< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Критерії оцінки добробуту населення, його показники

Добробут населення як базова категорія економічної політики держави - явище багатогранне. Його рівень є тим фактором, який стримує або сприяє людському розвитку, створюючи додаткові стимули чи обмежуючи можливості індивідів і населення в цілому відносно реалізації активної економічної поведінки. Тому дуже важливою є ефективність управлінських рішень у процесі нарощування добробуту населення, яка дає можливість оцінити перспективи покращення якості людського капіталу та забезпечення економічного розвитку.

Добробут населення реалізується сукупністю всіх умов його життєдіяльності, сформованих в результаті виробництва, розподілу, обміну та споживання. Добробут формує ієрархію потреб і визначає рівень їх загального задоволення.

Оцінювати добробут населення можна за багатьма критеріями. Аналіз наукової літератури за даним напрямом дослідження дає змогу виділити декілька методологічних підходів до визначення критеріїв оцінки добробуту населення:

  • 1. Визначення рівня добробуту населення через суспільний добробут. Необхідно ретельно проаналізувати поточний стан ВВП, ураховуючи нерівність розподілу доходів. Цей економічний напрям сформувався з дискусійних питань, які торкались суспільного добробуту та змін у його показниках. Основними його питаннями є:
    • - можливість порівняти особисту користь кожного учасника та необхідність кореляції добробуту через регулювання нерівності учасників (А. Пігу, В. Парето);
    • - створення компенсаційних критеріїв для визначення рівня втрат і прибутків від перерозподілу благ, які отримують ті чи інші учасники взаємовідносин (Р. Хікс, Н. Кальдор, Т. Сцітковскі);
    • - підведення грунтовної бази під функцію добробуту суспільства, як інструменту визначення найкращого суспільного стану (Дж. Ролз, Дж. Харсан'ї, А. Сен, П. Семюельсон, К. Ерроу, А. Бергсон).
  • 2. Якість розвитку як критерій добробуту населення. Цей підхід передбачає відповідні методики оцінювання, що вимірюють результат забезпеченості благами для людського капіталу. Над розробкою чи адаптацією відповідних індексів працюють вітчизняні та зарубіжні вчені, активними користувачами є міжнародні організації. Одним із найбільш відомих є індекс людського розвитку.
  • 3. Оцінка добробуту населення за такими критеріями, як рівень і якість життя. Доступ до благ може реалізовуватися завдяки визначенню кількості матеріальних благ, які присутні в індивіда чи групи індивідів. Цей підхід відрізняється від попереднього скоріше назвою, ніж суттю, оскільки ставлячи за мету виміряти рівень або якість життя, автори пропонують перелік передумов і результатів розвитку.

Складові добробуту населення

Рис. 5.1. Складові добробуту населення

Джерело: Розроблено автором.

Узагальнюючи різні підходи до визначення критеріїв оцінки добробуту населення, варто зазначити, що основними його складовими є "якість життя" і "спосіб життя" (рис. 5.1), через які доцільно розробляти систему критеріїв оцінки добробуту населення. Розглянемо їх детальніше.

З огляду на недостатню вивченість категорії "якість життя" на даному етапі розвитку нашого суспільства, пропонуємо таку систему критеріїв, що характеризує якість життя населення:

І. Рівень життя населення. Критерії рівня життя населення можна об'єднати в 5 груп: доходи населення; соціальне забезпечення; охорона здоров'я; освіта; демографічна ситуація.

1. Доходи населення. Оцінка добробуту населення повинна включати загальні сукупні доходи як всього населення, так і сім'ї й індивіда. Важливо враховувати співвідношення доходу та рівня цін і податків. Стабілізація відбувається тоді, коли останні не підвищуються при збільшенні доходів, або залишаються незмінними при незмінному рівні доходів, або незначно ростуть при стабільному рості доходів тощо. В такому випадку мова може йти про зростання можливості задовольнити потреби людини.

Хоча сукупний дохід включає в себе всі життєві засоби, пільги і безоплатні послуги, сюди не входить вартість медицини й освіти, яка надається безкоштовно. Вони відносяться до розширеного споживання, яке впливає на робочу силу та сам факт зростання населення.

Центральною ланкою системи показників рівня життя є показник реальних доходів. Вони характеризують доходи з урахуванням податків, цін, тарифів та інших обов'язкових відрахувань і платежів. Номінальні доходи відображають грошові доходи без урахування податків і цін.

З метою всебічного визначення доходів населення пропонуємо використовувати таку групу показників:

  • - фактичне кінцеве споживання домогосподарств на душу населення;
  • - грошові доходи на душу населення на місяць;
  • - розподіл загального обсягу рівня грошових доходів за групами (з найменшими та найбільшими доходами);
  • - номінальна (тобто та, що нараховується) середньомісячна заробітна плата працівника;
  • - реальна заробітна плата працівника із коригуванням на індекс цін. (Реальна заробітна плата відображає ту кількість благ і послуг, яку можна реально придбати на номінальну (грошову) заробітну плату, тобто залежить від купівельної здатності грошової одиниці та рівня оподаткування доходів);
  • - середній розмір призначеної місячної пенсії;
  • - реальний розмір призначеної місячної пенсії з коригуванням на індекс цін;
  • - рівень накопичень (заощаджень);
  • - величина прожиткового мінімуму на душу населення на місяць;
  • - мінімальний розмір оплати праці;
  • - мінімальний розмір пенсії за віком;
  • - рівень бідності;
  • - рівень безробіття;
  • - витратна частина сімейного бюджету;
  • - коефіцієнт Джині, який відображає ступінь нерівномірності поділу населення за рівнем доходів.
  • 2. Соціальне забезпечення. Передбачає усі види витрат державних органів або підприємств і організацій будь-якої форми власності на захист домогосподарств від різного роду непередбачуваних обставин (природні катастрофи тощо). Ці витрати складаються із соціальної допомоги й адміністративних виплат.
  • 3. Охорона здоров'я. Із великої кількості соціально-економічних чинників, які впливають на стан здоров'я населення, виділимо такі:
    • - соціально-демографічні: вік, стать, соціальна належність, сімейний стан; виробнича діяльність (професія, посада, стаж, умови і характер праці, ступінь втомлюваності, ритмічність роботи, величина доходу на душу населення);
    • - житлові умови: величина корисної площі, що припадає на одну людину, основні якісні характеристики житла;
    • - умови та якість харчування;
    • - вживання алкогольних напоїв, паління;
    • - проведення літнього відпочинку, заняття фізкультурою і спортом.

Важливою проблемою на сьогодні є визначення методології оцінки стану здоров'я. Зазвичай при його оцінці використовуються показники, протилежні здоров'ю: коефіцієнт загальної та дитячої смертності, коефіцієнт інвалідизації, кількість днів тимчасової непрацездатності з розрахунку на 100 днів, поширеність основних хронічний захворювань.

4. Освіта. Показники рівня освіти мають не лише кількісну, а й якісну характеристику, тому її розвиток може відбуватися в напрямі як розширення системи освіти, так і її якісного вдосконалення. Освіту характеризують такі показники як: кількість учнів і студентів у процентному відношенні до загальної чисельності населення, чоловіків, жінок; рівень освіти; витрати на освіту в процентному відношенні до ВВП країни; частка витрат на освіту на регіональному рівні; кількість державних загальноосвітніх шкіл, ВНЗ і середніх спеціальних учбових закладів, а також чисельність учнів на 1000 осіб населення.

Україна відстає за всіма рейтингами медичного обслуговування, поступаючись більше ніж сотні країн, хоча в інших сферах дещо перевищує загальносвітові показники. Так, професійне зростання та система вищої освіти в Україні вважаються одними з найкращих у світі. Україна посідає 48 місце за рівнем вищої освіти та професійної перепідготовки. Польща - на 33-му, Норвегія – на 9-му, Фінляндія - на 1-му. За якістю охорони здоров'я та дошкільної освіти наша держава знаходиться на 94-му місці. Перше місце належить Японії, десяте – Норвегії, тоді як Польща перебуває на 26-ій позиції.

Якщо в 1991 році на освіту в Україні витрачалося 6,2 % обсягу ВВП, то у 2009 - 5,9 %. Натомість у Польщі протягом цього періоду відбулося зростання з 5,2 % до 5,8 %. Норвегія, яка має значно вищі показники ВВП, збільшила витрати з 7,1 % до 7,7 %.

5. Демографічна ситуація. Основними її показниками є: загальна чисельність населення (для порівняння беруться середньорічні оцінки, крім загальної, також показується чисельність за статтю і за віком); населення, що перебуває в шлюбі; очікувана тривалість життя (років); коефіцієнт природного приросту (різниця коефіцієнтів народжуваності і смертності); коефіцієнт народжуваності (відношення числа народжених за рік до середньорічної чисельності населення); коефіцієнт смертності (відношення кількості всіх смертей до середньорічної чисельності населення); коефіцієнт нетто міграції (відношення різниці між іммігрантами й емігрантами до середньорічної чисельності населення); коефіцієнт приросту (сума коефіцієнтів природного приросту і нетто міграції); індекс старіння (відношення кількості осіб віком 65 років і старших до кількості осіб, молодших 15 років, помножене на 100).

За роки незалежності чисельність населення України зменшилася більш як на 5 млн осіб; за оцінками, ще 5–7 млн українців працюють за кордоном, із них 80 % - це жінки репродуктивного віку. Таке становище в перспективі може негативно вплинути на динаміку чисельності населення (за деякими оцінками, до 2050 року вона може знизитися до 35 млн осіб). Погіршення демографічної ситуації викликане наступними основними факторами:

  • - зниження якості життя;
  • - перегляд сімейних цінностей та усталеного життєвого порядку (значна кількість жінок віддають перевагу роботі, а не сім'ї);
  • - домінування міського способу життя;
  • - існування суттєвого розриву між багатими і малозабезпеченими прошарками населення, зменшення кількості молоді на фоні зростання кількості осіб похилого віку.

Можна припустити, що відсутність негайних дієвих заходів із покращання якості життя у нашій країні призведе до:

  • - збільшення розриву між багатими і малозабезпеченими верствами населення, зменшення кількості молоді на фоні зростання кількості осіб похилого віку;
  • - падіння конкурентноздатності держави і уповільнення потенціалу розвитку населення;
  • - зменшення кількості здорового населення до критичного рівня;
  • - скорочення числа працездатних осіб на користь непрацездатних.

Якість життя визначає темпи відновлення людського потенціалу, обсяги інвестицій, показники ефективності праці та міграції. Саме від цього чинника багато в чому залежить конкурентоздатність держави.

Поряд зі зменшенням оподаткування та врахуванням видатків на відтворення людського потенціалу повинні зростати витрати в освітній та культурній сферах. Велике значення має кредитування освітньої галузі, державне фінансування науково-дослідної та інноваційної діяльності. Загалом для реалізації програми "Людський капітал" на 2007-2013 роки передбачено фінансування в розмірі понад 9,7 млрд євро для підтримки освіти,, боротьби з безробіттям і суспільною ізоляцією, ліквідації тендерної нерівності [11].

II. Умови життя населення. Серед критеріїв щодо умов життя населення можна назвати такі:

  • 1. Житлові умови, які включають: частку власного житла до загальної наявності житлового фонду; загальні обсяги житлового фонду (м2); загальну площу житла в розрахунку на одну людину (м2), рівень благоустрою житла (наявність опалювання, водопроводу і каналізації).
  • 2. Культура і відпочинок. Цей показник включає: кількість книг і журналів на душу населення; число бібліотек, театрів, кінотеатрів, газет на 1000 жителів; кількість осіб, які виїхали за кордон як туристи на 1000 осіб; кількість осіб, які лікувалися або відпочивали в санаторно- курортних установах.
  • 3. Транспортне забезпечення і зв'язок можна оцінити: кількістю легкових автомобілів у особистому користуванні на 1000 осіб; густотою автомобільних доріг на 100 м2 території; протяжністю автомобільних доріг (тис. км), у т.ч. основних доріг і процент асфальтованих доріг.
  • 4. Правовий захист населення характеризує рівень безпеки проживання і чисельність зайнятих у правоохоронних органах (тис. чол.).
  • 5. Довкілля. Для оцінки довкілля передбачається враховувати показники, що характеризують забрудненість середовища, вплив на природу (наприклад, екологічні стандарти води), температурний режим і його перепади, вологість і сухість повітря, культурні пам'ятки, вплив на соціально-економічну систему, густоту та скупченість населення.

Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що якості життя населення відводиться роль головного інструмента соціально-орієнтованої економічної політики держави. Цей інструмент може і обов'язково має використовуватися для досягнення вищої якості життя, що вимагає скоординованих дій у всіх основних галузях науки і політики.

Оцінку показників якості життя можна розглядати як процедуру виявлення ступеня відповідності основних умов і параметрів життєвої діяльності людини її потребам і особистим уявленням про повноцінний, гідний рівень життя, що задовольняє її вимоги. Вона здійснюється на основі зіставлення параметрів і характеристик життя даного індивіда чи суспільства з відповідними параметрами і характеристиками життя, прийнятими за основу порівняння (еталон), та ціннісного осмислення отриманих результатів; дозволяє на постійній основі здійснювати оцінку і прогнозувати якість життя населення в регіонах України, забезпечивши при цьому системність, однозначність, порівнянність і відтворюваність отримуваних даних. Результати такої оцінки можуть використовуватися при реалізації державної політики з покращення добробуту населення, розробці пріоритетних напрямів розвитку промисловості, науки та соціальної сфери, а також при визначенні ефективності соціально значимих технологій, відповідних інноваційних проектів і програм розвитку.

Система критеріїв якості життя досить динамічна і вивести сталу структуру практично неможливо. У запропонованій системі критеріїв слід ураховувати ряд індикаторів, які безпосередньо впливають на її стан.

Схематично систему індикаторів зображено на рис. 5.2.

Незважаючи на труднощі, багато елементів якості життя можуть і повинні вивчатися на основі аналізу результатів спеціальних вибіркових досліджень, включаючи міжрегіональні та міжнародні зіставлення.

Для підвищення якості життя слід посилити регулюючу роль держави і громадських організацій у всіх сферах суспільного життя, а також активізувати законотворчу діяльність.

Індикатори якості життя

Рис. 5.2. Індикатори якості життя

Джерело: Розроблено автором.

Завершуючи дослідження критеріїв оцінки рівня добробуту населення, варто зазначити, що його зниження коригує економічну поведінку громадян. Падіння купівельної спроможності призводить до зменшення частки витрат на блага, важливі для формування людського капіталу, зменшення заощаджень та, відповідно, пропозиції капіталу з боку домогосподарств, поширення діяльності поза законом. Підвищується також ризик падіння мотивації до активних економічних дій тієї частки населення, що перебуває в стані абсолютної бідності. Збереження високого ступеня нерівності в розподілі благ, наявність відносно великої частки неякісних благ у структурі їх загальної пропозиції також є перешкодами до покращання якості людського капіталу країни. Зазначені зміни економічної поведінки матимуть негативний вплив на подальший економічний розвиток, що обумовлює необхідність здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення добробуту населення. Пріоритетними її цілями мають стати збільшення частки якісних ринкових і суспільних благ та зменшення диференціації населення.

Значення саме цих складових добробуту населення дуже повільно змінюються під час як економічного зростання, так і кризи. З метою підвищення купівельної спроможності населення та зменшення рівня абсолютної бідності актуальними завданнями державної політики є сприяння підвищенню рівня зайнятості, стимулювання пропозиції, забезпечення соціального захисту.

Актуальність формування ефективної й дієвої державної політики, головною пріоритетною метою якої є забезпечення достойного рівня добробуту населення країни, залишається беззаперечним. За таких умов державне управління економікою повинно діяти рішуче і брати на себе відповідальність за соціально-економічний розвиток як держави в цілому, так і добробуту населення зокрема.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >