< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне управління ринком інтелектуальної продукції

Бурхливий розвиток ринку науково-технічних знань (технологій) відноситься до новітньої історії людства, до періоду після Другої світової війни. Незначні обсяги ліцензійної торгівлі в попередній період, відсутність всесвітньо визнаних центрів, невисокий попит на патенти та ліцензії з відповідною їх пропозицією не сприяли формуванню глобального ринку в даній сфері.

До середини XX століття світова економіка переживала досить тривалий період еволюційного розвитку економічного середовища, що характеризувався повільними темпами розвитку. Але під впливом науково-технічної революції, яка найбільш активно розвивалась у Західній Європі, почався новий, більш інтенсивний етап. Країни стали обмінювались між собою результатами наукових досліджень, секретами й особливостями виробництва, винаходами тощо.

Розпочавшись в кінці XVIII століття, еволюційний період обміну ліцензіями тривав майже 150 років. За цей час об'єми міжнародного обміну становили біля 400 млн доларів на рік. Проте вже на початку третього тисячоліття цей обсяг збільшився майже в сотню разів і така динаміка росту зберігається.

На сучасному етапі розвитку технологій слід говорити про якісно новий стан міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями (у формі патентів, ліцензії та ноу-хау), розвиток якої призвів до появи у світовому господарстві відносно самостійного сегмента світового ринку.

Під впливом цих процесів проблема ринку ліцензій поступово набула іншої спрямованості, ніж у перші роки після Другої світової війни. Завдяки використанню досягнень інформатики, збільшенню кількості та різноманітності публікацій про ліцензійну діяльність різних країн і транснаціональних компаній (ТНК) у міжнародних і національних виданнях, стало можливим давати більш-менш адекватні кількісні оцінки обсягів світового і національних ринків, їх галузевої та географічної структури; аналізувати прибуток, динаміку розвитку, попит і пропозицію на ринку ліцензій, проводити кон'юнктурні та маркетингові дослідження, використовувати їх результати в широкому діапазоні – від розробки законодавчих актів і державної ліцензійної політики у цій сфері до проведення окремих комерційних операцій на ринку ліцензій.

Науково-технічний розвиток і розвиток продуктивних сил на основі його досягнень ведуть до поглиблення міжнародного поділу праці. В цих умовах торговельно-економічні відносини між країнами характеризуються швидким розширенням технологічного обміну, значення якого для прогресу людства перевершує комерційний ефект продавців і покупців науково-технічних знань.

Сьогодні провідні позиції на світовому ринку технологій займають декілька держав: як експортери технологій до лідерів відносяться США, Японія, Велика Британія і Німеччина.

Високотехнологічна продукція поступово скрізь витісняє застарілі технології, наслідком чого є зниження цін і наповнення ринків- більш сучасними товарами. Зміна технологічних поколінь зумовлює також і відповідні зміни у тих порівняльних перевагах, котрі визначатимуть геополітичну конкуренцію середини XXI століття. Головна особливість переваг полягає в тому, що інтелектуалізація відкриває можливості багатьом країнам світу стати учасниками майбутнього технологічного прориву: всім державам, які прагнуть поповнити ряди лідерів науково- технічного прогресу, і тим, які не мають для цього певних ресурсних або природних передумов.

Така можливість відкривається і для України, яка після тотального економічного, наукового і технологічного обвалу останніх десятиліть має змогу включитися в світовий глобалізаційний процес і зайняти в ньому сильні позиції на основі використання науково-технічного прогресу і високих технологій.

Досягненню нашою країною рівня розвинутих держав сприятиме послідовна та високоефективні державна політика в інноваційній та науково-технічній галузях. Розвиток високотехнологічних галузей промисловості прямо пропорційний зростанню інноваційно активних підприємств. Загалом все це дозволить збільшити конкурентоздатність вітчизняної економіки. Зважаючи на це, державна політика розвитку ринку інтелектуальної продукції у першу чергу має спрямовуватись на розвиток національного наукового сектору з метою забезпечення економіки держави інноваційною структуризацією.

Серйозною перешкодою на шляху інноваційного розвитку України є наявність сфер вигіднішого отримання прибутку, ніж інноваційне виробництво, яке завжди було більш ризиковане і капіталомістке.

Відсутній платоспроможний попит на інноваційні технології й товари, сировинна спеціалізація, низька оплата праці, недостатнє фінансування наукових досліджень, відплив капіталу за кордон – усі ці характерні риси периферійної країни сьогодні повною мірою властиві вітчизняній економіці. Якщо зараз терміново не перейти до проведення раціональної структурної, інвестиційної, науково-технічної, цінової, промислової політики держави, то на український науково-виробничий потенціал чекають такі реальні загрози: – різке скорочення виробничих потужностей через вихід з ладу застарілого устаткування; – наростання технологічного відставання економіки від рівня світового ринку в результаті зниження її конкурентоспроможності; – погіршення якості людського потенціалу внаслідок падіння рівня життя, зниження освітнього рівня молоді на фоні сучасних технологічних вимог.

На сьогодні в нашій країні не визначено основні засади державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи; реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки й інноваційної діяльності; програмно-цільове фінансування інноваційної і науково-технічної діяльності; регулювання за напрямами формування інституційного забезпечення інноваційного розвитку національної економіки. Підтримка підприємницької діяльності у сфері інновацій і трансферу технологій здійснюється неефективно, дії органів центральної виконавчої влади не координуються між собою, їх функції дублюються. Як наслідок, на світовому ринку знижуються конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників, рівень технологічного й інноваційного потенціалу національної економіки, втрачаються перспективи стосовно забезпечення його розширеного відтворення.

Вивчення економічного росту найбільш конкурентоспроможних держав підтверджує доцільність розбудови вітчизняної інноваційної галузі. Виключно ця галузь дозволить найбільш повно впроваджувати державну політику, спрямовану на стимулювання розвитку інноваційних процесів. Дуже значущим є поєднання розвитку технологічної сфери з реформуванням української економіки.

За таких обставин можливими є такі основні стратегії розвитку економічної політики держави:

1. Інерційний розвиток. Для цього сценарію характерна система відтворення, якій властивий недостатній рівень інвестицій у реальний сектор економіки і концентрація доходів у сировинному секторі. Реальними є подальша деградація переробної промисловості та збереження низького рівня платоспроможного попиту всередині країни. Даний сценарій розвитку економіки нашої держави призведе до скорочення інноваційної сфери. Попит на інновації з боку приватного сектора не зростатиме, а можливості бюджету стосовно підтримки науково-технічної сфери будуть вичерпані.

Інерційний розвиток не прийнятний для країни у майбутньому, оскільки неминуче подальше падіння рівня життя населення і різке загострення соціальних проблем (зокрема, зростання безробіття), які змусять державу до активних дій для подолання ситуації, що склалася.

2. Експортоорієнтований розвиток. У разі втілення в життя такого сценарію побудови економічної політики, в перспективі збережеться провідна роль експортних секторів економіки, які забезпечуватимуть необхідними фінансовими ресурсами бюджет і економіку в цілому. При цьому весь потенціал для розвитку даних галузей без суттєвих капіталовкладень уже практично вичерпаний. їх подальші перспективи пов'язані зі значними капітиловкладеннями в розвідку та освоєння нових родовищ, реконструкцію і розширення мережі трубопровідного транспорту, заміну та модернізацію діючих виробничих потужностей із видобування і переробки сировини. За оцінками експертів, цей шлях розвитку не може забезпечити в найближчій перспективі високих темпів збільшення ВВП.

Сценарій експортоорієнтованого розвитку дозволить зберегти можливості для фінансування наукомісткого сектору економіки із державного бюджету на існуючому сьогодні рівні. Одночасно попит приватних компаній на інновації зростатиме на стільки, на скільки інвестиційні потреби галузей-експортерів задовольнятимуться за рахунок замовлень вітчизняним машинобудівним підприємствам і стимулюватимуть їх інноваційну активність.

3. Інноваційно-активний сценарій. Він, по суті, є інвестиційно- активним і характеризується прискореним нарощуванням інвестицій у наукомісткий сектор економіки. З огляду на темпи старіння основних виробничих фондів, даний сценарій заснований на концепції різкого оновлення основного капіталу. Вирішальну роль у втіленні в життя цієї концепції має відіграти існуючий високотехнологічний потенціал країни. Ефективне впровадження сучасних вітчизняних розробок дасть змогу частково задовольнити зростання попиту на конкурентоспроможну продукцію машинобудування.

У випадку реалізації третього сценарію будуть створені умови для нарощування науково-технічного потенціалу України. Зростуть як можливості державної підтримки науки (перш за все фундаментальної), так і попит на дослідження і розробки з боку приватних промислових підприємств. У перспективі збільшуватиметься обсяг замовлень на прикладні дослідження, що створюють довгострокові технологічні заділи в промисловості.

Аналіз трьох можливих сценаріїв економічного розвитку дозволяє зробити висновок, що лише інвестиційно-активний розвиток України допоможе зберегти та примножити її існуючий інноваційний потенціал і вийти на світовий ринок із новими високотехнологічними продуктами. В умовах обмеженості ресурсів як держави, так і приватного бізнесу, неможливим є здійснення якісного прориву за багатьма напрямами науково-технічної сфери. Як свідчить аналіз зарубіжного досвіду, одним із найважливіших стимулюючих факторів інноваційної діяльності є особливий режим оподаткування.

Іншим напрямом стосовно удосконалення системи пільгового оподаткування може стати надання преференцій зі сплати ПДВ не лише державним структурам, а й приватним інноваційно активним підприємствам. Водночас, в умовах сучасної економічної ситуації, після впровадження в країні пільгових схем, зростає також і ризик недобросовісного використання цієї законодавчої норми для ухилення від сплати податків. У цій ситуації може допомогти система розподілу пільг, за якої компанія має сама заявляти про інноваційний характер своєї діяльності та надавати податковим органам відповідні докази.

В умовах, що склалися, найважливішим чинником стабілізації та подальшого економічного зростання є дієва державна економічна політика. У першу чергу вона має бути спрямована на збереження вже існуючої системи наукових шкіл і підтримку освіти як бази для розвитку інноваційної економіки. Крім того, потрібні розвиток інноваційної інфраструктури в країні й організація ефективної взаємодії між усіма елементами національної інноваційної системи. Це можливо лише при формуванні адекватної правової бази, у тому числі в сфері торгівлі інтелектуальною власністю, і при значному збільшенні коштів, які будуть спрямовані на розвиток науки й інноваційної діяльності.

Важливою умовою для розвитку національної економіки є вихід вітчизняних підприємств на світовий ринок високих технологій. Цьому має сприяти гнучка зовнішньоекономічна політика, спрямована на підтримку високотехнологічних галузей, у тому числі після приєднання України до СОТ. Без цілеспрямованої послідовної державної політики та стимулювання приватного бізнесу у сфері інноваційної діяльності неможливо досягти докорінного прориву в підвищенні конкурентної спроможності вітчизняного високотехнологічного виробництва.

При цьому невід'ємною складовою частиною інвестиційного розширення є забезпечення прав інтелектуальної власності, на що спрямована укладена в рамках СОТ Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності. їх забезпечення по суті є передумовою не лише припливу фінансових капіталів, а й зміцнення інтелектуального капіталу, а отже - конкурентоспроможності країни. У цьому ракурсі варто зазначити, що міжнародні правила із захисту інтелектуальної власності визначають рамки політики країни у сфері вироблення, передачі та впровадження технологій. Дотримання визначених правил слугує позитивним чинником для інвестиційних рішень стосовно входження в ту чи іншу країну.

Сучасний світ характеризується високим рівнем інвестиційних потоків, які стають визначальними чинниками економічного розвитку. Інвестиційна активність нерозривно пов'язана з інноваційною діяльністю, створенням глобальної інвестиційно-інноваційної мережі. Україна поки не розглядається іноземними інвесторами як потенційний кандидат на розміщення в ній великих інвестиційних або інфраструктурних проектів, що консервує відставання від успішних країн Європи, унеможливлює підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Виходячи із таких міркувань, основними завданнями державної інноваційної і науково-технічної політики сучасного періоду є визначення й реалізація пріоритетних напрямів розвитку інноваційної та науково- технічної сфери. Такі пріоритети зазвичай реалізуються у вигляді програм і проектів створення, освоєння та впровадження технологій, проведення фундаментальних досліджень і міжнародної співпраці.

Питання інноваційної політики займають центральне місце в економічній концепції урядів найбільших світових держав. Емпіричні дослідження показали, що 1 % вкладень в НДДКР призводить до росту продуктивності в промисловості від 0,13 % до 0,44 % [21] залежно від економічної ситуації (з точки зору впливу змін в країні на глобальні економічні показники), джерел реалізації досліджень (приватні місцеві компанії, іноземні корпорації або державний сектор). У цьому контексті особливої актуальності набувають критерії оцінки ефективності інноваційної політики.

Найбільш відомими громадськими інститутами, які займаються питаннями оцінки інноваційної політики є Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та Світовий Банк. Методика ОЕСР заснована на згрупуванні 28 критеріїв ефективності інноваційної політики за 4-ма напрямами (кадровий потенціал, структура фінансування, міра поширення інформаційних технологій, рівень комерціалізації технологій.

Світовий Банк в якості критеріїв оцінки використовує 80 показників [22], об'єднаних за 4-ма групами (економічний режим, людський потенціал, інформаційна інфраструктура, міра поширення інновацій). Експертами вводяться нові змінні з варіаціями від 0 до 10, що відповідають кожному початковому параметру (0 – мінімальне значення, 10 – максимальне). Для кожної групи виводиться власний показник, а композитний індекс "економіки знань" (knowledge economy index) є середнє арифметичне з вищезгаданих 4-х групових параметрів.

В окремих країнах існують специфічні показники інноваційного та наукового прогресу. Найбільш відомим та поширеним вважається європейський інноваційний індекс. В його основу покладена система показників науково-технічного розвитку. Дана система - Європейське інноваційне табло (European Innovation Scoreboard), дає найбільш об'єктивну оцінку ступеня науково-технічного розвитку держав ЄС.

Водночас, в ЄІТ передбачені інші показники для найбільш різноманітних сфер, зокрема, забезпечення прав інтелектуальної власності. Це дозволяє чітко бачити вплив об'єктів інтелектуальної власності на процеси розвитку інноваційної сфери країн Євросоюзу.

Основною ціллю ЄІТ є вироблення ефективної стратегії ЄЄ на основі дослідження показників конкретних країн. Стратегія передбачає узгоджений поступальний розвиток Європи як цілісного утворення. Вона спрямована на інтеграцію міжнародного наукового співтовариства та інституцій з використанням найбільш різноманітних форм і методів. На підставі проведених досліджень надається практична підтримка державам, показники яких залишаються на низькому рівні. Така підтримка має форму спеціальних програм співробітництва, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів ЄЄ та з різноманітних фондів, наприклад, Структурного.

Для вимірювання показника інноваційної активності найчастіше використовується індекс інноваційної активності ЮНКТАД, який включає в себе два головних параметра: інноваційну активність вимірює індекс технологічної активності; кваліфікацію вимірює індекс людського капіталу. Компоненти і змінні, складові індексу інноваційної активності ЮНКТАД наведені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2 Компоненти індексу інноваційної активності ЮНКТАД

Індекс

Компоненти

Вагомість

Індекс

технологічної

активності

Чисельність зайнятих в НДДКР на 1 млн населення.

Кількість виданих патентів на 1 млн населення Наукові публікації на І млн населення.

Всі три компоненти мають рівну вагомість

Індекс

людського

капіталу

Чисельність осіб, що закінчили середню школу, у % до даної вікової групи.

Чисельність осіб, що здобули середню професійну освіту, у % до даної вікової групи. Чисельність осіб, що здобули вищу професійну освіту, у % до даної вікової групи

Вагоме значення -1 Вагоме значення -* 2 Вагоме значення - 3

Індекс інноваційної активності ЮНКТАД

Індекс технологічної активності. Індекс людського капіталу.

Обидва індекси мають рівну вагомість

Джерело: Розроблено автором за [25].

Всі три компоненти індексу технологічної активності мають однакову вагомість, тоді як складовим індексу людського капіталу притаманна різна вагомість, щоб відобразити велику значущість освіти, кваліфікації та вмінь вищого рівня для створення нових знань.

Враховуючи європейський досвід застосування комплексного індикатора інноваційного розвитку, запропонуємо власне бачення системи національних індикаторів інноваційної активності розвитку національної інноваційної системи (НІС) України (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Вхідні та вихідні індикатори інноваційної активності НІС

ВХІДНІ

ВИХІДНІ

Індикатори створення інновацій

Індикатори інтелектуальної активності

  • - дипломовані фахівці в сфері науки й інженерії у віці 20-29 років (на 1000 чол.);
  • - населення з післядипломною освітою у віці 25- 64 років (на 100 чол.);
  • - проникнення широкосмугових ліній в Інтернет (на 100 чол.);
  • - участь у навчанні протягом життя у віці 25-64 років (на 100 чол.);
  • - рівень середньої освіти молоді (% від населення у віці 20-24 років).
  • - зайнятість у високотехнологічному секторі послуг (% від зайнятих у секторі послуг і промисловості;
  • - експорт високотехнологічних продуктів як частина всього експорту;
  • - продажі нових продуктів для ринку (% товарообігу);
  • - продажі нової для фірми, але не нової для ринку продукції (% товарообігу);
  • - зайнятість у середньо- і високо- технологічному виробництві (% від зайнятих у промисловості й секторі послуг).

Індикатори створення знань

Індикатори інтелектуальної власності

  • - державні витрати на НДДКР (% від ВВП);
  • - витрати бізнесу на НДДКР (% від ВВП);
  • - частка середньо- та високотехнологічних НДДКР (% від витрат на виробничі НДДКР);
  • - частка підприємств, що отримує державне фінансування на інновації;
  • - частка університетських витрат на НДДКР, фінансовані бізнес-сектором.
  • - патенти видані Європейським патентним відомством, на 1 млн населення;
  • - патенти видані Американським відомством патентів і торговельних марок, на 1 млн населення;
  • - нові торговельні марки, на 1 млн населення;
  • - нові промислові зразки, на 1 млн населення.

Індикатори інновацій у підприємництві

  • - МСП, що впроваджують самостійно нові продукти або процеси (% від загального числа МСП);
  • - інноваційні МСП, що кооперуються з іншими МСП та інститутами в останні 3 роки.(% від загального числа МСП);
  • - інноваційні витрати (% від товарообігу);
  • - венчурний капітал на ранніх стадіях (% від ВВП);
  • - витрати на ІКТ (% від ВВП);
  • - МСП, що використовують не технологічні форми інновацій (% від загального числа МСП).

Джерело: розроблено автором

Для того, щоб визначені індикатори працювали, доцільним є впровадження державного статистичного спостереження передових виробничих технологій. Це дозволить:

  • - раціоналізувати впровадження вітчизняних науково-технічних проектів щодо технологічного вдосконалення виробництва;
  • - покращити вивчення та оцінку формування і застосування високоефективних технологій у вітчизняному промисловому секторі;
  • - вдосконалювати виробничі потужності держави;
  • - сприяти розвитку промисловості в інноваційному напрямі;
  • - сформувати банк даних найбільш сучасних промислових потужностей;
  • - поліпшити взаємозв'язок бізнесу із науковим та промисловим секторами;
  • - підвищити якість комерціалізації вітчизняної науково-дослідної діяльності;
  • - стимулювати трансфер технологій в нашій державі.

З метою доповнення вищевикладених підходів до структури та змісту критеріїв ефективності інноваційної політики держави, може бути використана матрична форма оцінки ефективності інноваційної політики, що припускає у якості початкових передумов розширене згрупування критеріїв за методикою ОЕСР із застосуванням додаткових чинників. При цьому базовим критерієм ефективності інноваційної політики держави є захист національних економічних інтересів. Зокрема, це:

  • - інтеграція вітчизняної економічної галузі в сучасний об'єднаний міжнародний науковий простір;
  • - створення умов для повернення науковців, які виїхали закордон, з метою компенсації втрати наукових кадрів внаслідок "відтоку мозків";
  • - кореляція обсягу подання українськими громадянами заявок на виробничі зразки і винаходи на території нашої держави і за її межами;
  • - кількість дійсних або колишніх українських громадян, які стали лауреатами Нобелівської премії та звитяжцями відомих конкурсів у галузі інноваційних розробок;
  • - частина національних винаходів у галузі нанотехнологій на міжнародному ринку;
  • - прибуткова частина державного бюджету, що формується завдяки продажу на міжнародних ринках національного інноваційного продукту;
  • - стан формування технологічних парків, їх вплив на зростання національної економіки.

Окрім того, з метою залучення до інноваційного процесу всіх зацікавлених груп (представників великого, середнього і малого бізнесу, державних структур, громадських організацій тощо), а також для оцінки ефективності інноваційної політики, що проводиться, її відповідність задекларованому вектору економічного розвитку країни, потрібна також розробка комплексної системи науково-інноваційного розвитку з визначенням основних критеріїв. Ці показники обумовлюються сукупністю результатів, що враховуються при аналізі, та витрат – у ході формування, розвитку і підтримки інноваційної політики.

При оцінці ефективності необхідно розрізняти макро- і мікрорівні участі держави в інноваційній діяльності. На макрорівні держава створює економічні, правові й організаційні умови для інноваційної діяльності, на мікрорівні – діє як власник, рівноправний суб'єкт ринку. При проведенні порівняльного аналізу критеріїв успішної політики у сфері НД і ДКР необхідно враховувати наступні аспекти:

  • - не існує уніфікованих лінійних критеріїв оцінки наукової політики. Кожен із виділених чинників динаміки інноваційного розвитку має багатовимірні зв'язки з іншими показниками, які необхідно розглядати в контексті існуючої національної інноваційної системи (ШС) із урахуванням багатьох особливостей країни (культурних, географічних, кліматичних, геополітичних тощо);
  • - здатність НІС до реалізації інновацій залежить як від рівня розвитку технологій та якості робочої сили, так і від можливості здійснення інвестицій державним і приватним секторами економіки;
  • - витрати приватних компаній не призведуть до максимізації національної продуктивності без активної державної політики за допомогою поєднання прямих і непрямих методів регулювання економіки на фоні політичної стабільності.

Підсумовуючи, варто зазначити, що основною ціллю розбудови вітчизняної інноваційної галузі є сприяння зростанню ефективності продуктивності праці, значне підвищення конкурентноздатності товарів вітчизняного виробництва як результат удосконалення технологічних потужностей української економіки. Метою також є:

  • - підвищення рівня інноваційної активності економіки;
  • - виробництво інноваційної продукції;
  • - застосування передових технологій;
  • - застосування сучасних методів організації й управління державним господарством з метою підвищення рівня добробуту населення;
  • - стабілізація розвитку національної економіки.

Основними завданнями державної економічної політики щодо розвитку ринку технологічних товарів мають бути такі:

У створенні конкурентоспроможного вітчизняного сектора наукових досліджень і розробок та забезпечення умов для його

розширеного відтворення:

  • 1. Забезпечення інноваційного напряму системи освіти шляхом:
    • - розвитку інноваційних систем в освітній сфері;
    • - впровадження європейських стандартів в процес реформування освітянської сфери;
    • - збереження ментальних, національних та культурних цінностей;
    • - стимулювання інноваційної активності вищих навчальних закладів;
    • - збільшення обсягу бюджетного фінансування ВНЗ.
  • 2. Посилення ролі вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок у забезпеченні інноваційного розвитку національної економіки та підвищення його результативності шляхом:
    • - розширення науково-технічних і наукових проектів, кінцевим продуктом яких є новітні інноваційні технології;
    • - включення вітчизняної наукової бази до міжнародної системи інновацій;
    • - налагодженню міжнародної співпраці в інноваційній і науково- технічній сферах;
    • - вивчення попиту на міжнародних ринках для встановлення пріоритетів у науковій, технічній та інноваційній галузях.
  • 3. Налагодження тісної співпраці державного і приватного секторів у напрямку просування на міжнародні ринки вітчизняної продукції для досягнення високого рівня конкурентоздатності у галузі наукомісткого виробництва. Це відбувається шляхом:
    • - створення умов для проведення спільних наукових досліджень вітчизняними науковими установами, вищими навчальними закладами та підприємствами;
    • - державного фінансування довгострокових інвестиційних програм, спрямованих на розробку продукції у галузі високих технологій, здатної витримувати конкуренцію на світових ринках;
    • - налагодження інструментів інвестування виконавцями проектів, що реалізуються в рамках інноваційних, науково-технічних і наукових цільових державних програм.
  • 4. Безперервне накопичення знань як результат активної взаємодії наукових академічних і галузевих організацій з вищими навчальними закладами є наслідком:
    • - зростання обсягів надання фондової допомоги в рамках проведення наукової діяльності державою;
    • - зосередження засобів на пріоритетних напрямах науково-технічної та інноваційної галузей;
    • - створенню умов для розвитку високотехнологічного виробництва;
    • - формування потужної наукової бази на грунті співпраці передових вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ.

У напрямі формування інфраструктури інноваційної галузі:

  • 1. Систему фінансування та кредитування конкурентоздатних інноваційних і науково-технічних проектів шляхом:
    • - ефективного страхування ризиків, що супроводжують реалізацію проектів у сфері інновацій;
    • - залучення цензурних коштів в інноваційні програми;
    • - формування розгалуженої системи небанківських фінансово- кредитних установ в інноваційній галузі для заснування корпоративних інвестиційних фондів;
    • - проведення конкурсів серед науковців і малих інноваційних підприємств, а також у сфері міжнародної співпраці на отримання державних грантів.
  • 2. Формування інфраструктури інноваційної та виробничо- технологічної галузей шляхом:
    • - розвитку інноваційних утворень, які б допомагали становленню малого бізнесу в сфері інновацій;
    • - економічного сприяння формуванню нових інноваційних структур, зокрема, технополісів, технологічних і наукових парків на базі ВНЗ.
  • 3. Захист і надання сприяння вітчизняному виробництву шляхом:
    • - підтримки просування національного продукту інноваційної галузі на міжнародних ринках;
    • - фінансування патентування промислових установ за кордоном;
    • - активізації виставкової науково-технічної й інноваційної діяльності;
    • - надання сприяння виставковим заходам вітчизняних підприємств високотехнологічної галузі;
    • - формування за межами нашої країни системи представництв національних інноваційних і науково-технічних організацій.

Її напрямі підвищення ступеня інноваційної культури в суспільстві:

  • 1. Культивування розуміння значущості інноваційної діяльності в суспільстві шляхом:
    • - залучення ЗМІ до пропаганди та впровадження інновацій;
    • - поширення у дитячому і молодіжному середовищі освітніх програм розвитку творчого мислення й ознайомлення з інноваційною діяльністю.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >