині річки, причому об'єми води в них перевищують 1 млн м3. Водосховища створюють з метою регулювання річкового стоку для забезпечення різноманітних господарських потреб. Загалом у межах нашої держави споруджено майже 1 тис. водосховищ, загальна площа яких у процесі заповнення перевищує 3,3 тис. км2, а загальний об'єм води становить понад 55 млрд м3 (табл. 3.4).

Таблиця 3.3. Гідрологічні характеристики головних річок України

Назва річки

Місце, куди впадає

Довжина, км

Площа басейну, тис. км2

загальна

у межах України

Дніпро

Чорне море

2201

981

504,0

Південний Буг

Чорне море

806

806

63,7

Сіверський Донець

Дон

1053

750

98,9

Дністер

Чорне море

1362

705

72,1

Псел

Дніпро

717

692

22,8

Десна

Дніпро

1130

591

88,9

Горинь

Прип'ять

659

577

27,7

Інгулець

Дніпро

549

549

14,87

Ворскла

Дніпро

464

459

14,7

Случ

Горинь

451

451

13,9

Стир

Прип'ять

494

445

13,1

Західний Буг

Вісла

831

401

73,5

Тетерів

Дніпро

385

385

15,3

Сула

Дніпро

365

365

19,6

Інгул

Південний Буг

354

354

9,89

Рось

Дніпро

346

346

12,6

Самара

Дніпро

320

320

22,6

Прут

Дунай

967

272

27,5

Прип'ять

Дніпро

761

261

121,0

Айдар

Сіверський Донець

264

256

7,4

Сейм

Десна

748

250

27,5

Збруч

Дністер

244

244

3,4

Серет

Дністер

242

242

3,09

Стрий

Дністер

232

232

3,1

Тиса

Дунай

966

201

153,0

Оскіл

Сіверський Донець

472

177

14,8

Дунай

Чорне море

3900

174

817,0

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

Вирізняють 5 головних видів водосховищ:

  • - рівнинні, що характеризуються великою площею водної поверхні, невеликою максимальною (15-25 м) і середньою (переважно 5-9 м) глибинами, інтенсивними процесами переробки берегів;
  • - водосховища передгірні та плоскогірних областей. їм властиві великі глибини (70-100 м і більше), порівняно невелика інтенсивність переробки берегів, незначне затоплення і підтоплення території;
  • - гірські мають великі глибини (часто понад 100 м), незначні площі підтоплення та невелику інтенсивність переробки берегів;
  • - озерні, які створюють під час будівництва греблі на річці, що витікає з озера. Перевагою цих водосховищ є те, що за незначного підпору і невеликої площі затоплення земель у них можна закумулювати великі об'єми води;
  • - наливні – для їх спорудження використовуються природні улоговини. Застосовують такі водосховища переважно у процесі зрошення та будівництва гідроакумулювальних електростанцій.

Таблиця 3.4. Водосховища України

Водосховище

Роки створення

Річка, на якій споруджено

Площа, км2

Об'єм, км3

Довжина, км

Київське

1964-1966

Дніпро

992

3,73

110

Канівське

1972-1978

Дніпро

675

2,62

123

Кременчуцьке

1959-1961

Дніпро

2250

ї 3,5

149

Дніпродзсржинське

1964

Дніпро

4567

2,45

114

Дніпровське

1932

Дніпро

410

3,3

129

Каховське

1947-1948

Дніпро

2155

18,2

230

Дністровське

1955-1956

Дністер

142

3,2

194

Червонооскільське

1958

Оскіл

122,6

4,7

76

Ладжинське

1964

Південний Буг

20,8

0,15

45

Печенізьке

1962

Сіверський Донець

86,2

3,83

65

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

В Україні спостерігається дуже суттєва диференціація у регіонах відносно забезпечення їх водними ресурсами. За цим рівнем регіони України поділяються на найбільш зволожені, нормально забезпечені та найбільш посушливі регіони (табл. 3.5).

Таблиця 3.5. Групи регіонів за рівнем забезпеченості водними ресурсами

Найбільш посушливі регіони

Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим.

Нормально забезпечені регіони

Вінницька, Волинська, Житомирська, Львівська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Київська, Черкаська, Полтавська, Харківська області.

Найбільш зволожені регіони

Закарпатська, Івано-Франківська, Чернігівська області.

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

Як видно з таблиці, до найбільш посушливих відносяться східні та південні області, всього їх 9, що становить більш третини областей України. Серед найбільш зволожених регіонів дві західні області, Закарпатська та Івано-Франківська й самий північний регіон – Чернігівська область. В цілому Україна вважається одним з найменш забезпечених водними ресурсами регіоном Європи.

Однією з проблем водокористування в Україні є високий рівень втрат під час транспортування. Через застарілу матеріально-технічну базу, незадовільний стан воднотранспортних систем і комунікацій ЖКГ було втрачено 2,3 млрд, м3 забраної води, що становило 16%. Найбільші втрати зареєстровані в Криму, вони перевищили 700 млн. м3, що становило більше ЗО % від загальнонаціонального показника. Це майже половина забраної води у цьому регіоні за весь проаналізований період. Високі втрати також і в Київській області (520 млн м3), у Херсонській області рівень втрат перевищив 25 % від кількості забраної води, у Дніпропетровській і Донецькій - 12,7 і 15,8 % відповідно.

Більшу частку обсягів забраної води становить прісна вода, але якщо на початку 90-х років вона перевищувала 80 %, то у 2000- 2009 pp. знаходилася в межах 59,4-66,6 %. Останніми роками частка прісної води у загальному обсязі забору майже стабільна на рівні 60 %.

Основними напрямами використання прісної води є побутово- питні потреби, виробничі потреби, зрошення, ставково-рибне і сільське господарство. Як свідчать статистичні дані, найбільша частка у структурі споживання прісної води приходиться на забезпечення виробничих потреб, вона у досліджуваному періоді була на ріні 49-54 %.

Запаси прісних вод в Україні досить обмежені й становлять біля 1000 м3 на душу населення. За цим показником Україна посідає одне з останніх місць серед країн СНД [14]. Ситуація загострюється також через нераціональне використання водних ресурсів. Усе це зумовлює необхідність оптимізації як збору води із природних джерел так і обсягів та структури її споживання. З цього виплаває, що державна політика повинна спрямовуватись, у першу чергу, на розробку дієвих механізмів мотивації раціонального використання водних ресурсів та пошук нових запасів прісних вод для задоволення потреб населення, які вже виникають і можуть загостритись у майбутньому.

З метою поліпшення екологічного стану й оцінювання якості природних вод в Україні було розроблено екологічні класифікації та нормативи якості, методики їх екологічної оцінки, в тому числі з використанням картографічного методу дослідження. Дані розробки із картографування забруднення та якості природних вод можна узагальнити таким чином:

  • - карти створюються для сезонних, річних і багаторічних періодів;
  • - оцінювання якості води здійснюється за окремими показниками та їх комплексами у вигляді різних індексів, наприклад, індекс забрудненості води (ІЗВ);
  • - використані у процесі картографування класифікації й системи оцінок залежать від завдань дослідження і способів їх досягнення;
  • - застосовується, як правило, два способи зображення компонентів забруднення: значками, локалізованими до пунктів спостереження, що характеризують кількісні й якісні характеристики водного об'єкта; і спосіб знаків руху вздовж його русла.

Вирізняють два типи карт забруднення водних об'єктів: 1) карти, що охоплюють значні території (на них не потрібна велика деталізація), відтворюють природний склад води, потенціал самоочищення і ступінь забруднення природних вод. Такі карти дають змогу в цілому виявити напружені в екологічному відношенні ділянки, що потребують невідкладних водоохоронних заходів; 2) великомасштабні карти, які охоплюють невеликі ділянки водойм у районах промислових вузлів, населених пунктів, критичні в екологічному відношенні ділянки рік тощо. За допомогою цих карт відтворюють санітарний стан конкретних ділянок водойм і використовують їх під час оцінювання гігієни водоохоронних заходів.

Створення таких карт є методично складним процесом. Зараз картографування ведеться розрізнено без необхідних теоретичних і методичних розробок. Особливо недостатньо вивченими залишаються питання обгрунтування принципів відбору й узагальнення показників картографування, встановлення принципів поєднання і комплектування показників на одній карті тощо. Із усіх сучасних класифікацій для картографування найобгрунтованішим є оцінка ступеня забруднення водойм за індексом забрудненості води (ІЗВ), розрахунок якого для поверхневих вод виконується за обмеженою кількістю інгредієнтів. Усі такі оцінки є формалізованими, в основі їх лежить додавання результатів хімічного аналізу проб води.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >