< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне управління мінерально-сировинним комплексом

Вагомою складовою природно-економічного потенціалу України є мінерально-сировинний комплекс, який відіграє важливу роль в її економічному і соціальному розвитку. Від стабільного постачання мінеральної сировини багато в чому залежить промисловий розвиток країни. Україна є унікальною державою із значною кількістю мінералів та інших корисних копалин. Така ситуація обумовлена геологічною будовою, оскільки на її території знаходиться кордон двох тектонічних плит і є доступ до глибинних надр, що містять суттєві природні багатства. Україна має базові геологічні зони, притаманні земній корі. Тут є області геологічних платформ, геосинклінальні зони тощо. Перехідні області, або крайові прогини, містять різні гірські породи. В надрах знаходяться різноманітні за складом, походженням і віком копалини. Зокрема, вугілля складає біля 95 %, нафта – біля 2 %, природний газ - близько 3 % усіх запасів палива органічного походження. Загальний обсяг покладів вітчизняного вугілля становить близько 117,5 млрд т, із них промислових на діючих шахтах - 6,5 млрд т, з яких майже 3,5 млрд т – енергетичне вугілля [118]. Згідно останніх оцінок, вартість існуючих запасів корисних копалин в країні становить біля 150 тис. дол. США на душу населення. Іноземні дослідники збільшили цю суму до 200 тис. дол. [19, с. 33].

За видобутком вугілля Україна знаходиться в першій десятці країн світу. Але на сьогодні вітчизняна вугільна галузь перебуває в кризовому стані. Характерно, що в Україні біля третини всього експорту припадає на продаж мінеральної сировини і продуктів її переробки. З позиції державного регулювання процесу використання сировинних ресурсів важливе місце належить оцінці його ефективності. Рівень і динаміка цих показників формуються під впливом різних чинників за будь-якої форми господарювання. Тому об'єктивна оцінка досягнутих результатів можлива виключно на основі комплексного дослідження головних факторів економічного зростання.

Слід зазначити, що основу мінерально-сировинної бази України складають вугілля та рудні копалини. Відповідно до статистичних даних (Додаток В), із 2007 року їх видобуток поступово знижується, що пов'язано зі світовою фінансово-економічною кризою, яка охопила спочатку країни-імпортери, а дійшовши до України, спричинила падіння промислового виробництва [20].

Зниження видобутку вугілля відображено на рис. 3.4.

Тенденція видобування вугілля та руд в Україні.

Рис. 3.4. Тенденція видобування вугілля та руд в Україні.

Джерело: Розроблено автором на основі даних Державної служби статистики України

Із покращеним фінансово-економічної ситуації та подоланням негативних наслідків світової кризи, у добувній промисловості України відбулися позитивні зрушення. У 2011-2012 pp. видобуток вугілля становив 62,7 і 64,7 млн. т, відповідно, що значно перевищує обсяги видобутку в 2008-2010 pp. і є найкращим показником із 2004 року.

Зростав останніми роками також і видобуток руд та залізних неагломерованих концентратів. Середньорічний темп видобування руд і залізних неагломерованих концентратів у досліджуваному періоді становив майже 70 млн т. За прогнозом, зростання видобутку можливе за умов подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи, пожвавлення вітчизняної промисловості і збільшення зовнішнього попиту. Вже у 2010-2011 pp. видобуток руд і залізних неагломерованих концентратів перевищив 80 млн т. на рік, і за умов дотримання наявних тенденцій до 2015 р. цей показник може сягнути 90 млн. т на рік.

Під час фінансово-економічної кризи видобуток вугілля та руди в Україні помітно знизився і показники більшості провідних країн переважали українські. В порівнянні з продуктивністю праці в Росії, Німеччині, Польщі наші показники значно нижчі. У Канаді, Австралії, США та Південно-Африканській республіці дані показники є вищими за українські у кілька десятків разів.

Значна кількість вугільних шахт і копалин є збитковими через низьку оплату праці, непродуктивну працю і застаріле обладнання [21]. Інша частина копалин є недостатньо дослідженою і вимагає розробки.

Якщо прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд т, то вже розвідані – 34,1 млрд т, із яких 16,2 млрд т – кам'яне вугілля, 17,8 млрд т - буре вугілля. Промислові запаси на діючих шахтах – 6,5 млрд т, із них 3,5 млрд т (54 %) - запаси енергетичного вугілля [21]. Якщо добувати 60 млн т вугілля на рік, то його запасів вистачить на 500 років. Тому цілком виправданим є доведення видобутку до 90 млн т на рік у найближчі 3-5 років. З урахуванням того, що виробнича потужність наявного шахтного фонду в 2007 році становила 95 млн т вугілля на рік, це є реальним.

Наступним етапом має стати поступове збільшення видобутку до 2020 року до 120-130 млн т на рік. За таких темпів видобування запасів вугілля вистачить приблизно на 300 років. Але для здійснення цього плану необхідно розвивати вугільну промисловість, здійснюючи низку невідкладних системних реформ.

Завдання галузевих керівників має бути спрямоване, перш за все, на вирішення питання підвищення ефективності видобування вугілля та його якості, оптимізації витрат, пошуку шляхів зниження собівартості, збільшення обсягів виробництва кондиційної, якісної товарної продукції з вугілля, що видобувається, яка б відповідала потребам споживачів, збереження та розширення ресурсів вугільної продукції. Крім того, вугільна галузь потребує суттєвої модернізації, а відтак - значних інвестицій, яких на сьогодні вкрай бракує.

З урахуванням того, що станом на 01 січня 2006 року на обліку діючих вугледобувних підприємств перебувало 1364 шахтопласти, із яких розроблялися лише 345, важливим напрямом розвитку вугільної промисловості, що визначає політику держави в цьому виді економічної діяльності, має бути розробка нових пластів, що вимагає проведення систематичних геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень.

Важливим чинником розвитку вугільної промисловості є збільшення внутрішнього ринку. Суттєве зростання внутрішнього попиту можливе за умов нарощування частки вугілля в ресурсному забезпеченні ПЕК, тому необхідним є визначення такого балансу виробництва і споживання електроенергії та паливних ресурсів, який би передбачав максимальне використання вітчизняного вугілля.

Зростання видобутку вугілля дозволить вирішити проблему забезпечення тепло- та енерговиробництва, металургії, сприятиме нарощуванню експорту вугілля й електроенергії, доходи від яких наповнюватимуть бюджет країни; при цьому частину з них можна направити на розвиток вугільної галузі та ПЕК.

Важливе значення серед ресурсів мінерально-сировинної бази належить нафті, природному газу, нафтовому попутному газу, газовому конденсату, адже саме вони у значній мірі забезпечують сировиною паливно-енергетичний комплекс. Окремої уваги потребує дослідження запасів природного газу в країні. За оцінками експертів, його початкові ресурси у світі становлять 327–546 трлн м3. Близько 30-32 % світових запасів належать Росії, на другому місці - Іран (15 %). За даними, на початок XXI століття (Додаток Д) на частку Європи (без РФ) припадає 4,6% видобутку газу, а запаси становлять 6775,1 млрд м3, яких вистачить приблизно на 19 років. Це свідчить про високу залежність європейських країн, включаючи Україну, від світового ринку газу.

Серед країн Європи Україна посідає одну із найкращих позицій щодо запасів природного газу: на її частку припадає 0,8 % світового видобутку. Краща позиція лише у Нідерландів, але запасів вистачить лише на 22 роки, тоді як запасів України (а це 1136 млрд м3) має вистачити на 62 роки.

У цілому, за статистичними даними, видобуток природного газу в Україні мав стійку тенденцію до збільшення, хоча щорічний темп приросту був незначний і коливався на рівні 0,5-2 %. В останні три роки видобуток газу природного в Україні дещо знизився, якщо у 2007–2009 pp. видобуток газу перевищував 20 млрд м3, то у 2010 він впав до 19,8, у 2012 – взагалі до 29,3 млрд м3.

В Україні виділяють 3 нафтогазових регіони: Західний (Івано- Франківська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька області), Східний (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області), Південний (Причорноморсько-Кримський) [22].

У цілому внутрішні резерви газу лише на 26 % забезпечують споживання, решта - це імпорт із Росії (30-33 %) і Туркменістану (41-44 %). Така висока імпортозалежність значною мірою знижує енергетичну безпеку України.

За цих умов політика держави повинна бути спрямована на обмеження експорту, максимальне використання видобутого газу на внутрішнє споживання, пошук шляхів зниження потреб, перед усім металургії й хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу (наприклад, заміна газу на вугілля). З огляду на обмеженість наявних запасів природного газу в Україні, необхідною стає інтенсифікація проведення геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень із пошуку та освоєння нових родовищ.

Відповідно до статистичних даних (рис. 3.5), видобуток нафти в Україні збільшувався у 2004-2006 роках, у 2007-му був на рівні 2006 року, а починаючи з 2008-го почав спочатку повільно, а потім прискореними темпами знижуватися: у 2008 р. – на 3 %, а далі на 9,4 та більш як на 10% у 2009-2010 pp. відповідно. За підрахунками, середньорічний видобуток нафти у досліджуваному періоді становив 2,9 тис. т на рік. Лінійний тренд показує на слабку тенденцію до збільшення. За умов подолання наслідків фінансово-економічної кризи видобуток уже в 2011-2012 роках мав би повернутися на докризовий рівень - 3,3 тис. т., але негативна динаміка падіння видобутку нафти в Україні продовжується. У 2011 р. було добуто лише 2,4 тис. т, у 2012 - 2,3 тис. т. За таких обставин дефіцит нафти зростатиме. Власною нафтою потреби нашої держави забезпечені на сьогодні лише на 8 %.

Динаміка та тенденції видобування нафти і газового конденсату в Україні у 2003-2015 роках

Рис. 3.5. Динаміка та тенденції видобування нафти і газового конденсату в Україні у 2003-2015 роках.

Джерело: розроблено автором.

У цілому Україна не відноситься до провідних країн із видобутку нафти, її власні запаси досить обмежені, що потребує з боку держави пошуку шляхів оптимізації видобування і раціоналізації використання.

Потреби у нафті Україна не може задовольнити повністю. В той же час в Україні діють 6 нафтопереробних заводів, які переробляють біля 54 млн т. нафти на рік, що перевищує показники Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини загалом. Однією з проблем нафтопереробних і транспортних систем України є спрацьованість матеріально-технічної бази та застарілі технології переробки, внаслідок чого має місце мала глибина переробки нафти (55-65 % проти 80-90 % у розвинутих країнах).

У цілому можна зробити висновок, що ресурси природного газу та нафти країни є обмеженими, а їх нераціональне використання призвело до суттєвого виснаження надр. За радянських часів в Україні велося їх посилене видобування, а також вугілля, сірки, марганцевих руд, ртуті та багатьох інших видів копалин, які використовувалися на потреби всього Радянського Союзу.

Теперішній кризовий стан із енергоносіями і висока енергетична залежність України багато в чому зумовлені вичерпанням найбільших і добре розроблюваних родовищ саме нафти та природного газу, що є наслідком невиправдано прискореного їх видобування з легкодоступних родовищ у минулому.

Певною мірою проблема дефіциту таких важливих корисних копалин, як природний газ і нафта, може бути вирішена шляхом розвідки та розробки вже виявлених як великих, так і малих родовищ, до яких зараз почали виявляти інтерес підприємницькі структури. Прискорити цей процес може державна підтримка підприємництва в освоєнні надр. Але проблема пошуків багатих і висококонкурентних родовищ ускладнюється тим, що фонд об'єктів, які залягають на невеликій глибині, вичерпано. За таких обставин слід переходити до глибинних пошуків, вартість яких є значно більшою, що потребує суттєвих фінансових ресурсів. Таким чином, політика уряду має бути спрямована на прискорення й інтенсифікацію геологорозвідувальних робіт в Україні, що дасть можливість у найближчому майбутньому розвивати газо- і нафтовидобування.

Потужними складовими мінерально-сировинного потенціалу України є також гіпс, вапняк, крейда, природні піски; галька, гравій, щебінь і дроблене каміння; каолін, паливний торф, які відіграють визначальну роль у розвитку вітчизняної будівельної промисловості.

Значних втрат мінерально-сировинному комплексу України також завдають недостатньо ефективні наявні системи відпрацювання деяких родовищ і неповна комплексність використання видобутих із надр корисних копалин. Це призводить до значних втрат обчислених у надрах запасів. Там залишається і фактично втрачається 70 % нафти, 40 % вугілля, 25 % металевих руд, 50 % солі. У відвалах і у "хвостах" переробки підприємств залишається багато цінних компонентів, які містяться в рудах і концентратах, що видобуваються. Так, у теперішній час із видобутих і збагачених титан-цирконієвих руд не вилучаються ванадій, скандій, рідкісноземельні метали. Загальна кількість відходів по Україні перевищує 25 млрд т, і площа під ними дорівнює понад 50 тис. га сільгоспугідь. Із кожним роком ці показники зростають.

Державна політика у сфері використання природних родовищ корисних копалин має бути спрямована на стимулювання більш повної їх розробки та підвищення глибини переробки. Останнім часом відбулося зміщення акцентів і переваг у пошуках і розвідці корисних копалин. Пріоритетними напрямами геологорозвідувальних робіт є паливно-енергетичні ресурси. Передбачається економічно максимально можливе й екологічно виправдане використання власних ресурсів, насамперед нафти, газу та вугілля. Геологорозвідувальні роботи мають бути спрямовані на зміцнення сировинної бази саме цих корисних копалин. На відміну від попередніх років, особлива увага надається золоту, алмазам, урану, кольоровим, рідкісним і рідкісноземельним металам, мінеральній сировині для сільського господарства.

Як показують результати пошуково-оціночних робіт останніх років, ці види корисних копалин можуть стати надійним джерелом сировини для внутрішніх потреб і навіть для створення експортного потенціалу. Цілком реальна перспектива формування у найближчі роки власної виробничої бази свинцю, цинку, молібдену, літію, ніобію, танталу, рідкісноземельних елементів, плавкового шпату та ін. Обсяги вже виявлених родовищ і перспективних площ свідчать про можливість вирішення проблеми внутрішнього забезпечення і значного скорочення імпорту дефіцитної сировини.

Зараз імпорт мінерально-сировинної продукції в Україну значно перевищує її експорт. У структурі імпорту переважають енергоносії, а також майже всі види кольорових і рідкісних металів, його обсяг у грошовому вираженні в 3,5 раза вищий за експорт. Такий розрив посилюється не тільки великим переліком і обсягом імпортованих товарів, а й низькими цінами на продукцію експорту.

Особливість сировинної бази нашої держави сприяє активізації торговельно-економічних відносин із сусідніми країнами. Наприклад, Росія не має власної сировинної бази марганцю, титану, цирконію й деяких інших корисних копалин, які є в Україні. Європа за деякими з них (марганець, залізо, графіт, титан, каоліни та ін.) також задовольняє свої потреби за рахунок України.

На сучасному інноваційному етапі розвитку науково-технічного прогресу у світі відбувається зростання споживання рідкісних металів. Зусилля України мають бути спрямовані на створення потужного виробництва цього профілю корисних копалин (цирконій, берилій, літій, скандій, ітрій, лантаноїди та ін.).

В умовах економічної кризи, з урахуванням обмеженості коштів для імпорту, потрібна спеціальна програма його заміни та розвитку вітчизняного експорту мінеральної сировини. Ресурсний потенціал України дозволяє суттєво збільшити видобуток та експорт титанових, цирконієвих і залізорудних концентратів, графіту та деяких інших корисних копалин. Підвищення захисту національних інтересів може бути досягнуто, перш за все, шляхом випереджального забезпечення потреб національного господарства власними сировинними ресурсами, максимального скорочення їх імпорту і значного збільшення експорту, насамперед якісних конкурентоспроможних продуктів переробки.

Вихід вітчизняної економіки із кризового стану на основі її структурної перебудови можна здійснити у стислі строки, спираючись на різноманітні ресурсні можливості: основні виробничі фонди, багаті природні й висококваліфіковані трудові ресурси, комунікації. Важливе значення при цьому також матиме ефективне використання мінерально- сировинних ресурсів.

Останні роки показують, що в Україні є можливість збільшити видобуток вуглеводнів. Окрім того, якщо інвестувати геологічну розвитку в країнах, що розвиваються, можна відкрити й розвідати нові родовища не тільки золота і міді, а й хрому, свинцю, молібдену, цинку. Є ще запаси рідкісноземельних елементів, на які необхідне більш сучасне обладнання. Фосфорити, флюорити, самоцвітні каміння - все це потребує росту інвестування геологічної розвідки по всьому світу, 1 в Україні в тому числі. Саме ці родовища здатні створити умови для підвищення експортного потенціалу держави. За оцінками експертів, експорт мінерально-сировинного комплексу можна збільшити у 1,5- 2 раза, а імпорт мінеральної сировини (без вуглеводнів) скоротити на 60-70 %, що змінить зовнішньоекономічний торговельний баланс на користь України [23, с. 52]. Це дасть щорічну економію у 5-6 млрд дол. США. Як показує досвід розвинутих країн, споживання мінеральної сировини на душу населення невпинно зростає.

Аналізуючи статистичні дані щодо темпів росту та споживання ресурсів, можна помітити, що за останні роки в світі значно збільшився попит на леговані та деякі кольорові, рідкісні та благородні метали. Дорогоцінне каміння, в тому числі алмази, також займає своє місце в попиті окремих країн. Також збільшується потреба у сировині для розвитку сільського господарства.

Можна стверджувати, що основою об'єктивної оцінки ресурсних можливостей підприємств, комплексів, регіонів мають бути матеріали аналізу взаємозв'язків чинників і результатів виробництва. Встановлені в ході цього аналізу кількісні характеристики міри впливу чинників на вихід валової і товарної продукції, на величину грошових потоків, розмір прибутку можуть розглядатись як нормативи ресурсовіддачі. їх сумарна оцінка визначить величину потенційних можливостей господарюючого суб'єкта для виробництва валової і товарної продукції.

Отже, сумарна оцінка ресурсного потенціалу країни повинна базуватися на об'єктивній оцінці можливості головних чинників сільськогосподарського виробництва (трудових ресурсів, виробничих фондів та землі) забезпечувати в конкретних природноекономічних умовах зовнішнього середовища виробництво певної кількості продукції.

Виходячи з цього методологічного положення, для вирішення даної проблеми у процесі державного управління земельними й іншими природними ресурсами необхідно використовувати комплексну оцінку кожного чинника через коефіцієнти їх впливу на обсяг виробництва валової і товарної продукції. Один з методів, що дозволяє визначити вплив окремих факторів на результативні показники виробництва, є кореляційно-регресивний. За своєю значимістю і вмістом цей показник якісно відрізняється від показників, що визначаються методом прямого підрахунку. Об'єктивність такої порівняльної оцінки ефективності виробництва при її розрахунку забезпечується тим, що враховуються не лише відмінності в рівнях результативних показників, але й міра впливу на них розмірів самих чинників. У цьому є головна перевага даного показника порівняно з іншими показниками ефективності, які не враховують відмінностей в об'єктивних умовах господарювання кожного товаровиробника.

Використання даного показника може істотно змінити висновки про причини досягнутих результатів виробництва на підприємствах, отримані із застосуванням традиційних методів. Нерідко організації, фірми, які за рівнем загальноприйнятих результативних показників належать до передових, справді такими не є і мають значні резерви зростання ефективності виробництва, виявлені шляхом порівняння фактичних показників із нормативними, такими, що враховують міру використання та величину ресурсного потенціалу.

Різноманіття чинників, що впливають на результати діяльності у процесі використання сировинних ресурсів, їх взаємообумовленість і непрості зв'язки ускладнюють вироблення однозначних характеристик ефективності виробництва. Тим часом питання чинників зростання ефективності суспільного виробництва, їх класифікації, структури і складу - дотепер не в повній мірі вирішене економічною наукою; не вироблена їх чітка класифікація і в процесі використання сировинних ресурсів. Навіть вихідні методологічні підходи до цієї проблеми багатьма авторами трактуються по-різному. Це стосується, перш за все, питання про те, що взагалі розуміти під "чинниками зростання економічної ефективності суспільного виробництва", яким має бути їх співвідношення із "шляхами", "напрямами", "резервами", "важелями", "стимул-реакціями" й іншими поняттями, пов'язаними із підвищенням ефективності використання сировинних ресурсів.

Всі питання, які стосуються мінерально-сировинної бази для забезпечення господарського комплексу, є важливою складовою політики промислово розвинутих країн і багатьма з них вирішуються на державному рівні. Ці країни проводять політику щодо зменшення залежності від зовнішніх джерел сировини.

Україна має практично всі види мінеральної сировини для сталого функціонування та розвитку економіки. Тому мінерально-сировинний комплекс є одним із основних факторів забезпечення незалежності та національної безпеки держави. На сьогоднішній день мінеральні ресурси є основним надбанням України. Крім того, в надрах нашої держави є біля 200 різновидів корисних копалин. На промисловому рівні розробляється біля 8 000 родовищ, а їх загальна кількість сягає майже 20 тис. Близько 100 видів сировини враховуються у державному балансі запасів України і мають суттєве промислове значення.

Отже, використання запропонованих підходів щодо визначення методики економічної оцінки чинників зростання ефективності виробництва і використання сировинних ресурсів дозволяє: об'єктивно оцінити результати на будь-якому рівні господарювання; забезпечити диференційований підхід до визначення реальних напрямів приведення в дію розкритих резервів; встановлювати, за рахунок яких чинників і яким чином можна прогнозувати розвиток конкретного виробництва.

Таким чином, при дослідженні природноресурсного потенціалу України було виявлено низку негативних тенденцій і незадовільний стан окремих галузей економіки. Випереджальні темпи збільшення обсягів використання природних ресурсів, перш за все надр, свідчать про те, що в Україні досі віддається перевага сировинно-добувним галузям господарства, які, крім неефективного використання природного потенціалу, є ще і більш екологічно небезпечними. До того ж великі прибутки в сировинному секторі блокують надходження інвестицій у високотехнологічні галузі економіки і гальмують диверсифікацію промислового виробництва. Внаслідок значного імпорту сировинних ресурсів Україна відчуває високий рівень залежності від світових цін та кон'юнктури сировинних ринків, а отже, й від зовнішнього економічного середовища.

В умовах незадовільних темпів відтворення природних ресурсів, у тому числі мінерально-сировинної бази, обмеженого фінансування сфери охорони природи, геологорозвідувальних робіт, відкриття та розробки нових родовищ, слід зменшити навантаження на природні ресурси й створити умови для їх відтворення. Напрямами роботи мають стати економічне стимулювання ресурсо- та енергозбереження; забезпечення інноваційного розвитку провідних галузей національного господарства та запровадження передових технологій.

За умов обмеженості запасів природного газу, стрімкого зростання цін на нього збільшується енергозалежність України та зменшується енергетична безпека. З огляду на те, що Україна має значні запаси вугілля, завдяки збільшенню його видобутку можна не лише вирішити енергетичні проблеми і забезпечити вітчизняний ПЕК, а й за рахунок нарощування експорту сприяти стабільному наповненню державного бюджету, створенню фінансових резервів для розвитку вугільної промисловості та всього ПЕК України.

Оскільки мінерально-сировинні ресурси і гірничопромислове виробництво й надалі відіграватимуть домінуючу роль у структурі світового господарства, то інтенсифікація геологорозвідувальних робіт та збільшення інвестицій у їх розвідку сприятимуть нарощуванню природно-ресурсного потенціалу, який у майбутньому визначатиме і експортний потенціал і місце України на світовому ринку. Напрямами першочергових геологорозвідувальних робіт залишаються паливно- енергетичні ресурси.

Розвиток природно-ресурсного потенціалу має стати одним із пріоритетних завдань державної економічної політики України, що сприятиме забезпеченню потреб національного господарства у власних сировинних ресурсах, максимальному скороченню обсягів їх імпорту і значному збільшенню експорту. Але для подальшого збалансованого розвитку природноресурсного потенціалу України необхідно буде скоординувати економічну політику держави зі стратегією національної безпеки й енергетичною політикою.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >